Лі­ки про­ти стра­ху

Den (Ukrainian) - - Культура - Во­ни біль­ше не бо­я­ться.

Фле­шмоб «Я не бо­юсь ска за ти » , іні цій о ва - ний у « Фей с бу ці » ук - ра їнсь кою ак ти віс т - кою і во лон тер кою Анас та - сі­єю Мель ни чен ко, на був за остан ній тиж день між на род - но го мас ш та бу. Сот ні жі нок (й оди­ни­ці най­смі­ли­ві­ших чо­ло­ві­ків) у нас, а та­кож у Ро­сії й Та­ї­лан­ді пи­шуть у со­ці­аль­них ме ре жах про на силь ст во над ни­ми. Про бру­дні же­сти, про чі­пля­н­ня, про при­мус до се­ксу, про зґвал­ту­ва­н­ня. І це, зві­сно, є не­спо­ді­ван­кою ли­ше на ду­же не­о­бі­зна­ний по­гляд.

Пе­ре­ва­жна біль шість укра­ї­нок і укра­їн­ців — ро­дом з СРСР — кра­ї­ни, де, згі­дно з дав­нім спо­сте­ре­же­н­ням, одна по­ло­ви­на на­се­ле­н­ня си­ді­ла, а дру­га — сте­ре­гла пер­шу. Це був край ґвал­тів­ни­ків і зґвал­то ва них: будь- яка дик та ту ра во­ліє роз­по­ря­джа­ти­ся ті­ла­ми під да них на свій роз суд, і зґвал ту ван ня як зна ряд дя утри­ма­н­ня вла­ди є ціл­ком при­ро­дним для та­ких ре­жи­мів. В’язниць, пе­ред­усім, боя ли ся че рез імо вір ність опи - ни­ти­ся се­ред «опу­ще­них». Ще бу­ла ар­мія, яка і в мир - ний, і у во єн ний час у цьо му сен­сі від тюр­ми ма­ло від­рі­зня­лась. А най­жа­хли­ві­ший спа­док, який ді став ся нам з тої до­би, — зви­ну­ва­че­н­ня жерт - ви: не так бу ла одяг не на, не ту­ди пі­шла, не­пра­виль­но по­во­ди­лась чи са­ма та­ке «допу­сти­ла». То­му спра­ви про зґвал­ту ван ня до хо ди ли до су ду в мі зер ній кіль кос ті: про зло - чин про­сто бо­я­лись за­яв­ля­ти.

І щой но флеш моб роз - по чав ся — ета лон ний, роз - гну­з­да­ний со­вок по­пер з го­лів тих, ко го вва жа ють ін те лек - ту­а­ла­ми. Так-так: за­раз, у не­за­ле­жній Укра­ї­ні, в ХХІ сто­літ ті, лю ди з осві тою і впли - вом у су­спіль­стві зно­ву зви­ну­ва чу ють, упос лід жу ють і ви - смі­ю­ють жер­тву. Що­до ре­а­кції ма­со­во­го оби­ва­те­ля, бо­ю­ся на­віть при­пус ка­ти.

Се­ред жі­нок, яких я знаю до­ста­тньо близь­ко, май­же всі про­йшли че­рез зґвал­ту­ва­н­ня чи йо­го спро­би. Був це на­па­дник на ву­ли­ці або хтось зна­йо­мий, або на­віть близь­кий ро­дич — ре­зуль­тат один. Ані со­ці­аль­ний ста­тус, ані ви­хо­ва­н­ня не ря­ту­ва­ли. То­му спри­ймаю це осо­би­сто, а тих, хто да­лі тя­гне ста­ру пі­сню «са­ма-ду­ре­па-ви­ну­ва­та», вва­жаю спів­у­ча­сни­ка­ми на­силь­ства.

На ща­стя, на­зад во­ро­т­тя вже не­має, що во­да за­не­се, на зад не при не се. Інак ший світ по стає на на ших очах, оскіль ки жер т ви на реш ті за - го­во­ри­ли.

Дми­тро ДЕСЯТЕРИК, «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.