«АР­СЕ­НАЛ»?

Den (Ukrainian) - - Тема «дня» -

Один з них — Все­ви­шній. Спро­буй до­ве­ди, ко­го він мав на ува­зі.

Зві­сно, що отри­мав­ши до­сить та­ки не­то­ле­ран­тний пі­сля то­го, що бу­ло зро­бле­ною на­шою ко­ман­дою за ці шість ро­ків, лист, у нас був шок.

Ко­ли я при­йшла в МА, то був об’єкт не­за­вер­ше­но­го бу­дів­ни­цтва з міль­йон­ни­ми бор­га­ми, аре­што­ва­ни­ми, як на­слі­док, ра­хун­ка­ми, міль­йон­ним бор­гом із за­ро­бі­тної пла­ти, без опа­ле­н­ня, сві­тла, під­лог і ту­а­ле­тів... То­ді не бу­ло чер­ги охо­чих при­йти сю­ди на ро­бо­ту. При­га­дую, пі­сля при­зна­че­н­ня ме­ні за­те­ле­фо­ну­ва­ла Ма­ри­на Кі­нах і за­пи­та­ла, ци­тую: «На­та­ліє, то те­бе під­ви­щи­ли, чи по­ни­зи­ли?»

— Та й для чин­но­го Пре­зи­ден­та ви зро­би­ли ба­га­то. Штаб обох ви­бор­чих кам­па­ній — пре­зи­дент­ської та пар­ла­мент­ської — пе­ре­бу­вав у МА. Інав­гу­ра­цій­ну ве­чір­ку Пе­тро Оле­ксі­йо­вич теж ро­бив у вас. Ізре­штою, для ор­га­ні­за­ції всіх прес-кон­фе­рен­цій Пре­зи­ден­та ДУС за­мов­ляв «Ми­сте­цький Ар­се­нал»... Чим і ко­му ви як ди­ре­ктор МА не до­го­ди­ли, є ідеї? Мо­жли­во, у вас був кон­флікт під час ор­га­ні­за­ції яки­хось із цих по­дій?

— От, вла­сне, чо­му нас у МА так зди­ву­вав той лист та його ма­не­ра від ДУС. Всі вва­жа­ли, і я, ма­буть, теж, що ми пре­кра­сно спів­пра­цю­є­мо з вла­дою і ро­би­мо все мо­жли­ве, а іно­ді й не­мо­жли­ве.

Вла­сне, не бу­ло б усіх тих за­хо­дів, як­би то­ді — шість ро­ків то­му ми з ко­ман­дою не прийня­ли то­го стра­те­гі­чно­го рі­ше­н­ня — при­сто­су­ва­ти не­за­вер­ше­ний бу­ді­вель­ний об’єкт для екс­по­ну­ва­н­ня тво­рів ми­сте­цтва та від­ві­ду­ва­н­ня ви­ста­вок. Ефе­ктив­ність цьо­го рі­ше­н­ня сьо­го­дні під­твер­джу­ють усі ті три з по­ло­ви­ною міль­йо­на лю­дей, які від­ві­да­ли МА.

Ми, зва­жа­ю­чи на по­стій­ний су­про­тив з бо­ку вла­ди, свою п’яти­рі­чну про­гра­му роз­ви­тку МА ви­ко­на­ли і пе­ре­ви­ко­на­ли. Пі­сля пер­ших ше­сти мі­ся­ців ро­бо­ти в «Ар­се­на­лі» до нас при­йшло ро­зу­мі­н­ня: ні­хто не зби­ра­є­ться най­ближ­чі п’ять ро­ків його бу­ду­ва­ти. Хоч я, че­сно ка­жу­чи, справ­ді ма­ла зу­хва­лість ду­ма­ти, що ми при­сто­со­ву­є­мо ці при­мі­ще­н­ня ли­ше на рік-пів­то­ра.

То­ді ми ви­рі­ши­ли, що ко­ли не мо­же­мо збу­ду­ва­ти пов­но­цін­ний му­зей за п’ять ро­ків, то ма­є­мо хо­ча б ство­ри­ти му­зей у сві­до­мо­сті лю­дей. Це нам вда­ло­ся. За ці п’ять ро­ків ми пра­цю­ва­ли з 80 укра­їн­ськи­ми му­зе­я­ми. Бу­ло пред­став­ле­но по­над три ти­ся­чі уні­каль­них об’єктів укра­їн­сько­го ми­сте­цтва, бу­ли пред­став­ле­ні ті ко­ле­кції, які ни­ні вже ане­ксо­ва­ні, зна­хо­дять на те­ри­то­рії Кри­му, «ДНР»-«ЛНР».

...Ми ма­ли ро­би­ти тут і шко­лу ми­стецтв, і по­ту­жний осві­тній осе­ре­док, але ко­ли по­ча­ли­ся не­по­ро­зу­мі­н­ня нав­ко­ло кон­тра­кту, не­ого­ло­ше­н­ня кон­кур­су, фа­кти­чно всі пар­тне­ри при­зу­пи­ни­ли пе­ре­го­во­ри, очі­ку­ю­чи ста­бі­лі­за­ції нав­ко­ло «Ар­се­на­лу». Лю­ди че­ка­ють, чим це все скін­чи­ться. Сті­ни. зви­чай­но, ці­ка­ві, але сті­ни бу­ли 240 ро­ків і до цьо­го. За­ці­кав­лює, перш за все, дух жи­т­тя, який осе­ля­є­ться у сті­нах тіль­ки зав­дя­ки лю­дям, які зда­тні його вди­хну­ти.

...За ці п’ять ро­ків, я пе­ре­ко­на­на, як­би бу­ло ро­зу­мі­н­ня дер­жа­ви й ко­шти, ми мо­гли б збу­ду­ва­ти му­зей, який уже сьо­го­дні рі­зним чи­ном оку­пив би цю ін­ве­сти­цію.

Де­сять ро­ків бу­ду­є­ться МА — це справ­жня гань­ба для на­шої кра­ї­ни. З 2009-го до 2016 ро­ку в Укра­ї­ні не бу­ло пів­то­ра мі­льяр- да гри­вень на МА. І йде­ться не про те, щоб за­раз вийня­ти з бю­дже­ту і да­ти ці пів­то­ра мі­льяр­да гри­вень. По 300 міль­йо­нів про­тя­гом п’яти ро­ків...

Це був би му­зей, який що­ро­ку мо­гли б від­ві­ду­ва­ти де­сять міль­йо­нів лю­дей.

До­бре ві­до­мий в Укра­ї­ні Лувр на 90% є до­та­цій­ною уста­но­вою. Ли­ше на 10% він фі­нан­су­є­ться від кви­тків. Але пре­зи­дент осо­би­сто при­зна­чає ди­ре­кто­ра Лув­ру, як і цен­тру Пом­пі­ду, як і Д’Ор­се. Мі­ністр культури є пра­вою ру­кою пре­зи­ден­та Фран­ції, і не то­му, що най­по­ту­жні­ші му­зей­ні уста­но­ви Па­ри­жа са­мо­оку­пні, а то­му що во­ни є головними ту­ри­сти­чни­ми ма­гні­та­ми ці­єї кра­ї­ни. Де­сять міль­йо­нів лю­дей на рік від­ві­ду­ють до­та­цій­ний на 90% Лувр, але ж во­ни се­ля­ться в го­те­лях, їдять у ре­сто­ра­нах, ку­пу­ють у бу­ти­ках, від­ві­ду­ють су­пу­тню куль­тур­но-роз­ва­жаль­ну ін­фра­стру­кту­ру, і та­ким чи­ном по­пов­ню­є­ться бю­джет Фран­ції.

— А «Ми­сте­цький Ар­се­нал» — на­скіль­ки він до­та­цій­ний?

— Ми отри­му­є­мо сім міль­йо­нів гри­вень від бю­дже­ту. І ще 11 міль­йо­нів за­ро­бля­є­мо з кви­тків. За­галь­ний бю­джет до­хо­дів МА — 18 міль­йо­нів гри­вень. Тоб­то дер­жа­ва до­фі­нан­со­вує нас на треть на­шо­го бю­дже­ту.

Оці 24 ти­ся­чі ква­дра­тних ме­трів му­зей­ної пло­щі МА, яку на свій страх і ри­зик ми ада­пту­ва­ли під екс­по­зи­цій­ні при­мі­ще­н­ня, фун­кціо­ну­ють як ве­ли­ка квар­ти­ра. Оскіль­ки ми про­я­ви­ли іні­ці­а­ти­ву і ви­ве­ли його зі ста­ту­су бу­ді­вель­но­го май­дан­чи­ка, ми са­мо­стій­но ма­є­мо спла­чу­ва­ти всі ко­му­наль­ні по­слу­ги. У рі­зний пе­рі­од во­ни ста­нов­лять близь­ко 450 — 500 ти­сяч гри­вень що­мі­ся­ця. Ми ма­є­мо за­ро­бля­ти ці ко­шти на кви­тках. Не­ба­га­то є охо­чих орен­ду­ва­ти при­мі­ще­н­ня МА під свої за­хо­ди, то­му що чи­ма­лі ко­шти по­трі­бно вкла­сти, щоб при­мі­ще­н­ня пра­цю­ва­ло як пре­зен­та­цій­ний май­дан­чик.

— Та по­при це, в МА спра­ви все ж кра­щі, аніж у Лув­рі...

— І це при то­му, що ми ви­ко­ри­сто­ву­є­мо по­тен­ці­ал МА ли­ше на 20%. У прі­о­ри­тет ми ви­не­сли кон­це­пцію ди­на­мі­чно­го му­зею. У май­бу­тньо­му, ко­ли МА до­бу­ду­ють, крім по­стій­них екс­по­зи­цій, від­кри­тих фон­дів, ми ма­є­мо збе­рег­ти цю ди­на­мі­ку — про­во­ди­ти змін­ні про­е­кти, які по­стій­но зму­шу­ва­ли б лю­дей по­вер­та­ти­ся в му­зей. у наш стрім­кий час не вар­то бу­ду­ва­ти чер­го­вий «му­зей ске­ле­тів», як кра­є­знав­чий му­зей, що його лю­ди від­ві­ду­ють на­си­лу дві­чі-три­чі за жи­т­тя — са­мі, з ді­тьми, а по­тім — з ону­ка­ми, ни­ні в «Ар­се­нал» лю­ди по­вер­та­ю­ться ко­жні па­ру мі­ся­ців. А лю­ди за­зви­чай ідуть ли­ше ту­ди, ку­ди їм ці­ка­во йти.

— Пре­зи­дент знає про си­ту­а­цію з кон­кур­сом?

— До Пе­тра Оле­ксі­йо­ви­ча до­ле­ті­ла ін­фор­ма­ція...

Наш ко­ле­ктив — це єди­ний ор­га­нізм, на очах яко­го «Ар­се­нал» роз­кві­тав. Лю­ди по це­гли­ні вкла­да­ли в МА свою ін­те­ле­кту­аль­ну, фі­зи­чну, фа­хо­ву пра­цю. І їм ду­же бо­лить сьо­го­дні­шня ситуація. Усіх обу­рює не­спра­ве­дли­вість.

13 трав­ня, ко­ли у ме­не вже за­вер­шу­вав­ся кон­тракт, проф­спіл­ка МА за­ре­є­стру­ва­ла пі­кет в КМДА. Ді­знав­шись про те, що «Ар­се­нал» став бо­льо­вою то­чкою на ма­пі Ки­є­ва, Пре­зи­дент втру­тив­ся в си­ту­а­цію. Бу­ла зі мною зу­стріч, на якій я по­ясни­ла, що ді­йшло до то­го, що в ме­не — зав­тра остан­ній ро­бо­чий день, а ме­ні не го­во­рять, про якісь не­си­ніт- ни­ці, що я мов­ляв не мо­жу бу­ти ви­ко­ну­ю­чим обов’яз­ки під час про­ве­де­н­ня кон­кур­су, що в. о. має бу­ти ін­ша лю­ди­на... Фа­кти­чно, над на­ми всі­ма в МА чи­нив­ся та­кий мо­раль­ний те­рор. На що Пре­зи­дент від­по­вів, що, зві­сно, це не­по­доб­ство. Пе­тро Оле­ксі­йо­вич під­три­мав кон­кур­сну про­це­ду­ру, і то­го ж дня ДУСом бу­ло ого­ло­ше­но кон­курс, а зі мною укла­де­но тру­до­ву уго­ду.

Хо­че­ться ві­ри­ти, що Пре­зи­ден­ту бу­ло не до то­го, і він не міг що­ден­но кон­тро­лю­ва­ти си­ту­а­цію нав­ко­ло «Ар­се­на­лу»...

— На­звіть акти­ви «Ми­сте­цько­го Ар­се­на­лу», в чо­му його цін­ність?

— У гео­по­лі­ти­чних об­ста­ви­нах, в яких ни­ні пе­ре­бу­ває Укра­ї­на, «Ар­се­нал» має ви­ня­тко­ву цін­ність. Це — по­ту­жний куль­тур­ний бренд, стри­жень на­ціо­наль­ної гор­до­сті, в май­бу­тньо­му — це го­лов­на ту­ри­сти­чна Мек­ка кра­ї­ни. Адже у сві­ті що­рі­чно ман­дру­ють 1 млрд 800 млн лю­дей, 40% з яких ста­но­вить куль­тур­ний ту­ризм — це від­кри­та ста­ти­сти­ка; фа­кти­чно всі во­ни від­ві­ду­ють кон­кре­тний му­зей кон­кре­тної кра­ї­ни. У та­кій по­ту­жній за те­ри­то­рі­єю і на­се­ле­н­ням кра­ї­ні не­має жо­дно­го му­зею, який мав би по­тен­ці­ал ста­ти за ва­го­мі­стю і зна­че­н­ням як Лувр, Пра- до, Ме­тро­по­лі­тен, Сте­дей­лік чи той же Ер­мі­таж... До ре­чі, в Ро­сії ду­же ба­га­то му­зе­їв. Не мо­жна не за­ува­жи­ти, що та ж Ро­сій­ська ім­пе­рія, Ра­дян­ський Со­юз, а зго­дом — Ро­сій­ська Фе­де­ра­ція бу­ли зацікавлені в то­му, щоб Укра­ї­на на­зав­жди за­ли­ша­ла­ся пе­ри­фе­рі­єю: лу­бок, не­осві­че­ні се­ля­ни, і жо­дно­го по­ня­т­тя ви­со­кої культури та обра­зо­твор­чо­го ми­сте­цтва — та­ка от «роз­на­ряд­ка із Москви».

От за­раз впер­ше за сто ро­ків по­ча­ло до­стой­но зву­ча­ти в кра­ї­ні ім’я Ма­ле­ви­ча. Але ба­га­то хто не ро­зу­міє, до чо­го тут до Ки­є­ва Ма­ле­вич. З одно­го бо­ку, ці лю­ди не ана­лі­зу­ють, чо­му де­ся­тки ти­сяч за­ка­то­ва­них пред­став­ни­ків укра­їн­ської елі­ти, іна­ко­ми­сля­чих є жер­тва­ми біль­шо­ви­цько­го те­ро­ру, який ни­щив і ви­чав­лю­вав укра­їн­ських аван­гар­ди­стів, бой­чу­кі­стів, ше­сти­де­ся­тни­ків, нон­кон­фор­мі­стів. А з ін­шо­го — сьо­го­дні див­но спо­сте­рі­га­ти опо­нен­тів Ма­ле­ви­ча, на­чеб­то ви­со­ко­осві­че­них лю­дей на пев­них по­са­дах. Оче­ви­дно, що й на них по­зна­чив­ся цей пост­ра­дян­ський син­дром. Со­вок ще дов­го ма­ти­ме свій ха­ра­ктер­ний пі­сля­смак — мо­жли­во, у двох-трьох по­ко­лі­н­нях. Ті, хто й сьо­го­дні про­ти Ма­ле­ви­ча — опо­се­ред­ко­ва­но під­три­му­ють по­лі­ти­ку ті­єї ма­ши­ни, яка в ми­ну­ло­му сто­літ­ті ви­хо­ло­щу­ва­ла будь які про­гре­сив­ні па­рос­тки су­спіль­ства, а сьо­го­дні, вже у XXI сто­літ­ті фі­зи­чно зни­щує на­сту­пне по­ко­лі­н­ня.

Мив­тра­ча­є­мо кра­ї­ну. ми про­гра­є­мо цю на­ха­бну без­жаль­ну гі­бри­дну вій­ну. Яка сіє зне­ві­ру в лю­дей. яка не бо­ре­ться з ра­ко­вою пу­хли­ною у ви­гля­ді се­па­ра­ти­зму, що є на­слід­ком від­су­тно­сті про­тя­гом де­ся­ти­літь куль­тур­ної по­лі­ти­ки. Якщо вла­сна кра­ї­на не за­йма­є­ться куль­ту­рою вла­сних гро­ма­дян, то­ді їхньою куль­ту­рою по­чи­нає, і це за­ко­но­мір­но, за­йма­ти­ся ін­ша дер­жа­ва... Як на­слі­док, ми ма­є­мо та­ке га­не­бне яви­ще, як се­па­ра­тизм. А се­па­ра­тизм у ма­со­во­му се­гмен­ті при­зво­дить до ане­ксії те­ри­то­рії, вій­ни, яка за­би­рає жи­т­тя де­ся­тки ти­сяч мо­ло­дих пре­кра­сних жит­тів...

Збу­ду­ва­ти «Ар­се­нал» — це збу­ду­ва­ти центр на­ціо­наль­ної гор­до­сті на­шої кра­ї­ни. Ма­ю­чи та­ку істо­рію і та­кий ми­сте­цький бек­гра­унд, не ство­ри­ти до­стой­но­го му­зей­но­го про­сто­ру для пред­став­ле­н­ня на­шо­го куль­тур­но­го на­дба­н­ня — це зло­чин. Ця бу­дів­ля — це про­сто да­ру­нок істо­рії нам, щоб ми ви­пра­ви­ли це «нав­ми­сне вбив­ство укра­їн­ської культури, а от­же, на­ції», яке три­ває вже не одне сто­лі­т­тя.

Ми всі вже, все су­спіль­ство, сто­ї­мо над прір­вою — за­ли­ши­ло­ся зро­би­ти крок, і ми вчи­ни­мо ко­ле­ктив­не са­мо­губ­ство. — Чи був про­ве­де­ний ау­дит при­мі­щень? — Так. Ми­ну­ло­го ро­ку у нас бу­ло фа­кти­чно три пе­ре­вір­ки: КРУ ДУС, Держ­фі­нін­спе­кції та ве­ли­че­зна — Ра­хун­ко­вої па­ла­ти. Усі ці зві­ти є в пу­блі­чно­му про­сто­рі, во­ни до­сту­пні.

Бу­дів­ля «Ста­ро­го Ар­се­на­лу» як пам’ятник ар­хі­те­кту­ри і те­ри­то­рія нав­ко­ло ньо­го — без­цін­ні. Зві­сно, бу­дів­ля має ба­лан­со­ву вар­тість близь­ко 400 млн грн. Але це вар­тість са­ме об’єкта не­за­вер­ше­но­го бу­дів­ни­цтва. Що­до зем­лі, то на сьо­го­дні на­ша зе­мель­на ді­лян­ку в 9,7 ге­кта­ра оці­не­но в близь­ко 500 млн грн. Ясна річ, рин­ко­ва вар­тість цьо­го всьо­го на по­ряд­ки ви­ща.

Та­кож усі ма­ють ро­зу­мі­ти, що це не про­сто об’єкт з 10 ге­кта­ра­ми при­ле­глої те­ри­то­рії в цен­трі мі­ста. Це — ве­ли­кий пазл укра­їн­ської істо­рії та ве­ли­ке спо­ді­ва­н­ня на те, що в укра­їн­ців з’яви­ться ще один при­від пи­ша­ти­ся вла­сним куль­тур­ним на­дба­н­ням, істо­рі­єю, май­бу­тнім і вла­сною кра­ї­ною.

Збу­ду­ва­ти «Ар­се­нал» — це збу­ду­ва­ти центр на­ціо­наль­ної гор­до­сті на­шої кра­ї­ни. Ма­ю­чи та­ку істо­рію і та­кий ми­сте­цький бек­гра­унд, не ство­ри­ти до­стой­но­го му­зей­но­го про­сто­ру для пред­став­ле­н­ня куль­тур­но­го на­дба­н­ня — це зло­чин. Ця бу­дів­ля — це про­сто да­ру­нок істо­рії нам, щоб ми ви­пра­ви­ли це « нав­ми­сне вбив­ство укра­їн­ської культури, а от­же, на­ції», яке три­ває вже не одне сто­лі­т­тя. Ми всі вже, все су­спіль­ство, сто­ї­мо над прір­вою — за­ли­ши­ло­ся зро­би­ти крок, і ми вчи­ни­мо ко­ле­ктив­не са­мо­губ­ство.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.