Факт з істо­рії по­яви га­зе­ти «День»

«ДНЮ» — 20! (На що спря­мо­вує да­ний їй та­лант Ла­ри­са Ів­ши­на)

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Юрій КИЛИМНИК, кан­ди­дат фі­ло­соф­ських на­ук, Ки­їв

Зі­зна­ю­ся: зав­жди пиль­но сте­жив за пу­блі­ка­ці­я­ми га­зе­ти «День», де в ко­жно­му но­ме­рі є до­бро­тне чти­во. Гли­бо­ко по­ва­жаю її ви­со­ко­до­стой­но­го го­лов­но­го ре­да­кто­ра Ла­ри­су Ів­ши­ну. Зго­дний з екс­пер­та­ми, які ствер­джу­ють, що во­на з-по­між ін­ших очіль­ни­ків пе­рі­о­ди­чних ви­дань ви­рі­зня­є­ться не­стан­дар­тні­стю ми­сле­н­ня і вчин­ків, не­втом­ним по­дви­жни­цтвом в ім’я Укра­ї­ни. А де­хто вза­га­лі вва­жає її біль­ше по­лі­ти­ком, аніж жур­на­лі­стом, однак це не за­ва­жає їй удо­ско­на­лю­ва­ти одну з най­більш ін­те­ле­кту­а­ло­міс­тких га­зет в Укра­ї­ні. Ла­ри­са Оле­ксі­їв­на зумі­ла спро­сту­ва­ти по­ши­ре­ний афо­ризм про те, що га­зе­та жи­ве один день! З ви­со­ти під­го­тов­ки до 20-ї рі­чни­ці га­зе­ти «День» чі­тко ви­дно здо­ла­ні ру­бе­жі, за­сі­я­не ко­ло­си­сте по­ле і здо­бу­тки, як ме­жо­ві зна­ки: понад 4700 но­ме­рів що­ден­но­го все­укра­їн­сько­го ча­со­пи­су, близь­ко 50 кни­жок із се­рії Бі­блі­о­те­ка га­зе­ти «День», 17 про­ве­де­них між­на­ро­дних фо­то­кон­кур­сів і стіль­ки ж вла­што­ва­них га­зе­тою фо­то­ви­ста­вок най­кра­щих сві­тлин, мас­шта­бний веб-пор­тал «Укра­ї­на­Incognita», за­сну­ва­н­ня «Днем» що­рі­чної пре­мії — в га­лу­зі пу­блі­ци­сти­ки за гро­ма­дян­ську по­зи­цію — іме­ні Джейм­са Мей­са й ба­га­то ін­шо­го, не менш ці­ка­во­го й ко­ри­сно­го кре­а­ти­ву з до­роб­ку зна­ної га­зе­ти.

■ Жо­дним чи­ном не мо­жна за­ли­ши­ти осто­ронь та­кож книж­ку Ла­ри­си Ів­ши­ної «Мої уні­вер­си­те­ти», пре­дме­том роз­гля­ду в якій є про­бле­ма іден­ти­фі­ка­ції укра­їн­сько­го як со­ціо­куль­тур­но­го фе­но­ме­ну. Одна з най­біль­ших її за­слуг у да­но­му ра­зі по­ля­гає в то­му, що во­на ви­сту­пає твор­цем куль­ту­ри діа­ло­гу — ба­зо­вої цін­но­сті де­мо­кра­ти­чної си­сте­ми. Ав­тор де­мон­струє но­ві пра­кти­ки спіл­ку­ва­н­ня га­зе­ти з її ау­ди­то­рі­єю, но­вий жур­на­ліст­ський ди­скурс та ори­гі­наль­ні ідеї йо­го ре­а­лі­за­ції. А яко­го ви­зна­н­ня се­ред сту­дент­ства на­був Острозь­кий клуб віль­но­го ін­те­ле­кту­аль­но­го спіл­ку­ва­н­ня мо­ло­ді, іні­ці­йо­ва­ний го­лов­ним ре­да­кто­ром «Дня»! Або ж узя­ти глян­це­вий що­мі­ся­чний до­да­ток до га­зе­ти — «Мар­шрут №1». За чо­ти­ри ро­ки з ча­су за­про­ва­дже­н­ня цьо­го но­во­го фор­ма­ту вза­є­мо­дії з чи­та­чем цей при­ва­бли­вий про­ект, те­пер йо­го вже вва­жа­ють жур­на­лом, по­ба­чив світ 44 ра­зи, став­ши своє­рі­дним гі­дом для укра­їн­ців у пі­знан­ні не­ві­до­мої Укра­ї­ни, її ці­ка­вої і гли­бо­кої істо­рії. А скіль­ки жур­на­лі­стів-по­ча­тків­ців зав­дя­чу­ють «Дню» сво­ї­ми пер­ши­ми пу­блі­ка­ці­я­ми, скіль­ком сту­ден­там уні­вер­си­те­тів це ав­то­ри­те­тне ви­да­н­ня да­ло уні­каль­ний шанс пройти ста­жу­ва­н­ня в ре­да­кції, по­ба­чи­ти зсе­ре­ди­ни, як пра­цює ве­ли­ка що­ден­на га­зе­та і са­мо­му до­лу­чи­ти­ся до цьо­го про­це­су. Тут по­трі­бно окре­ме мо­но­гра­фі­чне до­слі­дже­н­ня. Лі­тня шко­ла жур­на­лі­сти­ки, ви­пу­скни­ка­ми якої за чо­тир­над­цять ро­ків її фун­кціо­ну­ва­н­ня ста­ли понад п’ятсот май­бу­тніх пу­блі­ци­стів, огля­да­чів, ре­пор­те­рів, — це са­мо­бу­тній на­ціо­наль­ний центр які­сної жур­на­лі­сти­ки, де уча­сни­ки на­вча­н­ня спіл­ку­ю­ться з пер­шо­кла­сни­ми ле­кто­ра­ми, де є пра­кти­ка, де сту­ден­ти від­шлі­фо­ву­ють свої зна­н­ня, які отри­ма­ли у сво­їх на­вчаль­них за­кла­дах.

■ Так тво­ри­ться і пра­цює «День». Зро­зумі­ло, об­сяг і ха­ра­ктер пу­блі­ка­ції не до­зво­ляє де­таль­но про­сте­жи­ти та про­ко­мен­ту­ва­ти все, що упро­довж двох де­ся­тків ро­ків зробила ре­да­кція, да­ти ко­жно­му еле­мен­ту кре­а­тив­но­сті в її ро­бо­ті своє про­чи­та­н­ня. Не­має жо­дно­го сум­ні­ву, тут є про що пи­са­ти, до­слі­джу­ва­ти, ана­лі­зу­ва­ти, уза­галь­ню­ва­ти. От­же, ко­ли під­сум­ки вті­шні і ра­ду­ють, чо­му не ска­за­ти твор­цям га­зе­ти до­бре сло­во і по­дя­ку­ва­ти за плі­дну твор­чу пра­цю.

■ Мо­но­гра­фії, яка роз­кри­ва­ла б ко­ло ідей­но-те­ма­ти­чних за­ці­кав­лень га­зе­ти «День, ще не на­пи­са­но, а це означає, що взя­ти щось з неї для га­зе­тної стат­ті не­мо­жли­во, тож тре­ба ви­зби­ру­ва­ти фа­кти з рі­зних ви­дань, а їх, я в цьо­му пе­ре­ко­нав­ся, — вже не на одну мо­но­гра­фію. Яне пра­гну по­да­ти всю пов­но­ту дже­рел до ви­сві­тле­н­ня на­вчаль­ної ді­яль­но­сті «Дня» як жит­тє­вої не­об­хі­дно­сті, ко­ри­сту­ю­ся тіль­ки з то­го, що є у вла­сно­му ар­хі­ві й мо­є­му сер­ці та пам’яті, за­кар­бо­ва­но­го за ба­га­то ро­ків зна­йом­ства і спів­пра­ці. Ме­ні хо­че­ться сьо­го­дні при­вер­ну­ти ува­гу чи­та­ча до істо­рії по­яви га­зе­ти «День». Є в мо­є­му ар­хі­ві ви­різ­ка з га­зе­ти «Изве­стия» від 12 ли­сто­па­да 2002 ро­ку з ін­терв’ю Ла­ри­си Ів­ши­ної, де що­до цьо­го є ва­жли­ві для нас свід­че­н­ня очіль­ни­ка укра­їн­ської га­зе­ти. То­ді під час бе­сі­ди про це так за­пи­та­ли го­лов­но­го ре­да­кто­ра «Дня»: «Ла­ри­со Оле­ксі­їв­но, на який ви­клик у ста­нов­лен­ні су­ча­сної укра­їн­ської дер­жав­но­сті ста­ла від­по­від­дю по­ява ва­шої га­зе­ти?» І во­на до­вір­ли­во про це роз­по­ві­ла:

— Від­по­відь є про­стою. На вже сфор­мо­ва­ну на той час не­об­хі­дність укра­їн­сько­го су­спіль­ства усві­до­ми­ти се­бе в но­вих ре­а­лі­ях. Зга­да­є­мо 1996 рік... Пік на­ціо­наль­но-де­мо­кра­ти­чної ре­во­лю­ції про­йшов, і по­трі­бно бу­ло бу­ду­ва­ти но­ву дер­жа­ву — пра­цю­ва­ти з су­спіль­ством, на­ма­га­ти­ся зна­йти но­ву мо­ву й осми­сли­ти си­сте­му ко­ор­ди­нат і кри­те­рії но­во­го ча­су. Ято­ді ча­сто на пла­нір­ках го­во­ри­ла жур­на­лі­стам, що ро­бо­ти в нас не­по­ча­тий край, то­му що в кра­ї­ні від­бу­ла­ся хо­ча й со­ці­аль­на, але са­ма справ­жня ре­во­лю­ція. Пе­ре­фра­зу­вав­ши Л. Тол­сто­го: «Все змі­ша­лось у го­ло­вах!» На­віть та­кі про­сті ре­чі, як сто­сун­ки між су­сі­да­ми на між­квар­тир­но­му май­дан­чи­ку за­зна­ли ве­ли­че­зних змін. Хтось, як і ра­ні­ше, очі­ку­вав на до­по­мо­гу від дер­жа­ви, а ін­ші зайня­ли­ся, на­при­клад, чов­ни­ко­вим бі­зне­сом. Пі­сля 70 ро­ків «мо­но­ло­гу» в кра­ї­ні ви­ни­кло ве­ли­ке по­ле для дис­ку­сій. Тре­ба бу­ло здій­сню­ва­ти якусь роз’ясню­валь­ну, а по су­ті — мі­сіо­нер­ську ро­бо­ту. Ро­бо­ту скла­дну, іно­ді нев­дя­чну, то­му що жур­на­лі­сти теж бу­ли про­ду­ктом ча­су, що вже ми­нув, і в них бу­ла та­ка ж «ка­ша в го­ло­вах», як і в ре­шти лю­дей. Ана­лі­ти­чна, сер­йо­зна га­зе­та повинна при­вер­ну­ти ува­гу актив­них про­шар­ків су­спіль­ства з тим, щоб роз­би­ра­ти­ся у ви­ру­ю­чих про­це­сах (я на­го­ло­шую) ра­зом. І не­ви­пад­ко­во сло­га­ном га­зе­ти, ко­ли во­на тіль­ки з’яви­ла­ся, ста­ло на­їв­не са­мо­у­твер­дже­н­ня. Во­но зву­ча­ло так: «українське — зна­чить ін­те­ле­кту­аль­не».

■ За ци­ми сло­ва­ми по­ста­ють кар­ти­ни стану справ в Укра­ї­ні в се­ре­ди­ні 1990-х та фі­ло­со­фія ба- че­н­ня зав­дань, що їх має ви­рі­шу­ва­ти пре­са. Вар­то за­зна­чи­ти: ре­да­ктор укра­їн­ської га­зе­ти їх по­дає че­сно, де­лі­ка­тно і па­трі­о­ти­чно-прин­ци­по­во. Так са­мо ко­ре­ктно Ла­ри­са Ів­ши­на від­по­ві­ла й на та­ку ре­плі­ку Оле­ксан­дра Ма­ксю­ка, жур­на­лі­ста га­зе­ти «Изве­стия», який за­сум­ні­вав­ся в до­сить смі­ли­вій кон­ста­та­ції «українське — зна­чить ін­те­ле­кту­аль­не»:

— Не­хай бу­де так... На­віть те­пер це ви­гля­дає смі­ли­во, то­му що нев­да­чі остан­ніх ро­ків зму­шу­ють в цьо­му сум­ні­ва­ти­ся. Українське — зна­чить ін­те­ле­кту­аль­не на­справ­ді означає, що га­зе­та має бу­ти до­сить, ска­же­мо так, «ком­па­ктною». У ній по­вин­ні бу­ти пред­став­ле­ні по­гля­ди екс­пер­тів на на­шу вну­трі­шню й зов­ні­шню по­лі­ти­ку, со­ці­аль­ні про­бле­ми, між­кон­фе­сій­ні, гу­ма­ні­тар­ні, фі­ло­соф­ські й на чи­ма­ло ін­ших, на те, чим не за­йма­ла­ся укра­їн­ська жур­на­лі­сти­ка за ча­сів СРСР. Ще одним сло­га­ном то­го ча­су (аб­со­лю­тно ре­клам­ним) був: «Ро­сія чи­тає «Изве­стия», «Аме­ри­ка чи­тає «Нью-Йорк Таймс», «Укра­ї­на чи­тає «День»...

■ Не встиг ін­терв’юер на­ті­ши­ти­ся не­спо­ді­ва­ним ком­плі­мен­том на адре­су «Изве­стий», як від­ра­зу ж від­гу­кнув­ся, під­твер­див­ши, що він пиль­но сте­жить за дум­кою Ів­ши­ної: «Тоб­то ви­хо­дить так, що актив­но ми­сля­чій ча­сти­ні но­во­го су­спіль­ства потрібен був якийсь ін­стру­мент, зав­дя­ки яко­му во­на мо­гла б ви­ра­жа­ти своє став­ле­н­ня до змін?» Що ж сто­су­є­ться Ла­ри­си Оле­ксі­їв­ни, то во­на свою роз­по­відь про по­яву га­зе­ти «День» за­кін­чи­ла ла­ко­ні­чно:

— Ма­буть, так. У Ар­ту­ра Міл­ле­ра є та­кий ви­слів: до­бра га­зе­та — це мі­сце, де на­ція спіл­ку­є­ться са­ма із со­бою. І якщо по­вер­ну­ти­ся до кон­кре­тних форм, що до­зво­ля­ють ре­а­лі­зу­ва­ти це своє став­ле­н­ня до змін, то ни­ми в «Дні» ста­ли чи­та­цька по­шта, осо­би­сті ав­тор­ські ко­лон­ки лю­дей, які мають пра­во на свою то­чку зо­ру й які від­обра­жа­ють той під­хід до по­лі­ти­ки й еко­но­мі­ки, що ви­зна­ча­є­ться з «тре­тьої по­зи­ції». Не про­вла­дної, не про­о­по­зи­цій­ної, а з то­чки зо­ру ті­єї, що від­сто­ює об’єктив­ні ін­те­ре­си роз­ви­тку су­спіль­ства...

■ От­же, її ви­бір — бу­ти ко­ри­сною на­ро­ду. Цьо­му за­са­дни­чо­му прин­ци­пу за свою понад трид­ця­ти­лі­тню твор­чу ді­яль­ність Ла­ри­са Оле­ксі­їв­на, як на ме­не, жо­дно­го ра­зу не зра­ди­ла — ні як вправ­ний ке­рів­ник га­зе­ти, ні як актив­ний гро­мад­ський ді­яч, ні як уні­каль­ний пу­блі­цист. Уже май­же двад­цять ро­ків ве­де во­на га­зе­ту «День» че­рез фі­нан­со­ві мі­ли­ни, до­ла­ти які до­во­ди­ться не­лег­ки­ми, ча­сом на­длюд­ськи­ми, зу­си­л­ля­ми. Яки­ми б ка­та­стро­фі­чни­ми ча­сом не ви­па­да­ли для Укра­ї­ни об­ста­ви­ни жи­т­тя, га­зе­та твер­до за­ймає дер­жав­ни­цьку по­зи­цію. Ува­жний чи­тач по­мі­тить: в ро­бо­ті ре­да­кції на пер­шо­му пла­ні зав­жди сто­ять ідея, во­ля, якість, зу­си­л­ля. За ви­сло­вом го­лов­но­го ре­да­кто­ра, в га­зе­ті «День» не тіль­ки го­во­рять про на­ціо­наль­ну ідею — тут її пра­кти­ку­ють. За­ли­ша­є­ться тіль­ки спо­ді­ва­ти­ся, що жур­на­лі­сти й ін­ших ві­тчи­зня­них мас-ме­діа бу­дуть не менш ува­жни­ми до по­треб дер­жа­во­тво­ре­н­ня, сьо­го­дні­шньої Укра­ї­ни. Жур­на­лі­ста не мо­жна звіль­ни­ти від йо­го до­лі. Як не мо­жна зму­си­ти до­лю бу­ти ми­ло­сер­дною до жур­на­лі­стів, по­збав­ле­них лю­бо­ві до ба­тьків­щи­ни, які при­ре­че­ні на тво­ре­н­ня вла­сних, да­ле­ких від справ­жньої дій­сно­сті, вір­ту­аль­них ба­тьків­щин.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.