Час ви­кли­ків

Ро­зду­ми про остан­ні по­дії в укра­їн­сько­му ре­лі­гій­но­му се­ре­до­ви­щі

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Юлі­а­на ЛАВРИШ

Кіль­ка ти­жнів то­му сту­ден­ти при­не­сли ме­ні книж­ку Джо­на­та­на Са­фра­на Фо­є­ра «Стра­шен­но го­ло­сно і не­ймо­вір­но близь­ко». Ча­сто, ко­ли бе­реш у ру­ки бес­тсе­лер, роз­ча­ро­ву­є­шся, бо ре­кла­ма є більш пом­пе­зною, аніж сам текст. Але це не про цю книж­ку! Ска­жу, що ро­ман Фо­є­ра — най­кра­ще, що я чи­та­ла впро­довж остан­ніх двох ро­ків. Це роз­по­відь про хло­пчи­ка Оска­ра, чий ба­тько за­ги­нув в одній із ве­ж­бли­зню­ків 11 ве­ре­сня 2001 ро­ку. Істо­рія про не­ймо­вір­ний ви­мір люд­ських емо­цій і по­чут­тів. Світ за­пам’ятав по­дії 11 ве­ре­сня 2001 ро­ку че­рез екс­клю­зив­ні ка­дри аме­ри­кан­сько­го те­ле­ка­на­ла CNN. Те­ле­ком­па­нії вда­ло­ся про­да­ти «кар­тин­ку» і тра­фік, во­дно­час ви­пе­ре­ди­ти сво­їх кон­ку­рен­тів і ста­ти на ща­бель ви­ще в рей­тин­гу най­кра­щих ме­діа сві­ту. Во­дно­час ні­хто не по­мі­тив усіх тих не­на­ді­сла­них ли­стів, фа­ксів, ди­тя­чих фото з ро­бо­чих сто­лів, всьо­го того ви­мі­ру люд­сько­го сві­ту, зруй­но­ва­них істо­рій під ру­ї­на­ми хма­ро­чо­сів... В Оска­ро­во­му аль­бо­мі на­зав­жди за­ли­ши­ться фото чо­ло­ві­ка, ко­трий па­дає з най­ви­що­го по­вер­ху ве­жі пі­сля того, як лі­так врі­зав­ся в її центр... Хло­пець ду­мав, що то міг бу­ти йо­го ба­тько. 11 ве­ре­сня 2001 ро­ку — це не про­сто по­дія, яка змі­ни­ла по­лі­ти­чну ма­пу сві­ту, ти­ся­чі жит­тів аме­ри­кан­ських ро­дин, а й, на мою дум­ку, то­ді ста­ла­ся мить сти­ра­н­ня бар’єрів між ре­лі­гі­єю та фа­на­ти­змом, що, бе­зу­мов­но, впли­не в май­бу­тньо­му на роз­ме­жу­ва­н­ня прав­ди і бре­хні, справ­жньо­го і шту­чно­го.

«НЕ БІЙТЕСЯ!»

Не­що­дав­но ми­ну­ло 15 ро­ків із дня візиту Па­пи Рим­сько­го Іва­на Пав­ла ІІ, який від­був­ся у черв­ні того-та­ки 2001 ро­ку. З ці­єї на­го­ди на «5 ка­на­лі» бу­ла змо­га пе­ре­гля­ну­ти до­ку­мен­таль­ний фільм «ХХ сто­лі­т­тя Кароля Вой­ти­ли» — про епо­ху ви­кли­ків і про­ти­річ, рі­шень та по­лі­ти­чних ком­про­мі­сів. Адже то бу­ла епо­ха ви­кли­ків: Дру­га сві­то­ва вій­на, «хо­ло­дна вій­на» між СРСР і США, Ка­риб­ська кри­за, по­ча­ток вій­ни в Аф­га­ні­ста­ні. Всі ці по­дії ви­ма­га­ли ре­а­кцій. Світ по­тре­бу­вав ду­хов­но­го ви­мі­ру, осо­бли­во мо­лодь, яка надзвичайно лю­би­ла Па­пу. У філь­мі один із ри­мо-ка­то­ли­цьких єпис­ко­пів зга­дує той фра­гмент, ко­ли у Кра­ко­ві Папа міг до пі­зньої но­чі про­по­від­у­ва­ти з ві­кна для мо­ло­дих лю­дей, до­ки не звер­тав­ся до них зі словами: «мо­ло­де, роз­ходь­ся, нам тре­ба від­по­чи­ти, щоб зав­тра про­дов­жи­ти пра­цю». Ми, мо­ло­ді, ча­сто ка­же­мо, що жи­ве­мо в ін­ший час, в інших ви­мі­рах, на­справ­ді за­бу­ва­ю­чи, що сце­на­рій епо­пей­ної бо­роть­би до­бра і зла — одві­чний. І хоч ми не жи­ве­мо в пе­рі­од то­та­лі­тар­них ре­жи­мів фа­ши­зму, на­ци­зму чи ко­му­ні­зму, але ми жи­ве­мо в ме­жах війн в Укра­ї­ні та Си­рії, в епо­ху се­ку­ля­ри­зму, фа­на­ти­чних ви­крив­лень, куль­ту псев­до­бож­ків, псев­до­трен­дів (вза­га­лі ба­га­тьох ре­чей з при­став­кою «псев­до»), в епо­ху пі­сля 11 ве­ре­сня. Клю­чо­вим ме­се­джем пер­ших днів пон­ти­фі­ка­ту Па­пи Іва­на Пав­ла ІІ був за­клик: «не бійтеся». То­му ве­лич ці­єї осо­би­сто­сті — не у двох на­пи­са­них до­кто­ра­тах, кіль­ко­сті уні­каль­них ен­ци­клік, ли­стів і звер­нень; а в йо­го лю­дя­ній про­сто­ті, на­ста­но­ві «не бо­я­ти­ся» бу­ти totus tuus («Весь Твій» — га­сло Па­пи Іва­на Пав­ла ІІ. — Ю. Л.) — усім для сві­ту й во­дно­час ма­лень­ким ін­стру­мен­том у до­ло­нях Бо­га. Ві­зит Па­пи в Укра­ї­ну 15 ро­ків то­му був ва­жли­вим акцен­том для вну­трі­шньо­го укра­їн­сько­го се­ре­до­ви­ща, адже зі­брав ра­зом пред­став­ни­ків рі­зних кон­фе­сій та де­но­мі­на­цій, а от­же за­свід­чив, що рі­вень ко­му­ні­ка­ції мо­жли­вий. У йо­го сло­ві, про­мов­ле­но­му до укра­їн­ців у Ки­є­ві чи Льво­ві, бу­ли чі­ткі ме­се­джі, що ко­жен пе­рі­од ви­про­бу­вань, час ви­кли­ків ви­рі­шу­є­ться тіль­ки зма­га­н­ням за прав­ду.

«ЛЮ­ДИ­НА Є ДОРОГОЮ ЦЕР­КВИ»

Цю те­зу ви­сло­вив Папа Іван Пав­ло ІІ, ще ко­ли був отцем Ка­ро­лем Вой­ти­лою. Во­че­видь, ця те­за спів­зву­чна із су­ча­сни­ми ви­кли­ка­ми, які нур­ту­ють в укра­їн­сько­му ре­лі­гій­но­му се­ре­до­ви­щі. Кіль­ка днів то­му на Кри­ті за­вер­шив­ся Все­пра­во­слав­ний собор, який став ви­зна­чною подією для сві­то­вої ду­хов­но­сті. При­кро, що ли­ше «1+1» на­пра­вив ко­ре­спон­ден­та для екс­клю­зив­но­го ви­сві­тле­н­ня по­дій. Крім того, в під­сум­ко­вих ви­пу­сках бу­ли ґрун­тов­ні ко­мен­та­рі з осми­сле­н­ням са­ме укра­їн­ської про­бле­ми. Це не озна­чає, що ін­ші те­ле­ка­на­ли за­ли­ши­ли цю по­дію по­за ува­гою, про­те ви­гля­да­ли де­що фра­гмен­тар­ни­ми без ціл­ко­ви­то­го за­ну­ре­н­ня в те­му. У за­вер­шаль­но­му до­ку­мен­ті Со­бо­ру мі­сти­ться згад­ка про Укра­ї­ну: «Пра­во­слав­на цер­ква з бо­лем і мо­ли­твою сте­жить і кон­ста­тує су­ча­сну гу­ма­ні­тар­ну кри­зу, екс­пан­сію на­силь­ства і зброй­них кон­флі­ктів, пе­ре­слі­ду­ва­н­ня, ви­гна­н­ня та вбив­ства пред­став­ни­ків ре­лі­гій­них мен­шин, на­силь­ни­цьке ви­гна­н­ня сі­мей з їхніх до­мі­вок, тра­ге­дію тор­гів­лі лю­дьми, по­ру­ше­н­ня основ­них прав окре­мих лю­дей і на­ро­дів, при­мус до змі­ни ві­ро­спо­віда­н­ня. Во­на без­за­сте­ре­жно за­су­джує ви­кра­де­н­ня лю­дей, тор­ту­ри і жа­хли­ві стра­ти. А та­кож руй­ну­ва­н­ня хра­мів, ре­лі­гій­них сим­во­лів і пам’ятни­ків куль­ту­ри... От­же, ми за­кли­ка­є­мо всіх за­лу­че­них у цей кон­флікт, не­за­ле­жно від їхніх ре­лі­гій­них пе­ре­ко­нань, пра­цю­ва­ти заради при­ми­ре­н­ня і по­ва­ги до прав лю­ди­ни, перш за все, заради за­хи­сту бо­же­ствен­но­го да­ру жи­т­тя. Вій­на і кро­во­про­ли­т­тя ма­ють бу­ти при­пи­не­ни­ми, щоб за­па­ну­ва­ла спра­ве­дли­вість, по­вер­нув­ся мир і ста­ло мо­жли­вим повернення лю­дей, які ви­яви­ли­ся по­збав­ле­ни­ми сво­їх до­мі­вок. Ми мо­ли­мо­ся за мир і спра­ве­дли­вість у кра­ї­нах, які про­хо­дять че­рез тяж­кі ви­про­бу­ва­н­ня — кра­ї­нах Афри­ки та в Укра­ї­ні». Бе­зу­мов­но, нам, укра­їн­цям, хо­ті­ло­ся б на­ба­га­то біль­ше ре­зуль­та­тів від Со­бо­ру, про­те пи­та­н­ня укра­їн­ської ав­то­ке­фа­лії вже на­пе­ре­до­дні бу­ло ви­лу­че­но з по­ряд­ку ден­но­го. Як ви­яви­ло­ся, не до­ста­тньо за­хи­ща­ти по­лі­ти­ко-еко­но­мі­чний укра­їн­ський про­стір, маємо до­кла­сти зу­силь для від­во­ю­ва­н­ня ре­лі­гій­но­го фрон­ту, де пи­та­н­ня укра­їн­ської цер­кви має над­зви­чай­ну ва­гу. На­пе­ре­до­дні Со­бо­ру Вер­хов­на Ра­да Укра­ї­ни звер­ну­ла­ся до па­трі­ар­ха Кон­стан­ти­но­поль­сько­го Вар­фо­ло­мія з про­ха­н­ням ви­рі­ши­ти про­бле­му ав­то­ке­фа­лії. Оче­ви­дно, це якраз і бу­ло яскра­вим свід­че­н­ням того, що су­спіль­ство на­ре­шті зро­зумі­ло, на­скіль­ки ва­жли­во ма­ти не­за­ле­жну по­мі­сну цер­кву, ду­хов­но від­окрем­ле­ну від Мо­скви, яка ви­ко­ри­сто­вує будь-яку шпа­ри­ну для сво­єї пропаганди. Впро­довж остан­ньо­го ча­су тра­пля­є­ться чи­ма­ло си­ту­а­цій, які на­штов­ху­ють на та­кі дум­ки. Зокре­ма, оста­н­ня для ре­лі­гій­но­го ме­діа-про­сто­ру по­дія, ко­ли де­пу­тат Ва­дим Но­він­ський обра­зив ми­тро­по­ли­та Пе­ре­я­слав-Хмель­ни­цько­го і Ви­шнев­сько­го УПЦ Оле­ксан­дра (Дра­бин­ка). Як за­зна­чив ми­тро­по­лит у сво­є­му офі­цій­но­му ко­мен­та­рі, пан Но­він­ський мав не­при­єм­ну роз­мо­ву з ним бі­ля Свя­то-Тро­ї­цько­го жі­но­чо­го мо­на­сти­ря в рі­дно­му мі­сте­чку Ко­рець, що на Рів­нен­щи­ні. Де­пу­тат, за свід­че­н­ня­ми ми­тро­по­ли­та, не­цен­зур­но ви­слов­лю­вав­ся, по­гро­жу­вав по­би­т­тям і зви­ну­ва­чу­вав йо­го в «роз­ко­лі цер­кви» че­рез під­трим­ку ідеї ав­то­ке­фа­лії. На­то­мість Ва­дим Но­він­ський на сво­їй сто­рін­ці у «Фейс­бу­ці» за­пе­ре­чив зви­ну­ва­че­н­ня, звер­та­ю­чись до вла­ди­ки Оле­ксан­дра ? «гро­ма­дя­ни­на Дра­бин­ка», що, бе­зу­мов­но, обра­жає гі­дність єпис­ко­па, адже Ва­дим Но­він­ський є ві­ря­ни­ном УПЦ. Цей факт, зокре­ма, під­твер­джу­ють не­що­дав­ні на­па­ди за­ан­га­жо­ва­них Крем­лем олі­гар­хів на про­укра­їн­ськи на­ла­што­ва­не пра­во­слав­не ду­хо­вен­ство. Мо­жли­во, для ко­гось це бу­дуть по­оди­но­кі фа­кти, які ні­чо­го не вар­ті: мов­ляв, лю­ди­на емо­цій­но спа­ла­хну­ла, «ви­ли­ла» по­тік не­цен­зур­ної ле­кси­ки в облич­чя ми­тро­по­ли­та — ну, то й що з того? Але цей факт є на­віть не по­ча­тком, а про­дов­же­н­ням ці­лої се­рії «дзві­но­чків», че­рез які осми­слю­єш для себе, на­скіль­ки цер­ква фа­кти­чно ста­ла для пев­но­го ко­ла пла­тфор­мою для про­штов­ху­ва­н­ня вла­дних ін­те­ре­сів без будь-яко­го са­краль­но­го по­ша­ну­ва­н­ня. Зно­ву-та­ки, з опри­лю­дне­но­го офі­цій­но­го ко­мен­та­ря ми­тро­по­ли­та Оле­ксан­дра ви­пли­ває, який вплив має пан Но­він­ський на УПЦ че­рез фі­нан­со­ву під­трим­ку. Ме­не зди­ву­ва­ло, що в со­ці­аль­них ме­ре­жах на за­хист ми­тро­по­ли­та ви­сту­пи­ли зде­біль­шо­го ли­ше ми­ря­ни, на­то­мість ко­мен­та­рів із бо­ку пред­став­ни­ків ду­хо­вен­ства, зокре­ма інших кон­фе­сій, на жаль, бу­ло ду­же ма­ло. «Лю­ди­на є дорогою Цер­кви». Цер­ква фор­му­є­ться там, де при­су­тня жи­ва Осо­би­стість, а не по­лі­ти­чні прин­ци­пи, бо це вже не Цер­ква, а три­бу­на для пропаганди. Ми ча­сто роз­гля­да­є­мо су­ча­сні по­дії в Укра­ї­ні ли­ше крізь при­зму гео­по­лі­ти­ки та еко­но­мі­чних впли­вів. За­ли­ша­є­мо по­за ува­гою ре­лі­гій­ний чин­ник, бо для ба­га­тьох із нас, як і для де­яких ко­лег-жур­на­лі­стів, те­ма ре­лі­гії — да­ле­ка в то­пі на­ших ін­фор­ма­цій­них прі­о­ри­те­тів, за­зви­чай її по­да­ють у но­вин­но­му бло­ці на за­вер­ше­н­ня, пі­сля клю­чо­вих по­лі­ти­чних по­дій дня. На­справ­ді бо­роть­ба за ав­тен­ти­чний укра­їн­ський ду­хов­ний про­стір ва­жить ду­же ба­га­то. Ге­рої Не­бе­сної Со­тні та вій­сько­ві, які по­ля­гли на схо­ді, в бу­кваль­но­му сен­сі не бо­ро­ли­ся кон­кре­тно за укра­їн­ську цер­кву, а бо­ро­ли­ся за Укра­ї­ну як ці­лі­сну, со­бор­ну дер­жа­ву, очи­ще­ну від псев­до­клік, які пра­цю­ють на пів­ні­чно-схі­дно­го су­сі­да і руй­ну­ють наш на­ціо­наль­ний ви­мір. Час ви­кли­ків потребує швид­ких рі­шень. Ми теж пе­ре­жи­ли своє «11 ве­ре­сня»: во­ро­жі лі­та­ки врі­за­лись у «ве­жі» на­ших до­мі­вок, пе­ре­кро­їв­ши вну­трі­шність, стер­ши ме­жу між са­краль­ним і про­фа­на­ці­єю. Ва­жли­во про­дов­жу­ва­ти бо­роть­бу за ав­тен­ти­чне, за справ­жнє, за істи­ну. Час ви­кли­ків не тер­пить бо­я­гуз­тва!

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.