Ге­рої не вми­ра­ють

Den (Ukrainian) - - Iсторія Та «я» -

Ду­ма­є­ться, ці не­за­бу­тні ряд­ки ве­ли­ко­го бол­гар­сько­го по­е­та й бор­ця за во­лю Ві­тчи­зни Хри­сто Бо­те­ва (1848—1876) з ба­ла­ди «Ха­джи Ди­митр» й без пе­ре­кла­ду лег­ко зро­зу­міє ко­жен укра­ї­нець. На Ба­тьків­щи­ні Бо­тев, чий твор­чий до­ро­бок вклю­чає ли­ше 20 по­е­зій та де­кіль­ка лі­те­ра­тур­но­кри­ти­чних ста­тей, дав­но, спра­ве­дли­во й на­зав­жди ви­зна­ний най­біль­шим май­стром сло­ва та на­ціо­наль­ним ге­ро­єм Бол­га­рії. І не див­но: перед на­ми — одна з тих ди­во­ви­жних осо­би­сто­стей, котрі не ли­ше про­го­ло­шу­ва­ли у на­тхнен­них по­е­ти­чних фор­му­лах го­тов­ність від­да­ти жи­т­тя за сво­бо­ду рі­дної зем­лі, а й ре­аль­но ро­би­ли це. На­віть (а мо­жли­во, тим біль­ше) в тих си­ту­а­ці­ях, ко­ли спів­від­но­ше­н­ня сил бу­ло аб­со­лю­тно без­на­дій­ним... Хри­сто Бо­тев за­ги­нув у бою про­ти тур­ків у ві­ці 28 ро­ків.

В Бол­га­рії Бо­тев офіційно ви­зна­ний одним з «чо­ти­рьох ве­ли­ких» кер­ма­ни­чів на­ціо­наль­но-ви­зволь­но­го ру­ху про­ти осман­сько­го па­ну­ва­н­ня (1868—1878 рр.), по­ряд із Ва­си­лом Лев­ским, Лю­бе­ном Ка­ра­ве­ло­вим та Ге­ор­гі­єм Ра­ков­ским. В «до­бу со­ці­а­лі­зму» (1944—1990) про­ра­дян­ські уря­ди Бол­га­рії по­да­ва­ли образ ве­ли­ко­го на­ціо­наль­но­го ге­роя, по­е­та, пу­блі­ци­ста, гро­мад­сько­го ді­я­ча пе­ре­дов­сім як «по­лум’яно­го дру­га ро­сій­сько­го народу», «не­злам­но­го при­хиль­ни­ка со­ці­а­лі­сти­чно­го вче­н­ня», як «бли­ску­чий при­клад справ­жньо­го, пе­ре­ко­на­но­го ін­тер­на­ціо­на­лі­ста» то­що. Зро­зумі­ло, що істо­ри­чний Хри­сто Бо­тев був по­ста­т­тю не­зрів­нян­но скла­дні­шою й су­пе­ре­чли­ві­шою. Чи нам, укра­їн­цям, ці­лі по­ко­лі­н­ня яких ма­ли спра­ву з «від­ре­ту­шо­ва­ни­ми», «філь­тро­ва­ни­ми» та «цен­зу­ро­ва­ни­ми » Та­ра­сом Шев­чен­ком, Іва­ном Фран­ком, Ле­сею Укра­їн­кою (та хі­ба ли­ше з ни­ми?) — не ро­зу­мі­ти цьо­го!

Яким був жит­тє­вий і твор­чий шлях ре­аль­но­го Хри­сто Бо­те­ва, ті­єї лю­ди­ни, без по­дви­гу якої не бу­ло б, по­за сум­ні­вом, і не­за­ле­жної Бол­га­рії? Він на­ро­див­ся у сім’ї на­ро­дно­го вчи­те­ля Бо­тю Пе­тко­ва та Іван­ки Бо­те­вої у мі­сте­чку Ка­ло­фе­рі. Бо­тю Пе­тков був ві­до­мим і ша­но­ва­ним ді­я­чем бол­гар­сько­го на­ціо­наль­но­го від­ро­дже­н­ня, він був пе­ре­ко­на­ний (ціл­ком спра­ве­дли­во), що осві­та рі­дною мо­вою, по­бу­до­ва­на на мі­цних за­са­дах цін­но­стей на­ціо­наль­ної істо­рії та куль­ту­ри, є най­по­ту­жні­шим за­со­бом звіль­не­н­ня Бол­га­рії від іно­зем­но­го (ту­ре­цько­го) яр­ма. Хри­сто (у ро­ди­ні бу­ло 9 ді­тей) все жи­т­тя ша­ну­вав ідеї ба­тька та йо­го спра­ву, про­те вже в юно­сті ді­йшов пе­ре­ко­на­н­ня, що одні­єї осві­ти, за всі­єї її ви­ня­тко­вої ва­жли­во­сті, все ж та­ки не­до­ста­тньо. Для звіль­не­н­ня від осман­сько­го яр­ма (500-рі­чно­го!) не­об­хі­дна, як ви­рі­шив для се­бе Хри­сто, ре­аль­на, кон­кре­тна дія. Ре­во­лю­цій­на дія. Не­об­хі­дне ре­во­лю­цій­не пов­ста­н­ня.

1863 ро­ку Бо­тю Пе­тков, який зав­жди ці­ка­вив­ся ро­сій­ською лі­те­ра­ту­рою, яко­юсь мі­рою по­ді­ля­ю­чи по­ши­ре­ні то­ді в Бол­га­рії ілю­зії що­до Росії як «ве­ли­кої, без­ко­ри­сли­вої ви­зво­ли­тель­ки слов’ян» (як по­ба­чи­мо, йо­го син Хри­сто ста­вив­ся до цьо­го іна­кше!), від­пра­вив 15-рі­чно­го май­бу­тньо­го ве­ли­ко­го по­е­та до Оде­ської гім­на­зії, де та­ла­но­ви­тий хло­пець швид­ко за­хо­пив­ся тво­ра­ми Бє­лін­сько­го, Чер­ни­шев­сько­го, До­бро­лю­бо­ва, Пи­са­рє­ва та ін­ших ро­сій­ських «ре­во­лю­цій­них де­мо­кра­тів» — то­ді­шніх «во­ло­да­рів дум». Про це ду­же ба­га­то і охо­че пи­са­ли в «на­ро­дній Бол­га­рії». Про­те не пи­са­ли (із зро­зумі­лих при­чин) про те, що пі­зні­ше, на­був­ши вже по­лі­ти­чно­го до­сві­ду і зро­зу­мів­ши «ви­зволь­ну шля­хе­тність» Ро­сій­ської ім­пе­рії, Бо­тев пи­сав про цю дер­жа­ву так: «Ро- сія, ця роз­пу­сни­ця і вда­ва­на за­хи­сни­ця слов’ян, вжи­ває більш ра­ди­каль­них за­хо­дів, аби стер­ти з ли­ця зем­лі бол­гар­ські ко­ло­нії».

Пі­сля за­кін­че­н­ня Но­во­ро­сій­сько­го уні­вер­си­те­ту в Оде­сі Хри­сто пра­цю­вав вчи­те­лем у се­лі За­ду­на­їв­ці (те­пер Ар­цизь­кий ра­йон Оде­ської обла­сті). У кві­тні 1866 ро­ку, під вра­же­н­ням по­стрі­лу «на­ро­дни­ка» Дми­тра Ка­ра­ко­зо­ва в ім­пе­ра­то­ра Оле­ксан­дра ІІ, 18-рі­чний Хри­сто по­ки­дає вчи­те­лю­ва­н­ня, зро­бив­ши ви­бір на ко­ристь ре­во­лю­ції (він вва­жав, що по­лі­ти­чна сво­бо­да Ро­сій­ської ім­пе­рії та звіль­не­н­ня її на­ро­дів є ва­жли­вою пе­ред­умо­вою ви­зво­ле­н­ня Бол­га­рії, про­те ото­то­жню­вав по­лі­ти­чну сво­бо­ду з ре­во­лю­ці­єю. І тут він аж ні­як не був са­мо­тнім) та за­ли­шає те­ре­ни Оде­щи­ни. Пі­сля ро­ку по­не­ві­рянь, при­був­ши до Кон­стан­ти­но­по­ля вже як за­гар­то­ва­ний про­па­ган­дист і агі­та­тор, Бо­тев пу­блі­кує в жур­на­лі «Гай­да» свій пер­ший вірш «Мо­їй ма­те­рі», де яскра­ва емо­цій­на на­сна­же­ність по­єд­ну­є­ться із чі­ткою іде­єю боротьби за сво­бо­ду. У то­му ж 1867 ро­ці Бо­тев ро­бить спро­бу по­вер­ну­ти­ся на ба­тьків­щи­ну, стає ре­да­кто­ром під­піль­но­го лис­тка «Бол­га­рин», про­те че­рез пе­ре­слі­ду­ва­н­ня емі­гру­вав до Ру­му­нії.

Сер­йо­зний вплив на по­е­та спра­ви­ла зу­стріч із Сер­гі­єм Не­ча­є­вим, ро­сій­ським ре­во­лю­ціо­не­ром та те­ро­ри­стом, ав­то- ром сум­но­ві­до­мо­го «Ка­те­хі­зи­су ре­во­лю­ціо­не­ра», що від­бу­ла­ся у 1868 ро­ці (за ча­сів Чер­вен­ко­ва та Жив­ко­ва, у 50 — 80-ті ро­ки ХХ сто­лі­т­тя, в Бол­га­рії бу­ло за­бо­ро­не­но зга­ду­ва­ти цей факт). Є під­ста­ви ду­ма­ти, що Не­ча­єв при­ва­бив на­шо­го ге­роя аб­со­лю­тною без­ком­про­мі­сні­стю, го­тов­ні­стю не ви­го­ло­шу­ва­ти кра­си­ві, але по­ро­жні фра­зи про «бо­роть­бу з ти­ра­на­ми», а мов­чки, без зай­вих слів, ти­хо, при­хо­ва­но, ме­то­ди­чно зни­щу­ва­ти цю ти­ра­нію (те, що при цьо­му весь на­род, в то­му чи­слі й «свої», роз­по­ді­ля­ли­ся на ка­те­го­рії у за­ле­жно­сті від ко­ри­сті для «во­ждів» ре­во­лю­ції, то­чні­ше для «во­ждя», да­ле­ко не всі­ма бу­ло усві­дом­ле­но крізь мо­рок і ту­ман ре­во­лю­цій­ної «ро­ман­ти­ки»...). Є та­кож під­ста­ви вва­жа­ти, що за­хо­пле­н­ня Не­ча­є­вим — то бу­ла та­ка «хвороба», від якої Хри­сто зре­штою ви­лі­ку­вав­ся.

В той же час Бо­тев всту­пає в організацію «Мо­ло­да Бол­га­рія», очо­лив­ши її ра­ди­каль­не кри­ло. Серед іде­о­ло­гів ви­зволь­но­го ру­ху, по­гля­ди та пра­ці яких за­ли­ши­ли пев­ний слід у сві­до­мо­сті по­е­та, вар­то ще вка­за­ти зна­ме­ни­то­го анар­хі­ста та ре­во­лю­ціо­не­ра Ми­хай­ла Ба­ку­ні­на. З ве­ли­ким за­хо­пле­н­ням Хри­сто за­йма­є­ться та­кож пи­та­н­ням про «все­слов’ян­ську ре­во­лю­цію», у пе­ре­мо­зі якої на всіх слов’янських те­ре­нах, а особливо на те­ри­то­рії Ро­сій­ської ім­пе­рії, він ба­чив ре­аль­ну га­ран- тію і на­ціо­наль­но­го, і со­ці­аль­но­го ви­зво­ле­н­ня Бол­га­рії. Са­ме в ці ро­ки Бо­тев ство­рює одну з най­ві­до­мі­ших сво­їх по­е­зій — «Про­ща­вай!»; чу­до­вий за екс­пре­сі­єю та фор­мою, цей вірш ви­ра­жає ідею са­мо­зре­че­н­ня ре­во­лю­цій­но­го бор­ця.

По­гля­ди Бо­те­ва, по­за сум­ні­вом, спра­ви­ли вплив і на про­гра­му бол­гар­ської «ре­во­лю­цій­ної мен­шо­сті» (в ру­сі «Мо­ло­да Бол­га­рія»), яка пра­гну­ла до яко­мо­га швид­шої ре­во­лю­ції со­ці­а­лі­сти­чно­го ти­пу в сво­їй кра­ї­ні. Так, оця те­за про­гра­ми: «Ми за­ра­хо­ву­є­мо бол­гар­ських бур­жуа до чи­сла на­ших во­ро­гів і бу­де­мо пе­ре­слі­ду­ва­ти їх зав­жди і скрізь» — належить, як не­без­під­став­но вва­жа­ють до­слі­дни­ки, са­ме Хри­сто Бо­те­ву. Своє пе­ре­ко­на­н­ня в то­му, що че­рез на­ціо­наль­ний гніт бол­гар­ський на­род є ре­во­лю­ціо­не­ром, а в си­лу на­ціо­наль­но­го ін­стин­кту цей же на­род є со­ці­а­лі­стом, Бо­тев си­стем­но ви­слов­лю­вав та роз­ви­вав у дру­ко­ва­них ор­га­нах «Мо­ло­дої Бол­га­рії» — ча­со­пи­сі «Ду­ма» та га­зе­ті «Пра­пор».

У 1872 ро­ці ро­сій­ська влада кло­по­та­ла про арешт Бо­те­ва (зна­ме­ни­тий факт!), який пе­ре­бу­вав то­ді на те­ри­то­рії Ру­му­нії, що, на від­мі­ну від Бол­га­рії, вже бу­ла на той час не­за­ле­жною, віль­ною від Осман­ської ім­пе­рії, дер­жа­вою, про­те по­ет, від­си­дів­ши три місяці у Фо­кшан­ській в’язни­ці, був звіль­не­ний під гро­шо­ву за­ста­ву «не­ві­до­мих» бол­гар раніше, ніж Росія зумі­ла до­мог­ти­ся йо­го ви­да­чі.

У 1873 ро­ці, пі­сля стра­ти тур­ка­ми Ва­си­ла Лев­ско­го, одно­го з чіль­ни­ків Бол­гар­сько­го цен­траль­но­го ре­во­лю­цій­но­го ко­мі­те­ту (БЦРК), до ке­рів­ни­цтва яко­го вхо­див і Бо­тев, цей рух роз­ко­лов­ся на фра­кцію Бо­те­ва, Сте­фа­на Стам­бо­ло­ва і Па­на­йо­та Хі­то­ва, які ви­ма­га­ли не­гай­но­го пов­ста­н­ня, і фра­кцію Лю­бе­на Ка­ра­ве­ло­ва, лі­де­ра БЦРК, яка бу­ла по­мір­ко­ва­ні­шою й на­по­ля­га­ла на необхідності до­да­тко­вої ро­бо­ти з під­го­тов­ки зброй­но­го ан­ти­ту­ре­цько­го ви­сту­пу. Вкрай жор­сто­кі ре­пре­сії осман­ської вла­ди про­ти бол­гар та сер­бів, зро­ста­н­ня по­лі­ти­чної на­пру­ги на Бал­ка­нах за­га­лом по­си­ли­ли по­зи­ції ра­ди­каль­ної фра­кції Бо­те­ва; у сер­пні 1875 ро­ку він очо­лив БЦРК пі­сля від­став­ки Лю­бе­на Ка­ра­ве­ло­ва.

На­ве­сні на­сту­пно­го ро­ку по­ча­ло­ся зна­ме­ни­те Кві­тне­ве пов­ста­н­ня про­ти ту­ре­цько­го яр­ма. Бо­тев був пе­ре­ко­на­ний, що че­ка­ти біль­ше не мо­жна! Він не мав вій­сько­вої осві­ти, про­те для ньо­го це не ма­ло зна­че­н­ня; у трав­ні 1876 ро­ку по­ет на чо­лі за­го­ну з 276 бій­ців ви­са­див­ся на бол­гар­ській зем­лі (кор­дон із Ру­му­ні­єю утво­рю­вав Ду­най) з па­ро­пла­ву «Ра­де­цький» по­бли­зу Ко­зло­дуя. Ту­ре­цька влада швид­ко під­тя­гну­ла про­ти пов­стан­ців ка­раль­ні за­го­ни ба­ши­бу­зу­ків; най­тра­гі­чні­шим бу­ло те, що спо­ді­ва­н­ня на ма­со­вий зброй­ний ви­ступ у цьо­му ре­гіо­ні ви­яви­ли­ся мар­ни­ми: люди бу­ли на­ля­ка­ні ре­пре­сі­я­ми оку­пан­тів. Але Бо­тев був із тих, хто йде до кін­ця. 20 трав­ня (2 черв­ня) 1876 р. в бою по­бли­зу го­ри Вра­ца по­ет був смер­тель­но по­ра­не­ний у гру­ди во­ро­жим снай­пе­ром. До звіль­не­н­ня Бол­га­рії від чу­жо­зем­но­го яр­ма за­ли­ша­ло­ся пів­то­ра ро­ку...

*** Фе­дір До­сто­єв­ський ба­га­то чо­го на­пи­сав то­ді про «нев­дя­чність бол­гар» і про те, «що про­то­ки Кон­стан­ти­но­по­ля бу­дуть на­ші». Але ось ури­вок із йо­го за­пи­сни­ка: «Ли­ше те й є мі­цним, де кров по­те­че, тіль­ки за­бу­ли не­гі­дни­ки, що мі­цно ж ви­яв­ля­є­ться не у тих, які кров про­л­лють, а у тих, чию кров про­л­лють. Ось він — за­кон кро­ві на зем­лі».

Ве­ду­чий сто­рін­ки «Iсто­рія та «Я» —

Iгор СЮНДЮКОВ. Те­ле­фон: 303-96-13. Адре­са еле­ктрон­ної по­шти(e -mail):

master@day.kiev.ua

ФОТО З САЙТА MUZEIBOTEV.COM

ПОРТ­РЕТ ХРИ­СТО БО­ТЕ­ВА, СТВО­РЕ­НИЙ БОЛГАРСЬКИМ ХУДОЖНИКОМ ДИМИТРОМ КЮМАНОВИМ (1949 р.)

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.