«ДИРИГЕНТ – це спо­лу­чна лан­ка між автором тво­ру і слу­ха­ча­ми»

Ял­чин Ади­ге­за­лов (Азер­бай­джан) впер­ше ви­сту­пив у Льво­ві

Den (Ukrainian) - - Культура -

Ці­ни­те­лі опер­но­го та сим­фо­ні­чно­го ди­ри­гу­ва­н­ня з ці­ка­ві­стю че­ка­ли при­їзду до Льво­ва ві­до­мо­го ма­е­стро су­ча­сно­сті, на­ро­дно­го ар­ти­ста Азер­бай­джа­ну, про­фе­со­ра Ял­чи­на Ади­ге­за­ло­ва. Він у Львів­ській опе­рі про­ди­ри­гу­вав «Бо­ге­мою» Дж. Пуч­чі­ні. Ви­ста­ва на­бу­ла но­вих му­зи­чних від­тін­ків і ду­же спо­до­ба­лась ме­ло­ма­нам.

«ЛЬВІВ­СЬКИЙ ОПЕРНИЙ ТЕ­АТР — ПРО­СТО КАЗКОВИЙ!»

— Ясхи­ляю го­ло­ву пе­ред Пуч­чі­ні. Вва­жаю, що без ньо­го сві­то­ва опе­ра збі­дні­ла б. Це справ­жнє ща­стя, що цей ком­по­зи­тор ство­рив опер­ні ше­дев­ри, які при­кра­ша­ють ре­пер­ту­ар ба­га­тьох кра­їн сві­ту, — від­зна­чає Я. Ади­ге­за­лов. — Я ща­сли­вий, що впер­ше ви­сту­пив у Льво­ві. Ро­ків п’ять то­му кіль­ка ра­зів ви­сту­пав у ки­їв­ській Фі­лар­мо­нії, а в На­ціо­наль­ній опе­рі Укра­ї­ни ди­ри­гу­вав «То­скою» і «Ма­дам Бат­тер­фляй» Дж. Пуч­чі­ні. Я вір­ний цьо­му ви­да­тно­му ма­е­стро. Мо­жна ска­за­ти, що до­ля так мною ке­рує... Диригент — це спо­лу­чна лан­ка між автором тво­ру і слу­ха­ча­ми, які до­слу­ха­ю­ться до ком­по­зи­тор­сько­го «сло­ва». Ди­ри­гент­ської па­ли­чки не до­сить для то­го, щоб вста­ти за пульт і по­ве­сти за со­бою ор­кестр. Диригент — це про­фе­сія, яка ви­ма­гає дов­гих ро­ків кро­пі­ткої ро­бо­ти над со­бою...

— Ви впер­ше у Льво­ві, які вра­же­н­ня від мі­ста і Опер­но­го те­а­тру?

— Зі Льво­вом у ме­не пов’яза­на ці­ла істо­рія. Пі­сля за­кін­че­н­ня фа­куль­те­ту опер­но-сим­фо­ні­чно­го ди­ри­гу­ва­н­ня в Санкт-Пе­тер­бурзь­кій кон­сер­ва­то­рії у про­фе­со­ра Іл­лі Му­сі­на (пе­ред тим був фор­те­пі­ан­ний фа­куль­тет Азер­бай­джан­ської кон­сер­ва­то­рії ім. У. Ґа­джи­бе­ко­ва у кла­сі про­фе­со­ра Ра­у­фа Ата­кі­ші­є­ва) на по­ча­тку 1990-х я ста­жу­вав­ся у Ві­дні. Ці­ка­вив­ся істо­рі­єю Ав­стро-Угор­ської ім­пе­рії, ба­га­то ра­зів зу­стрі­чав у рі­зних книж­ках згад­ки про Львів як мі­сто ви­со­кої куль­ту­ри. І що­ра­зу за­ми­слю­вав­ся, чи­та­ю­чи про ньо­го. У рі­зні ча­си мої дру­зі, ко­трі бу­ва­ли у Льво­ві, ду­же роз­хва­лю­ва­ли ва­ше мі­сто. Ні­би пі­ді­грі­ва­ли мою ці­ка­вість. Так скла­ло­ся, що я дві­чі від­по­чи­вав у Тру­скав­ці. Зна­йо­мі на­по­ля­га­ли по­їха­ти до Льво­ва, а я від­мов­ляв­ся, бо не хо­тів епі­зо­ди­чно­сті й бу­ден­но­сті. Чо­мусь був упев­не­ний, що при­їду у Львів із твор­чою мі­сі­єю і при­ві­та­ю­ся свя­тко­во з цим мі­стом, ця дум­ка су­про­во­джу­ва­ла ме­не май­же два де­ся­ти­лі­т­тя...

Ни­ні при­їхав у мі­сто Ле­ва з Ки­ши­не­ва, де та­кож ви­сту­пав у фі­лар­мо­нії. Мол­до­ва — це са­ди, ви­но­гра­дни­ки. Я бо­яв­ся, що Львів бу­де менш кві­ту­чим, а тут — зе­лень бу­яє, ар­хі­те­кту­ра — за­ча­ро­вує! Моє за­хо­пле­н­ня до­пов­нив Львів­ський оперний те­атр — про­сто казковий! Зна­є­те, я ви­сту­пав у де­ся­тках най­пре­кра­сні­ших те­а­трів сві­ту — від Лон­до­на і США до Ме­кси­ки, Бра­зи­лії, Пів­ден­ної Афри­ки (сто­ли­цю Бра­зи­лії, на­при­клад, при­кра­шає чу­до­те­атр), але львів­ський не бля­кне пе­ред ни­ми. Ва­шо­му ге­не­раль­но­му ди­ре­кто­ро­ві Та­дею Еде­ру, який за­лю­бле­ний у му­зи­ку, в те­атр, я вдя­чний, що за­про­сив ме­не, і я на­ре­шті здій­снив свою мрію, а у Львів про­сто за­ко­хав­ся.

«МОЯ МІСІЯ — ПРЕД­СТА­ВИ­ТИ МОЮ КРА­Ї­НУ — АЗЕР­БАЙ­ДЖАН СВІ­ТО­ВІ»

— Ви пред­став­ник ди­на­стії му­зи­кан­тів. Роз­ка­жіть про свої ро­дин­не твор­че ко­рі­н­ня...

— Мій дід був ві­до­мим на­ро­дним ви­ко­нав­цем — ха­нен­де. Він ви­ко­ну­вав му­ґа­ми, які є одним із основ­них жан­рів азер­бай­джан­ської тра­ди­цій­ної му­зи­ки. Му­ґам, який ви­ник ще десь в XI ст., — це ба­га­то­ча­стин­ний во­каль­но­ін­стру­мен­таль­ний твір. Спі­вець мо­же ви­ко­ну­ва­ти йо­го пов­ні­стю або фра­гмен­та­ми в су­про­во­ді двох чи біль­ше ін­стру­мен­тів. Мо­же­мо ска­за­ти, що му­ґам на­ле­жить до азер­бай­джан­сько­го про­фе­сій­но­го фоль­кло­ру: в цьо­му жан­рі все під­по­ряд­ко­ва­но чі­тко­му по­ряд- ко­ві. І на ньо­му ви­ро­ста­ла су­то про­фе­сій­на му­зи­ка мо­єї кра­ї­ни. (ЮНЕСКО на­зва­ло му­ґам одним із ше­дев­рів усної не­ма­те­рі­аль­ної куль­тур­ної спад­щи­ни люд­ства. — Н.Т.). Та­кож був му­зи­кан­том і мій дядь­ко. Він за­кін­чив Мо­сков­ську кон­сер­ва­то­рію як скри­паль і во­ка­ліст. Окре­мо хо­чу ска­за­ти про мо­го ба­тька. Са­ме йо­му зав­дя­чую, що маю пре­кра­сну та улю­бле­ну про­фе­сію. Мій ба­тько Ва­сіф Ади­ґі­за- лов — ви­да­тний ком­по­зи­тор ХХ ст., на­ро­дний ар­тист Азер­бай­джа­ну, зна­ний гро­мад­ський ді­яч, та­кож він був пер­шим се­кре­та­рем Спіл­ки ком­по­зи­то­рів Азер­бай­джа­ну. Він на­вчав­ся в Абуль­фа­за Ка­ра-Ка­ра­є­ва, а той, у свою чер­гу, був учнем Дми­тра Шо­ста­ко­ви­ча. Та­то на­пи­сав дві опе­ри, чо­ти­ри сим­фо­нії, шість ін­стру­мен­таль­них кон­цер­тів, чо­ти­ри ве­ли­ких ора­то­рії, му­зи­ку до спе­кта­клів і кі­но­філь­мів, по- над 100 пі­сень, які й до­сі лю­бить наш на­род. Йо­го опе­ри «Мер­ці» й «На­та­ван — пра­ви­тель­ка Ка­ра­ба­ху» ви­ко­ну­ю­ться на сце­ні, дру­га — ду­же ча­сто. Ба­тько — пред­став­ник гро­на ком­по­зи­то­рів, які в се­ре­ди­ні ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя спри­чи­ни­ли ре­не­санс азер­бай­джан­ської му­зи­ки. Це Абуль­фаз Ка­ра­Ка­ра­єв, Фі­крет Амі­ров, Ні­а­зі (ім’я та прі­зви­ще в одно­му) та ін­ші, які да­ли сві­то­ві справ­жні ше­дев­ри. Зокре­ма, ба- ле­ти «Сім кра­сунь», «Стеж­кою гро­му», «Лей­ла і Ме­джнун» Ка­ра-Ка­ра­є­ва, «Ти­ся­ча й одна ніч» Амі­ро­ва... Ма­е­стро Ні­а­зі май­же пів­сто­лі­т­тя ке­ру­вав сим­фо­ні­чним ор­ке­стром Фі­лар­мо­нії в Ба­ку. Азер­бай­джан­ська му­зи­ка ста­ла ши­ро­ко ві­до­мою ще з 1930-х. А осно­ву про­фе­сій­ної азер­бай­джан­ської му­зи­ки за­по­ча­тку­вав Узіір Ґа­джи­бе­ков.

— Чи це не той ком­по­зи­тор, що ство­рив пер­шу опе­ру на схо­ді?

— Так, 1908 ро­ку. Всі жі­но­чі пар­тії, зро­зумі­ло, то­ді ви­ко­ну­ва­ли чо­ло­ві­ки. На­при­кін­ці 1920-х на сце­ну по­ча­ли ви­хо­ди­ти жін­ки. Оста­то­чно утвер­ди­ла це Фа­тма Ме­хра­лі­є­ва, ме­цо-со­пра­но. Кра­си­ва та смі­ли­ва спів­а­чка. На­при­клад, в опе­рі «Сам­сон і Да­лі­ла» (спів­а­ла фран­цузь­кою) во­на ви­йшла на сце­ну на­пів­ро­здя­гну­тою. Гля­да­чі бу­ли обу­ре­ні, і актри­су на­віть хо­ті­ли вби­ти. Та зго­дом пу­блі­ку за­спо­ко­ї­ли — це ж образ із ви­ста­ви...

— Ви в ба­га­тьох кра­ї­нах сві­ту по­пу­ля­ри­зу­є­те азер­бай­джан­ську му­зи­ку...

— Ята ін­ші на­ші му­зи­кан­ти. Біль­шість по­пу­ля­ри­зує му­ґа­ми. Во­ни ви­кли­ка­ють ша­ле­ну ці­ка­вість і за­хо­пле­н­ня. До­дам, що на­ші су­ча­сні ком­по­зи­то­ри з се­ре­ди­ни ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя по­ча­ли пи­са­ти сим­фо­му­ґа­ми. Ці тво­ри ми де­мон­стру­ва­ли в 25 кра­ї­нах. До ре­чі, ви­да­тний диригент Л. Сто­ков­ський на по­ча­тку 1950-х р ви­ко­нав із сим­фо­ні­чним ор­ке­стром у Бо­сто­ні сим­фо­му­ґам Амі­ро­ва і здо­був ве­ли­че­зний успіх, а на­ша му­зи­ка — сві­то­ву сла­ву.

Остан­ні 15 ро­ків я ті­сно спів­пра­цюю з про­від­ни­ми фі­лар­мо­ній­ни­ми ор­ке­стра­ми та опер­ни­ми те­а­тра­ми. Моя гео­гра­фія — Ту­реч­чи­на, Іта­лія, Ро­сія, Англія, Іспа­нія, США, Ав­стрія, Бель­гія, Лю­ксем­бург, Ру­му­нія, Угор­щи­на. Був по­ста­нов­ни­ком опер, ви­сту­пав із ви­да­тни­ми со­лі­ста­ми, се­ред яких — М. Ро­стро­по­вич, М. Пе­тров, С. Ста­длер, Б. Бе­ре­зов­ський, Х. Ша­хам та ін. Моє по­стій­не мі­сце пра­ці — в Ба­кин­ській му­зи­чній ака­де­мії та Азер­бай­джан­ській дер­жав­ній кон­сер­ва­то­рії, а та­кож — в Азер­бай­джан­сько­му ака­де­мі­чно­му те­а­трі опе­ри і ба­ле­ту. Моя місія — пред­став­ля­ти мою кра­ї­ну — Азер­бай­джан сві­то­ві.

— Як вам пра­цю­ва­ло­ся у Львів­ській опе­рі?

— Чу­до­во. У вас пре­кра­сний ор­кестр, хо­ро­ший хор, чу­до­ві со­лі­сти. Се­ред них є рід­кі­сні го­ло­си. Япе­ре­дба­чаю, що ва­ша мо­лодь має бли­ску­че май­бу­тнє. Го­ло­си сві­жі, по­лі­тні, з гар­ним тем­бром. Яхо­тів би ба­чи­ти де­ко­го з во­ка­лі­стів із го­стин­ним ви­сту­пом у нас. Бу­ду про­по­ну­ва­ти ке­рів­ни­цтву ва­шо­го те­а­тру й мі­ні­стро­ві куль­ту­ри Азер­бай­джа­ну спів­пра­цю.

На­дія ТРУШ, Львів

ФОТО З САЙТА 1NEWS.AZ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.