IСТОРIЯ чи ГЕОПОЛIТИКА?

Або Чо­му в Поль­щі зно­ву за­го­во­ри­ли про Во­лин­ську тра­ге­дію і «ге­но­цид»

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Іван КАПСАМУН, Дми­тро КРИВЦУН, «День»

Час від ча­су — за­зви­чай на рі­чни­цю Волинської трагедії — поль­ську вла­ду (не хо­че­ться від­но­си­ти сю­ди всіх по­ля­ків) охо­плює ли­хо­ман­ка з при­во­ду по­дій 1943—1944 рр. Що­прав­да, цьо­го ра­зу дії прав­ля­чої пар­тії «Пра­во і спра­ве­дли­вість» має всі шан­си сер­йо­зно пі­ді­рва­ти укра­їн­сько-поль­ські сто­сун­ки. 7 ли­пня Се­нат Поль­щі ухва­лив по­ста­но­ву, в якій звер­нув­ся до Се­йму (ни­жньої па­ла­ти пар­ла­мен­ту) з про­ха­н­ням «Про на­ле­жне вша­ну­ва­н­ня жертв ге­но­ци­ду, вчи­не­но­го укра­їн­ськи­ми на­ціо­на­лі­ста­ми що­до гро­ма­дян II Ре­чі По­спо­ли­тої». По­ста­но­ва та­кож мі­стить про­по­зи­цію про вста­нов­ле­н­ня 11 ли­пня На­ціо­наль­ним днем­пам ’яті жертв ге­но­ци­ду. Са­ме в цей день — в день 73-ї рі­чни­ці «Волинської трагедії», де­пу­та­ти Се­йму пла­ну­ва­ли про­ве­сти над­зви­чай­не за­сі­да­н­ня. Однак зго­дом бу­ло ви­рі­ше­но зі­бра­ти­ся на зви­чай­не чер­го­ве за­сі­да­н­ня 19 ли­пня.

Чо му са ме за раз поль сь кі по лі ти ки ви рі ши ли зно ву пе да - лю­ва­ти те­му «ге­но­ци­ду»? Рі­чни­ця трагедії — це при­від, але кон­текст зна­чно глиб­ший. Якщо про ана лі зу ва ти зов ніш ньо по лі - тич не та внут ріш ньо по лі тич не ста­но­ви­ще Укра­ї­ни, то на­ша дер­жа­ва сьо­го­дні пе­ре­бу­ває в скла­дній си ту а ції. На сам пе ред че рез втра­че­ний шанс ре­фор­му­ва­ти­ся, на що спро­мо­гла­ся та ж Поль­ща пі­сля роз­па­ду со­ці­а­лі­сти­чно­го та­бо ру. Зви чай но, ми ма ли різ ні стар­то­ві умо­ви, про­те укра­їн­ська вла­да, по­чи­на­ю­чи ще з 90-х ро­ків за­мість по­бу­до­ви силь­ної дер­жа­ви, зайня­ла­ся зов­сім ін­ши­ми ре­ча­ми. За час пре­зи­дент­ства Ле­о­ні­да Ку­чми в Укра­ї­ні фа­кти­чно бу­ла ство­ре­на кла­но­во-олі­гар­хі­чна си­сте­ма — на до­да­чу до тих про­блем, які за­ли­ша­ли­ся нам у спа док від Ро сійсь кої ім пе рії та Ра­дян­сько­го Со­ю­зу.

Два Май­да­ни змо­гли ли­ше по хит ну ти цю сис те му, але не зла­ма­ти її. В су­хо­му за­ли­шку во­ни слу­гу­ва­ли ли­ше для то­го, щоб за­мі­ни­ти один клан на ін­ший. То­му сьо­го­дні ми, по су­ті, жи­ве­мо в «мо­дер­ні­зо­ва­них 90-х». Ни­ні­шня вла­да ко­ри­сту­є­ться ти­ми ж ме то да ми в управ лін ні кра ї - ною, як і її по­пе­ре­дни­ки: про­тя­гу ван ня « по тріб них » лю дей на по­са­ди, пра­кти­ка офшо­рів, скан­да­ли з ко­ру­пці­єю, змі­на «під се­бе» за­ко­но­дав­ства, ство­ре­н­ня або онов­ле­н­ня по­лі­ти­чних про­е­ктів. І це да­ле­ко не пов­ний пе­ре­лік. А як сим­вол ста­ну кра­ї­ни — Ку­чма ве­де пе­ре­го­во­ри від іме­ні Укра­ї­ни в Мін­ську і вхо­дить до скла­ду Кон­сти­ту­цій­ної ко­мі­сії, яка про­по­нує змі­ни до Основ­но­го за­ко­ну. Та­ким чи­ном, на­ша дер­жа­ва до­сі за ли ша єть ся слаб кою, чим і ко - ри­сту­ю­ться су­сі­ди.

Ро­сія, яка дав­но пра­гне зни­щи­ти укра­їн­ську дер­жав­ність, всі ці ро­ки роз­бе­щу­ва­ла так зва­ну укра­їн­ську елі­ту і ди­вер­сій­но зни­щу­ва­ла на­шу кра­ї­ну із­се­ре­ди­ни. Вда­ри­ла ж во­на то­ді, ко­ли бу­ли ство­ре­ні умо­ви слаб­ко­сті — в лю­то­му 2014 р., оку­пу­вав­ши і ане­ксу­вав­ши Крим, а та­кож розв’язав­ши вій­ну на схо­ді Укра­ї­ни (оку­пу­ва­ла ча­сти­ну Дон­ба­су). Ро­сій­ська агре­сія та по­пе­ре­дня без­ді­яль­ність укра­їн­ської вла­ди про­тя­гом ба­га­тьох ро­ків в ре­зуль­та­ті за­бра­ла жи­т­тя ти­сяч укра­їн­ців, пі­дір­ва­ла су­ве­ре­ні­тет і те­ри­то­рі­аль­ну ці­лі­сність Укра­ї­ни. Зви­чай­но, Кремль не від­мо­ви­ться від сво­їх пла­нів — він і на­да­лі бу­де ро­би­ти все, щоб оста­то­чно ви­рі­ши­ти «укра­їн­ське пи­та­н­ня». Не ка­жу­чи про по­стій­не піджив­ле­н­ня во­єн­них дій на Дон­ба­сі, Ро­сія бу­де про­дов­жу­ва­ти під­ри­ва­ти си­ту­а­цію і в се­ре­ди­ні Укра­ї­ни, при­чо­му на рі­зних на­прям­ках.

Один з остан­ніх при­кла­дів — так зва­на хре­сна хо­да, яка ру ха­єть ся па ра­лель но дво­ма на - прям­ка­ми із за­хо­ду і схо­ду Укра­ї­ни на Ки­їв. «Рух Цер­кви Мо­сков­сько­го па­трі­ар­ха­ту більш ор­га­ні­зо­ва­ний, і це до­во­дить, що він ке­ру­є­ться зов­ні, — ко­мен­тує «Дню» ре­лі­гі­є­зна­вець Лю­дми­ла Фи­ли­по­вич (№ 120 за 11 ли­пня 2016 р.) — То­му до­каз за­яви Ца­рьо­ва. В цьо­му пла­ні про­ро­сій­ські си­ли, які хо­чуть по­вер­ну­тись до Укра­ї­ни ра­зом зі сво­єю клі­кою, ро­зі­гру­ють цер­ков­ну кар­ту, яку во­ни ро­зі­гру­ва­ли й до то­го. Ми ба­га­то ра­зів на­сту­па­ли на ті ж са­мі гра­блі, але іму­ні­тет так до­сі й не ви­пра­цю­ва­ли».

І ось са­ме в та­ких скла­дних умо­вах укра­їн­ської дер­жав­но­сті, поль­ська вла­да роз­гор­тає свій план на те­му Волинської трагедії — своє­рі­дний «на­ступ» на Укра­ї­ну із за­хо­ду. І схо­же, поль­ських по­лі­ти­ків не зу­пи­няє те, що бу­ло на­пра­цьо­ва­но з при­во­ду ці­єї те­ми за де­ся­ти­лі­т­тя між Укра­ї­ною та Поль­щею, зокре­ма спіль­ні за­яви — двох пре­зи­ден­тів, Укра­їн­ської гре­ко-ка­то­ли­цької цер­кви і Ри­мо-ка­то­ли­цької цер­кви в Поль­щі, двох пар­ла­мен­тів, які мі­стять фор­му­лу: «про­ща­є­мо і про­си­мо про­ще­н­ня».

По­ка­зо­вий мо­мент. Не­зва­жа­ю­чи на те, що ще 2003 ро­ку Ку­чма і то­ді­шній пре­зи­дент Поль­щі Але­ксандр Ква­снев­ський зро­би­ли спіль­ну за­яву «Про при­ми­ре­н­ня в 60-ту рі­чни­цю тра­гі­чних по­дій на Во­ли­ні», в якій йшло­ся про «вза­єм­не про­ще­н­ня», їх осо­би­сті вчин­ки ма­ли не­га­тив- ні на­слід­ки. І якщо із ро­л­лю Ку­чми все зро­зумі­ло, то пев­ним чи­ном зди­ву­ва­ла по­ве­дін ка Ква­снев­сько­го, який при­вів свою кра­ї­ну до Єв­ро­со­ю­зу і НАТО. Не хо­че­ться на­зи­ва­ти йо­го ді­яль­ність в Укра­ї­ні під­рив­ною, але він вніс свою ле­пту у збе­ре­жен­ні впли­ву на укра­їн­ські по­лі­ти­чні про­це­си ро­ди­ною Ку­чми—Пін­чу­ка. На­сам­пе­ред, са­ме за уча­сті і по­се­ре­дни­цтва Ква­снев­сько­го 2004 ро­ку під час по­ма­ран­че­вих по­дій, був про­ве­де­ний кру­глий стіл, який вре­гу­лю­вав про­ти­сто­я­н­ня, але за­клав «мі­ну» у ви­гля­ді кон­сти­ту­цій­них змін, які че­рез рік по­зба­ви­ли но­во­го пре­зи­ден­та ча­сти­ни пов­но­ва­жень, що при­зве­ло до руй­нів­но­го про­ти­сто­я­н­ня все­ре­ди­ні вла­ди. А ще то­ді бу­ли фа­кти­чно за­без­пе­че­ні га­ран­тії не­до­тор­кан­но­сті Ку­чмі, вра­хо­ву­ю­чи йо­го при­че­тність до спра­ви «Гон­га­дзе—По­доль­сько­го». На цьо­му ді­яль­ність Ква­снев­сько­го в Укра­ї­ні не при­пи­ни­ла­ся. Че­рез де­який час він очо­лив На­гля­до­ву ра­ду Ял­тин­ської фо­ру­му, який що­рі­чно про­во­дить ро­ди­на Ку­чми— Пін­чу­ка. Сво­єю ді­яль­ні­стю і уча­стю в YES Ква­снев­ський про­тя­гом ба­га­тьох ро­ків, по су­ті, до­по­ма­гав і до­по­ма­гає від­бі­лю­ва­ти дру­го­го пре­зи­ден­та. Ді­йшло до то­го, що Пін­чук і Ква­снев­ський по чер­зі агі­ту­ва­ли за ко­ли­шньо­го ре­гіо­на­ла Оле­ксан­дра Віл­ку­ла на мі­сце­вих ви­бо­рах 2015 ро­ку в Дні­прі.

...Не зу­пи­няє і звер­не­н­ня укра­їн­ських пар­ла­мен­та­рів до сво­їх поль­ських ко­лег. Зокре­ма, на­ро­дні де­пу­та­ти Укра­ї­ни за­про­по­ну ва ли ухва ли ти пар ла мен там двох кра­їн спіль­ну за­яву про те, «що вша­ну­ва­н­ня пам’яті не­вин­них жертв, без роз ді лен ня їх на «сво­їх» і «чу­жих», та роз­кри­т­тя прав­ди про то­го­ча­сні по­дії, якою б гір­кою во­на не бу­ла для укра­їн­ців і по­ля­ків, є на­шим спіль­ним обов’яз­ком». Однак поль­ські де­пу­та­ти про­мов­ча­ли. В за­па­сі, якщо по ля ки та ки не зу пи нять ся, укра­їн­ські пар­ла­мен­та­рі три­ма­ють ін ший про ект за яви, який мо же бу ти схва­ле­но Вер хов ною Ра­дою. В ньо­му, зокре­ма, йде­ться про те, що по­ля­ка­ми «на­да­на ви крив ле на, по лі тич но та юри - ди­чно не­ко­ре­ктна оцін­ка тра­гі­чної сто­рін­ки укра­їн­сько-поль­ської іс то рії, що сто су єть ся по дій на Во­ли­ні».

На­пев­но, поль­ська вла­да за­мість вша­ну­ва­н­ня пам’яті й ви­не­се­н­ня уро­ків із тра­гі­чних по­дій для обох кра­їн, ви­рі­ши­ла ви­ко­ри­ста­ти цю сто­рін­ку істо­рії із ви­го­дою для се­бе. Тоб­то, ко­ри­сту­ю­чись скла­дною си­ту­а­ці­єю в Укра­ї­ні та ро­сій­ською агре­сі­єю в Кри­му і на Дон­ба­сі, «за­стов­пи­ти» гео­по­лі­ти­чні ін­те­ре­си в ре­гіо­ні...

А іс то рич ні уро ки з Во - лин­ської трагедії та­кі. «Ситуація дов­ко­ла цьо­го кон­флі­кту роз­гор­та лась на тлі ні мець кої оку па - ції, — ко­мен­тує «Дню» Во­ло­ди - мир В’ ят ро вич, ди рек тор Укра - їн­сько­го ін­сти­ту­ту на­ціо­наль­ної пам’яті ( №108 за 21 черв­ня 2016 р.). — І ні по­ля­ки, і ні укра­їн­ці пов­ною мі­рою не кон­тро­лю­ва­ли си­ту­а­цію. Від­так у хо­ді цьо­го про ти сто ян ня обид ві сто ро ни бу­ли і ка­та­ми, і жер­тва­ми. То­му спро ба на зва ти ці по дії ге но ци - дом — це на­ма­га­н­ня за­крі­пи­ти аб­со­лю­тно одно­сто­рон­ній під­хід до оцін­ки цьо­го кон­флі­кту, а та­кож за­фі­ксу­ва­ти одно­сто­рон­ню ви ну ук ра їн ців. А з ін шо го бо - ку — це спро­ба при­хо­ва­ти фак - ти, що бу­ли зло­чи­ни з бо­ку поль­сько­го під­пі­л­ля, і ма­со­ві жер­тви з бо­ку укра­їн­сько­го на­се­ле­н­ня».

«Вва­жаю, поль­ські по­лі­ти­ки не на ча­сі роз­гля­да­ють цю про­бле­му, бо на­сам­пе­ред її по­вин­ні роз­гля­да­ти на­у­ков­ці та істо­ри­ки, пі­сля екс­пер­ти­зи яких якісь кро­ки ма­ють ро­би­ти ор­га­ни вла­ди, — ко­мен­тує «Дню» про­фе­сор, д.і.н., ди­ре­ктор Ін­сти­ту­ту укра­ї­но­знав­ства іме­ні І. Крип’яке­ви­ча НАН Укра­ї­ни Ми­ко­ла Ли­твин. — Істо­ри­ки ж до сих пір, на- при­клад, не при­йшли до яко­їсь кіль­ко­сті вби­тих: поль­ська сто­ро­на на­зи­ває ци­фри 60—200 тис. за­ги­блих по­ля­ків. Ми за­пи­ту­є­мо поль­ських істо­ри­ків: чим об­ґрун­то­ва­ні ці ци­фри? Во­лин­ський кра­є­зна­вець Іван Кузь­ко — єди­ний, хто пра­кти­чно зби­рає прі­зви­ща за­ги­блих і дає книж­ки по всіх ра­йо­нах. Він об’їздив ти­ся­чі сіл — пра­кти­чно всю Во­лин­ську, Рів­нен­ську, пів­ніч Тер­но­піль­ської обла­сті і зі­брав свід­че­н­ня ти­сяч осіб. Він на­по­ля­гає на то­му, що в то­му етно­по­лі­ти­чно­му кон­флі­кті мо­гло за­ги­ну­ти по 15— 20 тис. з обох бо­ків, і не біль­ше».

Той ди­скурс, який зно­ву за­ті­я­ла вла­да Поль­щі, та­кож до­во­дить — по­трі­бно кра­ще чи­та­ти пра­виль­ні книж­ки. І вча­сно. Своє сло­во що­до про­бле­ма­ти­ки га­зе­та «День» ска­за­ла ще 2004 ро­ку: в її Бі­блі­о­те­ці ви­йшла книж­ка «Війни і Мир, або «Укра­їн­ці — по­ля­ки: бра­ти/во­ро­ги, су­сі­ди...». За­ува­жи­мо, що це від­бу­ло­ся ще до по­ма­ран­че­вих по­дій і подаль­ших по­тря­сінь в Укра­ї­ні. У книж­ці роз­гля­ну­ті укра­їн­сько-поль­ські від­но­си­ни в істо­ри­чній ре­тро­спе­кти­ві, не оми­на­ю­чи го­стрих про­блем і не­при­єм­них за­пи­тань. В пе­ред­мо­ві до поль­сько­мов­но­го ви­да­н­ня ві­до­мий поль­ський ди­си­дент і жур­на­ліст Адам Мі­хник на­го­ло­сив: «Ро­змо­ва про істо­рію скла­дна, але не­об­хі­дна. Пи­та­н­ня в то­му, щоб спря­му­ва­ти свою дум­ку в май­бу­тнє, щоб усві­до­ми­ти, як ба­га­то в нас спіль­них цін­но­стей та ін­те­ре­сів, а та­кож, як ба­га­то ми ра­зом мо­же­мо до­сяг­ти». Тож, поль­ським по­лі­ти­кам вар­то б бу­ло на­сам­пе­ред до­слу­ха­ти­ся до слів сво­го зем­ля­ка-ін­те­ле­кту­а­ла.

«ДИСКУСІЮ ЩО­ДО ВОЛИНСЬКОЇ ТРАГЕДІЇ У ПОЛЬ­ЩІ Я РОЗГЛЯДАЮ В КОНТЕКСТІ ГІБРИДНОЇ РОСІЙСЬКО-УКРА­ЇН­СЬКОЇ ВІЙНИ» Окса­на КАЛІЩУК, про­фе­сор, д.і.н., спе­ці­а­ліст у сфе­рі укра­їн­сько-поль­ських від­но­син пер­шої по­ло­ви­ни ХХ ст., Схі­дно­єв­ро­пей­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет іме­ні Ле­сі Укра­їн­ки:

— Рі­ше­н­ня поль­сько­го се­на­ту і дискусію що­до Волинської трагедії я розглядаю в контексті гібридної російсько-укра­їн­ської війни. Зро­зумі­ло, що вну­трі­шня ситуація в Поль­щі спри­яє цьо­му і там є се­ре­до­ви­ща, за­ці­кав­ле­ні в на­гні­тан­ні ці­єї те­ми та ан­ти­укра­їн­ської істе­рії. Але, крім то­го, ці на­строї пі­ді­грі­ва­ю­ться, що до­бре про­сте­жу­є­ться остан­ні­ми ро­ка­ми за ба­га­тьма па­ра­ме­тра­ми: ді­яль­ні­стю ки­шень­ко­вих поль­ських псе­во­до­пар­тій як Zmiana та ін. Ті ж са­мі про­бле­ми — істо­ри­чні не­по­ро­зу­мі­н­ня, по­лі­ти­чні не­узго­дже­но­сті — Пу­тін ви­ко­ри­сто­вує, на­при­клад, у поль­сько-ні­ме­цьких від­но­си­нах, і ігно­ру­ва­ти це не мо­жна.

Та­кі дії по­ля­ків, во­че­видь, не спри­я­ти­муть поль­сько-укра­їн­ським від­но­си­нам. Звер­не­н­ня про те, щоб ви­зна­ти дії УПА як «ге­но­цид», будь-яким сві­до­мим укра­їн­цем спри­йма­ти­ме­ться дуже

скла­дно. Тре­ба ро­зу­мі­ти, що у будь-якій ар­мії не­має ли­ше по­зи­ти­ву, то­му що йде­ться про вій­ну. Ро­зу­мі­ю­чи це, тре­ба чі­тко роз­рі­зня­ти, що є ре­чі, за які ми ша­ну­є­мо Укра­їн­ську пов­стан­ську ар­мію (як по­ля­ки ша­ну­ють Ар­мію Кра­йо­ву), але є ре­чі, за які ми її не бу­де­мо хва­ли­ти. Зро­зумі­ло, що ми ша­ну­є­мо УПА за бо­роть­бу за не­за­ле­жність Укра­ї­ни і про­ти на­ци­стів та ко­му­ні­сти­чно­го ре­жи­му.

До сло­ва, якщо в Поль­щі став­лять пам’ятник Піл­суд­сько­му, ми це спри­йма­є­мо із ро­зу­мі­н­ням. Якщо ж укра­їн­ці став­лять пам’ятник Бан­де­рі чи Шу­хе­ви­чу, це одра­зу зді­ймає ґвалт за кор­до­ном. Укра їн ці і по ля ки ма ють зро­зу­мі­ти, що у ко­жно­го з на­ро­дів є свої ге рої, і ми ма є мо да ти мо­жли­вість ви­зна­ча­ти цих ге­ро­їв са мо стій но, не втру ча ю чись, хто і ко­му має ста­ви­ти пам’ятни­ки. Як ска зав по кій ний го ло ва Ін­сти ту ту на ці о наль ної пам’ яті Поль­щі Януш Кур­ти­ка, є те­ми, про які тре­ба до­мо­ви­тись, що про них не тре ба до мов­ля ти ся. На пев­но­му ета­пі по­трі­бно до­зво­ли­ти фун к ці о ну ва ти са мо стій ним ві­зі­ям і по­сту­по­во за до­по­мо­гою фа­хів­ців та ін­те­ле­кту­а­лів ці ві­зії на­бли­жа­ти. На­то­мість цю те­му по­стій­но ви­ко­ри­сто­ву­ють по­лі­ти­ки. Щой­но в істо­ри­чне ми­ну­ле вла зять по лі ти ки, при ми рен ня зна­йти дуже скла­дно.

В умо­вах війни по­ля­ки ма­ють ро­зу­мі­ти укра­їн­ців, оскіль­ки в них бу­ла ана­ло­гі­чна го­стра і бо­лю­ча дис­ку­сія що­до поль­сько-єв­рей­ських від­но­син. До­хо­ди­ло до то­го, що всі зло­чи­ни вчи­ня­ли по­ля­ки, які му­сять ви­ба­ча­ти­ся пе­ред єв­ре­я­ми. Во­ни не ро­зумі­ли, чо­му їх пре­зи­дент зро­бив це в 2001 і 2011 рр.

При­ми­ре­н­ня — це дуже скла­дний про­цес. Одна спра­ва — офі­цій­ний рі­вень при­ми­ре­н­ня — же­сти пре­зи­ден­тів, пар­ла­мен­тів і т.д. Якщо зга­да­ти у 2003 ро­ці офі­цій­ний жест при­ми­ре­н­ня у Пав­лів­ці, який з укра­їн­сько­го бо­ку ро­бив то­ді­шній пре­зи­дент Ле­о­нід Ку­чма, то він не мав аб­со­лю­тної під­трим­ки укра­їн­сько­го су­спіль­ства. Але окрім офі­цій­но­го, є су­спіль­ний рі­вень при­ми­ре­н­ня, а він зна­чно скла­дні­ший. У цьо­му ви­рі­шаль­на роль му­сить бу­ти за цер­квою та ін­те­ле­кту­а­ла­ми, але су­спіль­ства при­ми­ря­ться між со­бою ли­ше то­ді, ко­ли при­пи­не пра­цю­ва­ти схе­ма одно­бо­ко­сті у сприйнят­ті по­дій. Сьо­го­дні по­ля­ки не за­пе­ре­чу­ють, що ма­ють май­же одно­стай­ність у то­му, що вин­ні у трагедії ли­ше укра­їн­ці, а по­ля­ки — жер­тви у цій си­ту­а­ції. При цьо­му ігно­ру­ю­ться укра­їн­ські жер­тви укра­їн­сько-поль­сько­го про­ти­сто­я­н­ня, які бу­ли до­во­лі ве­ли­ки­ми і від­чу­тни­ми. Та на­віть від­но­сно лі­бе­раль­ні поль­ські на­у­ков­ці на­зи­ва­ють це «від­пла­тни­ми акці­я­ми». За та­кої одно­бо­ко­сті при­ми­ре­н­ня ускла­дню­є­ться.

Во­дно­час со­ціо­ло­гі­чні до­слі­дже­н­ня по­ка­зу­ють, що від­со­ток по­ля­ків, які зна­ють про Во­лин­ську тра­ге­дію і спри­йма­ють по­ля­ків як її жертв, збіль­шу­є­ться з ко­жним 5-річ­чям. Тож пра­ві, які при­йшли там до вла­ди, акту­а­лі­зу­ють цю те­му. Але я зго­дна з тим, що во­ни не фор­му­ють ба­че­н­ня су­спіль­ства — во­ни йо­го чу­ють і від­по­від­а­ють. Аб­со­лю­тно так са­мо від­по­від­ає Пу­тін на за­пит ро­сій­сько­го су­спіль­ства: якби се­ред ро­сі­ян не бу­ло ши­ро­кої під­трим­ки йо­го по­лі­ти­ці, він би не про­був при вла­ді стіль­ки ро­ків.

Але є й ін­ша ча­сти­на Поль­щі — це лі­бе­раль­ні ін­те­ле­кту­аль- ні се­ре­до­ви­ща, які ра­ні­ше ре­пре­зен­ту­ва­ла Gazeta Wyborcza, Адам Мі­хнік і т.д. На пре­ве­ли­кий жаль, за­раз їх чу­ти мен­ше, на­то­мість зна­чно гу­чні­ше го­во­рять пра­ві се­ре­до­ви­ща.

— Я був на­ро­дним де­пу­та­том, ко­ли ми до­мо­ви­ли­ся із поль­ським Сей­мом, який одно­ча­сно о 12-й го­ди­ні із Вер­хов­ною Ра­дою при­ймав рі­ше­н­ня про Во­лин­ську тра­ге­дію. Спіль­ний текст мав узго­дже­ні оцін­ки, зро­бле­ні Укра­ї­ною і Поль­щею. По­тім чо­мусь Поль­ща по­ча­ла їх пе­ре­гля­да­ти. Те, що в су­спіль­стві мо­жуть існу­ва­ти рі­зні то­чки зо­ру — це при­ро­дно для де­мо­кра­тії. Але ко­ли вла­да весь час змі­нює свої оцін­ки, це не­без­пе­чно, оскіль­ки та­кій вла­ді до­ві­ря­ти скла­дно. Якщо змі­ню­ва­ти оцін­ки зі змі­ною пре­зи­ден­та, то­ді кра­ще їх зов­сім не ро­би­ти. Тим біль­ше, к оли м ова й де п ро м іждер­жав­ні до­мов­ле­но­сті. Поль­ський се­нат сьо­го­дні пе­ре­гля­дає цю оцін­ку, за­яв­ля­ю­чи, що Укра­ї­на здій­сни­ла ге­но­цид що­до по­ля­ків у 1943 ро­ці.

Якщо ми вже прийня­ли спіль­не рі­ше­н­ня, то укра­їн­ській вла­ді вза­га­лі не тре­ба ре­а­гу­ва­ти. Са­ме цим ми на­го­ло­си­мо, що сво­їх оці­нок ми не змі­ню­є­мо і на­віть не хо че мо об го во рю ва ти це пи - та­н­ня. Якщо це так ва­жли­во для по ля ків на рів ні пар ла мен­ту — не­хай обго­во­рю­ють, а якщо ми на рів­ні вла­ди втя­гне­мо­ся в дискусію, це озна ча ти ме, що ми знов ста­ви­мо це пи­та­н­ня для пе­ре­гля­ду. Ми свої рі­ше­н­ня не пе­ре­гля­да ємо.

Як ка­за­ли гре­ки, той, хто весь час ди­ви­ться на­зад, йо­му ні­ко­ли ди­ви­ти­ся впе­ред. Тож тре­ба ду­ма­ти, як та ситуація, яка ма­ла мі­сце в 1943 ро­ці, по­вин­на сьо­го­дні слу­жи­ти — для по­лі­пше­н­ня чи для ускла­дне­н­ня сто­сун­ків із Поль­щею. Укра­ї­на сто­їть на то­му, що ця важ­ка тра­гі­чна сто­рін­ка вже оці­не­на, а істо­ри­ки не­хай да­лі до­слі­джу­ють ці по­дії — це їх спра­ва. Цю те­му ми бу­де­мо ви­сві­тлю­ва­ти на рів­ні ЗМІ, кон­фе­рен­цій, кру­глих сто­лів, якщо в цьо­му ви­ни­кне по­тре­ба, але не на рів­ні вла­ди.

До ре­чі, 44 поль­ські ді­я­чі, се­ред яких три поль­ські пре­зи­ден­ти, від­по­ві­ли на наш лист, який під­пи­са­ла на­ша сто­ро­на, в то­му чи­слі я й Ві­ктор Ющен­ко. Во­ни ви­ба­чи­ли­ся і ска­за­ли, що наш лист є дуже слу­шним, ар­гу­мен­то­ва­ним, і за­зна­чи­ли, що їм при­кро за те, що укра­їн­ців мор­ду­ва­ли поль­ськи­ми ру­ка­ми, а по­ля­ків — укра­їн­ськи­ми.

У нас же не­має ін­шо­го шля ху, окрім як ви ба чи тись, оскіль ки тих лю дей, які зай ма - ли­ся мор­ду­ва­н­ня­ми, вже не­має. Є та­ка де­лі­ка­тна річ: я вва­жаю, що ми ма­є­мо за­су­ди­ти тих укра­їн­ців, які вби­ва­ли або рі­за­ли по­ля ків, і ска за ти, що це зві ря чі дії, які не мо­жуть бу­ти ви­прав­да­ні за будь-яких умов. Але по­ля­ки хо­чуть, аби ми за­су­ди­ли не ли­ше тих, хто так ді­яв, а ви­ма­га­ють від нас за­су­ди­ти на­ціо­на­лі­сти­чну ор­га­ні­за­цію як та­ку, яка це ро­би­ла. Сьо­го­дні ця на­ціо­на­лі­сти­чна ор­га ні за ція, про яку йдеть ся, і за­га лом ук ра їнсь кі на ці о на ліс ти ги­нуть на Дон­ба­сі, ги­ну­ли під час Ре во лю ції Гід нос ті, за хи ща ю чи зем лю, іс то рію і свій на род. Якщо ми ра­птом за­су­ди­мо на­ціо­на­лі­сти­чні ор­га­ні­за­ції, ми по­ро­ди­мо в су­спіль­стві су­про­тив.

І це на­ше пра­во — як на­зи­ва ти ву ли ці, ко му ста ви ти пам’ ят ни ки. По ля ки пи та ють: « То ді нам слід ви зна ти Бан де - ру? » . Ми ні ко ли не ста ви ли і не по ста ви мо пи тан ня про те, щоб по ля ки ви зна ва ли Бан де ру. Біль­ше то­го, ми ні­ко­ли не по­ста­ви­мо пи­та­н­ня про те, ко­го ви­зна­ва ти чи не ви зна ва ти з Ар­мії Край о вої, яка вби ва ла ук ра їн - ців. Якщо ми де­мо­кра­ти­чні кра - їни, ми ма­є­мо жи­ти за де­мо­кра - тич ни ми прин ци па ми: кож на на ція і на род має пра во са мо - стій но ви зна ча ти свою іс то рію, по лі ти ку і курс. А ви хо дить, що спо чат ку Ро сія нам вка зу ва ла, що ро би ти, те пер по ля ки го во - рять, що нам ро би ти. Хі ба ми у них най­ми­чка?

Про­бле­ма в то­му, що ми слабкі. Якби ми бу­ли сильною і послідовною державою, такого б не відбувалося. Уя­віть ін­шу кра­ї­ну, у якій би гру­па де­пу­та­тів з більш ніж 140 осіб по­їха­ла до Поль­щі і на ко­лі­нах про­си­ла поль­ський Сейм ви­зна­ти укра­їн­ські дії ге­но­ци­дом від­но­сно по­ля­ків (в 2013 ро­ці 148 де­пу­та­тів із «Пар­тії ре­гіо­нів» та КПУ звер­ну­ли­ся до поль­сько­го Се­йму ви­зна­ти по­дії на Во­ли­ні ге­но­ци­дом. — Ред.)! То­ді я при­їхав до поль­сько­го Се­йму і роз­по­вів, що це не по­зи­ція укра­їн­ської біль­шо­сті. Я та­кож зу­стрів­ся із то­ді­шнім пре­зи­ден­том Ко­мо­ров­ським, по­зи­ці­єю яко­го що­до від­но­син Укра­ї­ни й Поль­щі я був вра­же­ний, бо це зра­зок ро­зу­мі­н­ня си­ту­а­ції. На­при­кін­ці на­шої роз­мо­ви він ска­зав: «Не­зва­жа­ю­чи на по­шко­дже­ну но­гу, я пі­шки пі­шов би до Ма­тки Бо­жої, аби весь час по­лі­пшу­ва­ти на­ші від­но­си­ни». Є та­ка по­зи­ція, є по­зи­ція 44 поль­ських ін­те­лі­ген­тів та по­лі­ти­ків, які по­про­си­ли в укра­їн­ців ви­ба­че­н­ня.

«ПРО­БЛЕ­МА В ТО­МУ, ЩО МИ СЛАБКІ. ЯКБИ МИ БУ­ЛИ СИЛЬНОЮ І ПОСЛІДОВНОЮ ДЕРЖАВОЮ, ТАКОГО Б НЕ ВІДБУВАЛОСЯ» Ле­о­нід КРАВЧУК, пер­ший Пре­зи­дент Укра­ї­ни:

ФОТО РЕЙТЕР

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

2004 РО­КУ ГА­ЗЕ­ТА «День» ВИДАЛА КНИЖКУ «ВІЙНИ І МИР, АБО УКРА­ЇН­ЦІ — ПО­ЛЯ­КИ: БРА­ТИ/ВО­РО­ГИ, СУ­СІ­ДИ...», ЯКА ВИ­ЙШЛА УКРАЇНСЬКОЮ ТА ПОЛЬСЬКОЮ МОВАМИ. ЩЕ ДО БА­ГА­ТЬОХ ПО­ДІЙ В УКРА­Ї­НІ НАМИ БУ­ЛИ РОЗСТАВЛЕНІ АКЦЕНТИ В УКРА­ЇН­СЬКО-ПОЛЬ­СЬКИХ ВІД­НО­СИ­НАХ

ОКСА­НА КАЛІЩУК

ЛЕ­О­НІД КРАВЧУК

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.