Укра­їн­ський Шек­спір

Ві­сім фа­ктів, які не­об­хі­дно зна­ти про Мар­ка Кро­пив­ни­цько­го (1840—1910 рр.)

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Пі­дго­ту­ва­ла Те­тя­на ПОЛІЩУК, «День»

Ві­сім фа­ктів, які не­об­хі­дно зна­ти про Мар­ка Кро­пив­ни­цько­го (1840—1910 рр.)

Яким був фун­да­тор те­а­тру сві­то­вої сла­ви на сце­ні та в жит­ті, «Дню» роз­по­від­ав Ігор Кро­пив­ни­цький, йо­го внук, ба­га­то­рі­чний ав­тор на­шої га­зе­ти, який не­ма­ло сил до­кла­дав для вша­ну­ва­н­ня пам’яті Мар­ка Лу­ки­ча. 15 липня бу­дуть ро­ко­ви­ни, як Ігор Оле­ксі­йо­вич пі­шов у Ві­чність... Ду­же шко­да, що він не ді­ждав­ся сві­тлої ми­ті — від­ни­ні мі­сто Кі­ро­во­град на­зва­но ім’ям йо­го ле­ген­дар­но­го ді­да... Ми ви­рі­ши­ли сьо­го­дні на­га­да­ти чи­та­чам най­ці­ка­ві­ше про цю легендарну осо­би­стість і та­ла­но­ви­ту сім’ю Кро­пив­ни­цьких.

— На жаль, із ді­дом ме­ні не до­ве­ло­ся зу­стрі­ти­ся, бо я на­ро­див­ся вже пі­сля йо­го смер­ті. Та скіль­ки се­бе пам’ятаю, у на­шій ро­ди­ні Мар­ко Лу­кич зав­жди спри­ймав­ся як жи­вий, — роз­ка­зу­вав «Дню» І. КРО­ПИВ­НИ­ЦЬКИЙ. — Ми вва­жа­ли, що він про­сто ку­дись по­їхав у спра­вах або на га­стро­лі та тро­хи за­ба­рив­ся, і ось-ось має по­вер­ну­тись, а то­ді на­ша осе­ля спов­ни­ться пі­сень та ве­се­ло­го смі­ху, ці­ка­вих роз­по­від­ей та спо­га­дів. Моя ма­ти — Оль­га Мар­ків­на Кро­пив­ни­цька — з те­плом і лю­бов’ю не раз зга­ду­ва­ла, яким ці­ка­вим опо­від­а­чем, жар­тів­ни­ком і ви­га­дни­ком був Мар­ко Лу­кич. У ко­лі рі­дних і дру­зів не вщу­ха­ли йо­го при­по­від­ки про ко­мі­чні си­ту­а­ції, в які він по­тра­пляв із по­бра­ти­ма­ми по слав­но­зві­сно­му те­а­тру ко­ри­фе­їв, що став ві­до­мим усьо­му сві­ту як пер­ший на­ціо­наль­ний кла­си­чний те­атр.

Шко­да, що ба­га­то на­ших сі­мей­них ре­лі­квій за­гу­би­ло­ся під час ре­во­лю­цій­них ли­хо­літь та під час вій­ни. Але вті­шає те, що на­ві­ки ли­ши­ли­ся в пам’яті укра­їн­ців тво­ри Кро­пив­ни­цько­го — дра­ма­тур­га, актора, по­е­та, ком­по­зи­то­ра — та йо­го смі­ли­ва по­дви­жни­цька ді­яль­ність в бо­роть­бі за ду­хов­не ви­зво­ле­н­ня сво­єї уярм­ле­ної на­ції. Пі­сні йо­го ста­ли справ­ді на­ро­дни­ми, зга­дай­мо хоч би «Со­ло­вей­ка» та ба­га­то ін­ших. І до­сі жи­вуть чи­слен­ні ле­ген­ди та спо­га­ди су­ча­сни­ків, збе­ре­гли­ся афо­ри­зми Мар­ка Лу­ки­ча, що ста­ли кри­ла­ти­ми...

ТЕ­АТР

З ім’ям Кро­пив­ни­цько­го пов’яза­на ці­ла епо­ха! Він був актор, дра­ма­тург, режисер, пи­сьмен­ник, ком­по­зи­тор, спів­ак, пу­блі­цист, гро­мад­ський ді­яч, за­снов­ник укра­їн­сько­го те­а­тру. Мар­ко Лу­кич ви­пле­кав справ­жніх зі­рок сві­то­вої сце­ни, а те­атр Кро­пив­ни­цько­го зу­мів ста­ти у ряд кра­щих на­ціо­наль­них у Єв­ро­пі та здо­був гу­чну сла­ву. Йо­го ко­ле­ктив із успі­хом га­стро­лю­вав не ли­ше по всій цар­ській Росії, а та­кож у Вар­ша­ві, Мін­ську, Віль­но, Ти­флі­сі, Га­ли­чи­ні, Ав­стро-Угор­щи­ні.

ПРОСВІТНИК

У час, ко­ли біль­шість на­се­ле­н­ня Укра­ї­ни бу­ло не­пи­сьмен­ною і не мо­гла чи­та­ти тво­ри Та­ра­са Шев­чен­ка, Мар­ка Вов­чка, Іва­на Фран­ка та ін­ших укра­їн­ських пи­сьмен­ни­ків, Те­атр Кро­пив­ни­цько­го ба­га­то ро­ків був одним із го­лов­них дже­рел куль­тур­но­го від­ро­дже­н­ня уярм­ле­ної на­ції, за­йма­ю­чись про­сві­тни­цькою мі­сі­єю, — ніс прав­ду в на­род. Те­атр Мар­ка Кро­пив­ни­цько­го да­вав ве­ли­че­зний по­штовх для подаль­шо­го роз­ви­тку укра­їн­ської куль­ту­ри і став одні­єю з ва­жли­вих ду­хов­них під­ва­лин, на яких че­рез ба­га­то де­ся­ти­літь бу­ло по­бу­до­ва­но не­за­ле­жну Укра­їн­ську дер­жа­ву.

Все своє жи­т­тя за­со­ба­ми ми­сте­цтва бо­ров­ся за ду­хов­не ви­зво­ле­н­ня Укра­ї­ни: як дра­ма­тург і актор пал­ким ми­сте­цьким сло­вом про­бу­джу­вав на­ціо­наль­ну сві­до­мість народу, за­кли­кав йо­го збе­рі­га­ти й від­сто­ю­ва­ти свої куль­тур­ні на­дба­н­ня.

Уста­ми ге­ро­їв сво­їх п’єс Кро­пив­ни­цький про­го­ло­шу­вав про­тест про­ти со­ці­аль­ної не­спра­ве­дли­во­сті. Цен­зо­ри за­бо­ро­ня­ли тво­ри дра­ма­тур­га, по­гро­жу­ва­ли аре­штом, і тіль­ки над­зви­чай­на по­пу­ляр­ність і на­ро­дна лю­бов ря­ту­ва­ли ми­тця-па­трі­о­та від не­ми­ну­чо­го аре­шту...

ДРА­МА­ТУРГ

У сво­їх тво­рах він ви­сту­пає тон­кім знав­цем ду­ші, ви­сві­тлю­ю­чи бо­лю­чі про­бле­ми до­би, зо­бра­жу­ю­чи го­стрі со­ці­аль­ні про­ти­річ­чя су­спіль­ства, що на­да­ва­ло йо­го твор­чо­сті ідей­но-ви­хов­ної си­ли. За­га­лом Мар­ко Лу­кич на­пи­сав по­над 40 п’єс. Пре­са по­рів­ню­ва­ла їх із ше­дев­ра­ми сві­то­вої лі­те­ра­ту­ри, бо в ко­жній із та­ких, як «Дай сер­цю во­лю, за­ве­де в не­во­лю», «До­ки сон­це зій­де, ро­са очі ви­їсть», «Гли­тай, або ж па­вук», «По ре­ві­зії», «Оле­ся», «За­му­ле­ні дже­ре­ла», «Скру­тна до­ба», — ми­тець ви­во­дить на жит­тє­вий кін сво­го улю­бле­но­го ге­роя — се­ля­ни­на.

РЕЖИСЕР

Са­ме Кро­пив­ни­цький впер­ше на­дав укра­їн­сько­му те­а­тру со­ці­аль­но­го зна­че­н­ня і зву­ча­н­ня. На той час то бу­ло від­кри­т­тям! Мар­ко Лу­кич ка­зав, що актор і режисер по­вин­ні до­бре зна­ти жи­т­тя народу й чер­па­ти з ньо­го обра­зи, аби прав­ди­во роз­кри­ва­ти пси­хо­ло­гію сце­ні­чно­го обра­зу. А сло­во, рух, ін­то­на­ція, мі­мі­ка, грим, ко­стюм, сце­но­гра­фія і му­зи­чне оформ­ле­н­ня — тоб­то всі ком­по­нен­ти спе­кта­клю — по­вин­ні бу­ти під­ко­ре­ні роз­кри­т­тю змі­сту тво­ру. Таким бу­ло твор­че кре­до ве­ли­ко­го ре­жи­се­ра-пе­да­го­га. На цьо­му він ви­хо­вав кіль­ка по­ко­лінь укра­їн­ських акто­рів.

«Не мо­жна за­бу­ва­ти, — зга­ду­ва­ла актри­са Со­фія То­бі­ле­вич, дру­жи­на Кар­пен­ко-Ка­ро­го, — що той по­трій­ний труд, який ви­ко­ну­вав Мар­ко Кро­пив­ни­цький, був­ши одно­ча­сно дра­ма­тур­гом, ар­ти­стом, ре­жи­се­ром і вчи­те­лем ці­ло­го гур­тка мо­ло­дих акто­рів, що цей труд ви­ма­гав не­люд­ських сил, надзвичайного на­пру­же­н­ня енер­гії, нер­вів і здо­ров’я. Всі акто­ри, яким він до­по­ма­гав ово­ло­ді­ти те­хні­кою гри на сце­ні, всі йо­го учні, не ви­клю­ча­ю­чи Са­дов­сько­го та Са­кса­ган­сько­го, бу­ли за­ко­ха­ні в Мар­ка Кро­пив­ни­цько­го, як в ар­ти­ста, ре­жи­се­ра і ве­ли­кої ду­ші лю­ди­ну».

БІЛЬ­ШЕ 500 РО­ЛЕЙ!

За своє дов­ге те­а­траль­не жи­т­тя Мар­ко Лу­кич грав у тво­рах укра­їн­сько­го, ро­сій­сько­го й за­хі­дно­єв­ро­пей­сько­го репертуару біль­ше 500 ро­лей. Це бу­ли ше­дев­ри сце­ні­чно­го вті­ле­н­ня, в яких ве­ли­кий актор ся­гав гли­би­ни роз­кри­т­тя і ро­зу­мі­н­ня обра­зу, ство­рю­вав спов­не­ні прав­ди ха­ра­кте­ри, за­ча­ро­ву­ю­чи сво­єю грою гля­да­чів. «Від­чу­ва­ло­ся, що на ко­ну ви­сту­пає не тіль­ки не­аби­яка ху­до­жня си­ла, а лю­ди­на, яка во­і­сти­ну ко­ха­є­ться у сво­є­му рі­дно­му на­ціо­наль­но­му ми­сте­цтві. На сце­ні ви­сту­пає один із го­лов­них, кра­щих ді­я­чів в укра­їн­сько­му те­а­трі, окра­са, гор­дість йо­го», — так ви­со­ко від­гу­ку­вав­ся про Кро­пив­ни­цько­го один з ві­до­мих кри­ти­ків то­го ча­су. Ще за жи­т­тя йо­го на­зи­ва­ли «укра­їн­ським Мо­льє­ром» і «укра­їн­ським Шек­спі­ром», а йо­го про­гре­сив­ні ідеї акту­аль­ні й у наш час.

БЛАГОДІЙНИК

Мар­ко Кро­пив­ни­цький ча­сто по­сту­пав­ся сво­їм го­но­ра­ром для тих чи­слен­них ама­тор­ських труп, де ви­сту­пав, за­люб­ки при­ймав у се­бе рі­зних ді­я­чів куль­ту­ри і до­зво­ляв їм жи­ти на сво­є­му ху­то­рі «За­ти­шок» ро­ка­ми, на пов­но­му пан­сіо­ні. Дов­гий час у ньо­го жи­ли ро­ди­чі Та­ра­са Шев­чен­ка, йо­го по­бра­тим, ком­по­зи­тор Ми­ко­ла Ли­сен­ко. Ча­сто го­стю­ва­ли й ін­ші ді­я­чі куль­ту­ри та ми­сте­цтва, ху­до­жни­ки, акто­ри, на­у­ков­ці. Ху­тір «За­ти­шок» був то­ді справ­жнім осе­ред­ком куль­тур­но­го жи­т­тя Сло­бо­жан­щи­ни. Мар­ко Кро­пив­ни­цький при на­го­ді до­по­ма­гав бі­дним акто­рам і се­ля­нам.

ГРО­МА­ДЯ­НИН

Він яв­ляв со­бою при­клад гро­мад­сько­го по­дви­гу лю­ди­ни. Ві­до­мий факт, ко­ли ро­сій­ський цар Оле­ксандр II, в за­хо­плен­ні від актор­ській май­стер­но­сті, під час га­стро­лей те­а­тру у Пе­тер­бур­зі за­про­по­ну­вав М.Кро­пив­ни­цько­му гра­ти в ім­пе­ра­тор­сько­му те­а­трі, що да­ва­ло змо­гу акто­ру без­тур­бо­тно й за­мо­жно жи­ти, — він рі­шу­че від­мо­вив­ся. «Не­по­трі­бно ме­ні ні срі­бла, ні зо­ло­та, ні сла­ви, ні по­ша­ні­вок... Зра­ди­ти сво­є­му на­ро­до­ві, пі­ти у най­ми тут «вла­стям пре­дер­жа­щим», які мо­ву на­шу не ви­зна­ють і хо­чуть зни­щи­ти? Ні­ко­ли! Кра­ще бу­ду пра­цю­ва­ти для ми­лій мо­їй Укра­ї­ні на пов­ну, Бо­гом да­ну ме­ні си­лу, а там вже не­хай ці­ну­ють, що я за­ли­шив», — так смі­ли­во ви­слов­лю­вав­ся «батько укра­їн­сько­го те­а­тру» — Кро­пив­ни­цький, бо рі­дна Укра­ї­на бу­ла для ньо­го по­над усе!

ПЕРШОВІДКРИВАЧ

З ім’ям Кро­пив­ни­цько­го пов’яза­не пер­ше при­лю­дне ви­ко­на­н­ня при­свя­че­ної йо­му ком­по­зи­то­ром Да­ни­лом Кри­жа­нів­ським пі­сні на сло­ва Т. Г. Шев­чен­ка «Ре­ве та сто­гне Дніпр ши­ро­кий». За цей вчи­нок Мар­ко Лу­кич ле­две уни­кнув аре­шту. Бо у тi ча­си «чи­та­ти тво­ри, дру­ку­ва­ти текс­ти до му­зи­чних нот укра­їн­ською мо­вою» бу­ло за­бо­ро­не­но цар­ським указом. «Ін­ци­дент», за до­но­сом охран­ки, став­ся в Оде­сі у 1892 ро­ці, на ве­чо­рі, при­свя­че­но­му пам’яті Ко­бза­ря. Ко­ли Мар­ко Лу­кич за­спі­вав, слу­ха­чі під­ве­лись і сто­я­чи спів­а­ли ра­зом iз ним уро­чи­сту ме­ло­дію. На­ля­ка­ні жан­дар­ми увір­ва­лись у за­лу і по­ча­ли ви­штов­ху­ва­ти пу­блі­ку, а їм у від­по­відь ще го­ло­сні­ше з усіх бо­ків лу­на­ло шев­чен­ків­ське сло­во. Ся­гнув­ши у про­стір мо­гу­тнім спів­ом Мар­ка Кро­пив­ни­цько­го, ця пі­сня всо­та­лась у кров і плоть ко­жно­го укра­їн­ця, ста­ла ду­хов­ним гім­ном на­шої на­ції...

ФОТО З АРХІВУ «Дня»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.