Iн­ше зву­ча­н­ня жи­т­тя

Як пе­ре­се­ле­нець Оле­ксандр Бу­ла­тов, ко­трий має IV сту­пінь втра­ти слу­ху, зна­хо­дить по­ро­зу­мі­н­ня з лю­дьми нав­ко­ло

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Ма­рія ПРОКОПЕНКО, «День»

ЗОле­ксан­дром та йо­го май­бу­тньою дру­жи­ною Юлі­єю ми си­ди­мо у скве­рі в цен­трі Ки­є­ва. Чо­ло­вік при­йшов на зу­стріч без слу­хо­во­го апа­ра­та — у ньо­му сі­ли ба­та­рей­ки, і спіл­ку­ва­ти­ся нам до­по­ма­гає бло­кнот, де я пи­шу за­пи­та­н­ня. Оле­ксандр чує зву­ча­н­ня мо­го го­ло­су, але не роз­рі­зняє слів — во­ни зли­ва­ю­ться у рів­но­мір­ний ти­хий шум. Ко­ли тре­ба швид­ко щось вто­чни­ти, до­по­ма­гає Юлія. Ра­птом повз про­хо­дить актор­ка, ко­тру Оле­ксандр ба­чив у яко­мусь се­рі­а­лі. Слаб­кий слух — не за­ва­да, щоб ди­ви­ти­ся філь­ми і слу­ха­ти му­зи­ку, зре­штою про­сто ма­ти на­си­че­не ці­ка­ве жи­т­тя.

СПО­ЧА­ТКУ НЕ ПОМІЧАВ, ЯК ГЛУХНЕ

Оле­ксандр Бу­ла­тов жи­ве у Ки­є­ві з лю­то­го ми­ну­ло­го ро­ку. Сам він з Ма­кі­їв­ки До­не­цької обла­сті, ни­ні оку­по­ва­ної бо­йо­ви ка ми « ДНР » . До сто ли ці Олек сандр пе ре їхав ра зом з Маль­тою, фе­но­ти­пом піт­бу­ля. Сво­го ча­су жур­на­лі­сти рі­зних ви­дань роз­по­від­а­ли зво­ру­шли­ву істо­рію про те, як він на­ві­дріз від­мо­вив­ся за­ли­ша­ти со­ба­ку і зго­ло­сив­ся по­ки­ну­ти зо­ну бо­йо­вих дій тіль­ки з нею.

За раз Олек сандр пра цює в гі пер мар ке ті « Ашан » , роз - став ляє на пої у тор го во му за - лі. «Хло­пці на ро­бо­ті нор­маль­но зі мною спіл­ку­ю­ться. Якщо ме­ні важ­ко щось роз­чу­ти, пи­шуть на па­пір­ці», — ка­же чо - ло­вік. Вла­шту­ва­ти­ся на ро­бо­ту Олек сан д ру до по мог ла го - ло­ва прав­лі­н­ня Цен­тру гро­ма­дянсь ких іні ці а тив « Ми ра - зом» Оле­на По­ло­зок. Сво­го ча­су пе­ре­се­ле­нець до­лу­чив­ся до кіль кох про ек тів ці­єї гро - мад­ської ор­га­ні­за­ції: на бла­го­дій но му фес ти ва лі вчив ді тей дре си ру ва ти со бак, від ві дав низ ку уро ків з мо ви жес тів, вла­што­ва­них акти­ві­ста­ми.

Са­шко по­чав втра­ча­ти слух у шко лі: у 12 ро ків пе ре ніс гній ний апен ди цит, ко ло ли ан ти бі о ти ки, че рез які все і по ча лось. Спо чат ку хло пець не помічав, як глухне, але ра­птом ма ти звер ну ла ува гу, що, ко­ли звер­та­є­ться до си­на, той час то її пе ре пи тує. Слух нав - ряд чи мож на від но ви ти. Ко - лись Олек сандр при їз див до Ін­сти ту ту ото ла рин го ло гії НАМН Укра ї ни, де пі сля до - слід жень за яви ли: опе ра цію не ро­би­ти­муть, бо пі­сля неї чо­ло­вік мо­же оглу­хну­ти вза­га­лі.

За осві тою Бу ла тов — сто - ляр. За спе ці аль ніс тю остан - ній раз пра­цю­вав ще у Ма­кі­їв­ці, з бра том зби рав меб лі у при ват ній фір мі. « У Ма кі їв ці сво­го ча­су бу­ло під­при­єм­ство, де ви­го­тов­ля­ли де­рев’яні ме­блі. Там пра­цю­ва­ли два чо­ло­ві­ка, один зов­сім глу­хий, ін­ший чув. Во­ни дов­го пра­цю­ва­ли ра­зом, і той, хто чув, ви вчив жес ти. Я то ді був шко ля рем, пі­сля уро­ків ін­ко­ли за­хо­див до них у цех і ди вив ся, як во ни пра цю ють » , — зга дує Олек - сандр. Пер ший ви ріб чо ло ві - ка — та­бу­ре­тка для пле­мін­ни­ці. До­ро­слі до­по­мо­гли зро­би­ти роз­мі­тку, а по­тім хло­пець сам ви­стр­угав з де­ре­ва річ. Між ін­шим, цей та­бу­рет жи­вий до­сі.

ВІД МОВИ ЖЕСТІВ ПАЛЬЦІ ШВИД­КО ВТОМЛЮЮТЬСЯ

Пе­ре­су­ва­ти­ся ве­ли­ким мі­стом Са­шко­ві до­по­ма­гає мо­біль­ний те­ле­фон з ма­пою і на­ві­га­то­ром. З’ясу­ва­ти щось в ото­чу­ю­чих знов-та­ки до­по­ма­га­ють па­пір і ру­чка. «У по­лі­клі­ні­ку з Оле­ксан­дром хо­джу я. Там на­віть вка­за­но, щоб лю­ди з осо­бли­во­стя­ми слу­ху при­хо­ди­ли з по міч ни ка ми, — до дає Юлія Ме­двє­дє­ва. — Але вза­га­лі зна­хо­ди­ти спіль­ну мо­ву з ін­ши­ми лю­дьми — не проблема. Оле­ксандр тро­хи ро­зу­міє по гу­бах. А якщо ка­за­ти йо­му го­ло­сно і чі­тко, він по­чує».

Рік то­му во­лон­те­ри до­по­мо­гли Оле­ксан­дру при­дба­ти слу­хо- вий апа­рат. Але на­віть най­су­ча­сні­ша те­хні­ка не за­мі­нить при­ро­дно­го слу­ху. «Ко­ли ду­же шум­но, Оле­ксандр не по­чує і з апа­ра­том. За­раз він би чув на­сам­пе­ред шу­ми, які гу­чні­ші за ваш го­лос, адже апа­рат не від­рі­зняє їх від го­ло­су, як люд­ське ву­хо, — по­яснює Юля. — На ро­бо­ті, де Оле­ксандр хо­дить з апа­ра­том, усі шум­лять, то­ро­хко­тять віз­ка­ми, то­му звер­та­ти­ся до ньо­го тре­ба го­ло­сно».

За остан ні два ро ки Олек - сандр тро­хи ви­вчив мо­ву жестів. Швид­ко спіл­ку­ва­ти­ся нею не мо же, по чи на ють бо лі ти пальці. За сло­ва­ми Юлі, за­зви­чай доб ре во ло ді ють мо вою жестів лю­ди, які не чу­ють від на род жен ня. А во ни з Олек - сан­дром ін­ко­ли ко­ри­сту­ю­ться окре­ми­ми сло­ва­ми, щоб швид­ше зро­зу­мі­ти одне одно­го.

ЗАТЯТИЙ ВЕЛОСИПЕДИСТ

У плей­ли­сті Оле­ксан­дра — еле­ктрон­на му­зи­ка, в основ­но­му транс. Чо­ло­вік слу­хає ком- по зи ції без слів і ста рі піс ні, текс­ти яких пам’ятає з ди­тинст ва, на прик лад, « Бе лые ро - зы» гур­ту «Ла­ско­вый май». Та­кож Са­шко з Юлею див­ля­ться рі­зні філь­ми з суб­ти­тра­ми.

За вдя ки Iн тер не ту Олек - сан д ру до во лі прос то спіл ку - ва ти ся з людь ми. Він пе ре пи - су єть ся з ма мою, яка за ли ши - лась у Ма кі їв ці, з од ною з сес - тер. З дру­гою сес т рою не спіл - ку єть ся — ро зій ш ли ся по гля - ди. Саш ко су мує за бра том: той не ду же роз би ра єть ся у тех ні ці, соц ме ре жа ми май же не ко рис ту єть ся, то му йо му мож на тіль ки те ле фо ну ва - ти — а для чо ло ві ка це фак - ти­чно не­мо­жли­во.

Че рез соц ме ре жі Бу ла тов зна хо дить со бі ком па нію, щоб ка та тись на ве ло си пе ді. Ін­ко - ли на­би­ра­є­ться ці­ла гру­па, що їздить Ки­є­вом та жи­во­пи­сним пе ред міс тям. « Ма ши ни ме не не ля ка ють! Ко ли їду на зе ле - ний, ви став ляю ру ку — то ді ав то по за ду галь мує, а я про - їж д жаю, — ді лить ся Олек - сандр. — Для ор­га­ні­за­ції «Ми ра зом » пла ну вав роз ро би ти ве­ло­си­пе­дний про­ект. Щоб ве­ло си пе дис ти зі слаб ким слу - хом їз ди ли зі спе ці аль ни ми пра по ра ми — то ді во дії ро зу - мі ти муть, хто по руч із ни ми. Хо тів влаш ту ва ти ве лоп ро гу - лян ку Ки є вом, мо же, з пік ні - ком, на яку зі бра ти лю дей зі слаб­ким слу­хом. На­пи­сав про це у соц ме ре жі, втім по ки до вті лен ня не дій ш ло. За раз хо - чу за про по ну ва ти та ке знов, але ще не про ду мав все » .

Юлія та Саш ко пла ну ють ку­пи­ти ін­стру­мен­ти, щоб зро - би­ти якісь ме­блі для сво­го по­меш кан ня. Олек сандр ка же: «Ме­ні по­до­ба­є­ться пра­цю­ва­ти ру ка ми, зби ра ти щось і ра ді - ти, що у те­бе ви­йшло».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.