«Нас лю­блять гля­да­чі за рі­зно­ма­ні­тність»

«День» ра­зом із Ан­дрі­єм БІЛОУСОМ, ху­до­жнім ке­рів­ни­ком Мо­ло­до­го те­а­тру, про­ана­лі­зу­ва­ли афі­шу 37-го се­зо­ну і за­зир­ну­ли у май­бу­тнє

Den (Ukrainian) - - Культура - Те­тя­на ПОЛІЩУК, «День»

Під за­ві­су се­зо­ну по­пу­ляр­ний сто­ли­чний ко­ле­ктив пред­ста­вив кіль­ка ре­зо­нан­сних прем’єр. Ни­ні Мо­ло­дий те­атр — один із лі­де­рів гля­да­цьких сим­па­тій. Ви­ста­ви про­хо­дять з ан­шла­га­ми, а три сце­ни стали май­дан­чи­ком для твор­чих екс­пе­ри­мен­тів, но­вих по­ста­но­вок, ці­ка­вих ре­жи­сер­ських і актор­ських зна­хі­док. Ко­жна прем’єра ви­кли­кає жва­ве обго­во­ре­н­ня пу­блі­ки і кри­ти­ків, і в цьо­му ве­ли­ка за­слу­га кер­ма­ни­ча ко­ле­кти­ву, са­мо­бу­тньо­го ре­жи­се­ра, ху­до­жньо­го ке­рів­ни­ка Мо­ло­до­го те­а­тру Ан­дрія БІЛОУСА.

— Чим, на ва­шу дум­ку, за­пам’ята­є­ться цей те­а­траль­ний се­зон для гля­да­чів і для ко­ле­кти­ву Мо­ло­до­го те­а­тру?

— Гля­да­чі вже тра­ди­цій­но лю­блять наш те­атр за йо­го рі­зно­ма­ні­тність. В цьо­му се­зо­ні у нас ви­йшло 9 прем’єр, і са­ме те, що жо­дна ви­ста­ва не схо­жа одна на ін­шу, — при­вер­тає до нас ці­ка­вість і лю­бов гля­да­чів. Для ко­ле­кти­ву Мо­ло­до­го те­а­тру цей се­зон був один із най­на­пру­же­ні­ших за остан­ні ро­ки. То­му що ми гра­ли по три ви­ста­ви в день ( зі­гра­ли 525 ви­став — це ре­кор­дна кіль­кість, при то­му, що ще чо­ти­ри ро­ки то­му гра­ли всьо­го 300 ви­став на рік, тоб­то це за та­кий ко­ро­ткий про­мі­жок ча­су ми на стіль­ки збіль­ши­ли кіль­кість ви­став на рік). Це при­но­сить ра­дість на­шим працівникам, і всі від­чу­ва­ють, що пра­цю­ва­ли не дар­ма.

До ре­чі, у нас один із най­кра­щих фі­нан­со­вих по­ка­зни­ків се­ред те­а­трів сто­ли­ці. Ми в цьо­му се­зо­ні за­ро­би­ли ба­га­то ко­штів, зав­дя­ки цьо­му змо­гли пе­ре­жи­ти ті кри­зи­сні ви­кли­ки, які нас спі­тка­ли, зокре­ма ве­сною. Це сто­су­є­ться бан­крут­ства бан­ку «Хре­ща­тик», в яко­му «за­ви­сли», а мо­жна ска­за­ти, й про­па­ли близь­ко 800 ти­сяч грн. Це з не­при­єм­них ре­чей, які за­пам’ята­ли­ся нам на­дов­го. За ці ко­шти ми мо­гли б і по­кра­щи­ти фі­нан­со­ве ста­ви­ще лю­дей, ви­пла­ти­ти ці гро­ші як за­ро­бі­тну пла­ту, по­ста­ви­ти до­да­тко­ву ви­ста­ву, де­ко­ра­ції зро­би­ти, по­ши­ти но­ві ко­стю­ми. Че­рез брак гро­шей ми від­мо­ви­ли­ся від ви­пу­ску ви­ста­ви «Го­ре з ро­зу­му» в цьо­му се­зо­ні...

— Ве­ли­кий ре­зо­нанс у кри­ти­ків ви­кли­ка­ла ва­ша по­ста­нов­ка «Одно­ру­ко­го» за п’єсою М. Мак До­на, хо­ча «сма­чнень­кі» фра­зи, яки­ми сла­ви­ться ав­тор, у пе­ре­кла­ді І. Пе­лю­ка тро­хи рі­за­ли ву­ха...

— Я ні­ко­ли в жит­ті не ста­вив ви­ста­ви з не­нор­ма­тив­ною ле­кси­кою. Ця ви­ста­ва су­ча­сна, во­на мо­дна, акту­аль­на, на ча­сі й по­трі­бна са­ме то­му, що во­на ви­яви­ла аб­со­лю­тно но­вий під­хід для укра­їн­сько­го гля­да­ча й укра­їн­сько­го те­а­тру. Но­вий під­хід у «ро­бо­ті» з гля­да­чем. Ця істо­рія про­ни­кає в ду­шу, в сві­до­мість пу­блі­ки. Во­на змі­нює її. Але ро­бить це на­стіль­ки не ба­наль­но, не нав’язли­во, не за­штам­по­ва­ни­ми за­со­ба­ми, до яких гля­да­чі вже зви­кли і ма­ють вже си­сте­му за­хи­сту від та­ко­го впли­ву ( во­ни зна­ють, в які мо­мен­ти їх на­ма­га­ю­ться по­вчи­ти, якось змі­ни­ти, втру­ти­ти­ся в їхню сві­до­мість і во­ни вже за­зда­ле­гідь роз­пі­зна­ють це і став­лять бло­ки). Ця ви­ста­ва і п’єса — унікальні тим, що ви­хо­ва­н­ня від­бу­ва­є­ться не­спо­ді­ва­но, не­нав’язли­во. Зда­ва­лось б, ду­же про­ста істо­рія, ко­ме­дій­на, в якій не­має на пер­ший погляд фі­ло­со­фії чи мо­ра­лі, але лю­ди­на, ви­хо­дя­чи з ви­ста­ви, ра­птом по­чи­нає за­ми­слю­ва­ти­ся над сен­сом сво­го бу­т­тя і ста­ви­ти пе­ред со­бою пи­та­н­ня і шу­ка­ти на них від­по­віді, і це для ме­не най­ва­жли­ві­ше в те­а­трі. Що сто­су­є­ться не­нор­ма­тив­ної ле­кси­ки, то во­на до­сить ди­тя­ча. Моя 12-рі­чна донь­ка, яка ди­ви­ла­ся цю ви­ста­ву і ска­за­ла: «Та­ту, ні­чо­го но­во­го я не по­чу­ла, що­дня чую це на пе­ре­р­вах в школі». Пе­ре­клад Іл­лі Пе­лю­ка мав змі­ни, він був ада­пто­ва­ний, ре­да­го­ва­ний мною, і всі ці « слів­ця » бу­ли пе­ре­ро­бле­ні, бо в ан­глій­ській мо­ві не­має та­ко­го рі­зно­ма­ні­т­тя лай­ки, яка є укра­їн­ською. То­му до­ве­ло­ся фан­та­зу­ва­ти і ви­га­ду­ва­ти та­кі сло­ва, які бу­ли б ма­кси­маль­но сприйня­ті біль­ші­стю пу­блі­ки, яка, як це не див­но, до­сить пе­дан-

ФОТО ВІОЛИ СОКОЛАН

З8-й ТЕ­А­ТРАЛЬ­НИЙ СЕ­ЗОН МО­ЛО­ДИЙ ТЕ­АТР РОЗПОЧНЕ РЕЗОНАНСНОЮ ВИ­СТА­ВОЮ «ОДНОРУКИЙ»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.