«Де­рев’яні бру­си для бу­дів­ни­цтва сплав­ля­ли з Кар­пат...»

«День» по­бу­вав у с. Мо­ло­тів і по­ба­чив уні­каль­ну цер­кву Пре­о­бра­же­н­ня Го­спо­дньо­го

Den (Ukrainian) - - Наприкінці «дня» -

Від Льво­ва до се­ла Мо­ло­то­ва — 77 кі­ло­ме­трів. Мар­шру­тки ту­ди не їздять. Ли­ше — в су­сі­днє се­ло Де­ми­дів. Я ви­ру­ши­ла ве­ло­си­пе­дом ізмі­ста Хо­до­рів. Дорогою че­рез­на­се­ле­ні пун­кти, а по­тім че­рез­ліс — і вже на мі­сці. Де­рев’яну цер­кву Пре­о­бра­же­н­ня Го­спо­дньо­го ви­дно зда­ле­ка, бо по­бу­до­ва­на во­на на го­рі.

■ «Де жи­ве отець Лев­ко?» — за­пи­тую пе­ре­хо­жих. «Бі­ля цер­кви», — від­по­від­ає жін­ка. Ще про­їха­ла де­кіль­ка ме­трів ву­ли­чка­ми Мо­ло­то­ва й опи­ни­ла­ся бі­ля бу­дин­ку свя­ще­ни­ка. Він очо­лює па­ра­фію вже 24 ро­ки. Отець Лев­ко бе­ре клю­чі від хра­му й про­по­нує по­ди­ви­ти­ся на ньо­го ближ­че. Пі­дні­ма­є­мо­ся схо­да­ми: «Тут 84 схо­дин­ки. Зро­би­ли їх пі­зні­ше. Десь у 1960-х. А са­му цер­кву за­кла­ли ще 1934 ро­ку. Іні­ці­а­то­ром був отець Ми­ко­ла Мель­ни­чин. При со­вєт­ській вла­ді йо­го ви­ве­зли... Це бу­ло пі­сля псев­д­осо­бо­ру 1946 ро­ку. Ні­хто не знає йо­го до­лі».

■ По­пе­ре­дня цер­ква та­кож бу­ла де­рев’яна, однак за роз­мі­ра­ми мен­ша. Її ро­зі­бра­ли й від­да­ли лю­дям для роз­па­лю­ва­н­ня пі­чок. Пі­сля того по­ча­ли за­кла­да­ти цер­кву Пре­о­бра­же­н­ня Го­спо­дньо­го. Де­рев’яні бру­си для бу­дів­ни­цтва сплав­ля­ли зКар­пат рі­чкою Дні­стер, яка про­ті­кає за 200 ме­трів від го­ри. У ра­дян­ські ча­си свя­ти­ня за- ли­ша­ла­ся від­кри­та для про­чан, бо бу­ла го­лов­ною се­ред хра­мів най­ближ­чих сіл.

■ Сьо­го­дні до цер­кви хо­дять люди зтрьох нав­ко­ли­шніх сіл, бо там хра­мів не­має. Взим­ку опа­лю­ва­ти храм за­бо­ро­ня­ють, а от влі­тку від­чу­ва­є­ться при­єм­на прохо­ло­да. «Під час Дру­гої сві­то­вої вій­ни один із­ку­по­лів про­стре­ли­ли. Але біль­ше цер­ква не по­тра­пля­ла під ку­лі. 2008 ро­ку до нас при­їжджа­ли зі схо­ду Укра­ї­ни й бра­ли зцер­кви ви­ши­т­тя, ча­ші й ве­зли в цер­кви Лу­ган­ської та До­не­цької обла­стей. Нам не жаль бу­ло по­ді­ли­ти­ся», — роз­по­від­ає свя­ще­ник.

■ Обра­зи і роз­пи­си стін ре­став­ру­ва­ли в 1960-х. Із­то­го ча­су, за­пев­няє отець Лев­ко, ро­блять у цер­кві ре­монт...

■ Отець за­чи­няє три па­ри две­рей, і ми ви­хо­ди­мо на ву­ли­цю. По­руч сто­їть де­рев’яна дзві­ни­ця. Одно­сель­ча­ни ка­жуть, що во­на сто­я­ла тут ще до за­кла­де­н­ня цер­кви Пре­о­бра­же­н­ня Го­спо­дньо­го. Йде­мо да­лі по­двір’ям хра­му, й отець по­ка­зує кла­до­ви­ще, де остан­нє при­ста­ни­ще зна­йшли мі­сце­ві свя­ще­ни­ки, їхні сім’ї і се­ля­ни при­бли­зно в 1930— 1950-х рр. Ра­зом із отцем Лев­ком по­вер­та­є­мо­ся до схо­дів, спу­ска­є­мо­ся вни­зі про­ща­є­мо­ся. Спо­кій­на лі­со­ва до­ро­га ви­во­дить ме­не до мі­ста, де не­змін­но па­нує ша­ле­ний ритм...

Юлія ВАСИЛИНА, фото ав­то­ра

ЩОДЕННА ВСЕУКРАЇНСЬКА ГА­ЗЕ­ТА Го­лов­ний ре­да­ктор Ла­ри­са IВШИНА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.