Са­вік Шу­стер як «спів­тво­рець» і жер­тва си­сте­ми

Чи го­то­ві ті, що огуль­но кри­ти­ку­ють ве­ду­чо­го або без­апе­ля­цій­но йо­го захищають, під­ня­ти «план­ку роз­мо­ви»?

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» -

Топ- те­мою ін­фор­ма­цій­но­го ти­жняв Укра­ї­ні став кон­флікт дов­ко­ла Са­ві­ка Шу­сте­ра. На­га­да­є­мо, те­ле­ві­зій­но­му ве­ду­чо­му, який є спів­вла­сни­ком 3s.tv, Центром зайня­то­сті бу­ло по­ві­дом­ле­но про ану­лю­ва­н­ня­до­зво­лу на ро­бо­ту в Укра­ї­ні. Ця­но­ви­на мит­тє­во ро­зі­йшла­ся­ЗМІ й ви­кли­ка­ла без­ліч су­пе­ре­чок. Сам же Са­вік Шу­стер від­ра­зу ого­ло­сив про те, що роз­по­чав го­ло­ду­ва­н­ня, до­ки йо­му не да­дуть пра­во пра­цю­ва­ти, а йо­го те­ле­ка­нал роз­по­чав спе­ці­аль­ний ма­ра­фон «За на­шу і ва­шу сво­бо­ду » . І хо­ча кон­флікт дов­ко­ла Шу­сте­ра три­вав ли­ше два дні — учо­ра Дер­жав­на слу­жба зайня­то­сті Укра­ї­ни при­зу­пи­ни­ла дію рі­ше­н­ня Ки­їв­сько­го мі­сько­го цен­тру зайня­то­сті що­до ану­лю­ва­н­ня­йо­го до­зво­лу на за­сто­су­ва­н­ня­пра­ці до з’ ясу­ва­н­ня­об­ста­вин — рі­вень « дис­ку­сії » з при­во­ду ці­єї теми як в со­ці­аль­них ме­ре­жах, так і в ме­діа став чі­тким де­те­кто­ром ді­а­гно­сту­ва­н­ня сту­пе­ня­за­хво­рю­ва­н­ня­укра­їн­ської жур­на­лі­сти­ки. І вко­тре за­го­стрив акту­а­лі­зу­вав не­об­хі­дність від­вер­тої роз­мо­ви що­до си­ту­а­ції в укра­їн­ській жур­на­лі­сти­ці, в пер­шу чер­гу, в ко­лі са­мої ме­діа-спіль­но­ти.

На­ро­дні де­пу­та­ти, ви­со­ко­по­са­дов­ці, ко­ле­ги-жур­на­лі­сти у пи­тан­ні кон­флі­кту дов­ко­ла Шу­сте­ра чі­тко роз­ді­ли­ли­ся­на два та­бо­ри: одні будь-яки­ми за­со­ба­ми без­апе­ля­цій­но за­хи­ща­ю­ться­те­ле­ве­ду­чо­го, на­зи­ва­ю­чи тиск на йо­го про­гра­му не іна­кше — як на­сту­пом на сво­бо­ду сло­ва в Укра­ї­ні; ін­ші — огуль­но кри­ти­ку­ють, за­ки­да­ю­чи йо­му ви­ко­ри­ста­н­ня­ма­ні­пу­ля тив­них те­хно­ло­гій в ефі­рі і ло­яль­ність до вла­ди на всіх ета­пах ро­бо­ти в Укра­ї­ні.

Тре­ба ска­за­ти, що Шу­стер дав­но став сво­го ро­ду «ме­діа-яви­щем» в Укра­ї­ні. Він, як без­умов­но обда­ро­ва­на і та­ла­но­ви­та лю­ди­на, зу­мів ка­пі­та­лі­зу­ва­ти ве­ли­ку за­по­лі­ти­зо­ва­ність укра­їн­сько­го гля­да­ча. До про­грам Шу­сте­ра дій­сно існує ба­га­то пи­тань. Пе­ре­дов­сім, мо­ва йде про ме­то­ди­ку ви­бір­ко­во­го за­про­ше­н­ня го­стей, ко­ли ефір да­ють пер­со­нам, які, м’яко ка­жу­чи, про­па­гу­ють да­ле­ко не дер­жав­ни­цькі по­зи­ції. Фор­мат та­ких ток-шоу під­хо­пи­ли й ін­ші жур­на­лі­сти, зокре­ма Ан­дрій Ку­ли­ков на те­ле­ка­на­лі ICTV.

На пер­шу про­гра­му сво­го ма­ра­фо­ну на під­трим­ку Шу­сте­ра ве­ду­ча ка­на­лу Те­тя­на Гон­ча­ро­ва за­про­си­ла го­лов­но­го ре­да­кто­ра « Дня » Ла­ри­су Ів­ши­ну. Чим став при­клад Шу­сте­ра для­укра­їн­ської жур­на­лі­сти­ки? Чи го­то­ві ті, що огуль­но кри­ти­ку­ють Са­ві­ка, і ті, що без­апе­ля­цій­но йо­го захищають, під­ня­ти план­ку рів­ня­ро­змо­ви? Чо­му, як ви­сло­ви­ла­ся­Ла­ри­са Ів­ши­на, «сво­бо­да сло­ва і якість сво­бо­ди сло­ва — прин­ци­по­во рі­зні ре­чі » ? Ши­ро­ко обго­во­ри­ти ці теми, як за­про­по­ну­ва­ла Ла­ри­са Ів­ши­на, схо­же, не бу­ли го­то­ві в ефі­рі ні ве­ду­чі, ні го­сті. І це ста­ло чер­го­вим си­гна­лом.

Так скла­ло­ся, що за збі­гом об­ста­вин си­ту­а­ці­яз Шу­сте­ром спів­па­ла у ча­сі з рі­чни­цею пу­блі­ка­ції одно­го зна­ко­во­го ін­терв’ю го­лов­но­го ре­да­кто­ра « Дня » Ла­ри­си Ів­ши­ної «Жур­на­лі­сти­ка, без­умов­но, від­по­від­аль­на за ство­ре­н­ня­спо­тво­ре­ної си­сте­ми ко­ор­ди­нат». Пі­сля­пу­блі­ка­ції в «Те­ле­кри­ти­ці» 28 кві­тня 2005 ро­ку цьо­го ма­те­рі­а­лу в про­фе­сію жур­на­лі­ста при­йшло ці­ле по­ко­лі­н­ня­мо­ло­дих лю­дей. А де­я­кі зір­ко­ві жур­на­лі­сти, про яких йде­ться в роз­мо­ві, ста­ли на­ро­дни­ми де­пу­та­та­ми, євро-опти­мі­ста­ми... Але спо­тво­ре­на «си­сте­ма ко­ор­ди­нат», від­су­тність спіль­ної сми­сло­вої пла­тфор­ми цін­но­стей не дає « ви­рва­ти­ся» на но­вий рі­вень. Са­вік, ско­рі­ше за все, за­ли­ши­ться­пра­цю­ва­ти в кра­ї­ні. А увесь скан­дал за­кін­чи­ться­ли­ше збіль­ше­н­ням рей­тин­гу йо­го но­во­му ка­на­лу. Про­бле­ми ж в укра­їн­ській жур­на­лі­сти­ці за­ли­ша­ться. Спро­бу­ва­ти їх для по­ча­тку від­вер­то обго­во­ри­ти ми за­про­си­ли ві­до­мих жур­на­лі­стів з ре­гіо­нів.

«ЖУР­НА­ЛІ­СТИ­КА ПРО­ДОВ­ЖУЄ ПОШИРЮВАТИ МИСЛЕ-ВІРУСИ»

Те­тя­на ВЕРГЕЛЕС,

го­лов­ний ре­да­ктор ін­фор­ма­цій­ної аген­ції ZIК (Львів):

— До­бре, що га­зе­та по­вер­ну­ла­ся­до цьо­го ін­терв’ ю. Я пам’ ятаю йо­го і пам’ятаю, що спри­йма­ла ска­за­не то­ді по­ча­сти крізь при­зму ви­бо­рів. Але так, бу­ло від­чу­т­тя, що не ту­ди нас ти­ми ви­бо­ра­ми за­не­сло. Пе­ре­бу­ва­ла у по­ло­ні по­де­ку­ди ро- ман­ти­чних уяв­лень про жур­на­лі­сти­ку й до­мі­ну­ва­ла на­дія, що ми впо­ра­є­мо­сяз про­бле­ма­ми, ще по­вер­не­мо­ся­до то­го справ­ді де­мо­кра­ти­чно­го у на­шій про­фе­сії, який ми ма­ли на са­мо­му по­ча­тку 1990-х: по­чу­ва­ли­ся(і яце пам’ятаю) віль­ни­ми, від­ва­жни­ми, не­під­ку­пни­ми. Це був ду­же ко­ро­ткий пе­рі­од в істо­рії укра­їн­ської жур­на­лі­сти­ки — ці­єї все­за­галь­ної че­сно­сті й воль­ної во­лі в до­бро­му сен­сі, ко­ли ко­ре­спон­ден­ту да­вав ко­мен­тар сам нар­деп, а не йо­го чи­слен­на прес-слу­жба, яка про­сі­ює від­по­віді й узго­джу, узго­джує, узго­джує. І прес­слу­жби бу­ли рів­но­від­да­ле­ни­ми, а не « то­му дам, то­му — не дам » . Зре­штою, вже пе­ред дру­гим Май­да­ном на­пи­са­ла книж­ку «Мо­я­грі­шна жур­на­лі­сти­ка » , зокре­ма то­му, що від­чу­ва­ла, що ми на краю прір­ви, укра­їн­ська жур­на­лі­сти­ка на краю прір­ви. І шу­ка­ла са­ма для­се­бе по­ря­тун­ку: зві­ря­ла, якою при­йшла в жур­на­лі­сти­ку і у що пе­ре­тво­ри­ло ме­не жи­т­тя, укра­їн­ські ре­а­лії.

Я пе­ре­чи­та­ла ту дав­ню силь­ну га­зе­тну роз­мо­ву з Ла­ри­сою Ів­ши­ною і та­ке на­хли­ну­ло... Гір­ко­та. Гір­ко­та від то­го, що сло­ва, ска­за­ні то­ді Ла­ри­сою, — акту­аль­ні сьо­го­дні, че­рез 11 ро­ків. Хі­ба по­мно­жи­ти ще на де­сять. Бо за­раз від­чу­т­тя, що ми не на краю, а вже у тій прір­ві, бо не ви­ко­ри­ста­но шан­су дру­го­го Май­да­ну. Як ви­бра­ти­сяз прір­ви? Це си­стем­на про­бле­ма. І ві­рус у си­сте­му за­пу­ще­но са­ме в той час, в ре­зуль­та­ті тих пре­зи­дент­ських ви­бо­рів, про які йде­тьсяв ін­терв’ю. Ві­рус на ім’яне «Тро­ян», а «Ку­чма». А вин­ні у йо­го по­ши­рен­ні й жур­на­лі­сти. Це як у со­цме­ре­жах: хтось клі­кає на за­ра­же­не по­ві­дом­ле­н­ня, й ін­фе­кція пе­ре­да­є­ться­у­сій спіль­но­ті, хво­ро­ба ла­має всіх. Си­сте­ма за­ра­же­на. По­трі­бні фа­хів­ці, який її якщо не про­лі­ку­ють, то пе­ре­в­ста­нов­лять.

Чи мо­жна ще жур­на­лі­сти­ку про­лі­ку­ва­ти? Чи тре­ба пе­ре­в­ста­нов­лю­ва­ти? Адже ча­сто-гу­сто ма­є­мо не жур­на­лі­сти­ку, а її си­му­лякр. Си­му­лю­ю­ться­ко­ру­пцій­ні роз­слі­ду­ва­н­ня (а насправді йде­ться­про ігри, між­кла­но­ві роз­бiр­ки). Жур­на­ліст роз­пи­на­є­тьсяз те­ле­ві­зо­ра про бо­роть­бу з ко­ру­пці­єю, ви­дря­пу­є­ться на цьо­му в нар­де­пи, а то­ді щоб при­хо­ва­ти, скіль­ки за­ро­бив «жур­на­лі­сти­кою» на ви­бо­рах, імі­тує роз­лу­че­н­ня, щоб усе на­жи­те не­по­силь­ною бо­роть­бою май­но бу­ло за­пи­са­но на ній. Прий­де хтось ін­ший за­мість ньо­го в ефір, хто йо­го слу­ха­ти­ме? Не жур­на­лі­сти­ка, а си­му­лякр. А по­тім ди­ву­є­мо­ся, чо­му лю­ди ні­ко­му не ві­рять і го­то­ві їха­ти світ за очі з ці­єї кра­ї­ни. Так, сто ра­зів має ра­цію Ла­ри­са Ів­ши­на: жур­на­лі­сти та­кож вин­ні у то­таль­ній зне­ві­рі, що па­нує в су­спіль­стві, у то­му стані, в яко­му ни­ні пе­ре­бу­ває дер­жа­ва.

Ви­би­ра­ти­сяз прір­ви мо­жна ли­ше гур­том, со­лі­дар­но. Бо, зна­є­те, як гір­ко жар­ту­ють жур­на­лі­сти: « Сьо­го­дні шу­ка­єш прав­ду, зав­тра — ін­ше мі­сце ро­бо­ти». Але, ма­буть, це сум­нів­не кре­до.

Гур­том — не озна­чає че­ка­ти. Ми не мо­же­мо змі­ни­ти су­сі­да, але ми зда­тні змі­ни­ти се­бе, зро­би­ти пер­ший, ма­лень­кий крок. Крок, який пра­цю­ва­ти­ме на ре­пу­та­цію — і вла­сну, і про­фе­сії за­га­лом. На честь про­фе­сії.

«РЕАЛІСТИЧНА ВІД­ПО­ВІДЬ ОДНА: ЗМІНЮВАТИ СУСПІЛЬНІ ОЧІ­КУ­ВА­Н­НЯ ВІД МАС-МЕ­ДІА»

Ан­тон БУГАЙЧУК,

по­лі­то­лог, екс-жур­на­ліст (Луцьк):

— Я вва­жаю, що 2005- го та й ни­ні жур­на­лі­сти є від­обра­же­н­ням то­го су­спіль­ства, в яко­му ми жи­ве­мо. Се­ред них є ча­сти­на лю­дей із вла­сною по­зи­ці­єю і « уста­ка­не­ни­ми» прин­ци­па­ми, є ча­сти­на до­свід­че­них про­фе­сіо­на­лів, які про­сто вмі­ють пи­са­ти які­сно, в то­му чи­слі й джин­су. А біль­шість ме­дій­ни­ків все ж про­сто ре­транс­лю­ють ін­фор­ма­цію, зва­жа­ю­чи на ті акцен­ти, які ста­вить чи­тач, ін­ве­стор чи за­мов­ник ма­те­рі­а­лу. Це схо­же на модель су­спіль­ства «елі­та та ма­си». Як і в укра­їн­сько­му су­спіль­стві, в жур­на­лі­сти­ці елі­та ча­сто схиль­на бу­ти не елі­тою, а успі­шни­ми за­ро­бі­тча­на­ми. На­то­мість пред­став­ни­ків справ­жньої елі­ти з мо­раль­ни­ми прин­ци­па­ми, ві­зі­єю та до­ста­тньою са­мо­кри­ти­чні­стю не так ба­га­то.

Ла­ри­са Ів­ши­на насправді по­ру­ши­ла ва­жли­ву про­бле­му то­го, що в укра­їн­ській жур­на­лі­сти­ці не так ба­га­то лю­дей, які зда­тні по­слі­дов­но пра­цю­ва­ти са­ме на ко­ристь Укра­ї­ни, а не при­ва­тних осіб. По­стій­но зму­шу­ва­ти се­бе до­три­му­ва­ти­ся­стан­дар­тів і бу­ти са­мо­кри­ти­чни­ми. Тре­ба ви­зна­ти, що пі­сля­Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті жур­на­лі­сти отримали біль­ше сво­бо­ди. У нас є до­сить успі­шні гро­мад­ські ме­діа, у нас є ре­сур­си, де кри­ти­ку­ють са­мих жур­на­лі­стів. У нас на­віть ін­фор­ма­цій­ні кам­па­нії іно­ді зму­шу­ють по­лі­ти­ків ко­ри­гу­ва­ти рі­ше­н­ня. Та сво­бо­да не зав­жди при­но­сить від­по­від­аль­ність. На жаль, не змен­ши­лась кіль­кість ви­пад­ків, ко­ли пев­ні ви­да­н­ня/те­ле­ка­на­ли/га­зе­ти сві­до­мо « мо­чать » не­ви­гі­дних їхнім ін­ве­сто­рам осіб. Якщо за­пи­та­ти пра­ців­ни­ків, на­ві­що — ви ча­сто по­чу­є­те про­сту від­по­відь: «Я про­сто ро­блю свою ро­бо­ту». Як на за­во­ді... Са­ме ті, хто зда­тен ви­йти за рам­ки за­во­ду, ін­фор­ма­цій­но­го кон­ве­є­ра, ма-

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.