Iн­стинкт при­хо­ву­ва­н­ня прав­ди

Ро­зду­ми що­до за­про­ва­дже­н­ня кон­тра­ктної фор­ми у сфе­рі куль­ту­ри

Den (Ukrainian) - - Культура -

Ба­га­то­ві­ко­ва істо­рія при­ру­че­н­ня укра­їн­ців рі­зни­ми дру­зя­ми- за­во­йов­ни­ка­ми при­вчи­ла на­род за­ра­ди са­мо­збе­ре­же­н­ня до­зу­ва­ти прав­ду, ма­ску­ва­ти її, хо­ва­ти­ся від неї. Са­мо­і­ро­ні­чну фор­му­лу за­фі­ксо­ва­но в при­слів’ ї: « Хо­хол ка­же мало-мало, а в ко­мо­рі са­ло, са­ло » . Та й сьо­го­дні, якщо ко­гось по­хва­лиш за кра­си­ву річ, обов’ яз­ко­во про­ко­мен­тує, що во­на ні­чо­го не ко­шту­ва­ла, або їй вже сто ро­ків; якщо йти­ме­ться про щось по­до­рож­че — то хтось по­да­ру­вав або ба­га­тий ро­дич дав по­ко­ри­сту­ва­ти­ся. Та й бу­дин­ків ні в ко­го не­має, так со­бі — ха­тин­ки.

Але най­біль­шу шко­ду зав­да­ють нам не так ті во­ро­ги, як до­брі лю­ди. Осо­бли­во ко­ли ви­да­ють за­ко­ни на­пів­прав­ди, про­ро­бле­ні з не­пе­ре­дба­чу­ва­ни­ми на­слід­ка­ми. Орел — му­хне ло­вить. То­му твор­ці й « про­су­ва­чі» За­ко­ну «Що­до за­про­ва­дже­н­ня кон­тра­ктної фор­ми у сфе­рі куль­ту­ри... » , які ні­би­то ке­ру­ва­ли­ся ба­жа­н­ням роз­крі­по­сти­ти акто­рів і за­мість без­стро­ко­ви­хтру­до­вих­до­го­во­рів за­про­по­ну­ва­ти укла­да­ти кон­тра­кти на один- три ро­ки, про фор­му­лу са­мо­го кон­тра­кту по­дба­ти за­бу­ли.

Ке­рів­ни­ки у за­хва­ті. Во­ни те­пер лег­ко по­збу­ва­ти­му­ться ба­ла­сту, пра­цю­ва­ти­муть від­ни­ні у те­а­тра­хви­клю­чно ге­ні­аль­ні й та­ла­но­ви­ті, а го­лов­не — що са­ме ке­рів­ни­ки за до­по­мо­гою ство­ре­них, по су­ті, ни­ми са­ми­ми ко­мі­сі­я­ми й ви­зна­ча­ти­муть мі­ру актор­сько­го обда­ру­ва­н­ня.

Проф­спіл­ка пра­ців­ни­ків куль­ту­ри Укра­ї­ни в ли­сті до ке­рів­ни­ків уста­нов за­зна­чає: «За­твер­дже­н­ня норм ви­ще­зга­да­но­го за­ко­ну мо­жли­ве ли­ше пі­сля ухва­ле­н­ня підза­кон­них актів (нор­ма­тив­но-пра­во­вої ба­зи) з до­три­ма­н­ням норм укра­їн­сько­го та між­на­ро­дно­го за­ко­но­дав­ства». Яки­хса­ме й ко­ли, не за­зна­ча­є­ться, але грі­зно до­да­є­ться про під­го­тов­ку по­да­н­ня до Кон­сти­ту­цій­но­го Су­ду Укра­ї­ни. Во­дно­час проф­спіл­ки роз­ро­би­ли ре­ко­мен­да­ції що­до за­про­ва­дже­н­ня кон­тра­ктної фор­ми тру­до­во­го до­го­во­ру, в ко­жно­му з пун­ктів яко­го є на­тя­ки на то­чки мо­жли­во­го спро­ти­ву. Пря­мий за­клик — за­кон не­об­хі­дно ви­ко­ну­ва­ти, при­хо­ва­ний — шу­кай­те шля­хів са­мо­за­хи­сту. До цьо­го до­да­є­ться «Фор­ма кон­тра­кту», по­ки що, як ка­жуть, « ри­ба » , а не до­ку­мент, що від­по­від­ає спе­ци­фі­ці те­а­траль­ної спра­ви, який ще має бу­ти по­го­дже­ний Мі­ні­стер­ством куль­ту­ри так са­мо, як і вне­се­н­ня змін до на­ка­зу мі­ні­стер­ства « Про за­твер­дже­н­ня шта­тни­хроз­пи­сів дер­жав­них та ко­му­наль­ни­хте­а­трів » . Остан­ній до­ку­мент і є слаб­кою лан­кою, яка весь лан­цюг но­во­вве­день ро­бить без­глу­здим. До­ки фі­нан­су­ва­н­ня те­а­трів за ра­дян­ською схе­мою від­бу­ва­ти­ме­ться за шта­тним роз­кла­дом, до­ти ми ма­ти­ме­мо імі­та­цію ре­фор­ми. Опти­мі­за­ція в ме­жах за­ста­рі­лої ре­гла­мен­та­ції то­рує шлях­до но­ві­тні­хком­бі­на­цій.

По­чи­на­ти не тіль­ки те­а­траль­ну, ми­сте­цьку ре­фор­му не­об­хі­дно зі ство­ре­н­ня умов для не­дер­жав­но­го фі­нан­су­ва­н­ня. Спон­сор­ство, ме­це­нат­ство за ви­гі­дних­для ни­х­еко­но­мі­чних умов в роз­ви­ну­ти­хкра­ї­нах­ста­ють ва­го­мим до­да­тком до дер­жав­ної опі­ки.

Із но­во­го се­зо­ну в ба­га­тьох те­а­тра­хпо­чне­ться цей до­ле­но­сний пе­ре­хід на кон­тра­ктну си­сте­му. Те, що він, усім зро­зумі­ло, не про­ду­ма­ний, має ста­ти в при­го­ді від­по­від­аль­ним ке­рів­ни­кам та їхнім під­ле­глим. Бо са­ме ін­ди­ві­ду­аль­ний, з ви­клю­чни­ми умо­ва­ми, кон­тракт на сьо­го­дні є ре­аль­ним ви­хо­дом із скру­тної си­ту­а­ції.

Спіл­ка те­а­траль­них­ді­я­чів Укра­ї­ни за­кли­кає всі пер­ви­ні осе­ред­ки на­бра­ти­ся му­жно­сті бо­ро­ти­ся за свої пра­ва, ви­сту­па­ти со­лі­дар­но, з усі­єю по­ту­жні­стю гро­мад­ської ор­га­ні­за­ції. На­ші пред­став­ни­ки обов’яз­ко­во ма­ють вхо­ди­ти до кон­кур­сни­хко­мі­сій, ми по­вин­ні опри­лю­дню­ва­ти й пу­блі­чно за­су­джу­ва­ти най­мен­ший ви­яв не­спра­ве­дли­во­сті, го­во­ри­ти без­за­сте­ре­жну прав­ду. Со­вість — бла­гий вчи­тель і рі­дний ти­ран. Нам не­об­хі­дно зба­га­чу­ва­ти одне одно­го до­сві­дом пе­ре­мог. Мі­ністр куль­ту­ри Єв­ген Ни­щук та­кож із на­ми: «Мі­ні­стер­ство куль­ту­ри і я осо­би­сто спря­мо­ву­ва­ти­ме­мо на­шу ро­бо­ту на те, щоб уни­кну­ти ри­зи- ків, що ви­ни­ка­ють із впро­ва­дже­н­ням цьо­го За­ко­ну. На­ша ро­бо­та по­ля­гає в то­му, щоб бу­ти в адво­ка­ції з ми­тця­ми, а не ство­рю­ва­ти до­да­тко­ві ва­же­лі на ді­яль­ність те­а­траль­ни­хко­ле­кти­вів — при ви­бо­рі ке­рів­ни­ків, твор­чо­го, ху­до­жньо­го скла­ду то­що. Я хо­чу взя­ти до ува­ги всі кон­стру­ктив­ні за­ува­же­н­ня...».

У Поль­щі кон­тра­кти в рі­зни­хвоє­вод­ствах­ду­же рі­зня­ться між собою.

Акто­ри об­умов­лю­ють пра­ва за­хи­сту сво­єї осо­би­сто­сті. І це пи­та­н­ня сьо­го­дні на ча­сі не ли­ше в те­а­трі. В на­ши­хте­а­трах си­ту­а­ції теж ду­же рі­зні. Десь акто­ри отри­му­ють скром­ні 13 000 гри­вень, а десь — і 4 000 гри­вень за ща­стя.

Що­ро­ку най­біль­ші он­лайн­слов­ни­ки за кіль­кі­стю за­пи­тів ви­зна­ча­ють сло­во ро­ку. Цьо­го ро­ку це « identity » — іден­ти­чність, ін­ди­ві­ду­аль­ність.

Тож ко­ли ді­йде до пер­со­наль­но­го змі­сту кон­тра­кту, не спо­ді­вай­тесь, що « зна­йо­мий чорт не з’їсть». Осо­бли­во ко­ли йде­ться про ар­ти­ста «у ві­ці зго­ди». То­му хо­ча всьо­го не пе­ред­ба­чиш, але ма­кси­маль­но за­зна­чи­ти, що за кон­тра­ктом те­атр зо­бов’яза­ний на­да­ти ар­ти­сто­ві, жит­тє­во не­об­хі­дно. Пе­ре­д­усім це пи­та­н­ня зайня­то­сті в те­а­трі. Скіль­ки но­ви­хро­лей пла­ну­є­ться? При­зна­че­н­ням на роль мо­жна до­бря­че ском­про­ме­ту­ва­ти ар­ти­ста. Чи пе­ред­ба­ча­є­ться йо­го пра­во на від­мо­ву від ро­лі? Якщо на одній ро­лі два ар­ти­сти, кон­тракт пе­ред­ба­чає рів­ну для обо­хкіль­кість ре­пе­ти­цій? Як бу­ти, якщо один ви­ко­на­вець за­хво­рів, а ін­ший має за­зда­ле­гідь узго­дже­ний зні­маль­ний день?

Те­а­траль­на пра­кти­ка ста­ви­ла й ста­ви­ти­ме чи­слен­ні за­пи­та­н­ня. Та­єм­но всі спо­ді­ва­ю­ться на му­дрість ке­рів­ни­цтва; ціл­ком імо­вір­но, бо­я­ти­му­ться ви­ма­га­ти від­кри­то хай не жорс­ткі, але про­ду­ма­ні умо­ви під­пи­са­н­ня кон­тра­кту. І все ж та­ки пам’ ятай­мо — « ха­зя­їн ка­ші мо­же й паль­цем її роз­мі­шу­ва­ти»!

Силь­ні ке­рів­ни­ки ча­сті­ше за все на­справ­ді му­дрі й та­ла­но­ви­ті фа­хів­ці. Але всі ми ма­є­мо ро­зу­мі­ти про не­об­хі­дність ви­бу­до­ву­ва­ти фор­маль­ний бік тру­до­ви­хві­дно­син із ма­кси­маль­ною по­ва­гою до обо­піль­ної від­по­від­аль­но­сті.

Є та­кі, в ко­го шия мер­зне без оший­ни­ка, але якщо кон­тра­ктна си­сте­ма не до­по­мо­же всім чле­нам твор­чо­го ко­ле­кти­ву ста­ти лю­дьми єди­но­го, а не одна­ко­во­го ми­сле­н­ня, ко­ле­ктив­на при­ро­да те­а­траль­ної ді­яль­но­сті зни­щить її.

Усім слу­жи­те­лям те­а­тру тре­ба сьо­го­дні, як ні­ко­ли, три­ма­ти­ся ку­пи. Ста­ти ін­шим на­ба­га­то лег­ше, ніж ста­ти са­мим собою. І на цьо­му шля­ху ма­є­мо з по­со­хом мі­цної від­кри­тої прав­ди під­ні­ма­ти­ся до вер­шин спра­ви на­шо­го жи­т­тя, сен­су на­шо­го існу­ва­н­ня, яке має ви­ви­щу­ва­ти в нас і на­ших­гля­да­ча­хбо­же­ствен­не на­ча­ло.

оформ­ле­н­ня. Ви­ко­на­вець ро­лі Степана — Борис Ве­ли­кий — опиняється у вигадливому візуальному сві­ті ви­ста­ви, що ви­ни­кає з уяви сце­но­гра­фа Юлії Гна­тен­ко (во­на ж — ав­тор ко­стю­мів).

■ Ін­три­га сю­же­ту за­хо­плює з пер­шо­го мо­мен­ту, ко­ли на за­ха­ра­ще­но­му го­ри­щі з’яв­ля­є­ться чо­ло­вік із фу­тля­ром для гі­та­ри. У ньо­му ви­яв­ля­є­ться зов­сім не му­зи­чний ін­стру­мент, а... гвин­тів­ка з опти­чним при­ці­лом, і при­йшов сю­ди про­фе­сій­ний вбив­ця зна­йти най­кра­щу по­зи­цію для смер­тель­но­го по­стрі­лу. Се­ред го­рі­шньо­го мо­тло­ху бі­ліє ого­ле­ні­стю за­бу­тий ки­мось ма­не­кен. Він і ста­не ні­мим спів­ро­змов­ни­ком Степана — Б. Ве­ли­ко­го. Ро­здра­то­ва­ним звер­та­н­ням, пе­ре­су­ва­н­ням, штов­ха­н­ням, ки­да­н­ням ма­не­ке­на на під­ло­гу ство­рю­ва­ти­ме­ться ка­лей­до­скоп мі­зан­сцен, що на­ро­джу­ва­ти­муть ілю­зію вза­є­мо­дії. Степана з чу­жин­цем, яко­го йо­му за­мов­ле­но вби­ти, Степана зі сві­том, від яко­го він ви­му­ше­ний хо­ва­тись, Степана із са­мим собою...

■ На­пру­же­не че­ка­н­ня мо­мен­ту по­стрі­лу. Зву­ки тай­ме­ра го­дин­ни­ка стріль­ця від­лі­ко­ву­ють час. Ге­рой лю- й ви­щи­хі­стин, на­ма­цує свої ви­то­ки у да­ле­ких-да­ле­ких епо­хах. Ро­ланд, брат Степана в йо­го ін­шо­му, по­пе­ре­дньо­му жит­ті, зна­йшов на­сту­пне вті­ле­н­ня у по­до­бі чу­жин­ця, і це він опиняється в опти­чно­му при­ці­лі гвин­тів­ки бра­та.

■ Де­рев’яне ре­шту­ва­н­ня, що на­бу­ває єм­кої ме­та­фо­ри клі­тки, на пле­чах Ро­лан­да — Б.Ве­ли­ко­го, ви­гля­дає хре­стом, але ж йо­го одно­ча­сно не­се і Сте­пан... Ко­жен не­се свій важ­кий хрест!

■ Вистава з роз­по­від­і­про чер­го­ве за­мов­не вбив­ство, на­бу­ває рис при­тче­во­сті. Текст — ба­га­то­зна­чний і на­віть афо­ри­сти­чний. Дра­ма­тург за­пе­ре­чує нев­ті­шну сен­тен­цію про те, що вій­на ви­гі­дна й не за­кін­чи­ться ні­ко­ли! У ву­ста сво­го ге­роя ав­тор вкла­дає пе­ре­ко­на­н­ня: у чи­слен­ни­хре­ін­кар­на­ці­ях на зем­лі усі лю­ди — бра­ти! Ли­цар крізь сто­лі­т­тя пе­ре­ри­ває лан­цюг убивств. За­мов­ле­н­ня не ви­ко­на­но, брат не вби­ває бра­та! Зві­сно, це ідея ми­сте­цтва, але ж во­но у змо­зі пе­ре­кри­ча­ти гар­ма­ти. За­ра­ди на­дії, що ти­хий го­лос те­а­тру мо­же ста­ти го­ло­сні­шим за по­стрі­ли, й на­ро­ди­лась вистава «Ли­цар хра­му».

Оле­ксій КУЖЕЛЬНИЙ, го­ло­ва прав­лі­н­ня Ки­їв­сько­го мі­сько­го твор­чо­го від­ді­ле­н­ня НСТД Укра­ї­ни, на­ро­дний ар­тист Укра­ї­ни

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.