Про «Ки­є­во­цен­тризм»

Про­то­і­єрей Ге­ор­гій КОВАЛЕНКО: «Ми по­вин­ні фор­му­ва­ти вла­сний по­ря­док ден­ний і ні­ко­ли не ма­є­мо від­рі­ка­ти­ся від сво­го пер­шо­род­ства, бо Русь — са­ме тут»

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка -

Су­спіль­ство і цер­ква, як йо­го скла­до­ва, сьо­го­дні ма­ють від­по­від­а­ти на жорс­ткі, не­о­чі­ку­ва­ні ви­кли­ки часу. Зро­зумі­ло, що для цьо­го ре­лі­гій­на ор­га­ні­за­ція по­вин­на пе­ре­о­сми­сли­ти свою роль у мо­раль­но­му під­не­сен­ні укра­їн­ців, сво­ю­і­сто­ри­чну мі­сі­юі бу­ти на ви­со­ті зав­дань сьо­го­де­н­ня. Се­ред тих лю­дей в укра­їн­сько­му хри­сти­ян­стві, які пов­но­ю­мі­рою від­чу­ва­ють від­по­від­аль­ність цер­кви пе­ред на­ро­дом, є по­стать про­то­і­є­рея Ге­ор­гія КОВАЛЕНКА — ко­ли­шньо­го прес-се­кре­та­ря Укра­їн­ської пра­во­слав­ної цер­кви Мо­сков­сько­го па­трі­ар­ха­ту, одно­го з най­ближ­чих со­ра­тни­ків по­кій­но­го Бла­жен­ній­шо­го ми­тро­по­ли­та Во­ло­ди­ми­ра (Са­бо­да­на).

Отець Ге­ор­гій є ці­ка­вим, ін­те­ле­кту­аль­ним і від­кри­тим до спіл­ку­ва­н­ня спів­ро­змов­ни­ком. Окрім то­го, він є одним із спів­за­снов­ни­ків Від­кри­то­го пра­во­слав­но­го уні­вер­си­те­ту Свя­тої Со­фії-Пре­му­дро­сті. Са­ме це за­ці­ка­ви­ло «День» про­ве­сти грун­тов­ну роз­мо­ву із про­то­і­є­ре­єм. До то­го ж, ви­яви­ло­ся, що о. Ге­ор­гій Коваленко, який чи­тає ба­га­то лі­те­ра­ту­ри, є по­ці­но­ву­ва­чем кни­жок бі­блі­о­те­ки «Дня», а «Си­ла м’яко­го зна­ка» зна­хо­ди­ться у йо­го по­стій­но­му «книж­ко­во­му ме­ню» — на най­ближ­чій по­ли­ці.

Тож у чо­му по­ля­гає єд­ність цер­кви ХХІ сто­лі­т­тя і на яких за­са­дах мо­жли­ве со­бор­не об’єд­на­н­ня укра­їн­ських пра­во­слав­них цер­ков? Що та­ке «ки­є­во­цен­тризм» і чо­му він є жит­тє­во не­об­хі­дним для ду­хов­но­го від­ро­дже­н­ня укра­їн­ців? Це да­ле­ко не пов­ний пе­ре­лік про­блем, які по­ру­шив «День» під час бе­сі­ди з отцем Ге­ор­гі­єм напередодні сві­тло­го свя­та Во­скре­сі­н­ня Го­спо­дньо­го.

«МИ НАМАГАЄМОСЯ ВІД­КРИ­ВА­ТИ ДЛЯ НА­ШОЇ КРА­Ї­НИ ПРАВОСЛАВНИЙ ( І НЕ ТІЛЬ­КИ) СВІТ І ПРЕЗЕНТУВАТИ УКРА­Ї­НУ НАЗОВНІ»

— Що­до ва­шо­го но­во­го осві­тньо­го про­е­кту — Від­кри­то­го пра­во­слав­но­го уні­вер­си­те­ту Свя­тої Со­фії-Пре­му­дро­сті — яка у ньо­го ме­та та яке ва­ше ба­че­н­ня йо­го роз­ви­тку?

— Ми не ви­пад­ко­во на­зва­ли уні­вер­си­тет «від­кри­тим», бо це наш прин­цип. Ми від­кри­ті до діа­ло­гу, до су­спіль­ства, до пред­став­ни­ків ін­ших кон­фе­сій, до те­хно­ло­гій. Це уні­вер­си­тет не­кла­си­чно­го ти­пу, який намагається бу­ду­ва­ти про­сві­ту за до­по­мо­гою всіх сучасних мо­жли­во­стей. Біль­ше то­го, не прив’язу­ю­чись до бу­ді­вель, і у цьо­му сен­сі ми є більш віль­ні і від­кри­ті. Одне з на­ших га­сел: «Укра­ї­на від­кри­та сві­то­ві. Цер­ква від­кри­та су­спіль­ству».

Ми вже кіль­ка ро­ків за­йма­ли­ся цим про­е­ктом, але нам не вда­ва­ло­ся зна­йти від­по­від­ний май­дан­чик. На­пев­не, це бу­ло не ви­пад­ко­во і сим­во­лі­чно. Ко­ли ми при­йшли із про­по­зи­ці­я­ми до На­ціо­наль­но­го за­по­від­ни­ка «Со­фія Ки­їв­ська», ми отримали від­кри­ті обійми, то­му що во­ни так са­мо пла­ну­ва­ли ство­ри­ти свій на­у­ко­вий за­клад. Бу­ло обо­піль­не ро­зу­мі­н­ня, що по­трі­бно за­йма­ти­ся про­сві­тни­цьки­ми про­гра­ма­ми, і в цьо­му сен­сі Со­фія не тіль­ки му­зей — це осе­ре­док, в то­му чи­слі про­сві­ти і пре­му­дро­сті. Му­дрість по­трі­бно по­вер­та­ти Укра­ї­ні. Усі на­ші про­бле­ми мо­жли­во від то­го, що сло­ва «Ві­ра», «На­дія» і «Лю­бов» ми пе­ре­кла­ли з гре­цької, а сло­во «Со­фія» — ні. Тож ви­хо­дить, що у нас є ві­ра, є на­дія, є лю­бов, але не­має то­го, що їх об’єд­нує і ви­хо­вує, — пре­му­дро­сті. Тож у на­зві ми пе­ре­кла­ли сло­во «Со­фія», щоб укра­їн­ці пам’ята­ли, що у нас у цен­трі Ки­є­ва — Со­бор Пре­му­дро­сті. А пре­му­дрість є і зем­на і не­бе­сна, тоб­то наш уні­вер­си­тет — це не су­то ре­лі­гій­ний про­ект. Вза­га­лі у йо­го ви­то­ків сто­ять уча­сни­ки гро­ма­дян­ської іні­ці­а­ти­ви «21 ли­сто­па­да», яка об’єд­нує рі­зних лю­дей.

Ми ді­є­мо за кіль­ко­ма на­прям­ка­ми. На по­ча­тку це рі­зно­ма­ні­тні пу­блі­чні ле­кції — бо­го­сло­вів-фі­ло­со­фів, на­у­ков­ців му­зей­ної спра­ви, пред­став­ни­ків іні­ці­а­ти­ви «21 ли­сто­па­да» про цін­но­сті — гі­дність, сво­бо­ду, де­мо­кра­тію то­що. По-дру­ге, це кру­глі сто­ли, при­чо­му ми б хо­ті­ли, щоб во­ни бу­ли не ра­зо­ві, а по­стій­но ді­ю­чі, щоб діа­лог про­дов­жу­вав­ся і при­но­сив пло­ди. По­сту­по­во ми хо­че­мо ви­йти на ство­ре­н­ня кур­сів ле­кцій, сер­ти­фі­ка­тних про­грам, презентувати укра­їн­сько­му су­спіль­ству ле­кції най­кра­щих бо­го­сло­вів і фі­ло­со­фів сві­ту — пра­во­слав­них і не тіль­ки. Ми хо­че­мо та­кож пра­цю­ва­ти у ме­ре­жі — впро­ва­ди­ти ди­стан­цій­ну осві­ту, ін­тер­не­то­сві­ту. Та­кож у нас є ди­тя­чий про­ект «Шко­ла Ан­ни Яро­слав­ни», ідея якої на­ле­жить на­ціо­наль­но­му за­по­від­ни­ку і яку ми ра­до під­три­му­є­мо вла­сни­ми ди­тя­чи­ми про­е­кта­ми.

Ми не намагаємося зро­би­ти щось з ні­чо­го — на це був зда­тен ли­ше Го­сподь, ко­ли тво­рив світ. Ми хо­че­мо об’єд­на­ти лю­дей, які вже щось ре­аль­но ро­блять. Тож ідея уні­вер­си­те­ту зву­чить так: це не­дер­жав­не, не­по­лі­ти­чне, не­кон­фе­сій­не об’єд­на­н­ня ві­ру­ю­чих рі­зних ре­лі­гій і кон­фе­сій, які ма­ють актив­ну гро­ма­дян­ську по­зи­цію і за­йма­ю­ться осві­тою та про­сві­тою. Для нас ва­жли­во бу­ти май­дан­чи­ком для діа­ло­гу між пред­став­ни­ка­ми рі­зних кон­фе­сій, оскіль­ки ще ба­га­то ре­чей по­трі­бно сфор­му­лю­ва­ти і ар­ти­ку­лю­ва­ти. Са­ме цим ми по­ча­ли за­йма­ти­ся і не­спо­ді­ва­но отримали по­ту­жний ві­дгук не тіль­ки в Укра­ї­ні, ай в сві­ті. У нас уже був кру­глий стіл за уча­стю­шве дів, є про­по­зи­ції з Ні­меч­чи­ни, зу­стрі­ча­ли­ся із гре­ка­ми, на­віть бу­ли на свя­тій го­рі Афон, де нам про­по­ну­ва­ли тих, ко­го б ми мо­гли за­про­си­ти про­чи­та­ти ле­кції в уні­вер­си­те­ті. Так, ігу­мен одно­го з мо­на­сти­рів роз­по­від­ав, що у Гре­ції теж є по­ді­бний до на­шо­го від­кри­тий уні­вер­си­тет у мі­сті не­по­да­лік від Афо­ну.

Та­кож є ре­а­кція від укра­їн­ської ді­а­спо­ри зі США і Ка­на­ди, в се­ре­до­ви­щі якої є ві­до­мі на весь світ бо­го­сло­ви, про яких в Укра­ї­ні не зна­ють. Тож ми намагаємося від­кри­ва­ти для на­шої кра­ї­ни православний (і не тіль­ки) світ і презентувати Укра­ї­ну назовні, бо в нас та­кож ба­га­то ці­ка­вих і ро­зум­них лю­дей. У нас та­кож є про­ект із Фран­ці­єю, бо у фран­цузь­ко­му по­соль­стві пра­цює православний свя­ще­ник о. Оле­ксій Стру­ве, який ко­лись очо­лю­вав Все­сві­тній мо­ло­ді­жний православний рух. У нас роз­по­чав­ся діа­лог з Па­ризь­кою шко­лою Свя­то-Сер­гі­їв­сько­го бо­го­слов­сько­го ін­сти­ту­ту — най­по­ту­жні­шою бо­го­слов­ською шко­лою ХХ ст., ку­ди фа­кти­чно емі­гру­ва­ли пра­во­слав­ні бо­го­сло­ви пі­сля біль­шо­ви­цької ре­во­лю­ції і яка об’єд­ну­ва­ла Бул­га­ко­ва, Бер­дя­є­ва, Стру­ве, Зінь­ков­сько­го, а по­тім да­ла сві­то­ві Афа­на­сьє­ва, Шме­ма­на, Мейєн­дор­фа. Цей спа­док мав зв’язок в то­му чи­слі з Ки­є­вом, і нам ва­жли­во йо­го від­тво­ри­ти. Якраз фран­цу­зи на від­крит­ті на­шо­го уні­вер­си­те­ту на­ди­хну­ли нас, на­га­дав­ши ду­же ва­жли­ву річ: ко­ли емі­гран­ти за­сно­ву­ва­ли Свя­то-Сер­гі­їв­ський ін­сти­тут, во­ни не ма­ли ні­чо­го, окрім мрії, і у них все ви­йшло. Так са­мо і ми сьо­го­дні вті­лю­є­мо про­ект, який не по­тре­бує осо­бли­вих ко­штів — ми прос- то намагаємося об’єд­на­ти­ся, щоб ця си­нер­гія да­ла щось но­ве по­ту­жне і ці­ка­ве. Так са­мо ми отримали про­по­зи­ції від ін­шо­го фран­цузь­ко­го бо­го­сло­ва Кон­стан­ти­но­поль­сько­го па­трі­ар­ха­ту Ан­ту­а­на Ар­жа­ков­сько­го. Для ме­не бу­ло див­но, що щось но­ве, не­ві­до­ме, що ви­ни­кло на рів­но­му мі­сті, ви­яви­ло­ся ці­ка­вим і в Укра­ї­ні, і за її ме­жа­ми. Це нас на­ди­хає та до­дає сил.

«ОБ’ЄД­НА­Н­НЯ В ОДНУ СТРУКТУРУ МАЄ ЗАВЕРШАТИ ПРО­ЦЕС, А НЕ РОЗПОЧИНАТИ»

— Ми­ну­ло­го ти­жня від­бу­ла­ся ви­зна­чна по­дія для укра­їн­сько­го хри­сти­ян­ства — об’єд­на­н­ня укра­їн­ських гре­ко-ка­то­ли­ків із УАПЦ(о), яку очо­лює Ігор Ісі­чен­ко. Як би ви мо­гли про­ко­мен­ту­ва­ти цю по­дію?

— Я гли­бо­ко не за­ну­рю­вав­ся в цю істо­рію. Біль­ше то­го, мо­ва йде все ж та­ки про одну єпар­хію, про одно­го єпис­ко­па. Це при­зве­ло до пев­но­го роз­ді­ле­н­ня все­ре­ди­ні са­мої УАПЦ (о). Але, з ін­шо­го бо­ку, ті про­це­си єд­на­н­ня, які від­бу­ва­ю­ться, вар­то ві­та­ти. Це по­шук мо­де­лей від­по­віді на кон­кре­тну си­ту­а­цію.

Але, на­скіль­ки я знаю, цей про­цес ще три­ває, тоб­то бу­ла зро­бле­на чер­го­ва за­ява, але спів­слу­жі­н­ня, яке в цер­ков­но­му ро­зу­мін­ні за­свід­чує пов­но­ту єд­но­сті, ще не від­бу­ло­ся.

— Чи по­трі­бні та­кі ін­те­гра­цій­ні про­це­си для укра­їн­сько­го пра­во­слав’я?

— Для ме­не єд­ність — це біль­ше ніж об’єд­на­н­ня в одну структуру — це ін­ший ви­мір. Об’єд­на­н­ня в одну структуру має завершати про­цес, а не розпочинати.

Ін­ші аспе­кти — це діа­лог, це зу­стрі­чі, це на­ма­га­н­ня зро­зу­мі­ти одне одно­го, ви­зна­ти одне одно­го в йо­го тра­ди­ції, істо­рії, у ба­чен­ні. І, мо­жли­во, для цьо­го не по­трі­бно бу­де об’єд­ну­ва­ти всіх в одну іє­рар­хі­чну структуру, то­му що насправді ми рі­зні. Укра­ї­на якраз де­мон­струє на­яв­ність по­ту­жних, але рі­зних кон­фе­сій­них, ре­лі­гій­них груп. Ми жи­ве­мо в плю­раль­но­му сві­ті і я са­ме за та­кий плю­раль­ний фор­мат єд­но­сті. Але ми від­кри­ті до обго­во­ре­н­ня і ор­га­ні­за­цій­них фор­ма­тів єд­но­сті.

— На емо­цій­но­му рів­ні у нас пи­та­н­ня об’єд­на­н­ня пов’язу­ють із вну­трі­шньою ін­те­гра­ці­єю Укра­ї­ни, яка пе­ре­жи­ла тра­гі­чні по­дії.

— То­ді чо­му ми не ве­де­мо мо­ву про об’єд­на­н­ня всіх в одну «пар­тію»? Це вза­га­лі бу­ло б ду­же до­бре, але це вже бу­ло. І до чо­го це при­зве­ло? До то­та­лі­тар­но­го ти­пу управ­лі­н­ня дер­жа­вою. Ми в су­спіль­стві го­во­ри­мо про не­об­хі­дність де­мо­кра­тії і по­стій­но за­свід­чу­є­мо, що у нас не ви­ста­чає де­мо­кра­ти­чних ін­сти­ту­тів. Ми го­во­ри­мо про не­об­хі­дність де­мо­кра­ти­чної по­лі­ти­чної си­сте­ми, але ре­аль­них пар­тій так і не ство­ре­но. Ми го­во­ри­мо про по­тре­бу гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства, про­те ли­ше за­раз во­но на­ро­джу­є­ться. Так са­мо в цер­кві існує прин­цип со­бор­но­сті, со­бор­но­прав­но­сті, де рі­ше­н­ня при­йма­ю­ться в ді­а­ло­зі, кон­сен­су­сі, які за­до­воль­ня­ють аб­со­лю­тну біль­шість. Не 50+1 го­лос, де мо­жна 49% не вра­хо­ву­ва­ти, а де фа­кти­чно це бу­де справ­жнє кон­со­лі­до­ва­не рі­ше­н­ня.

В Сим­во­лі Ві­ри го­во­ри­мо: «Ві­рую в Єди­ну Со­бор­ну Свя­ту Апо­столь­ську Цер­кву». Тоб­то во­на має бу­ти не тіль­ки єди­ною, во­на має бу­ти свя­тою, і це ве­ли­ке пи­та­н­ня до хри­сти­ян і до ду­хо­вен­ства. Во­на має бу­ти со­бор­ною — це пев­ний прин­цип управ­лі­н­ня, а ми на сьо­го­дні в рі­зних тра­ди­цій­них для нас кон­фе­сі­ях ма­є­мо фор­мат пост­то­та­лі­тар­но­го, по­стім­пер­сько­го, пост­ра­дян­сько­го пра­во­слав’я чи хри­сти­ян­ства. На­віть про­те­стан­ти за­ра-

ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.