Про гро­ма­дян­ську сві­до­мість

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» -

Від­гук на стат­ті Ми­ко­ли Ро­зум­но­го «Про три ти­по­ло­гії ві­тчи­зня­ної елі­ти» та Ми­ко­ли Шкур­ка «Елі­та ви­ро­стає на осно­ві се­ре­дньо­го кла­су» («День» №№ 77-78 та 86-87 від 29 — 30 кві­тня та 20— 21 трав­ня 2016 ро­ку)

До­ктор по­лі­ти­чних на­ук Ма­ксим Ро­зум­ний на­пи­сав змі­стов­ну ста­т­тю «Про три ти­по­ло­гії ві­тчи­зня­ної елі­ти». Він ді­лить на­шу елі­ту на три ка­те­го­рії: «ре­тро­гра­ди», «емі­гран­ти» та «імі­та­то­ри». Я зро­зу­мів цей по­діл, але не зро­зу­мів го­лов­но­го: а що та­ке елі­та?

Від­крив слов­ник і ви­чи­тав: елі­та се­ред ро­слин — це най­кра­щі ро­сли­ни, се­ред тва­рин — най­кра­щі тва­ри­ни, а елі­та се­ред лю­дей — це пе­ред­усім лю­ди, які за­йма­ють ви­со­ке су­спіль­не ста­но­ви­ще, і ли­ше по­тім — най­кра­щі в на­у­ках, в ми­сте­цтві то­що.

Як бачимо, по­ня­т­тя елі­ти для тва­рин більш ци­ві­лі­зо­ва­не, аніж для лю­дей. Бо ви­со­ке су­спіль­не ста­но­ви­ще мо­же за­йма­ти зло­дій, бан­дит та й вза­га­лі по­тво­ра в люд­ській по­до­бі.

Ми­ко­ла Шкур­ко у сво­є­му від­гу­ку на до­слі­дже­н­ня до­кто­ра Ма­кси­ма Ро­зум­но­го пе­ре­ко­на­ний, що елі­та ви­ро­стає на осно­ві се­ре­дньо­го кла­су. Між ряд­ка­ми чи­та­є­ться, що ось ви­ро­сте елі­та і «все бу­де га­разд».

Ду­маю, що та мрій­ли­ва по­лі­ти­чна елі­та бу­де ро­сти не­скін­чен­но дов­го, а в Укра­ї­ни час обме­же­ний. До­по­мог­ти мо­жуть дві ре­чі: зростання сві­до­мо­сті на­ро­ду, що теж від­бу­ва­є­ться ду­же по­віль­но, або «елі­тар­на» лю­ди­на на верх­ньо­му ща­блі су­спіль­ної «дра­би­ни». Про­бле­ма ли­ше в то­му, як ви­зна­чи­ти її «елі­тар­ність».

Вва­жаю, що теж за сві­до­мі­стю. На мою дум­ку, сві­до­мість лю­ди- ни — це до­бро­со­ві­сне ви­ко­на­н­ня сво­їх обов’яз­ків. Із цьо­го й ви­хо­ди­ти­му. Наш сіль­ський па­стух одно­го ра­зу за­гу­бив те­ля­тко. Пе­ре­жи­вав, хо­див, шу­кав, до­ки те­ля не зна­йшло­ся. А ось на­ші пер­ші два пре­зи­ден­ти «про­па­сли» 300 ко­ра­блів Чор­но­мор­сько­го ци­віль­но­го фло­ту.

І ні­чо­го, на­віть ви­ду не по­да­ли. Ви­ни­кає пи­та­н­ня: у ко­го ви­ща сві­до­мість, тоб­то хто більш до­бро­со­ві­сно ви­ко­ну­вав свій обов’язок?

Укра­ї­на сто­їть на узбіч­чі сві­то­вої до­ро­ги з про­тя­гну­тою ру­кою. І ра­зом з тим ве­ли­кі су­ми ви­во­дя­ться за кор­дон. Жо­ден пре­зи­дент цьо­го і не ду­мав зу­пи­ни­ти. А це на­ра­зі для Укра­ї­ни єди­ний пра­виль­ний шлях. Всі ін­ші — від лу­ка­во­го.

У наших по­лі­ти­ків біль­ше ва­жить фор­ма, зов­ні­шність, а не вну­трі­шній роз­ви­ток. Звід­си го­ни­тва за ба­гат­ством. До­ро­гі го­дин­ни­ки, ма­ши­ни, бу­дин­ки, по­їзд­ки на ку­рор­ти і все та­ке ін­ше ні­би до­да­ють вар­то­сті вну­трі­шньо­му сві­то­ві лю­ди­ни чи ні­би го­во­рять: це пре­сти­жно.

І краю то­му не ви­дно. А на­род на ці «бли­ску­чі бле­шні» ло­ви­ться.

...Якось стем­ні­ли мої сло­ва, я хо­чу за­кін­чи­ти сві­тли­ми. Та й справ­ді, ко­ли б не вій­на, над Укра­ї­ною бу­ло б без­хмар­не со­ня­чне не­бо. Та, на жаль, Кремль на­слав на Україну тем­ні гро­зо­ві хма­ри. До­ві­ра до ньо­го, зда­є­ться, роз­ві­я­ла­ся на­зав­жди. А от у ро­сій­ський на­род я ві­рю.

Ві­рю, бо і в ро­сій­ських, і в укра­їн­ських ма­те­рів сльо­зи одна­ко­ві. Гір­кі...

Во­ло­ди­мир КОМБЕЛЬ, село Ни­зи Львів­ської обла­сті

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.