Ер­до­ган зу­пи­нив путч. Що да­лі?

Екс­перт: Як мі­ні­мум, ба­га­то­пар­тій­на си­сте­ма за­ли­ши­ться, але «Ке­ма­лій­ська Ре­спу­блі­ка» по­мер­ла

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ми­ко­ла СІРУК, «День»

УТу­реч­чи­ні три­ває опе­ра­ція проти те­ро­ри­сти­чних груп, які на­ма­га­ли­ся вла­шту­ва­ти у су­бо­ту пі­зно вве­че­рі дер­жав­ний пе­ре­во­рот, що за­кін­чив­ся через кіль­ка го­дин про­ва­лом. На да­ний мо­мент за­три­ма­но майже дев’ять тисяч осіб, а понад сто за­ко­ло­тни­ків за­ги­ну­ло, більш ніж 1400 людей за­зна­ли по­ра­не­н­ня. Де­кіль­кох ге­не­ра­лів і близько 30 пол­ков­ни­ків від­сто­ро­не­но від ви­ко­на­н­ня обов’яз­ків. Як за­зна­ча­є­ться в за­явах ту­ре­цької вла­ди, спро­бу пе­ре­во­ро­ту бу­ло здій­сне­но те­ро­ри­сти­чною ор­га­ні­за­ці­єю Фе­тхул­ла­ха Гю­ле­на (FETO).

Тим ча­сом у за­ру­бі­жних ЗМІ лу­нає кри­ти­ка на адре­су дій ту­ре­цької вла­ди, осо­бли­во — на но­ви­ну про звіль­не­н­ня майже трьох тисяч су­дів.

«Туреччині потрібна на­ціо­наль­на зго­да, а не ре­пре­сії», — пи­ше Financial Times. Ін­ше бри­тан­ське ви­да­н­ня — Daily Telegraph — вважає: «Ер­до­га­ну не можна від­сту­па­ти від де­мо­кра­тії».

«Де­мо­кра­тію вря­то­ва­но. Те­пер по­трі­бно вста­ти на за­хист прав лю­ди­ни. Во­єн­на ди­кта­ту­ра — одна з гір­ших форм прав­лі­н­ня. Однак ви­бор­на ди­кта­ту­ра ні­чим не кра­ща, і яв­на не­без­пе­ка по­ля­гає сьо­го­дні в тому, що Ту­реч­чи­на все біль­ше схи­ля­є­ться до по­ді­бної фор­ми дер­жав­но­го прав­лі­н­ня», — за­сте­рі­гає Guardian.

«Про­вал пу­тчу в Туреччині не за­хи­стив де­мо­кра­тію. Він по­ста­вив на ній хрест. Ер­до­ган по­слі­дов­но й на­по­ле­гли­во по­ру­шує прин­ци­пи пра­во­вої дер­жа­ви, прав лю­ди­ни і не­за­ле­жність за­ко­но­дав­чої вла­ди», — пи­ше Times.

«День» звер­нув­ся до ви­ко­нав­чо­го ди­ре­кто­ра Цен­тру Близь­ко­схі­дних до­слі­джень Іго­ря СЕМИВОЛОСА з про­ха­н­ням про­ко­мен­ту­ва­ти роз­ви­ток по­дій у Туреччині після не­вда­ло­го во­єн­но­го пе­ре­во­ро­ту і роз­по­ві­сти, як це впли­не на роз­ви­ток де­мо­кра­тії в цій країні.

«У БУДЬ-ЯКОМУ РА­ЗІ МИ СПОСТЕРІГАТИМЕМО ЗА ОБМЕЖЕННЯМ ДЕМОКРАТИЧНИХ ПРОЦЕДУР»

— Той, хто за­сто­со­вує на­силь­ство під час во­єн­но­го пе­ре­во­ро­ту, хі­ба не усві­дом­лює, що після його про­ва­лу проти ньо­го буде за­сто­со­ва­но на­силь­ство? А при успі­шно­му пе­ре­во­ро­ті вій­сько­ві не роз­би­ра­ли­ся б, хто є хто, а за­а­ре­шту­ва­ли б усіх, хто ди­хав в облич­чя Ер­до­га­на. Хі­ба це впер­ше від­бу­ва­ло­ся тут?

— Си­ту­а­ція на­ра­зі по­га­на в будь-якому ва­рі­ан­ті. Ту­реч­чи­на прой­де ду­же важ­кий етап та­ких ре­пре­сій, і, оче­ви­дно, тут буде по­став­ле­но кра­пку на Дру­гій ре­спу­блі­ці.

Пер­ша ре­спу­блі­ка є за­ду­мом Ата­тюр­ка, й во­на в чи­сто­му ви­гля­ді до­жи­ла до 1960 років, після чо­го від­бу­ва­ли­ся більш-менш успі­шні пе­ре­во­ро­ти. У 1980-х ро­ках роз­по­ча­лась м’яка де­мо­кра­ти­за­ція, що да­ло Туреччині в зна­чній мі­рі змі­ни­ла­ся, ви­ни­кли но­ві со­ці­аль­ні класи та вер­стви. Завдяки де­мо­кра­ти­за­ції еко­но­мі­ка роз­кри­лась, і тур­ки отри­ма­ли мо­жли­вість за­ро­бля­ти. І в ре­зуль­та­ті цього, зре­штою, при­йшов до вла­ди Ер­до­ган.

І те­пер на цьо­му ком­про­мі­сі, що існу­вав між ке­ма­лій­ською спад­щи­ною та но­вим со­ці­аль­ним по­ряд­ком, який ви­ни­кав у Туреччині, бу­ло по­став­ле­но кра­пку цим во­єн­ним пе­ре­во­ро­том.

Від­так на­стає пе­рі­од Тре­тьої ре­спу­блі­ки, і якою во­на буде, не­ві­до­мо . Адже ба­га­то що ро­би­ться на хо­ду, без під­го­тов­ки. Язнаю, як мі­ні­мум, ба­га­то­пар­тій­на си­сте­ма за­ли­ши­ться, але Ке­ма­лій­ська Ре­спу­блі­ка вмер­ла. А що да­лі буде, ні­хто не знає .

Зро­зумі­лою та аб­со­лю­тно спра­ве­дли­вою є кри­ти­ка Ер­до­га­на за ті на­силь­ства, які він чи­ни­ти­ме проти сво­їх опо­нен­тів. А він то­чно зви­ну­ва­тить сво­їх опо­нен­тів у всіх грі­хах.

— Чи можна ствер­джу­ва­ти, як пи­ше Times, що про­вал пу­тчу в Туреччині не за­хи­стив де­мо­кра­тію, а ста­вить на ній хрест?

— Га­даю, не можна. Це на­ба­га­то скла­дні­ший про­цес, ніж просто ду­же гру­ба фор­му­ла. По-пер­ше, одна спра­ва, коли йде­ться про су­спіль­ство, в якому існу­ють со­ці­аль­ні класи та роз­ви­ну­ті групи і де існує три-чотири вер­стви: умов­но ка­жу­чи, по­пи та ке­рів­ни­ки, вій­сько і се­ля­ни та якась бур­жу­а­зія.

А коли йде­ться про со­лі­дний се­ре­дній клас, який є ду­же кон­се­рва­тив­ним, як це має мі­сце й у Єв­ро­пі, то хі­ба від цього про­па­дає де­мо­кра­тія? А в Туреччині якраз ні­хто не за­бо­ро­няв опо­зи­цій­ні партії, які ма­ють сво­їх пред­став­ни­ків у пар­ла­мен­ті. Є лю­ди, які го­ло­су­ють за опо­зи­цій­ні партії. Біль­ше то­го, жодна партія в Туреччині не під­три­ма­ла во­єн­ний пе­ре­во­рот.

Во­дно­час із За­хо­ду можна по­чу­ти го­ло­си на під­трим­ку пе­ре­во­ро­ту. Ні­би там кра­ще зна­ють, що тре­ба тур­кам, і хочуть військових на ву­ли­цях. Во­ни просто бо­я­ться ісла­му.

— Як ви про­ко­мен­ту­є­те твер­дже­н­ня багатьох по­лі­ти­ків і огля­да­чів про схо­жість Ер­до­га­на і Путіна?

— Усі по­рів­ня­н­ня куль­га­ють. Ер до­ган, як і будь-який ав­то­ри­тар­ний, ха­ри­зма­ти­чний лі­дер, схо­жий на Путіна. У ту­ре­цько­го лі­де­ра є еле­кто­рат, який його під­три­мує і який він вміє за­ве­сти. Ер­до­ган гра­є­ться на рі­зних фан­том­них бо­лях ісла­мі­стів. Він — по­пу­ліст, від­чу­ває людей, знає, що ска­за­ти, і так са­мо, як Пу­тін, це ду­же по­ту­жна «по­лі­ти­чна тва­ри­на». Але тре­ба ска­за­ти, що Ер­до­ган за ча­си сво­го прав­лі­н­ня ство­рив ін­сти­ту­ти в дер­жа­ві, біль­шість яких має єв­ро­пей­ське на­пов­не­н­ня.

Не слід за­бу­ва­ти в на­ших ана­лі­зах, що Ту­реч­чи­на — му­суль­ман­ська країна, й іслам там зав­жди ві­ді­гра­ва­ти­ме ва­жли­ву роль. Біль­ше то­го, іслам зав­жди є ча­сти­ною по­ряд­ку ден­но­го. І як можна вза­га­лі в цій си­ту­а­ції ро­би­ти та­кі ви­снов­ки й ба­чи­ти ли­ше один бік ме­да­лі, що вій­сько­ві прийшли, щоб зу­пи­ни­ти ісла­мі­стів. Але це ве­ли­че­зні ма­си людей, які пев­ною мі­рою на­ди­ха­ю­ться ісла­мом. Усі роз­мо­ви про де­мо­кра­тію, за­хист мен­шин — це чу­до­во. Але тут тре­ба вра­хо­ву­ва­ти, що ми ма­є­мо спра­ву не з яко­юсь аб­стра­ктною кра­ї­ною, а з Ту­реч­чи­ною, яка має пев­ний по­лі­ти­чний спа­док і пев­ні політичні, управ­лін­ські та ре­лі­гій­ні тра­ди­ції.

Що­до ро­сій­ською чин­ни­ка, то, умов­но ка­жу­чи, вну­трі­шня де­ста­бі­лі­за­ція в Туреччині, зві­сно, на ру­ку Ро­сії. Тому що слаб­ка країна шу­ка­ла б підтримки, зокрема в ро­сі­ян. Адже Захід одно­зна­чно ска­зав би «ні» й не прийняв би пе­ре­во­рот. З дру­го­го бо­ку, роз­мо­ви про відновлення смер­тної ка­ри я вва­жаю, по­пу­лі­змом.

Якби був пе­ре­во­рот, то то­чно ніякої де­мо­кра­тії не бу­ло б. Але у будь-якому ра­зі ми спостерігатимемо за обмеженням де­мо­кра­тії та демократичних процедур. Уже не можна по­вер­ну­ти­ся до си­ту­а­ції, як бу­ла до су­бо­тньої но­чі, й ска­за­ти, що нічого не бу­ло. По-пер­ше, народ не дасть і, по-дру­ге, по­лі­ти­ки не пі­дуть на це.

— Ту­ре­цька влада за­яв­ляє, що за пе­ре­во­ро­том сто­їть те­ро­ри­сти­чна ор­га­ні­за­ція Фе­тхул­ла­ха Гю­ле­на, який про­жи­ває в США, і те­пер Ан­ка­ра ви­ма­гає його ви­да­чі. Ва­шинг­тон зі сво­го бо­ку за­яв­ляє про не­об­хі­дність на­да­н­ня до­ка­зів на під­трим­ку та­ких зви­ну­ва­чень. Це, на ва­шу дум­ку, від­по­від­ає дій­сно­сті?

— Гю­лен — це, умов­но ка­жу­чи, Тро­цький, який си­дить за кордоном і всім ро­бить шко­ду. Яб на мі­сці Ер­до­га­на за­ли­шив його в США і про­дов­жу­вав би на ньо­го ві­ша­ти всіх со­бак. А що стосується до­ка­зів для ви­да­чі Гю­ле­на, то їх не­має. Гю­лен діє за прин­ци­пом ма­сон­ської ло­жі, ді­яль­ність якої при­хо­ва­на, він, за вер­сі­єю вла­ди, ні­би­то під­сту­пно та ута­єм­ни­че­но по­стій­но роз­став­ляв сво­їх людей в ор­га­нах вла­ди та безпеки.

Ер­до­ган до­бре знає про ді­яль­ність та­кої роз­га­лу­же­ної ме­ре­жі при­хиль­ни­ків Гю­ле­на, і з його то­чки зо­ру ця ме­ре­жа є за­гро­зою для ньо­го. Тому він діє, усві­дом­лю­ю­чи, що в країні існує стру­кту­ра, яка не має жо­дно­го від­но­ше­н­ня до ньо­го і рішення якої при­йма­ю­ться десь ін­де.

Гю­лен зав­жди до­по­ма­гав обда­ро­ва­ній мо­ло­ді здо­бу­ва­ти осві­ту і потім до­по­ма­гав вла­шту­ва­ти­ся на роботу. І ті, хто про­йшов шко­лу Гю­ле­на, за­зви­чай ста­ва­ли чле­на­ми його брат­ства. Ін­ше пи­та­н­ня, чи за­ли­ша­ли­ся во­ни від­да­ни­ми йому через п’ять-де­сять років.

— Як ви про­ко­мен­ту­є­те ре­а­кцію укра­їн­ської вла­ди на не­вда­лий пе­ре­во­рот у Туреччині, на­скіль­ки во­на бу­ла аде­ква­тною?

— До­бре, що зра­зу ви­рі­ши­ли по­си­ли­ти охо­ро­ну ае­ро­пор­тів. І таким чи­ном, мо­жли­во, зро­зу­мі­ють, де нас є про­га­ли­ни. З дру­го­го бо­ку, по­трі­бно на­ших укра­їн­ських по­лі­ти­ків сер­йо­зно за­сте­рег­ти, щоб во­ни не не­сли ма­я­чню у зв’ яз­ку з по­ді­я­ми в Туреччині. Ме­не осо­бли­во дра­тує те, що во­ни на­ма­га­ю­ться «на­тя­гну­ти» ту­ре­цькі події на українські ре­а­лії...

«НЕ ДУ­МАЮ, ЩО ТУРЕЦЬКИЙ УРЯД БУДЕ НАДАЛІ ПІДРИВАТИ ДЕ­МО­КРА­ТІЮ»

Ем­ре КАЗІЛКАЯ, Hurriyet, Стамбул:

— Зараз у Туреччині ве­ду­ться де­ба­ти чи за­ли­ша­ти­ме­ться держава світ­ською як це бу­ло до­сі, з роз­по­ді­лом вла­ди, вер­хо­вен­ства пра­ва, плю­ра­лі­змом, чи буде рухатися у на­прям­ку ісла­мі­за­ції. Перед уря­дом ви­бір: чи ви­ко­ри­ста­ти цей путч як при­від для під­ри­ву де­мо­кра­тії в Туреччині, пе­ре­йти до пов­ної пре­зи­дент­ської си­сте­ми, без стри­му­вань і ба­лан­су вла­ди, без вер­хо­вен­ства пра­ва чи продовжити рух де­мо­кра­ти­чно­му шля­ху. Яду­маю, що в уря­ді ба­чать: най­кра­ще ін­те­ре­сам біль­шо­сті людей від­по­від­ає друга опція.

Але це ви­ма­гає си­сте­ма­ти­чно­го під­хо­ду. Де­хто в країні го­во­рить, що уряд по­гір­шує де­мо­кра­ти­чний клі­мат, а та­кі, як я вба­чаю в останніх ме­си­джах прем’єр-мі­ні­стра Бі­на­лі Їл­ди­рим при­ми­рю­валь­ні же­сти, зокрема його сло­ва, що ми збіль­ши­мо кіль­кість на­ших дру­зів усе­ре­ди­ні кра­ї­ни. І якщо це ма­те­рі­а­лі­зу­є­ться у ді­лах, то це при­ве­де до кра­щої Туреччини.

Яопти­міст, не ду­маю, що турецький уряд буде надалі підривати де­мо­кра­тію. Хо­ча бу­ло не­про­сто, але всі лю­ди і пар­ла­мент­ські партії ви­сту­пи­ли проти за­ко­ло­ту. І тоді чо­му да­лі на­по­ля­га­ти на та­ких пи­та­н­нях, які роз­ді­ляє су­спіль­ство, зокрема пе­ре­хід до пре­зи­дент­ської си­сте­ми, на­да­н­ня гро­ма­дян­ства всім си­рій­ським бі­жен­цям. Адже біль­шість ви­бор­ців прав­ля­чої партії АР ви­сту­па­ють проти цього. По­трі­бно ви­не­сти ці пи­та­н­ня на ре­фе­рен­дум. Тур­ки швид­ко за­бу­дуть про путч і зно­ву бу­дуть ду­ма­ти ра­ціо­наль­но. І тому для уря­ду буде не­лег­ко зро­би­ти те, що він хо­че, без ши­ро­кої підтримки народу.

ФО­ТО РЕЙТЕР

ФО­ТО РЕЙТЕР

16 ЛИПНЯ 2016 РОКУ. СТАМБУЛ. ПРЕ­ЗИ­ДЕНТ РЕДЖЕП ТАЇП ЕР­ДО­ГАН ЗВЕРТАЄТЬСЯ ДО НАРОДУ ПІСЛЯ СПРО­БИ ПЕ­РЕ­ВО­РО­ТУ. ТУР­КИ ЙОГО ПІД­ТРИ­МА­ЛИ, І ТЕ­ПЕР ПИ­ТА­Н­НЯ, ЧИ ЗБЕРЕЖЕ ВІН СПАДЩИНУ АТА­ТЮР­КА, ЯКА ГАРАНТУЄ СВІТСЬКИЙ ХАРАКТЕР ДЕР­ЖА­ВИ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.