Про но­ве по­ко­лі­н­ня «КУЧМIСТIВ»

Ще раз про стан­дар­ти жур­на­лі­сти­ки на при­кла­ді «спра­ви Гон­га­дзе — По­доль­сько­го»

Den (Ukrainian) - - Тема «дня» - Іван КАПСАМУН, Ва­лен­тин ТОРБА, Дми­тро КРИВЦУН, «День»

ВУкра­ї­ні є мі­ні­мум одна ві­до­ма спра­ва, яка дав­но слу­гує ла­кму­со­вим па­пір­цем для гро­мад­сько­сті, по­лі­ти­ків і жур­на­лі­стів. Йде­ться про ре­зо­нан­сну «спра­ву Гон­га­дзе — По­доль­сько­го», на яку ось вже май­же 16 ро­ків не­має юри­ди­чної від­по­віді в ча­сти­ні за­мов­ни­ків зло­чи­ну, хо­ча су­спіль­ству і так все ві­до­мо. Чо­му? То­му що вин­ні всі, зокре­ма, і ча­сти­на жур­на­лі­стів. Са­ме во­ни про­тя­гом ба­га­тьох ро­ків до­по­ма­га­ли за­мов­ни­кам ство­рю­ва­ти па­ра­лель­ну ре­аль­ність, від­бі­лю­ва­ти себе й уни­ка­ти відповідальності. Де­хто з них за цей час на­віть змі­ни­ли ді­яль­ність, на­при­клад, стали на­ро­дни­ми де­пу­та­та­ми, хо­ча за­галь­ній спра­ві по­шу­ку прав­ди це аб­со­лю­тно не до­по­мо­гло.

Оста­н­ня істо­рія ми­ло­го ше­пта­н­ня на­ро­дно­го де­пу­та­та Сер­гія Ле­щен­ка з олі­гар­хом Ві­кто­ром Пін­чу­ком на при­йо­мі в Британському по­соль­стві — ли­ше епі­зод, який про­я­вив цю дав­ню хво­ро­бу. Суть на­віть не стіль­ки у фото, яке за­фі­ксу­вав ві­до­мий бло­гер Сер­гій Іва­нов, хо­ча це ду­же по­ка­зо­во і до­ка­зо­во, скіль­ки в ба­га­то­рі­чних ді­ях ко­ли­шніх жур­на­лі­стів «Укра­їн­ської прав­ди» — Ле­щен­ка чи Му­ста­фи Найє­ма. Ар­гу­мен­та­цію ми ви­кла­ли в ма­те­рі­а­лі «Ко­ле­ктив­ний Дю­ран­ті» («День», №109 за 23 черв­ня 2016 р.). За­зна­чи­мо, що ста­т­тя ви­кли­ка­ла ши­ро­ку ре­а­кцію гро­мад­сько­сті — жур­на­лі­стів, ко­ри­сту­ва­чів со­ці­аль­них ме­реж. Осо­бли­во, зви­чай­но, про­я­ви­ли­ся її го­лов­ні ге­рої — Ле­щен­ко та ре­да­ктор «Істо­ри­чної прав­ди» Ва­хтанг Кі­пі­а­ні. Не­має сен­су пе­ре­по­від­а­ти всі по­дро­би­ці, хто слід­кує — в кур­сі, звер­не­мо ува­гу на окре­мі мо­мен­ти.

На­сам­пе­ред, жо­дної кон­кре­тної від­по­віді на за­пи­та­н­ня по су­ті, про­ти­ле­жна сто­ро­на так і не на­да­ла. А суть у «спра­ві Гон­га­дзе — По­доль­сько­го», про яку «Укра­їн­ська прав­да», м’яко ка­жу­чи, за­бу­ла, і про її близь­кість із «ро­ди­ною Ку­чми — Пін­чу­ка». На­то­мість, у від­по­відь ми по­чу­ли бруд і істе­ри­чні на­пад­ки. Спо­ча­тку про­я­вив­ся Ва­хтан­гКі­пі­а­ні, який до­пи­сав­ся до того, що на­звав по­тер­пі­ло­го у спра­ві Оле­ксія По­доль­сько­го — «ши­зо­фре­ні­ком»... По­тім на­ре­шті за­го­во­рив і сам Ле­щен­ко — в ефі­рі ток-шоу На­та­лії Вла­щен­ко «Люди. Hard Talk» на те­ле­ка­на­лі «112 Укра­ї­на» він зокре­ма за­явив, що «дій­сно спіл­ку­вав­ся з Пін­чу­ком і не ба­чить в цьо­му про­бле­му». Ну, й під­клю­чив­ся (чи під­клю­чи­ли) го­лов­ний ре­да­ктор сай­ту «На­ші Гро­ші» Оле­ксій Ша­лай­ський, який у себе в ФБ на­пи­сав від­вер­тий па­сквіль, ви­ко­ри­став­ши що­до «Дня» тер­мін «ін­фор­ма­цій­ний ба­чок».

На­справ­ді, всі зви­ну­ва­че­н­ня і ре­фле­ксії опо­нен­ти, на­сам­пе­ред, можуть адре­су­ва­ти са­мі со­бі, адже ча­сто це са­ме їхні пра­кти­ки. До ре­чі, в пев­них ко­мен­та­рях про­ти­ле­жна сто­ро­на ви­ко­ри­сто­вує тер­мін «се­кта «Дня», на­віть не здо­га­ду­ю­чись, що та­ким чи­ном во­ни від­но­сять до цьо­го ко­ла, на­при­клад, суд­дю Юрія Ва­си­лен­ка, який пер­шим на те­ре­нах ко­ли­шньо­го Ра­дян­сько­го Со­ю­зу по­ру­шив кри­мі­наль­ну спра­ву про­ти чин­но­го то­ді президента Ле­о­ні­да Ку­чми, або Ві­кто­ра Ши­шкі­на, який єди­ний в Кон­сти­ту­цій­но­му Су­ді ви­сту­пив про­ти «Кон­сти­ту­ції Яну­ко­ви­ча» і по­стій­но під­кре­слює не­без­пе­чність «ві­ру­су Ку­чми» для Укра­ї­ни, чи По­доль­сько­го з Оле­ксан­дром Єлья­шке­ви­чем (на­ро­дний де­пу­тат II та III скли­кань), які по­слі­дов­но ве­дуть бо­роть­бу за прав­ду в су­ді у «спра­ві Гон­га­дзе — По­доль­сько­го». Так що це ду­же по­че­сно, бу­ти се­ред та­ких оди­на­ків — в «се­кті».

На­сам­кі­нець під­кре­сли­мо, що це не на­ші «роз­бор­ки» з ча­сти­ною жур­на­лі­стів чи ді­ю­чих на­ро­дних де­пу­та­тів, які зви­кли хо­ди­ти по тем­ній сто­ро­ні ву­ли­ці. З на­шо­го бо­ку, це роз­мо­ва про стан­дар­ти жур­на­лі­сти­ки з ви­ко­ри­ста­н­ням кон­кре­тних ар­гу­мен­тів на при­кла­ді ре­зо­нан­сно­го зло­чи­ну, те­му яко­го «День» ве­де ба­га­то ро­ків. І, як по­ка­зує пра­кти­ка, де­хто в жур­на­ліст­сько­му се­ре­до­ви­щі не ви­три­мує цьо­го ви­про­бу­ва­н­ня.

На­та­лія ВЛА­ЩЕН­КО,

жур­на­ліст, ве­ду­ча про­гра­ми «Люди. Hard Talk» на те­ле­ка­на­лі «112 Укра­ї­на»:

— У ме­не є про­фе­сія — бра­ти ін­терв’ю. Я став­лю за­пи­та­н­ня, звер­таю ува­гу на рей­тин­го­ві пу­блі­ка­ції, ана­лі­зую за­галь­ний ін­фор­ма­цій­ний по­тік. То­му, по­ба­чив­ши пу­блі­ка­цію «Ко­ле­ктив­ний Дю­ран­ті» в га­зе­ті «День», а та­кож її актив­не обго­во­ре­н­ня, я по­ста­ви­ла за­пи­та­н­ня сво­є­му го­стю Сер­гію Ле­щен­ку. Це бу­ла моя ло­гі­ка.

Ста­т­тя бу­ла на­пи­са­на до­сить ви­ра­зно і ціл­ком за­слу­го­ву­ва­ла на ци­ту­ва­н­ня. Жо­дних ма­ні­пу­ля­цій­них те­хно­ло­гій я там не по­ба­чи­ла: будь-який жур­на­ліст має пра­во на свою дум­ку.

На­зи­ва­ти моє за­пи­та­н­ня «те­хно­ло­гі­я­ми» Ша­лай­ський має пра­во, як і вва­жа­ти, що зем­ля не кру­гла або Британія не острів — у ко­жно­го свої фан­та­зії, і я не мо­жу на них впли­ва­ти. Але за­га­лом нам всім слід бу­ло б пам’ята- ти, що все на цьо­му сві­ті мо­жна на­зи­ва­ти «те­хно­ло­гі­я­ми» — бу­ло б ба­жа­н­ня. Ска­жі­мо, по­сти Ша­лай­сько­го або йо­го роз­слі­ду­ва­н­ня. Але осо­би­сто я цьо­го не ро­блю, бо для ме­не ети­чний мо­мент до­сить ва­жли­вий, до­ки я не маю до­ка­зів.

Що­до го­стрих за­пи­тань, то, ска­жі­мо, ко­ли Ле­щен­ко був жур­на­лі­стом, він їх теж ста­вив ча­сто. До ре­чі, Сер­гій нор­маль­но по­ста­вив­ся до за­пи­тань, і пі­сля про­гра­ми ми лег­ко по­про­ща­ли­ся. Тоб­то він не сприйняв за­пи­та­н­ня як обра­зу або «те­хно­ло­гію». Але ко­ли Сер­гій ска­зав, що за ці ро­ки со­тні жур­на­лі­стів по­бу­ва­ли на сні­дан­ку Пін­чу­ка, він, зви­чай­но, лу­ка­вив. Жо­дних со­тень укра­їн­ських жур­на­лі­стів там не бу­ло, адже у Пін­чу­ка ба­га­то ро­ків був один і той са­мий до­сить за­кри­тий пул жур­на­лі­стів з 20—30 осіб.

Уза­га­лі, я вва­жаю, ми по­вин­ні при­пи­ни­ти роз­бра­ти у жур­на­ліст­сько­му це­ху і зайня­ти­ся тим, чим за­йма­ю­ться на­ші ко­ле­ги в усьо­му сві­ті — сво­єю без­по­се­ре­дньою ро­бо­тою. Хто че­сний, а хто не­че­сний — хай ви­рі­шу­ють на­ші гля­да­чі. На­ше зав­да­н­ня — ро­би­ти які­сний про­дукт: про­гра­ми, стат­ті, ра­діо­е­фі­ри — а рей­тин­ги по­ка­жуть, хто який жур­на­ліст.

Ва­лен­тин ТОРБА,

огля­дач від­ді­лу по­лі­ти­ки га­зе­ти «День»:

— Ко­ли на Дон­ба­сі роз­по­ча­лась вій­на, я ча­сто зга­ду­вав 1994 рік — без­ліч пла­ка­тів з порт­ре­том Ку­чми та обі­цян­ка­ми дво­мов­но­сті, агі­та­ція за Ку­чму про­ро­сій­ських сил з апе­ля­ці­єю до « від­нов­ле­н­ня Со­ю­зу » . « Єди­ний на­род», з Ро­сі­єю на­ві­ки, то­що. Вже по­тім про­лу­на­ли сло­ва Ку­чми, що про го­ло­до­мор в Укра­ї­ні не вар­то зга­ду­ва­ти і, що го­ло­до­мор той не зов­сім го­ло­до­мор, а «так ска­зать». В 1997-му ро­ці на До­неч­чи­ні го­ло­вою обл­держ­адмі­ні­стра­ції стає ни­ні сум­но­зві­сний Ві­ктор Яну­ко­вич, а на Лу­ган­щи­ні — Оле­ксандр Єфре­мов. В цен­трі Лу­ган­ська з’яв­ля­ю­ться бі­гбор­ди «Рус­ско­го на­сле­дия», ка­ра­ва­ни з ви­став­ка­ми їдуть до Ро­сто­ву, Во­ро­не­жа та Мо­скви. Зре­штою лу­ган­ські ву­ли­ці мі­сце­вою вла­дою в транс­кри­пції на укра­їн­ську мо­ву пе­ре­тво­рю­ю­ться на зро­сій­ще­ну каль­ку. То­ді лу­ган­ча­ни із зди­ву­ва­н­ням ді­зна­лись, що, на­при­клад, жи­вуть на ву­ли­ці «Кра­пів­ні­цко­го».

То­ді і був від­да­ний Дон­бас. Не Яну­ко­ви­чем і не Єфре­мо­вим, а перш за все Ле­о­ні­дом Ку­чмою, яко­му ці мі­сце­ві «князь­ки» за­без­пе­чи­ли го­ло­си на чер­го­вих ви­бо­рах 1999-го ро­ку. Це зда­ва­лось оче­ви­дним. І ко­ли я бу­кваль­но ви­рвав­ся з оку­по­ва­но­го Лу­ган­ська у ве­ре­сні 2014-го ро­ку до Ки­є­ва та за­спо­кій­ли­во «ков­тав» си­ньо-жов­ті ко­льо­ри віль­ної зем­лі, ме­ні зда­ва­лось, що тут в сто­ли­ці вже дав­но стали ясні при­чи­ни та на­слід­ки тра­ге­дії, що роз­гор­ну­лась на на­ших очах. Та при­су­тність того ж Ку­чми на пе­ре­го­во­рах у Мін­ську три­во­жно на­тя­ка­ла про ін­ше. Три­во­га ця під­крі­пи­лась то­ді, ко­ли по­ба­чив на По­до­лі одно­го із про­ро­сій­ських про­во­ка­то­рів, ві­до­мо­го се­па­ра­ти­ста Ва­ле­рія Го­лен­ка. То­ді укра­їн­ці тіль­ки­но огов­ту­ва­лись пі­сля Іло­вай­сько­го ко­тла, а Го­лен­ко з не менш ві­до­мим се­па­ра­ти­стом При­стю­ком го­ту­ва­лись до ви­бо­рів. У Ки­є­ві!

Зго­дом під час під­пи­са­н­ня «Мін­ська-2» про­ку­ра­ту­ра на­ма­га­лась при­тяг­ти до відповідальності зга­да­но­го Оле­ксан­дра Єфре­мо­ва, але чо­мусь ви­су­ну­ла та­кі глев­кі зви­ну­ва­че­н­ня, що че­рез рік Єфре­мов ви­явив­ся «чи­стим». Все на­тя­ка­ло на те, що вій­на три­ває ні за Крим і на­віть не за Дон­бас. Вій­на то­чи­ться тут, в сто­ли­ці. Тут про­хо­дять фрон­ти без гра­дів і ар­ти­ле­рії, без ав­то­ма­тних черг­та око­пів. Тіль­ки кіль­кість прі­звищ на вла­дно­му Олім­пі тих, хто «став на но­ги» за ча­сів Ку­чми го­во­ри­ла про те, що зро­зу­мі­ти де са­ме про­ля­гає ця лі­нія фрон­ту не­про­сто.

Більш того, ті хто по­зи­ціо­ну­вав себе як па­трі­о­ти і про­гре­сив­ні жур­на­лі­сти, ви­яв­ля­лись на зва­них обі­дах у Пін­чу­ка, пи­са­ли з пі­є­те­том про ор­га­ні­зо­ва­ні ним за­хо­ди. Одно­го ра­зу на пре­зен­та­ції кни­ги Бо­ри­са Лож­кі­на ме­ні до­ве­лось по­ба­чи­ти ви­ня­тко­во сер­віль­ну си­ту­а­цію, ко­ли в за­лі з’яви­лась сім’я Пін­чу­ка. Нав­ко­ло ньо­го бу­кваль­но за­бур­ли­ла кру­го­верть з тих, хто пра­гнув «по­ру­чка­тись», про­я­ви­ти осо­бли­ву ува­гу. Лі­нія фрон­ту в сві­до­мо­сті ще біль­ше сти­ска­лась і все ясні­ше ста­ва­ла зро­зумі­лою, що про­ти­сто­я­н­ня три­ває між оди­на­ка­ми і за­галь­ною по­ро­чною си­сте­мою, яка всмо­ктує в себе но­вих аде­птів. Зов­ні «прин­ци­по­ві» роз­слі­ду­валь­ни­ки ви­яви­лись від­го­до­ва­ни­ми кон­кре­тним кла­ном «про­е­кта­ми», яких зре­штою впу­сти­ли до Вер­хов­ної Ра­ди для но­вих зав­дань по об­слу­го­ву­ван­ню Сім’ї.

Пар­ла­мент ви­явив­ся ли­ше умов­ні­стю, фор­маль­ні­стю в за­галь­ній си­сте­мі вла­ди до­мі­ну­ю­чо­го олі­гар­ха­ту. Ці­ка­во й те, що на­віть сам Пре­зи­дент, не див­ля­чись на свою зро­ста­ю­чу вла­ду вже по­чав ви­да­ва­тись не Гла­вою держави, а лю­ди­ною, яка про­сто вмон­то­ва­на в схе­му роз­по­ді­лу ін­те­ре­сів. Я на­віть зга­дав Яну­ко­ви­ча, який так са­мо як і По­ро­шен­ко, впев­не­но від­чу­вав себе до­ти до­ки не за­ма­хнув­ся на «са­мо­го» (!) Ку­чму. І ко­ли на свя­тку­ван­ні 20-річ­чя Дня кіль­ка ра­зів пе­ре­кро­є­ної Кон­сти­ту­ції до Ку­чми під­хо­ди­ли ти­сну­ти ру­ку та на­віть да­ва­ли свої ві­зи­тки по­лі­ти­ки рі­зних ге­не­ра­цій, кар­ти­на оста­то­чно до­вер­ши­лась. В цен­трі за­лу був ли­ше один, хто за­кли­кав по­лі­ти­ків не гань­би­ти себе та­кою по­ка­зо­вою де­валь­ва­ці­єю вла­сної че­сті. Це бу­ла ще одна жер­тва на­ка­зів Ку­чми — Оле­ксандр Єлья­шке­вич. Ви­хо­дить, що ось во­на де, справ­жня лі­нія роз­ме­жу­ва­н­ня, в якій ко­жен сам у со­бі в за­ле­жно­сті від прин­ци­по­во­сті і мо­раль­них яко­стей або ста­вить блок­пост, або пір­нає в ко­ла­бо­ра­цію.

«ЯКЩО НА­ЗИ­ВА­ТИ «День» «СЕКТОЮ» ЗА БАГАТОРІЧНУ ПОСЛІДОВНІСТЬ, ТО­ДІ «СЕКТАНТОМ» МО­ЖНА НАЗВАТИ І ЛЕВКА ЛУК’ЯНЕНКА»

Ле­о­нід ФРОСЕВИЧ,

жур­на­ліст, за­сту­пник го­лов­но­го ре­да­кто­ра га­зе­ти «Час Ки­їв­щи­ни»:

— Олі­гарх Пін­чук зро­бив ба­га­то чо­го, аби від­бі­ли­ти ре­пу­та­цію Ле­о­ні­да Ку­чми і про­вів ме­дій­ну кам­па­нію, аби за­ре­ту­шу­ва­ти «спра­ву Гон­га­дзе — По­доль­сько­го». То­му по­лі­тик і жур­на­ліст має ро­зу­мі­ти, з ким він спіл­ку­є­ться, а су­спіль­ство має зна­ти, які пи­та­н­ня по­ру­шу­ва­ли­ся при роз­мо­ві із та­ким одіо­зним олі­гар­хом, іна­кше всі йо­го подаль­ші кро­ки бу­дуть сум­нів­ни­ми.

«День» — май­же оди­на­ки й острі­вець, який не­змін­но три­має свою по­зи­цію. А кри­ти­ку­ва­ти й обви­ну­ва­чу­ва­ти га­зе­ту у ви­ко­ри­стан­ні «бру­дних те­хно­ло­гій», ко­ли во­на ста­вить прин­ци­по­ві пи­та­н­ня, є не­спра­ве­дли­вим та не­ар­гу­мен­то­ва­ним. А от ми­ло по­смі­ха­ти­ся тим, хто по су­ті роз­де­ри­ба­нив кра­ї­ну, не від- по­вів­ши за зло­чи­ни, при цьо­му ви­став­ля­ти себе прав­до­бор­цем й елі­тар­ним жур­на­лі­стом, не­пра­виль­но.

Якщо на­зи­ва­ти га­зе­ту «День» «сектою» за багаторічну послідовність, то­ді «сектантом» мо­жна назвати Левка Лук’яненка, який ча­сто ви­сту­пає ду­же різ­ко, Сте­па­на Хма­ру, інших ві­до­мих по­лі­ти­ків і ди­си­ден­тів. Але це аб­сур­дна по­зи­ція, яка го­во­рить про те, що «ко­ле­гам» не­має що ска­за­ти у від­по­відь. Во­ни ді­ста­ють не­до­лу­гі й смі­шні ар­гу­мен­ти, які не є прин­ци­по­ви­ми й по­слі­дов­ни­ми до кін­ця. Та най­го­лов­ні­ше те, про що ми із «Днем» го­во­ри­мо від по­ча­тку: хто до­вів Укра­ї­ну до олі­гар­ха­ту й та­ко­го зу­бо­жі­н­ня.

На мою дум­ку, «День» — одне з тих по­ту­жних ви­дань, яке по­слі­дов­но ви­сві­тлює про­бле­ма­ти­ку Укра­ї­ни в усіх її про­я­вах — еко­но­мі­чну, куль­ту­ро­ло­гі­чну, по­лі­ти­чну. Га­зе­та за­ймає зба­лан­со­ва­ну, прин­ци­по­ву по­зи­цію й не пі­ді­грає кла­нам, як це ба­га­то хто ро­бить у су­ча­сній жур­на­лі­сти­ці, що ви­кли­кає на­пад­ки. На жаль, жур­на­ліст­ське се­ре­до­ви­ще не є кон­со­лі­до­ва­ним і мо­но­лі­тним, аби на чор­не го­во­ри­ти «чор­не», а на бі­ле — «бі­ле». Де­хто з на­ших ко­ле­гзвід­кись отри­ма­ли «ін­дуль­ген­цію», щоб го­во­ри­ти від іме­ні усі­єї жур­на­ліст­ської спіль­но­ти або вва­жа­ти себе свя­ті­шим за Па­пу Рим­сько­го — так не має бу­ти. Якщо ви за­йма­є­тесь жур­на­ліст­ськи­ми роз­слі­ду­ва­н­ня­ми, по­ру­шу­є­те зло­бо­ден­ні те­ми, то будь­те ла­ска­ві го­во­ри­ти прин­ци­по­во.

«У ПЕРЕВАЖНОЇ БІЛЬШОСТІ НА­ШИХ ЖУР­НА­ЛІ­СТІВ ЗА­ЛИ­ША­Є­ТЬСЯ «СОВКОВИЙ» МЕНТАЛІТЕТ»

Ві­ктор ШИШКIН,

пер­ший ге­не­раль­ний про­ку­рор Укра­ї­ни (1991—1993), су­д­дя Кон­сти­ту­цій­но­го Су­ду Укра­ї­ни (2006—2015):

— Якщо Сер­гій Ле­щен­ко — жур­на­ліст, він мо­же спіл­ку­ва­ти­ся з ким зав­го­дно — хоч з са­мим са­та­ною. Але якщо він по­лі­тик, він та­кож мо­же спіл­ку­ва­ти­ся з ким зав­го­дно, якщо в ньо­го є до­ру­че­н­ня. Прав­да, Пін­чук від­но­си­ться до тих ан­ти­укра­їн­ських сил, які ні­ко­ли не бу­ли з Укра­ї­ною і ро­би­ли все, для того, аби гра­бу­ва­ти її. До цих сил слід від­не­сти й йо­го те­стя Ле­о­ні­да Ку­чму, ру­ки яко­го за­пля­мо­ва­ні кров’ю Ге­ор­гія Гон­га­дзе і, ма­буть, не ли­ше йо­го. Тож у цьо­му ра­зі спіл­ку­ва­н­ня із та­кою лю­ди­ною не мо­же бу­ти дру­жнім, а ли­ше в фор­ма­ті з’ясо­ву­ва­н­ня від­но­син. Так, я мо­жу пі­ді­йти до Ку­чми і ска­за­ти, що він па­длю­ка, або до По­ро­шен­ка і ска­за­ти, що він ко­ла­бо­рант.

Ко­ли ж до га­зе­ти «День» ви­су­ва­ю­ться пре­тен­зії за те, що во­ни роз­кри­ти­ку­ва­ли на­ро­дно­го де­пу­та­та, то ска­жу, що у переважної більшості на­ших жур­на­лі­стів за­ли­ша­є­ться «совковий» менталітет. Ко­ли люди є жур­на­лі­ста­ми, тоб­то лю­дьми віль­ної про­фе­сії, во­ни кри­чать, що їм все до­зво­ле­но. Ко­ли ж во­ни пе­ре­хо­дять із віль­ної про­фе­сії на дер­жав­ну, то по­чи­на­ють кри­ча­ти, що це втру­ча­н­ня у при­ва­тні спра­ви. Але має бу­ти нав­па­ки: якщо лю­ди­на є жур­на­лі­стом, він віль­ний і мо­же ма­ти при­ва­тні спра­ви. Якщо ж лю­ди­на де­пу­тат або обі­ймає ін­шу пу­блі­чну по­са­ду, то він пе­ре­стає бу­ти віль­ною лю­ди­ною — йо­го мо­жна і на­віть зо­бов’яза­ні кри­ти­ку­ва­ти, і тут не­має на що обра­жа­ти­ся. До того ж кри­ти­ка не мо­же бу­ти не­пра­виль­ною — не­пра­виль­ною мо­же бу­ти оцін­ка, але від неї мо­жна за­хи­ща­ти­ся. Якщо ти не хо­чеш бу­ти під уда­ром — не ста­вай пу­блі­чною осо­бою. Єди­не, що не­д­опу­сти­ме для жур­на­лі­стів — це спо­тво­ре­н­ня й ви­да­н­ня не­прав­ди­вої ін­фор­ма­ції.

ТЕ­ПЕР НА ЗМІНУ СТАРОМУ «ВІДПРАЦЬОВАНОМУ» ОБСЛУГОВУЮЧОМУ ПЕРСОНАЛУ ПРИХОДИТЬ«НОВА ГЕНЕРАЦІЯ»

Сер­гій IВАНОВ,

бло­гер:

— Я на­ма­гав­ся до­слі­ди­ти фе­но­мен того, що де­хто вва­жає пе­рі­од прав­лі­н­ня Ку­чми епо­хою ста­біль­но­сті. Ці люди за­бу­ва­ють те, що са­ме за ньо­го по­ча­ли по­ру­шу­ва­тись фун­да­мен­таль­ні пра­ва гро­ма­дян. Са­ме за Ку­чми змі­цнив­ся і роз­кві­тнув ін­сти­тут олі­гар­ха­ту в Укра­ї­ні. Гри­го­ри­шин, Ахме­тов то­що, всі во­ни зайня­ли свої бі­знес-по­зи­ції за Ку­чми. Як ко­ли­шній спів­ро­бі­тник пра­во­охо­рон­них ор­га­нів, мо­жу ска­за­ти, що в 90-ті ро­ки, щоб «за­чи­сти­ти» лу­ган­ське зло­чин­не угру­по­ван- ня в ін­те­ре­сах до­не­цько­го, бу­ла ко­ман­да з са­мої го­ри. Тоб­то вла­да за ча­сів Ку­чми, по­при свою псев­до­лі­бе­раль­ність, на­справ­ді бу­ла аб­со­лю­тно ав­то­ри­тар­но­го ха­ра­кте­ру. Більш того, по­лі­ти­ка Ку­чми ма­ла про­ро­сій­ський ве­ктор. Не за­бу­ва­є­мо, що, на­при­клад, на Лу­ган­щи­ні за Ку­чми був при­зна­че­ний го­ло­вою обл­держ­адмі­ні­стра­ції Оле­ксандр Єфре­мов, який во­зив гро­ші Ку­чмі, а область за­без­пе­чу­ва­ла по­ка­зни­ки зав­дя­ки про­стим ви­ко­нав­цям, про­фе­сіо­на­лам, які у себе в ки­ше­ні не ма­ли й ти­ся­чної ча­сти­ни від того, що мав Єфре­мов. Тоб­то фа­кти­чно Ку­чма да­вав мо­жли­вість гра­бу­ва­ти тим, хто був до ньо­го ло­яль­ним. Для зви­чай­но­го лю­ду то був час зу­бо­жі­н­ня.

В су­спіль­стві існує дум­ка, що Пін­чук є най­ба­га­тшою лю­ди­ною в Укра­ї­ні. На­справ­ді Пін­чук про­сто є зя­тем Ку­чми. Він ба­га­то чо­го зро­бив для від­бі­лю­ва­н­ня ре­пу­та­ції Ле­о­ні­да Да­ни­ло­ви­ча, зокре­ма й за­со­ба­ми впли­ву на жур­на­лі­стів. Гро­мад­ськість ра­ді­сно спри­ймає арт-цен­три, рі­зні яскра­ві за­хо­ди, які ор­га­ні­зо­вує Пін­чук. Він ство­рює со­бі імідж ме­це­на­та — бо­ре­ться на­віть зі СНІДом, тіль­ки чо­мусь не бо­ре­ться з ро­сій­ським агре­со­ром, адже не фі­нан­сує жо­ден укра­їн­ський ба­таль­йон, на від­мі­ну від того ж са­мо­го Ко­ло­мой­сько­го. За­хі­дні по­лі­ти­ки із за­до­во­ле­н­ням від­ві­ду­ють йо­го за­хо­ди, нав­ко­ло цих при­йо­мів від­по­від­но «го­ду­ю­ться» ба­га­то жур­на­лі­стів. Все це ство­рює тло для оман­ли­во­го вра­же­н­ня, що Пін­чук, а от­же, й Ку­чма, є по­зи­тив­ною пер­со­ною.

То­му го­лов­ним олі­гар­хом в кра­ї­ні на­справ­ді є не Пін­чук, а Ку­чма. Більш того, Ку­чма є «хре­ще­ним ба­тьком» укра­їн­сько­го олі­гар­ха­ту. І це най­стра­шні­ше. Він за­ніс в Укра­ї­ну цей ві­рус зі всі­ма ва­да­ми, які фор­му­ва­лись ще за ра­дян­ських ча­сів. Ще то­ді фор­му­ва­ли­ся ка­сти не­до­тор­ка­них, в ру­ках яких бу­ла зо­се­ре­дже­на ве­ли­ка кіль­кість гро­шей і вла­ди. Ін­ші ви­му­ше­ні бу­ли існу­ва­ти на ме­жі бі­дно­сті. І ці прин­ци­пи Ку­чма пе­ре­ніс в Укра­ї­ну. Для змі­цне­н­ня сво­єї мо­гу­тно­сті він по­чав ску­по­ву­ва­ти по­лі­ти­ків і жур­на­лі­стів. Те­пер на зміну старому «відпрацьованому» обслуговуючому персоналу приходить «нова генерація» більш мо­ло­дих по­лі­ти­ків, які на­чеб­то асо­ці­ю­ю­ться із чи­мось про­гре­сив­ним. Їх по­ча­ли ску­по­ву­ва­ти ще до того, як во­ни стали де­пу­та­та­ми. Так пра­цює ця си­сте­ма.

Вва­жаю оги­дним сам со­юз аль­ма-ма­тер того ж нар­де­па Сер­гія Ле­щен­ка — «Укра­їн­ської прав­ди» — з кла­ном Ку­чми. На­га­даю, що цей ре­сурс за­сну­вав Ге­ор­гій Гон­га­дзе. І ми всі чу­ли з «плі­вок Мель­ни­чен­ка», що са­ме Ку­чма да­вав на­каз ро­зі­бра­ти­ся з жур­на­лі­стом. Мо­жна дис­ку­ту­ва­ти, чи був це на­каз про без­по­се­ре­дньо вбив­ство Ге­ор­гія, але те, що Ку­чма до цьо­го вбив­ства при­че­тний, — це факт. І фа­ктом є те, що без ті­єї си­сте­ми, яку ви­бу­ду­вав Ку­чма, та­ко­го вбив­ства вза­га­лі не мо­гло від­бу­тись. Це був на­слі­док йо­го ав­то­ри­та­ри­зму. До вбив­ства Гон­га­дзе при­че­тні й Ли­твин, який з осо­би­стих мо­ти­вів під­штов­ху­вав Ку­чму до від­по­від­них кро­ків, і то­ді­шній мі­ністр МВС Юрій Крав­чен­ко. Оле­ксій Пу­кач — це про­сто ви­ко­на­вець.

На­па­ди то­ді від­бу­лись не ли­ше на Гон­га­дзе, а й на Оле­ксан­дра Єлья­шке­ви­ча та Оле­ксія По­доль­сько­го. Остан­ньо­му «Укра­їн­ська прав­да», яка бу­ла за­сно­ва­на Гон­га­дзе, від­мо­ви­ла опри­лю­дни­ти свій блог. До ре­чі, во­ни й ме­ні за­кри­ли блог.

Не­що­дав­но ди­вив­ся ін­терв’ю Сер­гія Ле­щен­ка На­та­лії Вла­щен­ко, де він на­ма­гав­ся ви­прав­до­ву­ва­ти­ся з цьо­го при­во­ду, але на­справ­ді про­сто уни­кнув від­по­віді на пря­ме за­пи­та­н­ня. І в ме­не в цьо­му пла­ні на­віть біль­ше пи­тань до са­мої Оле­ни При­ту­ли (ко­ли­шньо­го го­лов­но­го ре­да­кто­ра «Укра­їн­ської прав­ди»). На «Укра­їн­ській прав­ді» ви­хо­ди­ло без­ліч ма­те­рі­а­лів із пла­шкою «за під­трим­ки фон­ду Пін­чу­ка», тоб­то де-фа­кто за під­трим­ки Ку­чми.

Ство­ри­лись по­лі­ти­ко-олі­гар­хі­чні кон­гло­ме­ра­ти, ці­лі сім’ї, які пов’яза­ні й осо­би­сти­ми сто­сун­ка­ми, і ма­те­рі­аль­ни­ми. Та­ким чи­ном во­ни й три­ма­ю­ться на по­верх­ні. На Ку­чму ні­хто з них ні­ко­ли «на­їжджа­ти» не бу­де. Зокре­ма й ни­ні­шній Пре­зи­дент, який став олі­гар­хом так са­мо за Ку­чми. Той же Льо­во­чкін, який був ко­лись по­мі­чни­ком Ку­чми, у свій час на­да­вав «Укра­їн­ській прав­ді» екс­клю­зив­ну ін­фор­ма­цію. Пін­чук фі­нан­су­вав їхні книж­ки. Пев­ний час се­ред спон­со­рів «Укра­їн­ської прав­ди» бу­ли Ахме­тов та Гри­го­ри­шин. Це кру­го­ва по­ру­ка. Ле­щен­ко себе мо­же по­зи­ціо­ну­ва­ти на за­гал як зав­го­дно, але за су­тні­стю сво­єю він є «ку­чмі­стом», адже ви­го­ду­ва­ний «мо­ло­ком Ку­чми». Це гро­ші Ку­чми, це ін­фор­ма­ція, яку на­да­ва­ли люди Ку­чми. І за­раз во­ни бу­дуть ство­рю­ва­ти но­ву по­лі­ти­чну пар­тію, яка бу­де так са­мо або орі­єн­то­ва­на на Ку­чму, або ро­би­ти­ме все, щоб він при них не сів за ґра­ти. А сам Ле­щен­ко — це ли­ше ляль­ка, який є аб­со­лю­тно не­са­мо­стій­ним пер­со­на­жем, що по­стій­но хо­дить на Пе­черськ за по­ра­да­ми.

Са­ме то­му на­ша по­лі­ти­ка — це та­ка со­бі ве­ли­ка те­а­траль­на ви­ста­ва. То­му я й не ві­рю у всю цю «мо­ло­ду ге­не­ра­цію» по­лі­ти­ків, яким кон­кре­тні кла­ни да­ють гро­ші на ко­стю­ми, на пе­ре­льо­ти, на участь в рі­зних за­хо­дах за кор­до­ном, на ме­діа-про­е­кти, тоб­то го­ду­ють по­ро­чним мо­ло­ком. Я, на­при­клад, лі­тав в Ан­глію на за­про­ше­н­ня уря­ду Ве­ли­ко­бри­та­нії. Ко­ли лі­тав в Єв­ро­ко­мі­сію, то бу­ло чі­тко на­пи­са­но, що це опла­чує Єв­ро­ко­мі­сія. Це бу­ла їхня про­гра­ма, а не ініціатива яко­гось при­ва­тно­го фон­ду. Фонд Пін­чу­ка має без­ліч го­ри­зон­таль­них ко­ла­бо­ра­цій­них зв’яз­ків з ін­ши­ми фон­да­ми і во­ни вкла­да­ють гро­ші в роз­кру­тку сво­їх лю­дей.

Ме­ні на­віть зда­є­ться, що ко­ли бу­ла акція «Укра­ї­на без Ку­чми», то справ­жні­ми й від­вер­ти­ми про­тив­ни­ка­ми Ку­чми бу­ли її про­сті уча­сни­ки, а не ті, хто на­чеб­то сто­яв на її чо­лі. Адже за­раз мо­же­мо по­ба­чи­ти де­яких тих лі­де­рів акції в ком­па­нії Ку­чми, з по­смі­шка­ми та ру­ко­сти­ска­н­ня­ми. Вва­жаю, що зми­чка олі­гар­хів, жур­на­лі­стів та по­лі­ти­ків, се­ред яких, зокре­ма, ко­ли­шні жур­на­лі­сти і які ни­ні ор­га­ні­зо­ву­ють, до ре­чі, вже но­ві пар­тії, ду­же не­без­пе­чна.

«СА­МЕ ПІН­ЧУК І ЙО­ГО ДРУЖИНА Є ОБРАНИМИ ПРЕДСТАВЛЯТИ ІНТЕРЕСИ КУ­ЧМИ І ВИРІШУВАТИ ПИ­ТА­Н­НЯ «СІМ’Ї»

Iгор ЛУЦЕНКО,

на­ро­дний де­пу­тат, «Ба­тьків­щи­на»:

— Для себе я вва­жаю аб­со­лю­тно не­прийня­тним по­лі­ти­чне чи гро­мад­ське спів­ро­бі­тни­цтво з Ві­кто­ром Пін­чу­ком са­ме з тих мір­ку­вань, на яких на­го­ло­шує «День» — він є зя­тем лю­ди­ни, яка роз­ва­ли­ла на­шу кра­ї­ну і ви­бу­ду­ва­ла в ній на­пів­ти­ра­ні­чний ре­жим, який сам себе від­тво­рює. Сьо­го­дні оче­ви­дно, що са­ме Ві­ктор Пін­чук і йо­го дружина є обраними представляти інтереси Ле­о­ні­да Ку­чми і вирішувати пи­та­н­ня «сім’ї», яку той ство­рив.

По-дру­ге, сво­го ча­су я пра­цю­вав в «Укра­їн­ській прав­ді» і вва­жаю по­ка­зо­во не­прийня­тним для себе будь-які при­я­зні кон­та­кти з Пін­чу­ком, оскіль­ки він до сих пір «від­ма­зує» сво­го те­стя від при­че­тно­сті до вбив­ства за­снов­ни­ка «Укра­їн­ської прав­ди».

Са­ме з цих двох при­чин кон­та­кти із Пін­чу­ком не можуть ма­ти мі­сце. Зві­сно, як­би щось ста­ло­ся і він змі­нив свої по­гля­ди, то, мо­жли­во, у пи­та­н­нях спів­ро­бі­тни­цтва для за­хи­сту кра­ї­ни це мо­жна бу­ло б уяви­ти. Але він не за­ймав­ся за­хи­стом кра­ї­ни і сво­го ча­су був до цьо­го аб­со­лю­тно ін­ди­фе­рен­тний. Це кла­си­чний зра­дник, яко­го по­трі­бно най­ско­рі­ше по­ка­ра­ти.

Бе­зу­мов­но, сьо­го­дні Ві­ктор Пін­чук ду­же актив­но впли­ває на укра­їн­ську по­лі­ти­ку й еко­но­мі­ку. Він є актив­ним суб’єктом по­лі­ти­ки, ве­де пе­ре­го­во­ри та до­мов­ле­но­сті з рі­зни­ми по­лі­ти­чни­ми си­ла­ми, а са­ме зав­дя­ки на­яв­но­сті у ньо­го ЗМІ. Олі­гарх ви­ко­ри­сто­вує свої ме­ді­а­ре­сур­си як по­лі­ти­чну ва­лю­ту, якою він роз­пла­чу­є­ться пра­кти­чно з усі­ма, і та­ким чи­ном за­ли­ша­є­ться у ви­щій лі­зі по­лі­ти­ки. Крім того, в ньо­го є по­ту­жні інтереси в ме­та­лур­гій­ній га­лу­зі. Осо­би­сто ме­ні ві­до­мі фа­кти «ло­бі­ю­ва­н­ня» йо­го ін­те­ре­сів з бо­ку пев­них пер­сон. Тож якщо хтось го­во­рить, що Пін­чук втра­тив по­лі­ти­ко-еко­но­мі­чний вплив, то він по­ми­ля­є­ться або про­сто кри­вить ду­шею.

Вза­га­лі для спіл­ку­ва­н­ня із будь-яким олі­гар­хом ма­ють бу­ти якісь ду­же сер­йо­зні при­чи­ни. Так, в кві­тні 2014 ро­ку я по­зна­йо­мив­ся із Іго­рем Ко­ло­мой­ським на ґрун­ті за­хи­сту Дні­про­пе­тров­ської обла­сті, але з тих пір я йо­го не ба­чив. Так са­мо з Гри­го­ри­ши­ним по­трі­бно бу­ло ви­рі­ши­ти пи­та­н­ня без­пе­ки й обо­ро­ни, оскіль­ки са­ме він міг­те­о­ре­ти­чно до­не­сти до Президента ду­же тер­мі­но­ву ін­фор­ма­цію. Сво­го ча­су в 2014 ро­ці та­кож по­трі­бно бу­ло пе­ре­да­ти пев­ні ме­си­джі Рі­на­ту Ахме­то­ву у пе­рі­од, ко­ли від­бу­ва­ли­ся вій­сько­ві по­дії в Ма­рі­у­по­лі. Світ­ських бе­сід як та­ких у ме­не з олі­гар­ха­ми не­має, і я вва­жаю, що до них по­трі­бно за­сто­со­ву­ва­ти до­сить жорс­ткі еко­но­мі­чні сан­кції.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.