То де ж «прав­да»?

Про пи­та­н­ня ін­фор­ма­цій­ної без­пе­ки, «Гро­мад­ське ТБ» і не тіль­ки

Den (Ukrainian) - - Мас-медіа - ЮРІЙ КОСТЮЧЕНКО

Ба­га­то ро­ків то­му, ще до вій­ни — вже зви­чно зву­чить, прав­да? — один мій ко­ле­га з IT де­пар­та­мен­ту ве­ли­кої аме­ри­кан­ської кор­по­ра­ції роз­по­від­ав ме­ні про свої від­ря­дже­н­ня в За­то­ку під час опе­ра­ції« Щит пу­сте­лі» во­се­ни 1990-го. Йо­го бай­ки пе­ре­ва­жно сто­су­ва­ли­ся по­ми­лок аме­ри­кан­ських ін­же­не­рі впри роз­роб­ці та впро­ва­джен­ні но­во­го ар­мій­сько­го обла­дна­н­ня, спосо­бів їхньо­го по­шу­ку в умо­ва­хво­єн­но­го ча­су та ме­то­дів усу­не­н­ня. Істо­рії бу­ли ці­ка­ві, па­ра­до­ксаль­ні та іно­ді ко­мі­чні. І у сво­їй по­ка­зо­вій не­від­по­від­но­сті ре­а­лій вій­ни і па­тер­нів ми­сле­н­ня мир­но­го ча­су, — ду­же по­вчаль­ни­ми. То­ді я за­пи­тав йо­го, чо­му він не опри­лю­днює свої спо­га­ди. «Я ду­мав про це, на­віть під­го­ту­вав ста­т­тю в жур­нал. Але прес-слу­жба флот­сько­го під­роз­ді­лу, до яко­го я фор­маль­но був при­пи­са­ний, не схва­ли­ла цю пу­блі­ка­цію. І я від­мо­вив­ся». — «Але ж ми­ну­ло ба­га­то ча­су. Та й існує ба­га­то рі­зни­хме­діа, що за­люб­ки ві­зьмуть цей ма­те­рі­ал, хі­ба ні?» — «Я за­пи­ту­вав ре­да­кто­ра одно­го ви­да­н­ня. Він ска­зав, що не бу­де пу­блі­ку­ва­ти то­го, що не схва­ле­но вій­сько­ви­ми. І роз­по­вів ме­ні свою істо­рію. Ось по­слу­хай».

«Він пра­цю­вав ко­ре­спон­ден­том, і був від­ря­дже­ний до В’єтна­му під час вій­ни. Там він зро­бив ба­га­то фо­то — важ­ких, дра­ма­ти­чних, на­віть тра­гі­чних — на яких, се­ред ін­шо­го, бу­ло зо­бра­же­но по­ні­ве­че­ні ті­ла­за­ги­бли­ха­ме­ри­кан­ськи­хсол­да­тів.Ча­сти­нуз­ти­х­знім­ків­бу­ло­о­пу­блі­ко­ва­но.Ав­тор­по­чу­вав­ся­ге­ро­єм—він­роз­по­вів­лю­дям прав­ду про зло­чин­ну вій­ну! Втім, пер­ше, що зро­би­ли сол­да­ти в Сай­го­ні, по­ба­чив­ши пу­блі­ка­цію, якою він ви­хва­ляв­ся, — на­би­ли йо­му пи­ку: «Не для то­го ми два ти­жні до­мов­ля­ли­ся з в’єтко­гів­ця­ми про до­ступ на їхню те­ри­то­рію та кіль­ка днів тя­гли ці ті­ла на со­бі че­рез джун­глі, щоб ти по­ка­зу­вав їхні реш­тки, як на бой­ні. Ми хо­ті­ли, щоб їхпох ова­ли як ге­ро­їв. Ти ма­ро­дер». За пів­ро­ку на ан­ти­во­єн­ній де­мон­стра­ції у Ва­шинг­то­ні ав­то­ру плю­нув в облич­чя хі­пі — «Тру­по­їд! Ти не кра­щий за вбивць, якщо на­со­ло­джу­є­шся смер­тю!». Ре­да­ктор не пу­стив йо­го на зу­стріч з ба­тька­ми сол­да­тів — «Не тре­ба то­бі ту­ди. Їхтам бу­дуть вша­но­ву­ва­ти, спів­чу­ва­ти, а ти ви­став­ля­єш їхні­хси­нів або бо­же­віль­ни­ми ка­та­ми, або го­рі­лим по­шма­то­ва­ним м’ясом. По­пра­цюй в ар­хі­ві, чу­вак». І все це теж бу­ло прав­дою. Та­кою са­мою, що і та, яку він так смі­ли­во по­ка­зу­вав у свої ма­те­рі­а­лах. Це істо­тним чи­ном змі­ни­ло йо­го став­ле­н­ня до по­ня­т­тя «прав­ди», змен­ши­ло по­тяг до са­мо­за­ко­ха­но­го нав’язу­ва­н­ня сво­єї то­чки зо­ру, та на­штов­хну­ло на ви­вче­н­ня до­сві­ду аме­ри­кан­ської жур­на­лі­сти­ки ча­сів Дру­гої сві­то­вої. Він став обе­ре­жні­шим з ін­фор­ма­ці­єю, а зна­чить і люд­ськи­ми до­ля­ми».

За де­який час вже ба­га­то хто ді­йшов схо­жих ви­снов­ків. Ро­бо­та ЗМІ під час В’єтнам­ської вій­ни ста­ла ва­жли­вим чин­ни­ком пе­ре­бі­гу кон­флі­кту та ва­жли­вим ета­пом ро­зу­мі­н­ня ро­лі ме­діа у вій­сько­вих кон­флі­кта­ху сві­ті.

Сьо­го­дні ми зна­є­мо, що са­ме ЗМІ зі­гра­ли одну з най­ва­жли­ві­ших ро­лей в то­му, що ке­рів­ни­цтву США не вда­ло­ся до­сяг­ти кон­со­лі­да­ції ін­те­ле­кту­аль­ної і по­лі­ти­чної елі­ти кра­ї­ни у вій­сько­вих пи­та­н­нях. Що і при­зве­ло до ві­до­мо­го ре­зуль­та­ту. Цей до­свід ба­га­то чо­му на­вчив тих, хто ви­тра­тив час і зу­си­л­ля на йо­го ви­вче­н­ня. Нас, схо­же, се­ред учнів не бу­ло...

8 ли­пня Прес-центр шта­бу АТО опри­лю­днив за­яву, згі­дно з якою «6 ли­пня 2016 ро­ку у на­се­ле­но­му пун­кті Ав­ді­їв­ка на пром­зо­ні, яку обо­ро­ня­ють укра­їн­ські де­сан­тни­ки, ве­ли зйом­ки жур­на­лі­сти «Гро­мад­сько­го ТБ» Ана­ста­сія Стан­ко і Ко­стян­тин Ре­у­цький. З ни­ми та­кож бу­ла і пред­став­ник ро­сій­сько­го ви­да­н­ня «Но­вая га­зе­та» Юлія По­лу­хі­на, яку жур­на­лі­сти «Гро­мад­сько­го ТБ» пред­ста­ви­ли як сво­го пра­ців­ни­ка. Стан­ко і Ре­у­цький не пер­ший раз пра­цю­ють на пром­зо­ні, тож їх до­бре знають де­сан­тни­ки. За­зна­че­ні жур­на­лі­сти відзня­ли об­стрі­ли на­ших по­зи­цій збо­ку ро­сій­ських оку­па­цій­них військ та двох за­ги­блих укра­їн­ських вій­сько­во­слу­жбов­ців в ре­зуль­та­ті по­па­да­н­ня мі­ни в блін­даж. Зран­ку 8 ли­пня цей сю­жет бу­ло ви­став­ле­но на сай­ті «Гро­мад­сько­го ТБ», пе­ре­гля­нув­ши який, за­хи­сни­ки пром­зо­ни, звер­ну­ли­ся з ви­мо­гою до ке­рів­ни­цтва ка­на­лу зня­ти ві­део, що остан­ні й зро­би­ли. Че­рез де­який час по­ді­бний сю­жет ви­йшов на сай­ті «Но­вої га­зе­ти» за ав­тор­ством Юлії По­лу­хі­ної, який роз­ле­тів­ся ін­тер­не­том, ро­сій­ськи­ми ЗМІ та ме­діа-ре­сур­са­ми так зва­ної ДНР. Це обу­ри­ло укра­їн­ське су­спіль­ство і на­сам­пе­ред во­ї­нів де­сан­тни­ків, що обо­ро­ня­ють пром­зо­ну в Ав­ді­їв­ці. На да­но­му ві­део чі­тко відзня­ті по­зи­ції де­сан­тни­ків, їхні облич­чя і зброя, пре­дме­ти, що мо­жуть ста­ти орі­єн­ти­ра­ми для во­ро­га. Це є гру­бим по­ру­ше­н­ням пра­вил ро­бо­ти жур­на­лі­стів в зо­ні АТО».

Вла­сне, істо­рія зда­є­ться про­стою: жур­на­лі­сти з прес-кар­та­ми АТО при­їха­ли в зо­ну бо­йо­вих дій, де зби­ра­ли ма­те­рі­а­ли. Це ро­бо­та жур­на­лі­ста — зби­ра­ти ма­те­рі­а­ли в ці­ка­вих, іно­ді — не­без­пе­чних мі­сцях, щоб при­вер­ну­ти ува­гу су­спіль­ства до ва­жли­ви­х­про­блем. Да­лі ці ма­те­рі­а­ли бу­ло опри­лю­дне­но. І це та­кож — ро­бо­та жур­на­лі­ста. Бо іна­кше на­ві­що зби­ра­ти ма­те­рі­ал? І ось тут по­чи­на­ю­ться пи­та­н­ня.

Зві­сно, пер­шим є пи­та­н­ня про ви­ко­на­н­ня ре­жи­му до­пу­ску в зо­ну АТО до на­ши­хвій­сько­вих . Але це пи­та­н­ня до від­по­від­них вій­сько­вих служб, які— не сум­ні­ва­ю­ся— бу­дуть по­став­ле­ні і зна­йдуть від­по­віді. І це ні­яким чи­ном не зні­має від­по­від­аль­но­сті з жур­на­лі­стів, які, по­тра­пив­ши спір­ним чи­ном в зо­ну обме­же­но­го до­сту­пу, відзня­ли і по­ши­ри­ли не­прийня­тні ма­те­рі­а­ли. Але це та­кож тра­пля­є­ться. І якщо жур­на­лі­сти зня­ли ма­те­рі­а­ли з сай­ту, то во­ни ви­зна­ли свою по­мил­ку, хи­ба ні? То чо­му про це не мо­жна ска­за­ти від­кри­то? Ви­яв­ля­є­ться, не мо­жна.

Ре­а­кці­єю на за­яву Прес-цен­тру АТО ста­ла кам­па­нія з ви­прав­дань, на­гро­ма­дже­н­ня бре­хні, пе­ре­кла­дан­ні про­ви­ни і по­шу­ку край­ньо­го. То «Гро­мад­ське» та йо­го чи­слен­ні за­хи­сни­ки з ко­ла «ко­ри­сних ідіо­тів» за­яви­ло, що ві­део во­ни не ви­кла­да­ли, то ви­кла­да­ли у обме­же­ний до­ступ, а ко­ли за до­по­мо­гою ке­шу Google з’ясу­ва­ло­ся, що ві­део бу- ло у від­кри­то­му до­сту­пі кіль­ка го­дин (від 5 до 8), то за­яви­ли, що во­но бу­ло не на їхньо­му сай­ті а на їхньо­му ка­на­лі в YouTube, от­же зви­ну­ва­че­н­ня ПЦ АТО во­ни не при­йма­ють. Скла­да­є­ться враження, що нас три­ма­ють за дур­нів.

Тим ча­сом сто­рін­ка­ми те­ро­ри­стів та їхніх ро­сій­ських при­бі­чни­ків ві­део «на­ших» жур­на­лі­стів по­ши­рю­є­ться з пе­ре­мо­жни­ми ко­мен­та­ря­ми, су­про­во­джу­є­ться ре­мар­ка­ми, чи­та­ю­чи які, за­ли­ша­є­ться спо­ді­ва­ти­ся, що ро­ди­чі за­ги­бли­хне ба­чи­ти­муть цьо­го. Це ві­део ана­лі­зу­ють на пре­дмет роз­та­шу­ва­н­ня по­зи­цій і во­гне­ви­хто­чок.

Тре­ба за­зна­чи­ти, що зня­та на­ши­ми жур­на­лі­ста­ми і по­ши­рю­ва­на в ме­ре­жах те­ро­ри­стів ві­део зйом­ка по­зи­цій обо­ро­ни без­пе­рерв­ним ка­дром є не­при­пу­сти­мою в бо­йо­ви­ху­мо­вах . Це при­зво­дить до мо­жли­во­сті то­чно­го на­ве­де­н­ня ар­ти­ле­рії про­тив­ни­ка і, та­ким чи­ном, до не­об­хі­дно­сті змі­ни по­зи­ції. Змі­на по­зи­ції в умо­ва­хпо­стій­но­го бо­йо­во­го кон­та­кту та­кож при­зве­де до втрат. Якщо жур­на­лі­сти цьо­го не ро­зу­мі­ють — їм не мі­сце на по­зи­ці­ях. Бо рей­тинг — шту­ка вір­ту­аль­на, а втра­ти і кров — ре­аль­ні.

Однак, це чо­мусь не об­хо­дить за­хи­сни­ків пра­ва на прав­ду без обме­жень. Як і ба­га­то ін­ши­х­про­ти­річ.

На­при­клад, при обго­во­рен­ні про­блем, що ви­ни­кли че­рез опри­лю­дне­н­ня во­лон­тер­ським про­е­ктом «Ми­ро­тво­рець» бі­знес-кар­ток акре­ди­то­ва­нихв ОРДІЛО пра­ців­ни­ків ме­діа, жур­на­лі­сти по­си­ла­ли­ся на за­хист укра­їн­сько­го су­спіль­ства від ін­фор­ма­ції, яка ві­до­ма те­ро­ри­стам та їхнім крем­лів­ським ку­ра­то­рам. Сьо­го­дні, при обго­во­рен­ні опри­лю­дне­н­ня ві­део з по­зи­ції на­ших військ, жур­на­лі­сти по­си­ла­ю­ться на не­о­бме­же­не «пра­во зна­ти прав­ду».

То де ж ця «прав­да»? Де ті кри­те­рії і прин­ци­пи, яки­ми ке­ру­ю­ться жур­на­лі­сти при ви­сві­тлен­ні по­дій під час вій­ни?

Оче­ви­дно, що ме­то­ди­чні ре­ко­мен­да­ції, роз­ро­бле­ні Мі­ні­стер­ством ін­форм­по­лі­ти­ки не­пов­ні і не­до­ско­на­лі, як і все, що це не­до­лу­ге ві­дом­ство на­ма­га­є­ться ро­би­ти, але во­ни є. Їхнє до­три­ма­н­ня ра­зом із здо­ро­вим глу­здом і мі­ні­маль­ним сум­лі­н­ням до­зво­лить змен­ши­ти за­гро­зу жи­т­тя на­ши­хзах исни­ків.

От­же, перш ніж ро­би­ти щось з ін­фор­ма­ці­єю, отри­ма­ною на фрон­ті, ко­жно­му з нас є сенс по­ста­ви­ти со­бі кіль­ка за­пи­тань, ви­хо­дя­чи і з до­сві­ду чу­жи­хво­єн, і з на­ших остан­ніх­дис­ку­сій.

Чи мо­жна ви­прав­да­ти «пра­вом на прав­ду» чу­жу кров, чи мо­жна по­ста­ви­ти під за­гро­зу чу­жі жи­т­тя, при­кри­ва­ю­чись вір­ту­аль­ною за­гро­зою сво­їй без­пе­ці, чи є вла­сна го­тов­ність до ри­зи­ку ви­прав­да­н­ням го­тов­но­сті не­хту­ва­ти без­пе­кою ін­ших?

Спо­сте­рі­га­ю­чи за ре­а­кці­єю ме­діа-спіль­но­ти на спра­ву «Гро­мад­сько­го» у по­рів­нян­ні за спра­вою «Ми­ро­твор­ця», в ме­не ви­ни­ка­ють пи­та­н­ня з обла­сті кор­по­ра­тив­ної ети­ки. На­при­клад, чи про­дов­жить на­ша жур­на­ліст­ська спіль­но­та по­кри­ва­ти всі­хсво­ї­хбез роз­бо­ру, чи по­чне на­ре­шті, роз­рі­зня­ти, хто тут є оті «свої» — будь-які жур­на­лі­сти, або та­кож і вій­сько­ві, що ги­нуть на пе­ре­до­вій не ли­ше під ку­ля­ми во­ро­га, але і під ка­ме­ра­ми ре­пор­те­рів?

Ці­ка­во, що пер­ший раз пи­та­н­ня що­до пер­со­наль­ної і кор­по­ра­тив­ної ети­ки жур­на­лі­стів по­ча­ли ви­ни­ка­ти у зв’яз­ку зі «спра­вою Гон­га­дзе» — мо­же, там при­хо­ва­но де­я­кі клю­чі до ро­зу­мі­н­ня ба­га­тьох про­це­сів в на­шо­му су­спіль­стві?

Всі ро­блять по­мил­ки, без цьо­го не бу­ває про­гре­су. І са­ме ви­зна­н­ня по­ми­лок ве­де до вза­єм­ної до­ві­ри в здо­ро­во­му су­спіль­стві.

На­ма­га­н­ня за будь-яку ці­ну до­ве­сти свою пра­во­ту, або при­найм­ні «не­ви­ну­ва­тість» є фа­таль­ною по­мил­кою. Цю по­мил­ку раз за ра­зом із за­гад­ко­вою впер­ті­стю ро­бить на­ше Мі­ні­стер­ство ін­фор­ма­цій­ної по­лі­ти­ки, на­ша жур­на­ліст­ська спіль­но­та, і окре­мі на­ші по­лі­ти­ки. Їхня хи­бна ло­гі­ка за­зви­чай ба­зу­є­ться на шту­чній елі­тар­но­сті сприйня­т­тя — обо­ро­тній сто­ро­ні ізо­ля­ціо­ні­зму.

На не­ви­зна­н­ня то­го впер­то­го фа­кту, що їхня (так са­мо як і ко­жно­го з нас) про­фе­сій­на, ко­му­ні­ка­тив­на, со­ці­аль­на і ети­чна ком­пе­тен­тність є сут­тє­во обме­же­ною, а іно­ді і спо­тво­ре­ною ці­лим ком­пле­ксом фа­кто­рів. То­му зверх­ність, елі­тар­ність, зу­хва­ле все­знай­ство, на­ха­бне нав’язу­ва­н­ня сво­го сві­то­гля­ду су­спіль­ству (при іно­ді кри­чу­що­му не­ро­зу­мін­ні або ігно­ру­ван­ні по­то­чних су­спіль­них про­це­сів та явищ )— не­при­пу­сти­мі.

Са­ме це, а не не­ми­ну­чі та іно­ді не­від­во­ро­тні по­мил­ки, і ви­кли­кає від­тор­гне­н­ня у су­спіль­ства в по­ве­дін­ці окре­мих жур­на­лі­стів. І це, на жаль, пе­ре­но­си­ться на всю спіль­но­ту. Те са­ме, до ре­чі, я мо­жу ска­за­ти про на­у­ков­ців, але во­ни не є аген­та­ми ін­фор­ма­цій­но­го про­сто­ру, то­му їхня від­по­від­аль­ність ін­ша.

Тре­ба та­кож ро­зу­мі­ти, що цен­зу­ра не вря­тує нас. Цен­зу­ра, осо­бли­во у по­єд­нан­ні з про­па­ган­дою, є шля­хом до по­раз­ки, до зне­ві­ри і па­ні­ки. То­му єди­ним шля­хом за­ли­ша­є­ться сві­до­ме і від­по­від­аль­не став­ле­н­ня до сво­го обов’яз­ку на прав­ди­ве ін­фор­му­ва­н­ня су­спіль­ства, на до­не­се­н­ня прав­ди.

При цьо­му да­вай­те пам’ята­ти, що по­за­як ми лю­ди, на­шим обов’яз­ком є жи­т­тя і гу­ма­нізм, а не мар­но­слав­ство і ма­ро­дер­ство. То­ді, мо­жли­во, нам не бу­дуть плю­ва­ти в облич­чя при зу­стрі­чі на­ші чи­та­чі...

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.