«Щоб зро­зу­мі­ти, тре­ба на­ва­жи­ти­ся»

В Острозь­кій ака­де­мії від­бу­де­ться Мі­жна­ро­дна лі­тня шко­ла з се­міт­ської фі­ло­ло­гії

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Дми­тро ЦОЛІН, ди­ре­ктор Цен­тру юда­ї­ки при На­ціо­наль­но­му уні­вер­си­те­ті «Острозь­ка ака­де­мія»

Ули­пні в На­ціо­наль­но­му уні­вер­си­те­ті « Острозь­ка ака­де­мія » очі­ку­є­ться не­пе­ре­сі­чна для ві­тчи­зня­ної на­у­ки по­дія — Мі­жна­ро­дна лі­тня шко­ла із се­міт­ської фі­ло­ло­гії. Упро­довж трьох ти­жнів сту­ден­ти з рі­зних кра­їн (укра­їн­ських уча­сни­ків — біль­шість) ви­вча­ти­муть ба­зо­ві кур­си з се­міт­ських мов — як дав­ніх, так і су­ча­сних: на­га­да­є­мо, що до се­міт­ської гіл­ки на­ле­жать: ів­рит, араб­ська, ара­мей­ська, кла­си­чна си­рій­ська, ак­кад­ська, а та­кож мо­ви Ефі­о­пії — на­при­клад, ґе­ез, ам­хар­ська, ті­ґре, ті­ґрі­нья. До цьо­го ви­вче­н­ня се­міт­ських мов в Укра­ї­ні бу­ло обме­же­не, го­лов­ним чи­ном, араб­ською та ів­ри­том, при цьо­му ви­вче­н­ня остан­ньої за­зви­чай ці­ка­ви­ло са­ме ре­лі­гій­ну осві­ту.

Однак, крім уні­каль­но­сті ці­єї по­дії з су­то ака­де­мі­чної то­чки зо­ру, осо­бли­ву ці­ка­вість ви­кли­кає те, що іні­ці­а­то­ром про­ве­де­н­ня Лі­тньої шко­ли є ро­сій­ський лін­гвіст і ко­ли­шній ди­си­дент Сер­гій Во­ло­ди­ми­ро­вич ЛЬОЗОВ. Са­ма ідея про­ве­де­н­ня Шко­ли із са­мо­го по­ча­тку бу­ла за­ду­ма­на як жест мо­раль­ної (та, зві­сно, ака­де­мі­чної) під­трим­ки Укра­ї­ни в не­лег­кий пе­рі­од її істо­рії з бо­ку ро­сій­ських вче­них. На за­клик взя­ти участь у Школі від­гу­кну­ло­ся чи­ма­ло ко­лег із ро­сій­ських уні­вер­си­те­тів, а та­кож вче­ні з Ізра­ї­лю, Ні­меч­чи­ни та США. Ми ма­ли на­го­ду по­спіл­ку­ва­ти­ся з іні­ці­а­то­ром про­ве­де­н­ня Лі­тньої шко­ли з се­міт­ської фі­ло­ло­гії...

— Сер­гію Во­ло­ди­ми­ро­ви­чу, роз­ка­жіть, як ви­ни­кла ідея про­ве­сти Лі­тню шко­лу з се­міт­ської фі­ло­ло­гії в Укра­ї­ні?

— У мо­є­му осо­би­сто­му жит­ті по­дії в Укра­ї­ні одра­зу ж, з пер- ших днів сту­дент­сько­го Май­да­ну, стали ду­же ва­жли­ви­ми. Хо­ті­ло­ся бу­ти чи­мось ко­ри­сним, на­скіль­ки це бу­ло мо­жли­во. На­ве­сні 2014 ро­ку в нас від­бу­ва­ли­ся «ки­їв­ські по­си­день­ки » про­фе­сій­них ін­те­лі­ген­тів із Мо­скви з укра­їн­ськи­ми ко­ле­га­ми: у кра­що­му ра­зі — то бу­ли ли­ше роз­мо­ви, у гір­шо­му — по­ра­ди « бра­там на­шим мен­шим». Со­ром­но.

Але, мо­же, я при­не­су якусь ко­ристь як фа­хі­вець, по­ду­ма­ло­ся ме­ні. І тут ме­ні у ві­чі впав за­пис у « Фейс­бу­ці » Оле­ксан­дра Ал­ту­ня­на. Він опи­сав свої вра­же­н­ня від по­їзд­ки на ба­тьків­щи­ну, до Хар­ко­ва, і зокре­ма зга­дав про те, що де­я­кі мо­сков­ські вче­ні їздять до Хар­ко­ва як во­лон­те­ри ви­кла­да­ти в уні­вер­си­те­ті. Я від­чув ви­клик.

Ну, а да­лі, Дми­тре, ви зна­є­те, що бу­ло. Влі­тку ми­ну­ло­го ро­ку я на­пи­сав вам як єди­но­му ві­до­мо­му ме­ні за пу­блі­ка­ці­я­ми ко­ле­зі-ара­ме­їсту з Укра­ї­ни. На­вчаль­ний рік у нас із ва­ми вла­што­ва­ний одна­ко­вим чи­ном, не на ра­дян­ські ж свя­та ме­ні при­їзди­ти сту­ден­тів вчи­ти... І ось екс­пром­том у на­шій роз­мо­ві про­май­ну­ло: «лі­тня шко­ла » . І з’ ясу­ва­ло­ся, що кра­що­го мі­сця, аніж Острозь­ка ака­де­мія, го­ді й зна­йти.

І тут за­кру­ти­ло­ся. У «Фейс­бу­ці» у нас є гру­па Aramaica, спо­ча­тку за­кри­та, ство­ре­на одним із мо­їх учнів для фі­ло­ло­гі­чних дис­ку­сій у про­фе­сій­но­му ко­лі. Аж ось 17 ли­сто­па­да ми­ну­ло­го ро­ку я повідомив про те, що хо­чу «ор­га­ні­зу­ва­ти в ли­пні на­сту­пно­го ро­ку Лі­тню шко­лу з се­міт­ської фі­ло­ло­гії в Укра­ї­ні» за під­трим­ки Дми­тра Цо­лі­на. За кіль­ка го­дин п’ятнад­ця­те­ро ко­лег по­ві­до­ми­ли, що го­то­ві їха­ти ви­кла­да­ти. І всі во­ни, я спо­ді­ва­ю­ся, при­їдуть, ін­ші — теж.

— Яка, на ва­шу дум­ку, роль ви­вче­н­ня схі­дних мов, зокре­ма се­міт­ських, у су­ча­сно­му сві­ті? На­скіль­ки це акту­аль­но сьо­го­дні — до­слі­джу­ва­ти ста­ро­дав­ні текс­ти, з’ясо­ву­ва­ти тон­ко­щі ста­ро­дав­ніх мов?

— Роль — та­ка ж, як і сто­сов­но ви­вче­н­ня будь-якої мо­ви. Мо­ва пра­гне, щоб її зро­зумі­ли. Так са­мо й текст. І фі­ло­лог має при­йти їм на до­по­мо­гу. Для цьо­го по­трі­бен, пе­ре­д­усім, ґрун­тов­ний гра­ма­ти­чний опис і слов­ник, а для мер­твих та без­пи­сем­них мов, тоб­то при­найм­ні для них, — еле­ктрон­не ви­да­н­ня текс­тів з мор­фо­ло­гі­чни­ми по­ясне­н­ня­ми та пе­ре­кла­дом. На цьо­му зав­да­н­ня швид­кої до­по­мо­ги мо­жна вва­жа­ти ви­ко­на­ним.

— Ви вва­жа­є­те, що за­ня­т­тя схі­дни­ми, зокре­ма се­міт­ськи­ми, мо­ва­ми мо­же якось по­кра­щи­ти су­спіль­ство?

— Так. Фі­ло­лог, як і будь-яка лю­ди­на, ко­тра ви­рі­шує твор­чі ін­те­ле­кту­аль­ні зав­да­н­ня, здо­бу­ває но­ві зна­н­ня, не ду­же під­да­є­ться про­ми­ван­ню міз­ків.

— Роз­ка­жіть про ва­шу пра­во­за­хи­сну ді­яль­ність.

— Во­на в да­ле­ко­му ми­ну­ло­му. Якщо че­сно, во­на бу­ла біль­ше «ди­си­дент­ською», аніж вла­сне пра­во­за­хи­сною, тоб­то мо­ти­вом бу­ло рад­ше «про­гна­ти ко­му­ні­стів», аніж до­по­мог­ти жер­твам. У 1980-ті ро­ки ми з дру­зя­ми до­по­ма­га­ли по­літв’язням, зокре­ма я пе­ре­да­вав ві­до­мо­сті про них на Захід. Два ро­ки (1988 — 1989) я був спів­ре­да­кто­ром фун­да­мен­та­ліст­сько­го-ан­ти­ко­му­ні­сти­чно­го ти­жне­ви­ка сам­ви­да­ву «Ек­с­прес-Хро­ні­ка», ство­ре­но­го Оле­ксан­дром По­дра­бі­не­ком. Сво­єю на­звою це ви­да­н­ня пре­тен­ду­ва­ло на спад­ко­єм­ність із «Хро­ні­кою по­то­чних по­дій», го­лов­ним ін­фор­ма­цій­ним ви­да­н­ням на­шо­го пра­во­за­хи­сно­го ру­ху в 1970-ті ро­ки. Я пе­ре­ймав­ся го­лов­ним чи­ном За­кав­каз­зям, Укра­ї­ною іно­ді — теж. У ме­не бу­ли в Ки­є­ві ко­ре­спон­ден­ти із ран­ньо­го На­ро­дно­го Ру­ху, а ще жур­на­ліст Ан­дрій Мо­кро­усов. У до­бу, ко­ли з Ки­є­ва чи Єре­ва­на бу­ло скла­дно те­ле­фо­ну­ва­ти на Захід, ми бу­ли з’єд­ну­валь­ною лан­кою.

— Чи пов’ яза­на яки­мось чи­ном ва­ша ді­яль­ність як пра­во­за­хи­сни­ка з ви­вче­н­ням се­міт­ських мов?

— Це зв’язок на рів­ні осо­би­сто­сті й до­лі. Сво­го ча­су я на­пи­сав книж­ку ви­бра­них праць (1998 р.), якій дав на­зву «Спро­ба ро­зу­мі­н­ня». За ці­єю на­звою сто­їть моє дав­нє, мо­жна ска­за­ти, ре­лі­гій­не чу­т­тя, за яким ін­те­ле­кту­аль­не усві­дом­ле­н­ня не­мо­жли­ве по­за вчин­ком — ді­єю, що іно­ді пов’яза­но з ри­зи­ком. Щоб зро­зу­мі­ти, тре­ба на­ва­жи­ти­ся. Об’єкти ро­зу­мі­н­ня змі­ню­ю­ться, але про­цес ро­зу­мі­н­ня за­ли­ша­є­ться при­го­дою, мо­жли­во, не тіль­ки ін­те­ле­кту­аль­ною.

— Як ви оці­ню­є­те ни­ні­шній стан укра­їн­сько­го су­спіль­ства? Що б ви мо­гли по­ба­жа­ти на­ро­ду Укра­ї­ни?

— Я не маю ви­хі­дних да­них, щоб су­ди­ти про це. Мо­жли­во, за під­сум­ка­ми ро­бо­ти в Остро­зі... Що по­ба­жа­ти? Щоб усе ви­яви­ло­ся не мар­ним.

*** За­вер­шу­ю­чи своє ко­ро­тке ін­терв’ю з Сер­гі­єм Льо­зо­вим, мо­жу ска­за­ти, що ого­ло­ше­н­ня про про­ве­де­н­ня Шко­ли зі­бра­ло не­спо­ді­ва­но ба­га­то сту­ден­тів — умов­но вжи­ваю це сло­во, оскіль­ки вік тих, хто ба­жає здо­бу­ти ба­зо­ві зна­н­ня із се­міт­ських мов — від дев’ятнад­ця­ти до ші­ст­де­ся­ти ро­ків, — із рі­зних кра­їн: крім Укра­ї­ни, це Ро­сія, Бі­ло­русь, Ли­тва, Поль­ща. Ау­ди­то­рія учнів пред­став­ле­на сту­ден­та­ми уні­вер­си­те­тів, ду­хов­них се­мі­на­рій, до­свід­че­ни­ми ви­кла­да­ча­ми та вче­ни­ми, жур­на­лі­ста­ми — всі­ма, хто ба­жає роз­ши­ри­ти свої пі­зна­н­ня й удо­ско­на­ли­ти свої про­фе­сій­ні на­ви­чки.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.