На­бли­же­н­ня до Бек­ке­та

У ви­дав­ни­цтві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» ви­йшов ро­ман кла­си­ка­сві­то­вої лі­те­ра­ту­ри, ла­у­ре­а­та Но­бе­лів­ської пре­мії Се­мю­е­ла Бек­ке­та «Уот» у пе­ре­кла­ді Во­ло­ди­ми­ра Ді­бро­ви

Den (Ukrainian) - - Культура - Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»

« Що ж до се­бе са­мо­го, то хоч він біль­ше не міг, як бу­ва­ло ра­ні­ше, на­зи­ва­ти се­бе людиною, все ж ін­ту­ї­ція йому під­ка­зу­ва­ла, що це твер­дже­н­ня не є геть уже та­ким без­глу­здим, та й сам він ні­як не міг уяви­ти, хто він та­кий, якщо не людина».

Ро­ман «Уот» (1942 — 1945) на­зи­ва­ють по­во­ро­тною то­чкою у твор­чо­сті Бек­ке­та — саме в цьо­му тво­рі роз­кри­ла­ся йо­го зрі­ла ма­не­ра пи­сьма, яка при­не­сла йому сві­то­ву сла­ву.

Про «Уо­та», про мов­ні й ло­гі­чні ігри і не­скін­чен­ні пла­сти сми­слів, при­хо­ва­ні в ньо­му, мо­жна пи­са­ти то­ми до­слі­джень. Че­рез іро­нію та чор­ний гу­мор, екс­цен­три­чність і на­віть бо­же­ві­л­ля ге­роя Бек­кет на­ма­га­є­ться ося­гну­ти мі­сце лю­ди­ни у світі, зв’язок лю­ди­ни з іде­єю Бо­га і з вла­сним «я».

Зна­че­н­ня по­дії важко пе­ре­оці­ни­ти ще й то­му, що пе­ре­клад та­ко­го май­стра сло­ва, як Володимир Ді­бро­ва, ви­йшов у світ ли­ше раз, на по­ча­тку 1990-х у жур­на­лі «Все­світ». Книж­ка ви­дав­ни­цтва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» — пер­ше ви­да­н­ня «Уо­та» як окре­мо­го то­му.

Сам пе­ре­кла­дач, ко­трий остан­ні 25 ро­ків ме­шкає в США, до­лу­чив­ся до пред­став­ле­н­ня ви­да­н­ня по скай­пу. Від­по­від­а­ю­чи на пи­та­н­ня «Дня» — що бу­ло най­скла­дні­шим під час ро­бо­ти над пе­ре­кла­дом, пан Володимир за­зна­чив:

— Най­скла­дні­шим бу­ло від­тво­ре­н­ня ри­тму ро­ма­ну. В по­е­зії це до­сить про­сто, там є пев­ний стан­дарт. У про­зі це на­ба­га­то скла­дні­ше, бо ритм в одній мо­ві не від­по­від­ає ри­тму в ін­шій. Чо­му «Уот» при­вер­нув мою ува­гу? То­му що той ритм, який Бек­кет ви­ко­ри­сто­ву­вав, ритм цьо­го ге­роя-філософа, ота­ко­го дол­до­на, який не мо­же ви­рва­ти­ся з по­ло­ну сво­їх ду­мок, — аб­со­лю­тно уні­вер­саль­ний, але від­тво­ри­ти йо­го укра­їн­ською — над­зви­чай­но скла­дно. Це я і на­ма­гав­ся зро­би­ти. Адже Бек­кет, що­би зна­йти цей ритм і цю уні­вер­саль­ність, на­віть зрі­кся сво­єї рі­дної ан­глій­ської. Пе­ре­хід на фран­цузь­ку да­вав йому не­об­хі­дну сво­бо­ду, оскільки ір­ланд­ське ан­гло­мов­не се­ре­до­ви­ще бу­ло для ньо­го на­стіль­ки гу­стою, щіль­ною сти­хі­єю, що він уже по­чи­нав там за­ди­ха­ти­ся. Не­дар­ма та­кий сноб, як Володимир На­бо­ков, казав, що фран­цузь­ка Бек­ке­та — це мо­ва вчи­те­ля фран­цузь­кої. Це саме те, що йому бу­ло по­трі­бно. І як це пе­ре­да­ти укра­їн­ською? Зов­сім іна­кша емо­цій­ність. Мен­ше ра­ціо, біль­ше емо­ціо. І я по­мі­тив ці­ка­ві мо­мен­ти: що саме змі­нив Бек­кет, ко­ли пе­ре­кла­дав свої тво­ри ан­глій­ською вже з фран­цузь­кої. На­при­клад, йо­го ро­ман «Мол­лой» роз­по­чи­на­є­ться фра­зою, яку бу­кваль­но мо­жна пе­ре­кла­сти: «Я в кім­на­ті сво­єї ма­те­рі». Але якщо ви пе­ре­кла­де­те саме так, то про­зву­чить, як у ро­бо­та. Там тре­ба до­да­ти якесь ді­є­сло­во — «си­джу», «ле­жу» чи «пе­ре­бу­ваю». Пи­та­н­ня, яке ді­є­сло­во по­ста­ви­ти — це пи­та­н­ня та­кту і зре­штою пи­та­н­ня ча­су, бо ко­жна мо­ва жи­ве і роз­ви­ва­є­ться в ча­сі. Ось чо­му тре­ба пе­ре­кла­да­ти зно­ву й зно­ву, і ко­жне по­ко­лі­н­ня ро­би­ти­ме но­ві пе­ре­кла­ди.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.