«Рі­чка-бе­ре­ги­ня»

Гро­мад­ська акти­віс­тка, го­ло­ва ру­ху «По­чай­на» Ан­на­бел­ла Мо­рі­на — про по­ря­ту­нок лі­то­пи­сної во­до­йми і на­шої істо­ри­чної пам’яті

Den (Ukrainian) - - Суспільство -

во­дна си­сте­ма, по якій іде те­чія, в яку впа­да­ють ті са­мі рі­чки, що і впа­да­ли в По­чай­ну, тіль­ки ці рі­чки ни­ні за­ку­ті в ко­ле­кто­ри. По­чай­на є те­пер силь­но ви­до­змі­не­ним во­дним об’ єктом, во­на є си­сте­мою, до якої вхо­дить шість озер Опе­чень, рі­чка, озе­ро бі­ля гир­ла і рі­чка, яка впа­дає в за­то­ку Вов­ко­ва­та.

На кар­ті 1930 ро­ку рі­чка ще під­пи­са­на «По­чай­на». Тут перед спо­ру­дже­н­ням Обо­ло­ні пра­цю­ва­ли ар­хе­о­ло­ги — є їхні кар­ти і їхні за­ува­же­н­ня про те, що са­ме тут, у вер­хів’ ї, во­на бу­ла По­чай­на. Але на кар­тах 1943- го, 1950 ро­ку вже не ви­дно, щоб рі­чку під­пи­су­ва­ли, однак во­на ще існу­ва­ла в по­бу­ті, ось і на­зва зга­ду­ва­лась. У ре­зуль­та­ті зро­би­ли ре­кон­стру­кцію ру­сла, і По­чай­на втра­ти­ла на­зву. То­ді ж озе­рам да­ли на­зву Опе­чень.

ПО­РЯ­ТУ­НОК

Усе по­ча­ло­ся з озе­ра Йор­дан­сько­го. Я дав­но по­ряд із ним жи­ву і звер­ну­ла ува­гу, що люди ку­па­ю­ться в ньо­му, хоч там і на­пи­са­но: «Те­хні­чне озе­ро». Я теж по­ча­ла в ньо­му пла­ва­ти. Зда­ва­ла йо­го во­ду на ана­ліз: ре­зуль­тат ви­явив­ся ду­же хо­ро­шим — жо­дних шкі­дли­вих ре­чо­вин, ме­та­лів, крім то­го, при­су­тні каль­цій і ма­гній, що свід­чить про те, що в озе­рі б’ють клю­чі.

Я на­пи­са­ла пост у « Фейс­бу­ку » про те, як ме­ні по­до­ба­лось у ньо­му пла­ва­ти. А по­тім ме­ні по­ві­до­ми­ли, що йо­го зби­ра­ю­ться час­тко­во за­си­па­ти, щось на ньо­му будувати. То­ді ви­яви­лось, що про­бле­ма не ли­ше в цьо­му, то­му що озе­ра Опе­чень — це ча­сти­на По­чай­ни, і по­трі­бно за­йма­ти­ся рі­чкою.

Я ді­зна­ла­ся про пла­ни сто­ли­чної вла­ди про­кла­сти по при­ро­дно­му ру­слу По­чай­ни до­ро­гу. По­ча­ли бо­ро­ти­ся.

Люди від­гу­ку­ва­ли­ся по­сту­по­во. По­чай­на — це на­дія. Рі­чку у всі ві­ки лю­би­ли чи­ма­ло кра­є­знав­ців і пи­сьмен­ни­ків. У ній не ви­пад­ко­во хре­сти­ли Русь, во­на бу­ла ті­єю рі­чкою, яка про­ті­ка­ла ближ­че до Ки­є­ва, мир­ною, спо­кій­ною. Ба­га­то древ­ніх по­се­лень бу­ло на ній. Са­ме став­ле­н­ня до рі­чки бу­ло, як до бе­ре­ги­ні: во­на бу­ла улю­бле­ною.

Люди ду­же до­бре під­три­му­ють по­ді­бні іні­ці­а­ти­ви, особливо в Ін­тер­не­ті, але не ли­ше в ньо­му. Адже ми про­ве­ли вже 10 мі­тин­гів, на остан­ньо­му бу­ло вже близько 600 осіб. Про­те нам та­кож про­сто по­ща­сти­ло, то­му що про­ект до­ро­ги за­че­пив ще й ін­те­ре­си ін­ших: во­на про­йшла по при­ва­тній вла­сно­сті — і на­род від­ре­а­гу­вав. Є спіль­на об’ єд­на­вча ідея: всі го­во­ри­ли про рі­чку.

Ко­ли рі­чку хо­ті­ли за­ко­па­ти під до­ро­гу, нас під­три­ма­ли всі аде­ква­тні люди. Нам на­да­ють під­трим­ку «Са­мо­по­міч», «Ба­тьків­щи­на», «Сво­бо­да», але є й ін­ші: у нас не­має яко­їсь по­лі­ти­чної прив’яз­ки. Ду­же до­бре, що до нас під­клю­чив­ся на­ра­зі і го­ло­ва ра­йо­ну, тоб­то на 28 липня « Зе­лен­бу­ду » по­став­ле­но зав­да­н­ня бла­го­устрою, за­ді­я­на пре­са. Раніше ми все ро­би­ли са­мі. До ре­чі, рі­чка не­гли­бо­ка, але ж за нею ні­хто не до­гля­дав 30—40 ро­ків, її мо­жна роз­чи­сти­ти: для цьо­го за­лу­чи­мо «Пле­со».

«ДІА­ЛОГ РЕ­ЛІ­ГІЙ, КУЛЬТУР І ЕПОХ»

Го­лов­на на­ша ме­та — ство­ри­ти тут істо­ри­чний за­по­від­ник, ви­би­ра­ю­чи зем­лі вздовж ру­сла, істо­ри­чні ланд­ша­фти. Це бла­го­устрій не ли­ше рі­чки, а й озер. Ми та­кож хо­че­мо від­ро­ди­ти древ­нє по­се­ле­н­ня, зна­йде­не ар­хе­о­ло­га­ми Шов­ко­пля­са­ми на бе­ре­зі По­чай­ни, в са­мо­му її вер­хів’ї. Ми вже пі­ді­йшли впри­тул до то­го, щоб пам’ ятку по­да­ва­ти на ре­є­стра­цію як істо­ри­чно-куль­тур­ний ланд­шафт до­ли­ни лі­то­пи­сної рі­чки По­чай­ни, вклю­ча­ю­чи всі ар­хе­о­ло­гі­чні по­се­ле­н­ня.

Ство­рю­ю­чи на бе­ре­гах рі­чки уні­каль­ний парк, ми збе­рі­га­є­мо ланд­шафт, але вно­си­мо в ньо­го де­які еле­мен­ти ди­зай­ну. Як діа­лог ре­лі­гій, культур і епох — щоб пред­ста­ви­ти там ко­жну куль­ту­ру або епо­ху, або ре­лі­гію, за до­по­мо­гою за­со­бів ми­сте­цтва під­кре­слю­ю­чи в ній кра­ще, — і щоб це бу­ло не­кон­флі­ктно. По­чай­на — рі­чка-бе­ре­ги­ня, яка об’єд­нує, при­ми­ряє рі­зне. Для ме­не це мо­жли­вість по­ка­за­ти — те, що, зда­ва­ло­ся б, по­мер­ло, — жи­ве».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.