Про вну­трі­шні брен­ди

Істо­рик Ігор ГИРИЧ: «Ми по­вин­ні ви­во­ди­ти із за­бу­т­тя лю­дей, які бу­ли пер­ши­ми ве­ли­чи­на­ми в про­це­сі укра­їн­сько­го дер­жа­во­тво­ре­н­ня»

Den (Ukrainian) - - Актуальне Інтерв’ю - Ті­на ПЕРЕСУНЬКО

Ми­ну­ло­го ти­жня на сай­ті Мі­ні­стер­ства ін­фра­стру­кту­ри Укра­ї­ни роз­по­ча­лось голосування що­до при­сво­є­н­ня між­на­ро­дно­му ае­ро­пор­ту «Бо­ри­спіль» іме­ні ви­да­тної осо­би­сто­сті. Опи­ту­ва­н­ня три­ва­ти­ме до 15 ли­пня, до­лу­чи­ти­ся мо­же ко­жен охо­чий — тре­ба ли­ше ав­то­ри­зу­ва­ти­ся че­рез Facebook. Усьо­го пред­ста­ви­ли п’ять кан­ди­да­тів, та­кож є по­зи­ція «Не при­сво­ю­ва­ти ім’я».

Се­ред осо­би­сто­стей, ви­су­ну­тих на голосування, — два ви­да­тних авіа­кон­стру­кто­ра Олег Ан­то­нов та Ігор Сі­кор­ський (він, до ре­чі, по­ки лі­ди­рує в опи­ту­ван­ні), геть­ман Іван Ма­зе­па, етно­лог та ав­тор слів Гім­ну Укра­ї­ни Пав­ло Чу­бин­ський, а та­кож сла­ве­тний ху­до­жни­ка­ван­гар­дист Ка­зи­мир Ма­ле­вич.

В Укра­ї­ні май­же одно­го­ло­сно на рів­ні ін­те­ле­кту­а­лів і пу­блі­чних ді­я­чів схва­ле­но ідею пе­ре­йме­ну­ва­н­ня ае­ро­пор­ту в Бо­ри­спо­лі на честь все­сві­тньо ві­до­мо­го аван­гар­ди­ста, ки­я­ни­на Ка­зи­ми­ра Ма­ле­ви­ча. Ав­то­ри іні­ці­а­ти­ви на­го­ло­шу­ють, що це « до­по­мо­же ін­шо­му по­зи­ціо­ну­ван­ню Укра­ї­ни та ста­не ва­жли­вим гео­по­лі­ти­чним мар­ке­ром для на­шої кра­ї­ни на сві­то­вій ма- пі » . По­вер­не­н­ня в укра­їн­ський про­стір ми­тця сві­то­во­го рів­ня, який сам ви­зна­чав се­бе укра­їн­цем, а не ро­сі­я­ни­ном, як вва­жає світ, має від­но­ви­ти ре­пу­та­цій­ну спра­ве­дли­вість і спри­я­ти кра­щій пі­зна­ва­но­сті укра­їн­сько­го брен­ду за кор­до­ном. На­то­мість де­які ін­те­ле­кту­а­ли схи­ля­ю­ться до то­го, що Укра­ї­ні слід роз­кру­чу­ва­ти свої вну­трі­шні брен­ди — іме­на тих лю­дей, на яких бу­ду­ва­лась укра­їн­ська дер­жав­ність та іден­ти­чність то­го ж Ма­ле­ви­ча. Про це — на­ша роз­мо­ва з істо­ри­ком, за­ві­ду­ва­чем від­ді­лу дже­ре­ло­знав­ства но­вої істо­рії Укра­ї­ни Ін­сти­ту­ту укра­їн­ської ар­хе­о­гра­фії і дже­ре­ло­знав­ства ім. М. Гру­шев­сько­го Іго­рем ГИРИЧЕМ.

— Який під­хід вва­жа­є­те най­більш акту­аль­ним в опа­ну­ван­ні пу­блі­чно­го про­сто­ру кра­ї­ни, з « роз­ві­я­ною » куль­тур­ною іден­ти­чні­стю?

— Під­хід що­до най­ме­ну­ва­н­ня цен­траль­но­го ае­ро­пор­ту кра­ї­ни ім’ям сві­то­во­го куль­тур­но­го ді­я­ча є до­сить по­пу­ляр­ним у сві­ті. Ві­до­мий при­клад Вар­шав­сько­го ае­ро­пор­ту іме­ні Фре­де­рі­ка Шо­пе­на, ко­трий, між ін­шим, мав фран­цузь­ке ко­рі­н­ня. Ма­ле­вич на­ро­дже­ний у поль­ській ро­ди­ні на По­діл­лі, й у ди­тин­стві іден­ти­фі­ку­вав се­бе по­ля­ком, але в ча­си укра­ї­ні­за­ції по­чав се­бе асо­ці­ю­ва­ти з укра­їн­ця­ми й на­віть по­чав пи­са­ти укра­їн­ською. Якщо Шо­пен асо­ці­ю­є­ться з ро­ман­ти­змом у ми­сте­цтві, то аван­гард у сві­ті спри­йма­є­ться са­ме че­рез Ма­ле­ви­ча, і по­вер­не­н­ня йо­го в укра­їн­ський кон­текст пі­сля кни­жок Дми­тра Гор­ба­чо­ва та че­рез най­ме­ну­ва­н­ня ае­ро­пор­ту ні­би на­бли­жає нас до сві­ту, який знає Ма­ле­ви­ча зде­біль­шо­го як по­ля­ка або ро­сі­я­ни­на.

Мо­жна бу­ло б на­зва­ти Бо­ри­спіль­ський ае­ро­порт іме­нем все­сві­тньо ві­до­мо­го скуль­пто­ра Оле­ксан­дра Ар­хи­пен­ка. Це та­кож ім’я, пов’яза­не з мо­дер­ні­змом у скуль­пту­рі. Він є за­галь­но­ви­зна­ним у сві­ті ре­во­лю­ціо­не­ром форм. Ар­хи­пен­ка у сві­ті біль­ше за Ма­ле­ви­ча пов’язу­ють з укра­їн­ством. Для ме­не бу­ло б ближ­чим на­зва­ти укра­їн­ський ае­ро­порт іме­нем сто­від­со­тко­во сві­до­мо­го укра­їн­ця Ва­си­ля Кри­чев­сько­го. Бо Кри­чев­ський — це та лю­ди­на, яка тво­ри­ла но­ві укра­їн­ські фор­ми ви­хо­дя­чи з укра­їн­ської тра­ди­ції. Бо­ри­спіль­ський ае­ро­порт, зві­сно, мо­жна на­зва­ти ім’ ям зна­но­го куль­тур­но­го ді­я­ча, але ме­ні близь­кий ін­ший під­хід. На­зи­ва­ти ім’ ям по­лі­ти­чно­го ді­я­ча, який ви­зна­чив бі­фур­ка­цій­ну то­чку не­зво­ро­тніх змін в бут­ті­на­ції.

— Якщо ае­ро­порт у Бо­ри­спо­лі отри­має ім’я Ма­ле­ви­ча, чи не тра­кту­ва­ти­муть іно­зем­ці на­шу іні­ці­а­ти­ву як пе­ре­йме­ну­ва­н­ня укра­їн­сько­го ае­ро­пор­ту на честь «ро­сі­я­ни­на»?

— Оче­ви­дно, що лю­ди по­чнуть за­ду­му­ва­ти­ся глиб­ше. І, не ви­клю­че­но, йо­го по­чнуть біль­ше асо­ці­ю­ва­ти з Укра­ї­ною. Але, з дру­го­го бо­ку, в нас вже бу­ла си­ту­а­ція, ко­ли ае­ро­порт у До­не­цьку на­зва­ли на честь Сер­гія Про­коф’ єва. Він мав ро­дин­ні зв’яз­ки з До­не­цьком, але Про­коф’єв — ро­сій­ський ком­по­зи­тор. Ми на­зи­ва­є­мо ае­ро­порт укра­їн­сько­го мі­ста на честь ро­сій­сько­го ком­по­зи­то­ра. Що з цьо­го ви­йшло? Там сьо­го­дні — Ро­сія, і, мо­жли­во, не ви­пад­ко­во, якщо бра­ти до ува­ги куль­тур­ну скла­до­ву.

Тож ме­ні бу­ло б ближ­че, як­би цей ае­ро­порт на­зи­вав­ся на честь Ли­пин­сько­го, Гру­шев­сько­го, Пе­тлю­ри або Кри­чев­сько­го. Це — ті лю­ди, які асо­ці­ю­ю­ться з Укра­ї­ною. Але, на жаль, сві­то­ві ім’я Ли­пин­сько­го чи Гру­шев­сько­го ні­чо­го не го­во­рить, на від­мі­ну від Ма­ле­ви­ча, ко­трий на слу­ху.

Утім, що го­во­рить не єв­рей­сько­му сві­то­ві ім’ я Бе­гі­на? Ні­чо­го. Однак в Ізра­ї­лі го­лов­ний ае­ро­порт на­зва­ли ім’ям бу­дів­ни­чо­го Ізра­їль­ської дер­жа­ви. Во­ни зро­би­ли це для се­бе — не для сві­ту. Зго­дом і світ іна­кше спри­йма­ти­ме Бе­гі­на, ко­ли лі­та­ти­ме ту­ди.

На­зи­ва­ти ае­ро­порт іме­нем Ма­ле­ви­ча є, до пев­ної мі­ри, про­я­вом за­дав­не­ної хво­ро­би ма­ло­ро­сій­ства. Ко­ли ти на се­бе ди­ви­шся чу­жи­ми очи­ма. Ми при­зви­ча­ї­ли­ся до са­мо­при­ни­же­н­ня за ча­сів ро­сій­сько­го впли­ву, але час від цьо­го від­ви­ка­ти. Кра­ще світ при­вчи­ти до сво­їх ге­нів, ніж на­ма­га­ти­ся при­ла­шту­ва­тись до сві­ту, який ні­би­то й знає тво­їх ге­ні­їв, але у сво­їй ін­тер­пре­та­ції.

— Якщо ба­жа­ти на­шим ре­фор­ма­то­рам укра­ї­но­цен­три­чно­го ми­сле­н­ня, то хто в чер­зі ви­да­тних ді­я­чів, чиї іме­на му­си­мо по­вер­та­ти в укра­їн­ський кон­текст?

— Для ме­не це ті лю­ди, які тво­рять образ су­ча­сно­го мо­дер­но­го укра­їн­ця. І це, без­умов­но, Гру­шев­ський і Ли­пин­ський. Це — кон­стру­кто­ри на­ції. Во­ни ви­пле­ка­ли ви­зна­чаль­ні ри­си су­ча­сно­го на­ціо­наль­но­го ми­сле­н­ня.

— Це на­ші, так би мо­ви­ти, дер­жав­ні про­гра­мі­сти?

— Так, про­гра­мі­сти. Бо Ма­ле­вич не спри­ймав би се­бе укра­їн­цем, як­би не бу­ло Гру­шев­сько­го. На­віть Ан­то­но­вич був би ме­ні ці­ка­ві­шим за Ма­ле­ви­ча. Він теж був поль­сько­го по­хо­дже­н­ня лю­ди­на, але укра­ї­нець за ви­бо­ром. Дра­го­ма­нов був би до­ре­чні­ший як кан­ди­дат на ім’я ае­ро­пор­ту. Це — лю­ди­на, яка за­кли­ка­ла нас до Єв­ро­пи бу­ду­чи укра­їн­цем. Він став пер­шим єв­ро­пей­цем із чи­сла вчи­те­лів укра­їн­ської на­ції. Чо­му б нам не на­зва­ти йо­го ім’ям ае­ро­порт, якщо ми так пра­гне­мо єв­ро­пе­ї­за­ції?

— Гру­шев­ський і ре­шта «про­гра­мі­стів» теж на ко­гось спи­ра­ли­ся. Тож з ко­го нам слід по­чи­на­ти своє брен­ду­ва­н­ня?

— Гру­шев­ський спи­рав­ся на ки­ри­ло-ме­фо­ді­їв­ців — на то­го ж Шев­чен­ка, Ку­лі­ша й Ко­сто­ма­ро­ва. Якщо бра­ти мо­дер­ні ча­си, то ре­аль­но тре­ба по­чи­на­ти з істо­ри­ків по­ча­тку XIX сто­лі­т­тя, від Ма­кси­мо­ви­ча. Ось де наш по­ча­ток.

— Зна­ний фа­хі­вець із куль­тур­ної ди­пло­ма­тії, ко­ли­шній ди­ре­ктор Поль­сько­го ін­сти­ту­ту в Ки­є­ві Єжи Онух за­зна­чав, що в Укра­ї­ні зов­ні­шню куль­тур­ну по­лі­ти­ку слід по­чи­на­ти з вну­трі­шньої. І ми по­вин­ні про­су­ва­ти вла­сний куль­тур­ний на­ра­тив на­зов­ні, який би не ко­ре­лю­вав­ся з ро­сій­ським кон­текс­том.

— То­му я й ка­жу, що ми по­вин­ні ви­во­ди­ти із за­бу­т­тя не про­сто лю­дей, які щось починали, а які бу­ли пер­ши­ми ве­ли­чи­на­ми в про­це­сі укра­їн­сько­го дер­жа­во­тво­ре­н­ня. Іван Ко­тля­рев­ський теж був ро­до­на­чаль­ни­ком — ство­рив лі­те­ра­тур­ну укра­їн­ську мо­ву. Але все ж це був тіль­ки по- ча­ток, цьо­го ма­ло. Епо­халь­не зна­че­н­ня для нас мав Іван Фран­ко. Чо­му б йо­го ім’ям не на­зва­ти ае­ро­порт «Бо­ри­спіль». Це — фі­гу­ра сві­то­во­го рів­ня куль­ту­ри.

Якщо го­во­ри­ти про на­ші пред­став­ни­цькі цен­три за кор­до­ном, то чо­му б не ство­ри­ти ме­ре­жу Фран­ко-ін­сти­ту­тів у сві­ті? Адже Іван Фран­ко був не про­сто укра­їн­ським пи­сьмен­ни­ком — він міг пи­са­ти ні­ме­цькою та поль­ською так са­мо, як і укра­їн­ською чи ро­сій­ською. Та­ких лю­дей обмаль, на­віть у ба­га­тших за на­шу куль­ту­рах.

У са­мій Укра­ї­ні слід на­зи­ва­ти ре­гіо­наль­ні куль­тур­ні цен­три іме­на­ми лю­дей, які по­хо­дять з цих ре­гіо­нів, але зро­би­ли все­укра­їн­ський вне­сок в куль­ту­ру. Ска­жі­мо, в Оде­сі я на­звав би та­кий куль­тур­ний центр іме­нем Юрія Ли­пи. Чер­ні­гів­ський ре­гіон міг би ма­ти куль­тур­ний центр ім. М. Ко­цю­бин­сько­го або Іл­лі Шра­га. Якщо бра­ти Хар­ків, це міг би бу­ти той же Ми­ко­ла Мі­хнов­ський або Дми­тро Ба­га­лій, чи Гнат Хо­тке­вич. Якщо бра­ти Во­линь, то мо­гла б бу­ти і Ле­ся Укра­їн­ка, і той же Ли­пин­ський. Якщо пів­день Укра­ї­ни — то це Єв­ген Ма­ла­нюк, ду­же ці­ка­ва по­стать, яка пов’яза­ла Укра­ї­ну з дав­ньо­гре­цькою куль­ту­рою. Пів­день пред­став­ляє фі­ло­соф Дми­тро Чи­жев­ський. Він був про­фе­со­ром уні­вер­си­те­тів у Гар­вар­ді, Гей­дель­бер­зі, Гал­ле.

— Якщо все ж та­ки пра­цю­ва­ти з ро­сій­ським куль­тур­ним ве­кто­ром, то, мо­же, вар­то за­ді­я­ти під­рив­ну та­кти­ку — ви­сми­ку­ва­ти укра­їн­ські іме­на з ім­пер­ської па­ра­ди­гми Крем­ля, то­го ж та­ки Ма­ле­ви­ча, і та­ким чи­ном іде­о­ло­гі­чно роз­збро­ю­ва­ти «рус­ский мир» із­се­ре­ди­ни? Ко­го ще слід по­вер­ну­ти «до­до­му»?

— Укра­їн­ці, як і пе­ре­кин­чи­ки з будь-якої ін­шої на­ції, ста­ють ро­сі­я­на­ми на­віть біль­ше, ніж са­мі ро­сі­я­ни. От, при­мі­ром, мо­жна бу­ло б ска­за­ти про «по­вер­не­н­ня» До­сто­єв­сько­го. Це — лю­ди­на укра­їн­ська в дру­го­му по­ко­лін­ні. На­віть йо­го ба­тько був ще укра­їн­цем. Але він на­стіль­ки по­ту­жно тво­рив міф ро­сій­ської на­ції, що став йо­го не­від’єм­ною ча­сти­ною. Я б йо­го до Укра­ї­ни не по­вер­тав. Мо­жли­во, Пе­тро Чай­ков­ський. У нас є кон­сер­ва­то­рія ім. Чай­ков­сько­го. У ре­лі­гій­ній сфе­рі — це Фе­о­фан Про­ко­по­вич. Укра­їн­ська лю­ди­на, яка ре­ор­га­ні­зу­ва­ла ро­сій­ське пра­во­слав’я, а в укра­їн­сько­му пра­во­слав’ї спри­ймав­ся як про­те­стант.

Яскра­вим при­кла­дом, який за­слу­го­вує на «при­вла­сне­н­ня», є по­стать Дми­тра Ро­стов­сько­го. За­раз ми на­віть від­мо­ви­лись від на­ки­ну­то­го йо­му прі­зви­ща, бо він зов­сім не Ро­стов­ський, а ли­ше був ми­тро­по­ли­том Ро­стов­ським. А те­пер ка­же­мо, що він Да­ни­ло або Дми­тро Ту­пта­ло, по­вер­та­є­мо йо­му йо­го українське прі­зви­ще. Цей май­бу­тній свя­тий, тво­рець ро­сій­ської ен­ци­кло­пе­дії — Че­тьї-Мі­неї. І в той же час — мен­таль­ний укра­ї­нець. Зно­ву ж та­ки, лю­ди­на, ви­хо­ва­на ла­тин­ським За­хо­дом.

— Якщо го­во­ри­ти про на­у­ков­ців, ко­го ма­є­мо по­вер­ну­ти в укра­їн­ський про­стір?

— У нас уже є Вер­над­ський, і ми ство­ри­ли міф, що він — укра­їн­ський на­у­ко­вець. Хо­ча сам укра­їн­цем се­бе ні­ко­ли не вва­жав і обра­зив­ся б, як­би йо­го так на­зва­ли. Він чі­тко ка­зав: укра­їн­ці — це при­хиль­ни­ки УНР і пе­тлю­рів­ці. А він був об­ще­ро­сом, пів­ден­но­ро­сом і по­лі­ти­чним ро­сі­я­ни­ном. Про­те ми йо­го вже фа­кти­чно со­бі при­сво­ї­ли на по­ча­тку не­за­ле­жно­сті, ко­ли на­ма­га­ли­ся схо­пи­ти­ся за тих лю­дей, яких ви­су­ну­ла на пік сві­то­вої сла­ви Ро­сія. Але, зно­ву ж та­ки, тут ді­яв се­гмент ро­сій­сько­го мен­таль­но­го впли­ву. І то­ді укра­їн­ці, які бу­ли ма­ло­ро­са­ми за сво­єю су­тні­сною ха­ра­кте­ри­сти­кою, ха­па­ли­ся за та­ких лю­дей, як Вер­над­ський. Утім, крім Вер­над­сько­го, бу­ло ще ду­же й ду­же ба­га­то лю­дей.

Акту­аль­ним є для нас зба­га­че­н­ня на­ціо­наль­ної куль­ту­ри по­ста­тя­ми, які не бу­ли во­ро­жи­ми до укра­їн­ства, але тво­ри­ли у свій істо­ри­чний час на ко­ристь ін­ших дер­жав­них куль­тур, ма­ю­чи укра­їн­ську ду­шу.

«СКОНСТРУЮВАТИ УКРА­Ї­НУ ПО­ТРІ­БНО СПО­ЧА­ТКУ В МІЗКАХ»

ІВАН МА­ЗЕ­ПА

КА­ЗИ­МИР МА­ЛЕ­ВИЧ

ІГОР СІ­КОР­СЬКИЙ

ПАВЛОЧУБИНСЬКИЙ

ОЛЕГ АН­ТО­НОВ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.