«Про­сив­ся до­бро­воль­цем на фронт...»

38-рі­чний Ми­ро­слав Ка­бу­шка за­ги­нув 14 кві­тня че­рез мі­но­ме­тний об­стріл во­ро­га

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Бо­г­дан ПРОСКУРОВ, Пол­та­ва

14 кві­тня у Пол­та­ву при­йшла сум­на звіс­тка: вна­слі­док мі­но­ме­тно­го об­стрі­лу по­зи­цій Збройних сил України в ра­йо­ні на­се­ле­но­го пункту Ав­ді­їв­ка До­не­цької обла­сті за­ги­нув бо­єць 81-ї де­сан­тно-штур­мо­вої бри­га­ди 38-рі­чний Ми­ро­слав Оле­ксі­йо­вич Ка­бу­шка.

17 кві­тня у Пол­тав­сько­му Свя­то­Успен­сько­му ка­фе­драль­но­му со­бо­рі зі­бра­ли­ся рі­дні, дру­зі, то­ва­ри­ші по слу­жбі, во­лон­те­ри та не­бай­ду­жі до чу­жо­го го­ря пол­тав­ці, щоб по­про­ща­ти­ся із за­ги­блим ге­ро­єм, який за- ли­шив оси­ро­ті­ли­ми ба­тьків, дру­жи­ну, до­ньок. Ар­хі­єпис­коп Пол­тав­ський і Кре­мен­чу­цький Фе­дір від­пра­вив па­на­хи­ду і ви­го­ло­сив про­щаль­не сло­во на похо­ро­ні Ми­ро­сла­ва Ка­бу­шки: «Сьо­го­дні вій­на і смерть за­бра­ли від нас ще одного во­ї­на. Оскол­ки, які ле­тять у на­ших бій­ців і за­би­ра­ють їх від нас, вда­ря­ють у сер­ця рі­дних та по­бра­ти­мів, у наші з ва­ми сер­ця. Вій­ну роз­па­ли­ли лю­ди, які жа­да­ють зем­них благ, вла­ди, па­ну­ва­н­ня над ін­ши­ми зем­ля­ми і на­ро­да­ми. Вій­на по­стій­но ви­про­бо­вує нас. Во­на ви­яви­ла ба­га­тьох ге­ро­їв, про яких би ми і не ді­зна­ли­ся. Та­ким був і Ми­ро­слав, про­стий і не­при­мі­тний хло­пець, ко­трий ви­хо­ву­вав­ся під впливом ба­тька й ін­ших до­брих лю­дей, які вчи­ли йо­го бу­ти шля­хе­тним, від­по­від­аль­ним за свої вчин­ки й до­лю рі­дної кра­ї­ни. Ми­ро­слав про­сив­ся до­бро­воль­цем на фронт, ко­ли тіль­ки роз­по­ча­ла­ся вій­на, але йо­го не взя­ли, бо мав ді­то­чок. На вій­ну він пі­шов у ли­пні 2015 ро­ку, ко­ли при­йшла по­віс­тка».

За по­кли­ком сер­ця чо­ло­вік пі­шов слу­жи­ти де­сан­тни­ком у 81-у бри­га­ду. Як зга­дує ба­тько Ми­ро­сла­ва, си­на на­пра­ви­ли у ба­таль­йон за­без­пе­че­н­ня, однак він по­про­сив­ся в штур­мо­вий ба­таль­йон. «Якщо ні­ко­му бу­де штур­му­ва­ти, то ко­го ж я бу­ду за­без­пе­чу­ва­ти?» — казав жар­то­ма рі­дним. Він знав, що йде слу­жи­ти в не­без­пе­чне мі­сце, і зро­бив усе мо­жли­ве, щоб за­хи­сти­ти Ба­тьків­щи­ну, ви­ко­нав­ши свій хри­сти­ян­ський, гро­ма­дян­ський і вій­сько­вий обов’язок. У то­му остан­ньо­му бою де­сан­тник до­по­ма­гав укра­їн­ським мі­но­ме­тни­кам відбити на­пад во­ро­га.

Як за­зна­чив Вла­ди­ка Фе­дір, Ми­ро­слав від­дав жи­т­тя за свій на­род, за те, щоб у нас був мир, щоб ді­ти гра­ли­ся на май­дан­чи­ках, щоб пол­тав­ська зем­ля не по­ба­чи­ла вій­ни. Тож рі­дні по­вин­ні пам’ята­ти, що їхній син, чо­ло­вік і ба­тько — ге­ро­ї­чна людина, яка ма­ла най­ва­жли­ві­ший скарб — не­бай­ду­жість.

По­хо­ва­ли Ми­ро­сла­ва Ка­бу­шку на Алеї Ге­ро­їв цен­траль­но­го кла­до­ви­ща Пол­та­ви.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.