«Лю­ди­на, по су­ті, ста­ла фун­кці­єю»

Іні­ці­а­тор акції#ЯНе­Бо­ю­сьСка­за­ти Ана­ста­сія Мель­ни­чен­ко — про те, чо­му ва­жли­во го­во­ри­ти про сво­ї­трав­ми і слаб­ко­сті

Den (Ukrainian) - - Суспільство - АНА­СТА­СІЯ МЕЛЬ­НИ­ЧЕН­КО

Ми­ну­ло­го ти­жня укра­їн­ці, при­найм­ні ті, хто ко­ри­сту­є­ться Facebook, бу­ли оше­ле­ше­ні мас­шта­ба­ми на­силь­ства, що існує нав­ко­ло май­же на по­бу­то­во­му рів­ні. Хти­вий вчи­тель або ко­ле­га, п’ яний пе­ре­хо­жий, про­сто зло­чи­нець, який на­пав у лі­фті, — під хе­ште­гом #ЯНе­Бо­ю­сьСка­за­ти лю­ди, на­сам­пе­ред жін­ки, ді­ли­ли­ся, ча­сто впер­ше, істо­рі­я­ми про те, як сти­кну­ли­ся з на­силь­ством. Іні­ці­ю­ва­ла кам­па­нію го­ло­ва гро­мад­ської ор­га­ні­за­ції STUDENA Ана­ста­сія МЕЛЬ­НИ­ЧЕН­КО — як від­по­відь на обго­во­ре­н­ня у со­цме­ре­жі, де са­му жер­тву на­си­л­ля зви­ну­ва­ти­ли в на­па­ді на неї — бу­цім­то не­ма чо­го ти­ня­ти­ся вве­че­рі по ву­ли­цях! Ана­ста­сія зга­да­ла ви­пад­ки ген­дер­но вмо­ти­во­ва­но­го на­силь­ства що­до неї з бо­ку чо­ло­ві­ків і за­кли­ка­ла усіх ді­ли­ти­ся та­ки­ми істо­рі­я­ми під хе­ште­гом # ЯНе­Бо­ю­сьСка­за­ти. У від­по­відь — шквал по­ві­дом­лень, не ли­ше з Укра­ї­ни, а й із Ро­сії та Бі­ло­ру­сі.

Ре­а­кції на кам­па­ні­ю­бу­ли ду­же рі­зні: ба­га­то хто спів­чу­вав жер­твам, але чи­ма­ло лю­дей зви­ну­ва­ти­ло іні­ці­а­тор­ку кам­па­нії у чо­ло­ві­ко­не­на­ви­сни­цтві й у то­му, що по­ча­ла акці­ю­на гран­то­ві ко­шти. Ана­ста­сія Мель­ни­чен­ко під­кре­слює, що кам­па­нія з’ яви­ла­ся зі спон­тан­ної емо­цій­ної ре­а­кції, жур­на­лі­стам одно­го з ін­тер­нет-ви­дань за­ува­жи­ла: « Чо­му хо­ро­ші по­чи­на­н­ня ма­ють бу­ти ли­ше че­рез грант? » Про акцію# ЯНе­Бо­ю­сьСка­за­ти, її на­слід­ки і про те, як слаб­ко­сті мо­жуть ста­ти си­лою, ми по­го­во­ри­ли з Ана­ста­сі­єю Мель­ни­чен­ко.

«ЧО­ЛО­ВІ­КИ У ЩЕ ГІРШОМУ СТА­НО­ВИ­ЩІ, НІЖ ЖІН­КИ»

— Пост, який дав старт кам­па­нії, з’ явив­ся ра­пто­во. Але чи ви­ни­ка­ли ра­ні­ше по­ді­бні ідеї?

— На­справ­ді дій­сно на­ки­пі­ло. У со­цме­ре­жах ба­га­то лю­дей хо­ва­є­ться за ма­ско­ю­успі­шної лю­ди­ни. Вла­сне, не тіль­ки в Ін­тер­не­ті, ай у ро­бо­ті, в жит­ті вза­га­лі. Ра­ні­ше че­рез со­цме­ре­жі я за­кли­ка­ла лю­дей не при­хо­ву­ва­ти своє облич­чя, свої слаб­ко­сті. Але ні­чо­го по­ді­бно­го в цій кам­па­нії не бу­ло. Акція з’яви­ла­ся з ду­же емо­цій­ної ре­а­кції, бо ма­ло лю­дей — і жі­нок, і чо­ло­ві­ків — уяв­ляє мас­шта­би про­бле­ми на­силь­ства.

— Ко­ли ви са­мі пе­ре­ста­ли бо­я­ти­ся від­кри­то го­во­ри­ти про ви­пад­ки на­силь­ства?

— Ко­ли усві­до­ми­ла, що це не со­ром­но, і що я не ви­ну­ва­та, ко­ли та­ке тра­пля­є­ться. Ста­ла ген­дер­но­ю­акти­віс­ткою , по­ча­ла ви­вча­ти, чо­му ми со­ро­ми­мо­ся сво­єї ті­ле­сно­сті й бо­ї­мо­ся го­во­ри­ти про секс. Зро­зумі­ла, що це нав’язу­ють ззов­ні, про­ти люд­ської при­ро­ди, та­ке со­бі куль­тур­не яви­ще, на­слі­док не­рів­но­го ста­но­ви­ща жі­нок у су­спіль­стві. І прийня­ла во­льо­ве рі­ше­н­ня: го­во­ри­ти про це і не со­ро­ми­ти­ся.

Бу­ло ду­же важ­ко прийня­ти своє ті­ло та­ким, яким во­но є. Ко­лись ме­не шан­та­жу­ва­ли від­вер­ти­ми фо­то­гра­фі­я­ми, і ме­ні бу­ло со­ром­но, що хтось по­ба­чить ме­не го­лою, на­сам­пе­ред то­му, що вва­жа­ла се­бе не­до­ста­тньо іде­аль­ною, щоб по­ста­ти пе­ред гро­мад­ські­стю. Ко­ли вда­ло­ся прийня­ти своє ті­ло, я змо­гла віль­но про це го­во­ри­ти. За­раз я би не со­ро­ми­лась, як­би хтось по­чав шан­та­жу­ва­ти ме­не від­вер­ти­ми знім­ка­ми. Зви­чай­но, го­ло­ві гро­мад­ської ор­га­ні­за­ції не ду­же до­бре ма­ти та­кі фо­то­гра­фії у від­кри­то­му до­сту­пі, але...

— Ви за­кли­ка­ли роз­по­від­а­ти про свій до­свід і чо­ло­ві­ків. Як во­ни від­ре­а­гу­ва­ли?

— Чо­ло­ві­ки до­лу­ча­ли­ся до акції кіль­ко­ма спосо­ба­ми. По- пер­ше, во­ни по­ча­ли роз­по­від­а­ти про ви­пад­ки на­силь­ства що­до них. Ча­сто це сто­су­ва­ло­ся на­силь­ства у ран­ньо­му ди­тин­стві, на­при­клад, ко­ли ви­хо­ва­тель у ди­тсад­ку якось при­ни­жу­вав чи осо­ром­лю­вав. Тра­пля­ю­ться ви­пад­ки, ко­ли на­силь­ни­ка­ми ви­сту­па­ють чо­ло­ві­ки. Є ви­пад­ки на­силь­ства жі­нок над чо­ло­ві­ка­ми, але чо­ло­вік не мо­же до­зво­ли­ти со­бі го­во­ри­ти на цю­те­му в пу­блі­чно­му про­сто­рі. Бо ко­ли зі­зна­є­ться, що по­тер­пів від жін­ки, йо­му бу­де гань­ба до кін­ця днів. На­справ­ді чо­ло­ві­ки у ще гіршому ста­но­ви­щі, ніж жін­ки, бо ген­дер­ні сте­ре­о­ти­пи тя­жі­ють над ни­ми на­ба­га­то силь­ні­ше.

Дру­га по­зи­ція, на яку при­ста­ли чо­ло­ві­ки, — під­трим­ка. По­ча­ла­ся пу­блі­чна дис­ку­сія на те­му ген­дер­но вмо­ти­во­ва­но­го на­силь­ства, і де­я­кі чо­ло­ві­ки на­віть ро­би­ли своє­рі­дну ана­лі­ти­ку то­го, про що ді­зна­ли­ся.

Тре­тя гру­па — ті, хто ви­смі­ю­вав і кри­ти­ку­вав кам­па­нію. Не ро­зу­мію, як мо­жна зне­ці­ню­ва­ти трав­ма­ти­чний до­свід ін­шої лю­ди­ни. Або де­хто під­три­му­вав на­силь­ство — це про­сто у го­ло­ві не вкла­да­є­ться!

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.