На­ві­що Ро­сії бе­рег ту­ре­цький

За­ра­ди то­го щоб по­ми­ри­ти­ся з Ан­ка­рою, в Крем­лі зне­хту­ва­ли вла­сни­ми еко­но­мі­чни­ми ін­те­ре­са­ми

Den (Ukrainian) - - День Планети - Юрій РАЙХЕЛЬ

Ві­днов­ле­н­ня від­но­син між Ту­реч­чи­ною та Ро­сі­єю не мо­жна по­рів­ня­ти з бри­тан­ським Brexit’ом, про­те пев­ні змі­ни в кон­фі­гу­ра­ції си­ту­а­ції як на Близь­ко­му Схо­ді, так і в Азо­во-Чор­но­мор­сько­му ре­гіо­ні ста­ну­ться.

Ще зов­сім не­дав­но ро­сій­ський го­лов­ний на­чаль­ник із но­тка­ми ме­та­лу в го­ло­сі ви­ма­гав ви­ба­чень за зби­тий лі­так і по­гро­жу­вав, що Ту­реч­чи­на по­мі­до­ра­ми не від­бу­де­ться, та ра­птом усе змі­ни­ло­ся в одну мить.

Кремль за­явив, і вслід за ним це під­хо­пи­ла ре­птиль­на пре­са, що ту­ре­цький лі­дер Ер­до­ган ви­ба­чив­ся, то­му ін­ци­дент вва­жа­є­ться ви­чер­па­ним. Май­же бли­ска­ви­чно бу­ли зня­ті за­бо­ро­ни на тур­по­їзд­ки та ім­порт ово­чів і фру­ктів. Звід­ки та­ка пруд­кість пі­сля ві­до­мих гу­чних по­гроз на­при­кін­ці ми­ну­ло­го ро­ку?

По­чне­мо з то­го, що ми ма­є­мо так зва­ні тру­дно­щі пе­ре­кла­ду. Як пи­са­ла га­зе­та «Ко­мер­сант», «ту­ре­цьке сло­во­спо­лу­че­н­ня, яке ви­ко­ри­сто­ву­вав пан Ер­до­ган (kusura bakmasinlar), мо­же бу­ти пе­ре­кла­де­не як «про­ба­чте, да­руй­те, не обра­жай­те­ся». При цьо­му во­но вжи­те в по­слан­ні один раз, у фра­зі, адре­со­ва­ній ро­ди­ні за­ги­бло­го ро­сій­сько­го пі­ло­та Оле­га Пє­шко­ва». На­че щось та­ке і бу­ло, але ли­ше що­до пі­ло­та та йо­го ро­ди­ни. За­до­воль­няє це Ро­сію, тим кра­ще. На да­но­му ета­пі ро­сій­сько­му на­чаль­ни­ко­ві до­ве­ло­ся по­сту­пи­ти­ся і ви­зна­ти те, чо­го на­справ­ді не­має.

Уза­га­лі Пу­тін ви­рі­зня­є­ться яко­юсь зне­ва­гою до оче­ви­дних фа­ктів. Під час ві­зи­ту до Фін­лян­дії він за­явив, що ро­сій­ські вій­ська від­ве­де­ні від фін­сько­го кор­до­ну на 1500 км. Якщо на кар­ті про­ве­сти ко­ло та­ким ра­ді­у­сом від фін­сько­го кор­до­ну, то ви­яви­ться, що у Мо­скві військ не­має, оскіль­ки во­на зна­хо­ди­ться на від­ста­ні мен­ше 900 км. Про Санкт-Пе­тер­бург, Пе­тро­за­водськ і Мур­манськ із Пів­ні­чно­мор­ськом і го­во­ри­ти не по­трі­бно. Не­має там ні­яких військ, Пів­ні­чно­го та Бал­тій­сько­го фло­тів теж не­має. Якщо йде­ться про 1500 м, то вза­га­лі не вар­то бу­ло і по­чи­на­ти роз­мо­ву. Ці­ка­во, ро­сій­сько­му пре­зи­ден­то­ві під­ка­за­ли та­ку дум­ку, чи сам при­ду­мав? Але по­вер­не­мо­ся до Ту­реч­чи­ни.

Для Ер­до­га­на го­лов­ним у не­об­хі­дно­сті роз­ряд­ки у від­но­си­нах із Ро­сі­єю був ком­плекс при­чин вну­трі­шньо­го та між­на­ро­дно­го ха­ра­кте­ру. При­чо­му по­си­ла­н­ня мо­сков­ської про­па­ган­ди на ка­та­стро­фі­чні зби­тки ту­ре­цької еко­но­мі­ки від втра­ти ро­сій­сько­го рин­ку, як зав­жди, да­ле­кі від ре­аль­но­сті. Ту­ре­цька еко­но­мі­ка зро­стає. Збіль­ше­н­ня ВВП близь­ко 4%, що пе­ре­ви­щує ро­сій­ський по­ка­зник.

Ту­ри­сти­чна проблема та­кож із роз­ря­ду при­тя­гну­тих за ву­ха. 2015 ро­ку Ту­реч­чи­ну від­ві­да­ло 3,6 міль­йо­на ро­сій­ських від­по­чи­валь­ни­ків. Якщо ко­жен за­ли­шив там по $1 ти­ся­чі, то це скла­ло $3,6 млрд. При бю­дже­ті кра­ї­ни в $800 млрд це скла­ло 0,45%. Зро­зумі­ло, що та­кі втра­ти пе­ре­жи­ти мо­жна. З ово­ча­ми та фру­кта­ми ана­ло­гі­чно. Для ту­ре­цько­го ту­ри­сти­чно­го бі­зне­су на­ба­га­то ва­жли­ві­ші про­бле­ми без­пе­ки. Че­рез них кіль­кість гро- ма­дян Ні­меч­чи­ни на ку­рор­тах Ан­та­лії змен­ши­ла­ся вдві­чі.

Для Ер­до­га­на на­ба­га­то ва­жли­ві­ши­ми за еко­но­мі­чні є по­лі­ти­чні про­бле­ми. З усі­ма су­сі­да­ми у ньо­го по­га­ні вза­є­ми­ни. Кра­ї­на опи­ни­ла­ся у ста­ні не­ого­ло­ше­ної, але фа­кти­чної ди­пло­ма­ти­чній ізо­ля­ції. Для ви­хо­ду з неї і бу­ли зро­бле­ні кро­ки для нор­ма­лі­за­ції від­но­син з Ізра­ї­лем, а по­тім і з Ро­сі­єю. В дру­го­му ви­пад­ку, як по­ві­до­мив мі­ністр за­кор­дон­них справ Ту­реч­чи­ни Мев­лют Ча­ву­шо­глу, бу­ли по­се­ре­дни­ка­ми пре­зи­ден­ти Ка­зах­ста­ну й Азер­бай­джа­ну.

У Пу­ті­на си­ту­а­ція не кра­ща, у чо­мусь на­віть гір­ша. Йо­му нор­ма­лі­за­ція з Ан­ка­рою по­трі­бна як по­ві­тря і са­ме в цей час.

По-пер­ше. Ди­пло­ма­ти­чна ізо­ля­ція Ро­сії глиб­ша і більш об’єм­на. На сьо­го­дні у Єв­ро­пі та в Азо­во­Чор­но­мор­сько­му ре­гіо­ні, а та­кож на Близь­ко­му Схо­ді в Мо­скви не­має дру­жніх дер­жав. Більш то­го, со­ю­зни­ки — Ка­зах­стан і Бі­ло­русь — увесь час де­мон­стру­ють де­яке від­ме­жу­ва­н­ня. По­во­рот на Схід, так го­ло­сно за­де­кла­ро­ва­ний два ро­ки то­му, за­кін­чив­ся ціл­ко­ви­тим фі­а­ско. На­віть остан­ній ві­зит Пу­ті­на до Пе­кі­на ні­чо­го хо­ро­шо­го не зу­мо­вив. Під­пи­са­ні уго­ди не ви­хо­дять за ме­жі ого­ло­ше­н­ня на­мі­рів. За­га­лом, Пе­кін від­мо­вив­ся три­ма­ти ан­ти­а­ме­ри­кан­ську по­зи­цію на під­трим­ку Мо­скви. До то­го ж сво­їх про­блем у Ки­таю з су­сі­да­ми не­ма­ло, і пра­кти­чно всі во­ни так чи іна­кше за­чі­па­ють їхні зв’яз­ки із США. От­же, Пі­дне­бе­сна вва­жа­ла за кра­ще від­бу­ти­ся сло­ва­ми під­трим­ки — і на цьо­му все. Ха­ра­ктер­но, що ане­ксію Кри­му й агре­сію на Дон­ба­сі в ки­тай­ській сто­ли­ці ре­тель­но об­хо­дять, але на­по­ля­га­ють на до­три­ман­ні те­ри­то­рі­аль­ної ці­лі­сно­сті дер­жав. У пе­ре­кла­ді з ди­пло­ма­ти­чної ки­тай­ської це на­зи­ва­є­ться не­схва­ле­н­ням, хоч і в спе­ци­фі­чній фор­мі.

По- дру­ге. Си­ту­а­ція в Си­рії зов­сім не ті­шить Мо­скву. Ар­мія Аса­да зу­пи­ни­ла роз­ре­кла­мо­ва- ний на­ступ на «ІД». Більш то­го, їй до­ве­ло­ся за­ли­ши­ти стра­те­гі­чно ва­жли­ве мі­сто Кен­са­ба у про­він­ції Ла­та­кія. Ство­рю­є­ться за­гро­за го­лов­ній ро­сій­ській авіа­ба­зі Хмей­мім у цьо­му ре­гіо­ні.

У та­ких умо­вах хоч якесь уре­гу­лю­ва­н­ня з Ту­реч­чи­ною бу­ло на­стіль­ки ва­жли­вим для Крем­ля, що там ки­ну­ли­ся від­нов­лю­ва­ти все, по­ки Ан­ка­ра по­го­джу­є­ться.

По-тре­тє. Схо­же, що за­ра­ди за­ми­ре­н­ня з Ту­реч­чи­ною у Крем­лі зне­хту­ва­ли вла­сни­ми еко­но­мі­чни­ми ін­те­ре­са­ми. Най­пер­ше Кри­му та Чор­но­мор­сько­го узбе­реж­жя Кав­ка­зу.

Як по­ві­дом­ля­ють ро­сій­ські ту­р­опе­ра­то­ри, з 29 черв­ня по 1 ли­пня кіль­кість за­пи­тів на ту­ри до Ту­реч­чи­ни збіль­ши­ла­ся в чо­ти­ри ра­зи. Одно­ча­сно кіль­кість за­явок на по­їзд­ки до Кри­му та Со­чі змен­ши­ла­ся втри­чі. І це ли­ше по­ча­ток. Від­по­від­но, фі­нан­со­ве ста­но­ви­ще ане­ксо­ва­но­го Кри­му як мі­ні­мум не по­кра­щає. І на­вряд чи бу­де збіль­ше­н­ня су­бвен­цій із фе­де­раль­но­го бю­дже­ту, так що крим­ча­нам до­ве­де­ться три­ма­ти­ся, як ра­див прем’єр-мі­ністр Дми­тро Ме­две­дєв.

По-че­твер­те. До­звіл на ім­порт ту­ре­цьких про­ду­ктів по­ви­нен хоч якось обме­жи­ти зро­ста­н­ня цін. У зв’яз­ку з на­бли­же­н­ням ви­бо­рів до Дер­жав­ної ду­ми са­ме ці­ни ста­ють про­бле­мою для ро­сій­ської вла­ди. Мо­жли­во, ту­ре­цькі то­ва­ри хоч якось до­по­мо­жуть.

На за­галь­ну дум­ку, істо­тно­го по­лі­пше­н­ня ту­ре­цько-ро­сій­ських від­но­син у по­лі­ти­чній сфе­рі не бу­де. Еко­но­мі­чні зв’яз­ки по­жвав­ля­ться, але зна­чно­го при­хо­ду ту­ре­цьких ін­ве­сто­рів не очі­ку­є­ться. Пі­сля їх ви­ти­ску­ва­н­ня з Ро­сії во­ни три­чі по­ду­ма­ють, чи вар­то їм ту­ди по­вер­та­ти­ся.

Мо­сква, по­за сум­ні­вом, ви­ма­га­ти­ме, щоб Ан­ка­ра при­пи­ни­ла під­три­му­ва­ти крим­ських та­тар. І це мо­же ста­ти про­бле­мою як для їхніх лі­де­рів, так і для Ки­є­ва.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.