Твій, мій і наш Шев­чен­ко

Ки­я­ни з успі­хом пред­ста­ви­ли на До­неч­чи­ні ре­зо­нан­сну ви­ста­ву «Всю­ди один... (Сві­чка на ві­трі)»

Den (Ukrainian) - - Культура - Ана­ста­сія ГЕРМАНОВА

Га­стро­лі у м. Ко­стян­ти­нів­ка ( До­не­цька область) від­бу­ли­ся за про­гра­мо­ю­про­е­кту « Укра­їн­ський Дон­бас » , який бу­ло іні­ці­йо­ва­но Мі­ні­стер­ством куль­ту­ри Укра­ї­ни. Ви­ста­ву На­ціо­наль­но­го те­а­тру ро­сій­ської дра­ми ім. Ле­сі Укра- їн­ки бу­ло пред­став­ле­но у пов­но­му скла­ді — 75 осіб ( 40 ар­ти­стів та 35 пра­ців­ни­ків ви­ро­бни­чо­екс­плу­а­та­цій­них це­хів), із за­лу­че­н­ням пов­но­цін­но­го сце­ні­чно­го оформ­ле­н­ня, ко­стю­мів, ре­кві­зи­ту, зву­ко­во­го та сві­тло­во­го обла­дна­н­ня.

Ідео ло гіч но- пат рі о тич не на - ван­та­же­н­ня ви­ста­ви у по­ста­нов­ці ху­до­жньо­го ке­рів­ни­ка те­а­тру Ми хай ла Рєз ни ко ви ча має своє ціл ком ак ту аль не зна чен ня. «Всю­ди один...» — це ви­ста­ва як істо­рія про жи­т­тя та бо­роть­бу ви­зна­чно­го укра­їн­сько­го ми­тця Та­ра­са Шев­чен­ка. Ви­ста­ва гра­є­ться дво ма мо ва ми, оскіль ки сам Та­рас Гри­го­ро­вич писав як укра­їн­ською, так і ро­сій­ською. І са­ме цей лей т мо тив по ста нов ки про - зву чав якнай гос т рі ше на схо ді Укра­ї­ни, за ни­ні­шніх умов про­ти сто ян ня, за гос т рив ши ідею кон­со­лі­да­ції та при­ми­ре­н­ня.

— Спо­ча­тку нам зда­ло­ся, що гля да чі — в роз па чі, — по ді лив -

ся сво ї ми вра жен ня ми ре жи сер Те ат ру ім. Ле сі Укра їн ки Дмит - ро МОРОЗОВ. — У ма лень ких міс теч ках, не тіль ки та ких, як Ко­стян­ти­нів­ка, гля­да­чі не зав­жди під го тов ле ні, бо бу ва ють у те - ат рі не до сить час то. Єди не, що во ни див лять ся, — це те ле ві зор, а по те ле ві зо ру по ка зу ють са мі зна є те що... То му во ни очі ку ва - ли, що ми їх роз­ва­жа­ти­ме­мо, то­ді як ви ста ва « Всю ди один... » ви ма гає вклю ча ти ся у дій ст во і ду ма ти. Крім то го, по ста нов ка стрім ка, « мон таж на » , тоб то по - дії змі ню ють ся блис ка вич но. І че рез до сить ко рот кий час гля - да чі сприй ня ли прин цип, за яким роз по ві да єть ся ця іс то рія, сприйня­ли при­ро­ду гри, до­лу­чи­ли ся і вже не мог ли ві ді рва ти ся від то го, що від бу ва ло ся на сце - ні. Жва во ре агу ва ли і слу ха ли ду же уваж но. А у фі на лі бу ли ова ції, гля да чі дов го не від пус - ка ли ак то рів, хви лин де сять ап - ло ду ю чи сто я чи, да ру­ва­ли кві - ти. Я ви хо див із Бу дин ку куль - ту ри повз гля да че ву за лу, ба чив за паль ні очі, чув від гу ки ( зде - біль шо­го у за лі бу ла мо лодь): « Здо ро во » , « Ду же гар но » , « Це вкрай ці ка во! » Що­до гри ак то - рів, то во ни гра ли не пе ре вер ше - но блис ку че!

Го­лов­ні ро­лі від іме­ні Та­ра­са Шев­чен­ка ви­ко­на­ли Пе­тро Пан­чук (прем’єр тру­пи На­ціо­наль­но­го те­а­тру ім. І. Фран­ка, який за цю ро бо ту от ри мав Шев чен ків - ську пре­мію) і Дми­тро Сав­чен­ко (про­від­ний актор На­ціо­наль­но­го те ат ру ім. Ле сі Укра їн ки) —

на фо­то.

■ На га да є мо, у груд ні ми - ну­ло го ро ку ви ста ву « Всю ди один...», у рам­ках про­е­кту «На­ціо­наль­ні твор­чі ко­ле­кти­ви і те­ат ри Укра ї ни — війсь ко вим АТО » , бу­ло з успі хом пред с тав - ле­но на сце­ні Бу­дин­ку куль­ту­ри Сло в’ ян сь ка, і от ще один ан ш - лаг — у Ко­стян­ти­нів­ці.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.