Най­стра­шні­ша каз­ка

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ігор ЯКОВЕНКО, спе­ці­аль­но для «Дня», Мо­сква

Iз сер п ня Ми ко ла Ва лу єв ве­сти ме пе ре да чу « Спо кой ной но чи, ма лы ши! » . І це пра - виль но. Ви ста чить цьо го сю - сю кан ня, ді ти по вин ні зма леч ку зви­ка­ти до то­го, що на них че­кає. По­за сум­ні­вом, це ли­ше по­ча­ток ре­а­лі­за­ції но­вої по­лі­ти­ки ада­пта­ції ді тей до жит тя в пу тінсь кій Ро сії пе рі о ду її за не па ду. По тім ро­сій­ських ді­тей від­да­дуть на виховання Яро­вій, пі­сля чо­го во­ни вже бу дуть го то ві до зу стрі чі з ре­штою ге­ро­їв стра­шної каз­ки ро­сій­ської по­лі­ти­ки, зокре­ма Са­та­новсь ким, Ко рот чен ком і Ж. На тлі цих пер­со­на­жів ді­ти спри­йма­ти­муть Ба­бу Ягу і Ко­щія Без­смер­тно­го як Хрю­шу і Сте­па­шку.

■ Ко­ли ро­сій­ські ді­ти під­ро­стуть, то най­зді­бні­ші з них змо­жуть всту пи ти до пре стиж но го ви­шу. Один з най­пре­сти­жні­ших — Ви­ща шко­ла еко­но­мі­ки, в якій най­пре­сти­жні­ший — фа­куль­тет сві­то­вої еко­но­мі­ки і сві­то­вої по­лі­ти­ки. І тут во­ни по­тра­плять до рук ін­шо­го, на­ба­га­то ви­тон­че­ні­шо­го каз­ка­ря, де­ка­на цьо­го фа­куль­те­ту Сер­гія Ка­ра­га­но­ва.

Ми­ко­ла Ва­лу­єв по­яснив, що він по­го­див­ся ве­сти «Спо­кой­ной но­чи, ма­лыши!» для то­го, щоб ви­хо­ва­ти в ді­тях патріотизм. Якщо ви по­гля­не­те спо­ча­тку на Ми­ко­лу Ва­лу­є­ва, а по­тім на Сер­гія Ка­ра­га­но­ва, то вам мо­же зда­ти­ся, що ви ба­чи­те жи­ву ілю­стра­цію дар­ві­нів­ської те­о­рії по­хо­дже­н­ня лю­ди­ни. Облич­чя Сер­гія Оле­ксан­дро­ви­ча Ка­ра­га­но­ва аб­со­лю­тно не схо­же на облич­чя Миколи Сер­гі­йо­ви­ча Ва­лу­є­ва. По­гля­неш на Ва­лу­є­ва, і одра­зу пе­ре­ля­ка­но скри­кнеш: ой-ой! там — Ва­лу­єв! А при по­гля­ді на Ка­ра­га­но­ва пер­ша дум­ка: ось — ін­те­ле­кту­ал! І Сер­гій Ка­ра­га­нов, справ­ді, має ре­пу­та­цію ін­те­ле­кту­а­ла не ли­ше в Росії, а й за кор­до­ном. Як­би він мав ін­шу ре­пу­та­цію, він би не був чле­ном ці­лої низ­ки ав­то­ри­те­тних між­на­ро­дних екс­пер­тних ор­га­ні­за­цій і всі­ля­ких ана­лі­ти­чних цен­трів, а та­кож про­фе­сій­них рад.

■ Але якщо при­слу­ха­ти­ся до то­го, що ка­же Сер­гій Оле­ксан­дро­вич Ка­ра­га­нов, то по­сту­по­во йо­го облич­чя ін­те­ле­кту­а­ла по­чи­нає роз­пли­ва­ти­ся, по­тім зов­сім зни­кає, і ось вже за­мість ра­фі­но­ва­но­го ін­те­ле­кту­а­ла перед ва­ми си­дить на­віть не Ва­лу­єв, а якийсь гі­брид Яро­вої, Ко­ро­тчен­ка і Ж.

Ось по­глянь­те, що Сер­гій Ка­ра­га­нов го­во­рив у сво­є­му інтерв’ю ні­ме­цько­му жур­на­ло­ві «Шпі­гель».

На­сам­пе­ред ін­те­ле­кту­ал Ка­ра­га­нов за­явив ні­ме­цько­му жур­на­лу, що «Росія біль­ше ні­ко­ли не во­ю­ва­ти­ме на сво­їй те­ри­то­рії». Ма­буть, у ін­те­ле­кту­а­ла Ка­ра­га­но­ва сплив­ла в пам’яті до­ктри­на Во­ро­ши­ло­ва — Ста­лі­на: «Би­ти во­ро­га ма­лою кров’ю на чу­жій те­ри­то­рії». Ці сло­ва бу­ли спо­ча­тку 1938 ро­ку на­пи­са­ні Ле­бе­дє­вим-Ку­ма­чом у вір­шах до пі­сні «Якщо зав­тра вій­на», а по­тім пе­ре­ко­чу­ва­ли до По­льо­во­го ста­ту­ту РСЧА 1939 ро­ку. Ма­буть, ін­те- ле­кту­а­ло­ві Ка­ра­га­но­ву зра­ди­ло від­чу­т­тя істо­рії, і він за­був, чо­го ко­шту­ва­ла Ра­дян­сько­му Со­ю­зо­ві та­ка хваль­ку­ва­та до­ктри­на.

■ Якщо Ми ко ла Ва лу єв осво­ює но­ву для се­бе роль ви­хо­ва­те­ля, то Сер­гій Ка­ра­га­нов вже дав­но осво­їв роль ста­ту­сно­го ра­дни­ка. Він ра­дить пра­кти­чно всьо­му ро­сій­сько­му по­лі­ти­чно­му ке­рів­ни­цтву: Раді Без­пе­ки РФ, го­ло­ві Ра­ди Фе­де­ра­ції, за­сту­пни­ко­ві ке­рів­ни­ка адмі­ні­стра­ції пре­зи­ден­та РФ, і, на­ре­шті, як член Ра­ди з прав лю­ди­ни він зрід­ка дає по­ра­ди Пу­ті­ну. І ось який ха­ра­ктер цих по­рад.

«Ми хо­че­мо ста­ту­су ве­ли­кої дер­жа­ви, хо­че­мо отри­ма­ти йо­го на­зад», — ви­ма­гає Сер­гій Ка­ра­га­нов від ні­ме­цько­го жур­на­лу «Шпі­гель». І по­яснює нім­цям свою ви­мо­гу, про­сить їх увійти у ста­но­ви­ще: «На жаль, ми про­сто не мо­же­мо від­мо­ви­ти­ся від цьо­го — 300 ро­ків за­ли­ши­ли свій слід в на­ших ге- нах». Ці­єї ми­ті у сло­вах ін­те­ле­кту­а­ла Ка­ра­га­но­ва зву­чать зна­йо­мі ко­жно­му ро­сі­я­ни­но­ві слі­зні но­тки ха­ни­ги, що на­ма­га­є­ться роз­жа­ло­би­ти су­сі­да: «Бра­те, дай на чвер­тку — тру­би го­рять, по­ми­раю!».

■ По­про­сив­ши в ні­ме­цько­го жур­на­лу по­вер­ну­ти Росії ста­тус ве­ли­кої дер­жа­ви, ін­те­ле­кту­ал Ка­ра­га нов вда єть ся до по яс нень, як са­ме Росія ним ско­ри­ста­є­тся. «Ми хо че мо ста ти цен т ром ве ли кої Єв­ра­зії, мі­сцем, де па ну­ють мир і спів­пра­ця. До ці­єї Єв­ра­зії на­ле­жа­ти­ме і кон­ти­нент Єв­ро­па».

Це вже з ін­шої каз­ки. Впі­зна­є­те: «Хо­чу бу­ти во­ло­дар­кою мор­ською, щоб жи­ти в Оке­а­ні-мо­рі, щоб слу­жи­ла ме­ні риб­ка зо­ло­та і бу­ла у ме­не на по­бі­гень­ках»? На­мі­ри пу­тін­ської Росії з її за­не­па­да­ю­чою еко­но­мі­кою, час­тка якої у сві­то­вій еко­но­мі­ці ста­но­вить 1%, з її агре­сив­ною по­лі­ти­кою, що ви­кли­кає не­до­ві­ру і від­тор­гне­н­ня у біль­шо­сті країн сві­ту, ста­ти цен­тром ве­ли­кої Єв­ра­зії і ма­ти Єв­ро­пу як пе­ри­фе­рію цьо­го цен­тру, є та­ки­ми ж об­ґрун­то­ва­ни­ми, як і ам­бі­ції ге­ро­ї­ні пу­шкін­ської каз­ки. Най­не­при­єм­ні­ше, що ре­зуль­та­том спроб ре­а­лі­зу­ва­ти ці ам­бі­ції бу­де те ж та­ке роз­би­те ко­ри­то.

■ Це ін терв’ ю ін те лек ту а ла Ка­ра­га­но­ва ці­ка­ве тим, що в ньо­му роз кри ва ють ся вель ми важ ли ві осо­бли­во­сті ми­сле­н­ня су­ча­сної пу­тін­ської по­лі­ти­чної елі­ти. Швей­цар­ський пси­хо­лог Жан Пі­а­же у сво­їй те­о­рії ста­дій роз­ви­тку ін­те­ле­кту ви­ко­ри­сто­вує по­ня­т­тя де­цен­тра­ції. Во­но озна­чає ме­ха­нізм по­до­ла­н­ня его­цен­три­зму, по­сту­по­во­го усві­дом­ле­н­ня ди­ти­ною то­го, що во­на не центр Все­сві­ту. Пі­а­же ви­окрем­лює три ста­дії де­цен­тра­ції. Спо­ча­тку ди­ти­на по­чи­нає ро­зу­мі­ти, що, окрім неї, є ін­ші об’єкти, зокре­ма люди, в яких є вла­сні ін­те­ре­си. За­зви­чай ця ста­дія за­вер­шу­є­ться до двох ро­ків. По­тім, від двох до ше­сти ро­ків, ди ти на опа но вує сто сун ки між лю­дьми, ді­зна­є­ться, що є рі­зні со­ці­аль­ні ро­лі, і на­ма­га­є­ться при­мі­ря­ти їх на се­бе. На тре­тій ста­дії, вже під­лі­ток, як пра­ви­ло, уміє у сво­їх вза­є­мо­ді­ях з на­ко­ли­шні­ми вра­хо­ву­ва­ти їхні ін­те­ре­си і ді­я­ти з ура­ху­ва­н­ням цих ін­те­ре­сів.

Су­дя­чи з інтерв’ю, ін­те­ле­кту­ал Ка­ра­га­нов у сво­є­му ін­те­ле­кту­аль­но­му роз­ви­тку за­стряг на дру­гій ста дії: від двох до шес ти. До то­го ж, пе­ре­бу­ва­ю­чи на най­більш ран­ньо­му рів­ні ці­єї ста­дії, ближ­че до дво річ но го ві ку. Су діть са - мі. Жур на ліст « Шпі ге ля » ка же: « Єв­ро пей ці за раз не до ві ря ють Ро сії, не ро зу мі ють її по лі ти ки, вва­жа­ю­чи її див­ною. Ці­лі ва­шо­го ке­рів­ни­цтва в Мо­скві нам не­зро­зумі­лі». У від­по­відь ін­те­ле­кту­ал Ка ра га нов за яв ляє: « Ми вам за - раз до ві ря є мо на 0 від сот ків. Ви ма­є­те усвідомити, що ми є ро­зум­ні ши ми, силь ні ши ми і рі шу чі - ши­ми, ніж ви га­да­є­те».

■ Тоб­то лю­ди­на, що вва­жа­є­ться в Росії ін­те­ле­кту­а­лом, дає по ра ди всьо му по лі тич но му ке - рів­ни­цтву Росії, має мо­дель сві­ту на рів­ні три­рі­чної ди­ти­ни. Во­на знає, що є ін­ші люди на Зем­лі, але ка­те­го­ри­чно не ба­жає і не зда­тна взя­ти до ува­ги їхні ін­те­ре­си, по­ди­ви­ти­ся на світ їхні­ми очи­ма, по­ста­ви­ти се­бе на їхнє мі­сце. Він б’ється в іс те ри ці, ви ма га ю чи, щоб весь світ звер­нув на ньо­го ува­гу і зро­зу­мів, на­ре­шті, який він ро­зум­ний і силь­ний і як йо­му хо­че­ться мо­ро­зи­ва. Пу­тін­ська Росія, зви - чай­но, по­во­ди­ться так зов­сім не то­му, що до­три­му­є­ться по­рад ін­те­ле­кту­а­ла Ка­ра­га­но­ва. Усе якраз нав­па­ки: ін­те­ле­кту­ал Ка­ра­га­нов за­пи­та­ний як радник са­ме то­му, що та­кі по­ра­ди збі­га­ю­ться із за­галь ним на стро єм меш кан ців Крем­ля і Ста­рої пло­щі і від­по­від­а­ють рів­не­ві їхньо­го ін­те­ле­кту.

Якщо рі­вень ін­те­ле­кту Ка­ра­га­но­ва і ме­шкан­ців Крем­ля за шка­лою Пі­а­же від­по­від­ає ві­ко­ві від двох до ше­сти, то зав­да­н­ня, яке ста­вить перед со­бою ро­сій­ське те­ле­ба­че­н­ня, по­ля­гає в то­му, щоб опу­сти­ти рі­вень ін­те­ле­кту ро­сі­ян до стану дво­рі­чної ди­ти­ни. Ді­тям у цьо­му ві­ці спів­а­ють одну й ту ж са­му ко­ли­ско­ву і ба­га­то ра­зів чи­та­ють одну й ту ж са­му каз­ку. Це, ра­зом з улю­бле­ни­ми ігра­шка­ми, дає змо­гу ство­ри­ти об­ста­нов­ку за­хи­ще­но­сті у зви­чно­му сві­ті, в яко­му не­має мі­сця не­спо­ді­ван­кам.

■ Біль­шість по­лі­ти­чних то­кшоу ро­сій­сько­го те­ле­ба­че­н­ня пі­шли на лі­тні ка­ні­ку­ли. Але за­для то­го, щоб ро­сі­я­ни не по­чу­ва­ли­ся по­ки­ну­ти­ми, їм по­вто­рю­ють ста­рі про­гра­ми Во­ло­ди­ми­ра Со­лов­йо­ва, Пе­тра Тол­сто­го та ін­ших ге­не­ра­то­рів не на вис ті. Ось, на прик лад, 11.07.2016 Пер­ший ка­нал по­вто­рив про­гра­му «Час по­ка­же» від 1.06.2016. І ро­сі­я­ни ще раз по­чу­ли чу­до­вий діа­лог між укра­їн­ським пу­блі­ци­стом В’яче­сла­вом Ков­ту­ном і ве­ду­чим Пе­тром Тол­стим. Ко­ли Тол­стой із по­гро­зою за­пи­тує в Ков­ту­на: «Ви че­ка­є­те то­го, щоб Ро сія ви да ла всім меш кан цям «ДНР» і «ЛНР» ро­сій­ські па­спор­ти?» І у від­по­відь на ви­гук укра­їн­сько­го пу­блі­ци­ста: «Цьо­го ні­ко­ли не ста­не­ться!», Тол­стой від­по­від­ає з не­по­хи­тною твер­ді­стю: «Це ста­не­ться, і ду­же ско­ро! І ми у сту­дії з ва­ми це обго­во­рю­ва­ти­ме­мо».

■ Каз­ки ду­же ко­ри­сні й по­трі­бні ді­тям, во­ни роз­ви­ва­ють фан­та­зію і уяву, вчать мрі­я­ти. Гар­ні каз­ки вчать роз­рі­зня­ти до­бро і зло. Про­бле­ма в то­му, що та стра­шна каз­ка, яку до­ро­слим і ма­лень­ким ро­сі­я­нам роз­по­від­а­ють по те­ле­ві­зо­ру чи­слен­ні каз­ка­рі, каз­ка про те, що Росія во­ю­ва­ти­ме на чу­жій те­ри­то­рії і таким чином по­вер­не со­бі ста­тус ве­ли­кої дер­жа­ви — ця каз­ка ціл­ком мо­же ста­ти бу­валь­щи­ною. Тіль­ки за­вер­ше­н­ня в неї бу­де зов­сім не та­ке, як твер­дять ці каз­ка­рі.

МАЛЮНОК ВІ­КТО­РА БОГОРАДА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.