Людина, яка во­ло­діє до­лею

У сто­ли­ці Хор­ва­тії, За­гре­бі, від­був­ся Х Міжнародний фестиваль то­ле­ран­тно­сті. Йо­го іде­о­ло­гом і по­че­сним пре­зи­ден­том упро­довж всіх цих ро­ків є ле­ген­дар­на особистість — Бран­ко Лу­стіг

Den (Ukrainian) - - Культура - Сві­тла­на АГРЕСТ-КОРОТКОВА

На­ро­див­шись у Хор­ва­тії, в єв­рей­ській сім’ї, 1932 ро­ку, він не ли­ше про­йшов усі ко­ла пе­кла, уго­то­ва­ні люд­ству і цій ба­га­то­стра­ждаль­ній на­ції фа­ши­змом, не ли­ше втра­тив усю сім’ю, яка за­ги­ну­ла в мо­ло­ху тих жа­хли­вих зни­щень, а сам, тав­ро­ва­ний Освен­ци­мом, про­йшов ще один та­бір смер­ті Бер­ген-Бель­зен і... ви­жив. Ви­жив, аби ста­ти в пер­ших ря­дах най­більш успі­шних і ша­но­ва­них про­дю­се­рів Гол­лі­ву­ду. У йо­го пор­тфо­ліо — без­ліч філь­мів і два «Оска­ри»: за «Спи­сок Шин­дле­ра» (який торік він по­да­ру­вав «Яд Ва­ше­му») і «Гла­ді­а­тор».

По­вер­нув­шись на ба­тьків­щи­ну, пан Лу­стіг жо­дної се­кун­ди не си­дить без ді- ла. (До ре­чі, йо­го до­чка по­вер­ну­ла­ся ра­зом з ним, пра­цює на держ­слу­жбі і зро­би­ла со­бі та­ту — та­бір­ний но­мер ба­тька). Йо­го гро­ма­дян­ська і люд­ська по­зи­ція, не­зва­жа­ю­чи на не­здо­ров’я, ду­же актив­на. І Фестиваль то­ле­ран­тно­сті — не єди­не за­ня­т­тя, хо­ча й від­ні­має ба­га­то ча­су і сил. Адже він від­бу­ва­є­ться не ли­ше в За­гре­бі, айу всіх су­сі­дніх кра­ї­нах, як «від­лу­н­ня фе­сти­ва­лю». Без по­че­сних го­стей, але з по­ка­зом філь­мів і ле­кці­я­ми са­мо­го Бран­ко. Він не втом­лю­є­ться пе­ре­ко­ну­ва­ти гля­да­чів у то­му, що пам’ята­ти Го­ло­кост — їхній свя­тий обов’язок, щоб ні­ко­ли люд­ство не по­вто­рю­ва­ло сво­їх жа­хли­вих вчин­ків. І щоб пам’ята­ли за­ги­блих!

Бран­ко Лу­стіг по­стій­но роз­ши­рює обрії ін­те­ре­сів фе­сти­ва­лю. Цьо­го ро­ку впер­ше в про­гра­мі бу­ла ле­кція про укра­їн­ське кі­но, для чи­та­н­ня якої він за­про­сив ме­не. Че­сно ка­жу­чи, не очі­ку­ва­ла та­кої за­ці­кав­ле­но­сті — пі­сля 90-хви­лин­ної ле­кції зал, за­пов­не­ний гля­да­ча­ми (вклю­ча­ю­чи са­мо­го Бран­ко, яко­му ці­ка­во все), ще стіль­ки ж ча­су ста­вив за­пи­та­н­ня. На май­бу­тній рік до­мо­ви­ли­ся з ор­га­ні­за­то­ра­ми зро­би­ти спе­ці­аль­ну про­гра­му укра­їн­сько­го кі­но. А ле­ген- дар­ний про­дю­сер зна­йшов час се­ред фе­сти­валь­ної кру­го­вер­ті від­по­ві­сти на кіль­ка за­пи­тань, спе­ці­аль­но для читачів «Дня».

— Сьо­го­дні цей фестиваль ду­же ба­га­то озна­чає для Хор­ва­тії, для всі­єї Європи, осо­бли­во, з огля­ду на об­ста­ви­ни, в яких ми жи­ве­мо. Що для вас го­лов­не в ньо­му?

— З то­го ча­су, як по­вер­нув­ся з Аме­ри­ки на ба­тьків­щи­ну і ми по­ча­ли ро­би­ти цей фестиваль, у ньо­го бу­ла одна єди­на ме­та — те, що від­бу­ва­ло­ся (маю на ува­зі Го­ло­кост та вій­ну), ні­ко­ли біль­ше не має по­вто­ри­ти­ся. Ща­сли­вий, що з ко­жним ро­ком наш ме­седж за­во­йо­вує де­да­лі біль­ше ро­зу­мів і сер­дець. У про­гра­мі фе­сти­ва­лю у ме­не бу­ла ле­кція, де я роз­по­від­ав про Го­ло­кост, і (це ме­не не­ймо­вір­но на­ди­хну­ло) вся ау­ди­то­рія від­по­ві­ла су­го­ло­сно: «Цьо­го ні­ко­ли не має біль­ше по­вто­ри- ти­ся». Ду­же ва­жли­во — в за­лі пе­ре­ва­жа­ло но­ве по­ко­лі­н­ня гля­да­чів. От­же, не­да­рем­но Фестиваль то­ле­ран­тно­сті пра­цю­вав 10 ро­ків по­спіль.

— Той жа­хли­вий до­свід, який ви ви­не­сли із вла­сно­го ди­тин­ства, при­ро­дно, за­ли­шив­ся на все жи­т­тя. При цьо­му ви зна­йшли в со­бі си­ли не про­сто жи­ти, за­ли­шив­шись людиною, а ста­ти яскра­вою твор­чою осо­би­сті­стю. Усво­є­му жит­ті зумі­ли по­єд­на­ти май­же не­по­єд­ну­ва­ні ре­чі — по­чи­на­ли як актор, в осно­ві твор­чо­сті яко­го ле­жить ди­тя­ча без­по­се­ре­дність, від­кри­те сприйня­т­тя жи­т­тя. А по­тім ста­ли про­дю­се­ром. Ця про­фе­сія ви­ма­гає чі­тко­сті, ра­ціо­наль­но­го під­хо­ду, жорс­тко­сті на­віть. Як і чо­му ста­ла­ся з ва­ми ця ме­та­мор­фо­за? Адже ви біль­ше не по­вер­та­ли­ся до актор­ства, хі­ба що «гра­ли» ін­ко­ли в кі­но са­мі се­бе?

— Це пи­та­н­ня кре­а­тив­но­сті, з одного бо­ку, з ін­шо­го — як во­ло­ді­ти сво­єю до­лею. Ви­рі­шив ще то­ді, ко­ли був у то­му са­мо­му про­кля­то­му кон­цта­бо­рі, — якщо ви­жи­ву, не до­ля во­ло­ді­ти­ме мною, а я ке­ру­ва­ти­му нею. І я це за­пам’ятав ще й то­му, що та­кий при­клад стра­шний, при ме­ні по­ві­си­ли се­ме­ро лю­дей (во­ни бу­ли єв­ре­я­ми), і во­ни ска­за­ли, (те­пер пе­ре­ко­на­ний — за­по­ві­ли!): «Роз­ка­жи всім, що з на­ми ста­ло­ся!»

— Не­зва­жа­ю­чи на те, що ба­га­то філь­мів ва­ми бу­ло зро­бле­но в Гол­лі­ву­ді і три з них на­го­ро­дже­ні «Оска­ром», для ме­не, однак, го­лов­ною ро­бо­тою ва­шо­го жи­т­тя був «Спи­сок Шин­дле­ра», то­му що він го­во­рив про най­го­лов­ні­ше в цьо­му жит­ті для вас. — Так. — Яким чи­ном зна­йшли цей сце­на­рій, цю те­му, до­мо­ви­ли­ся з ре­жи­се­ром. Як це бу­ло?

— По­ча­ло­ся з то­го, що ме­ні да­ли по­чи­та­ти сце­на­рій, який убив, під­ко­рив одра­зу. Пі­сля цьо­го ме­ні за­те­ле­фо­ну­вав Сті­вен Спіл­берг, ска­зав­ши, що у ньо­го є 10–15 хви­лин: «Да­вай по­го­во­ри­мо, що ти про цей сце­на­рій ду­ма­єш?» Ми з ним про­го­во­ри­ли дві го­ди­ни, на за­вер­ше­н­ня роз­мо­ви він по­ці­лу­вав но­мер, ви­па­ле­ний на мо­їй ру­ці. А я ли­ше йому роз­по­від­ав про свій кон­цта­бір­ний до­свід. І він ска­зав: «Ти моя людина, твій обов’язок — бу­ти про­дю­се­ром цьо­го філь­му.

— Чо­му пі­сля та­ко­го вра­жа­ю­чо­го успі­ху ва­ших кар­тин, ко­ли ви очо­ли­ли пер­ший ряд про­дю­се­рів Гол­лі­ву­ду, ви­рі­шу­є­те все за­ли­ши­ти і по­вер­ну­ти­ся на ба­тьків­щи­ну? — Ро­ки ( зі­тхає, по­смі­ха­ю­чись). — Ро­ки? Але я знаю, чи­та­ла про те, що, крім фе­сти­ва­лю, не­зва­жа­ю­чи на хво­ро­бу, у вас є твор­чі пла­ни. Які саме?

— Це за­ле­жить від то­го, скіль­ки го­дин на день до­ве­де­ться пра­цю­ва­ти. Си­ли, на жаль, уже не ті.

— І остан­нє пи­та­н­ня з при­во­ду твор­чо­го про­е­кту, який, я ві­рю, має бу­ти вті­ле­ний. Яка лі­те­ра­тур­на роз­по­відь, сце­на­рій (або ви мо­же­те вже на­зва­ти ав­то­ра) ле­жить в осно­ві май­бу­тньо­го філь­му?

— Хо­тів би зро­би­ти ще один фільм і, зви­чай­но, го­лов­на йо­го те­ма — Го­ло­кост. Не бачу се­бе в яко­мусь ін­шо­му про­е­кті.

— Адже ви пра­цю­ва­ли не ли­ше в кі­но, а й для те­ле­ба­че­н­ня?

— Я зро­бив се­рі­ал для аме­ри­кан­сько­го те­ле­ба­че­н­ня про про­бле­му, що ме­не хви­лює. Те­ма до­бре вам ві­до­ма — Ба­бин Яр.

А в Укра­ї­ні вже де­кіль­ка ро­ків на цю те­му збирається зні­ма­ти Сер­гій Ло­зни­ця. Ду­маю, це мо­же бу­ти вам теж ці­ка­во. Він ре­жи­сер пре­кра­сний, ві­до­мий сво­ї­ми філь­ма­ми, ла­у­ре­ат Канн і ба­га­тьох ін­ших фе­сти­ва­лів. По­чи­нав з до­ку­мен­таль­но­го кі­но і за­раз ча­сто до ньо­го звер­та­є­ться. То­му — здо­ров’я вам і welcome to Kyiv!

ФО­ТО РЕЙТЕР

1994 РО­КУ БРАН­КО ЛУ­СТІГ СТАВ ПЕР­ШИМ ХОРВАТОМ, ЯКИЙ ОДЕРЖАВ ПРЕ­МІЮ «ОСКАР» ЗА КРА­ЩИЙ ФІЛЬМ — «СПИ­СОК ШИН­ДЛЕ­РА»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.