Як від­най­ти вну­трі­шній баланс?

Den (Ukrainian) - - ПРЕС-КЛУБ «Дня» - Ан­на ГАВРИЛЮК

Як зна­ють чи­та­чі «Дня» із по­пе­ре­дніх істо­рій, пер­ші шість ро­ків мо­го жи­т­тя ми­на­ли на Бал­тій­сько­му узбе­реж­жі.

Ми жи­ли у мі­сті Лі­є­пая. І ма­ма що­ви­хі­дних во­ди­ла ме­не до мо­ря. Не­за­ле­жно від по­го­ди та на­строю. На­шим не­змін­ним су­пу­тни­ком був спа­ні­єль Сан­чо, з яким ми гра­ли у на­шу «фір­мо­ву» гру. Ки­да­ли ка­мін­чи­ки у хви­лі, а він пір­нав і при­но­сив нам будь-який ка­мін­чик, який всти­гав вхо­пи­ти із мор­сько­го дна.

Вар­то ме­ні зга­да­ти це — одра­зу в пам’яті по­стає си­ве мо­ре і по­хму­ра по­го­да. Зві­сно, там бу­ва­ло со­ня­чно, але чо­мусь це не за­кар­бу­ва­ло­ся у пам’яті. Бі­лий пі­сок, со­сни, та не­ви­ба­гли­ві жов­ті кві­ти, що їх ма­ма на­зи­ва­ла «ку­ря­чою слі­по­тою». У за­ро­стях «ку­ря­чої слі­по­ти» я шу­ка­ла «ку­ря­чо­го бо­га», що­прав­да, так і не зна­йшла.

Але що­ра­зу, пе­ре­би­ра­ю­чи спо­га­ди, я зна­хо­джу де­що ва­жли­ві­ше — спо­кій, ду­шев­ний баланс. Мо­ре на­вчи­ло ме­не йо­го лю­би­ти. Лю­би­ти са­ме спо­гля­да­н­ня, яке зда­є­ться ме­ні більш ша­но­бли­вим, ніж «ово­ло­ді­н­ня» мо­рем, ко­ли у ньо­му пла­ва­єш. Щось у цьо­му є япон­ське — та­ке со­бі ме­ди­та­тив­не та по­ва­жне схи­ля­н­ня го­ло­ви пе­ред сти­хі­єю.

Вла­сне, ця істо­рія до то­го, що ко­жен, ко­го так са­мо ва­бить си­ла та не­до­сту­пність мор­ської бе­зо­дні, мо­же при­єд­на­ти­ся до осо­бли­во­го свя­та. Це свя­то — День Бал­тій­сько­го мо­ря, яке від­зна­ча­ють у Ла­твії дру­гої су­бо­ти ли­пня. Ду­маю, не обов’яз­ко­во бу­ти са­ме на узбе­реж­жі, щоб від­зна­чи­ти цей день. Адже мо­жна про­сто по­мрі­я­ти і по­дум­ки опи­ни­ти­ся на бі­ло­му пля­жі з жов­ти­ми кві­та­ми. По­шу­ка­ти ку­ря­чих бо­гів чи бур­штин. Від­по­чи­ти, по­ди­ха­ти на пов­ні гру­ди та від­най­ти свій вну­трі­шній баланс.

І не­ва­жли­во, що ли­ше по­дум­ки...

МАЛЮНОК АВ­ТО­РА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.