Ці­ною вла­сно­го жи­т­тя вря­ту­вав бо­йо­вих по­бра­ти­мів

Ігор Во­ло­вен­ко за­ги­нув 5 ли­пня в По­па­сній

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Оле­ся ШУТКЕВИЧ, Він­ни­ця

По всій Укра­ї­ні під спе­ко­тним лі­тнім сон­цем про­во­джа­ють в остан­ню путь укра­їн­ських во­ї­нів. Кре­ме­зні чо­ло­ві­ки не­суть тру­ну, чер­во­ні квіти ки­да­ють до ніг, і ні­хто не на­ма­га­є­тьсяв­три­ма­ти емо­ції — ані ді­ти, ані жін­ки, ані чо­ло­ві­ки... Сльо­зи не­ви­мов­но­го го­ря, без­на­дії, без­зву­чні ри­да­н­ня­чу­тно бу­ло ци­ми дня­ми і в се­лі Но­во­се­лів­ці, що на Він­нич­чи­ні. Там про­ща­ли­сяз Іго­рем Во­ло­вен­ком, який за­крив сво­їм ті­лом мі­ну, щоб вря­ту­ва­ти бо­йо­вих по­бра­ти­мів.

Ігор Во­ло­вен­ко на­ро­див­ся 21 сі­чня1975 ро­ку на Гай­син­щи­ні. Здо­був за­галь­ну се­ре­дню осві­ту в Бу­бнів­ській шко­лі. Від­слу­жив у ар­мії, одру­жив­ся. По­над 20 ро­ків пра­цю­вав на Ла­ди­жин­ській те­пло­вій еле­ктро­стан­ції скла­да­чем по­їздів. А у ли­пні ми­ну­ло­го ро­ку йо­го мо­бі­лі­зу­ва­ли до вій­ська. Слу­жив стар­шим опе­ра­то­ром від­ді­ле­н­ня взво­ду спо­сте­ре­же­н­ня­та те­хніч- них за­со­бів роз­від­ки роз­ві­ду­валь­ної ро­ти. 5 ли­пня­цьо­го ро­ку під час огля­ду взво­дно­го опор­но­го пун­кту в мі­сті По­па­сна (Лу­ган­ської обла­сті) на­тра­пив на мі­ну.

«Це тра­пи­ло­сяв­но­чі, близь­ко тре­тьої го­ди­ни. Ігор, яко­го хло­пці між со­бою на­зи­ва­ли «Мо­ря­ком», йшов по­пе­ре­ду, бо був ко­ман­ди­ром роз­від­ки. Ко­ли по­мі­тив не­без­пе­ку, встиг по­пе­ре­ди­ти ін­ших, а сам впав на мі­ну і пі­ді­рвав­ся. Ці­ною сво­го жи­т­тя­він вря­ту­вав двох сво­їх бій­ців. Не­хай зем­ля­йо­му бу­де пу­хом», — ви­слов­лює спів­чу­т­тя­зна­йо­ма за­ги­бло­го Ма­рі­я­Кі­по­рен­ко.

Ігор був до­брою, по­ря­дною лю­ди­ною, ці­ну­вав і ша­ну­вав ро­ди­ну, був лю­бля­чим си­ном і на­дій­ним чо­ло­ві­ком, най­кра­щим та­тком і вір­ним дру­гом для­сво­їх то­ва­ри­шів. Ра­зом із дру­жи­ною Альо­ною во­ни ви­хо­ву­ва­ли двох ді­тей: до­не­чку Ві­кто­рію 2003 ро­ку на­ро­дже­н­ня­та си­на Олександра 2005 ро­ку на­ро­дже­н­ня. Рі­дні роз­по­від­а­ють, що ко­ли Ігор на­ве­сні при­їздив у від­пус­тку, то ні­би від­чу­вав, що біль­ше не по­вер­не­ться. Усіх обі­ймав і про­щав­ся­по кіль­ка ра­зів. Дя­ку­вав ба­тькам Іва­ну Пе­тро­ви­чу та Ма­рії Фе­о­до­сів­ні за гар­но про­жи­те жи­т­тя.

«За­хи­ща­ти Ба­тьків­щи­ну він пі­шов не ва­га­ю­чись, — ка­же ко­ле­га за­ги­бло­го Ле­о­нід Пла­то­нов. — Йо­го за­ги­бель ста­ла уда­ром і для­ро­ди­ни, і для­ко­ле­кти­ву. Він був гар­ним фа­хів­цем, тер­пля­чим на­став­ни­ком. Усі но­ва­чки на під­при­єм­стві на­вча­ли­ся­са­ме в ньо­го. Вмів роз­ка­за­ти і по­ка­за­ти, зна­йти під­хід до ко­жно­го. А ще Ігор був справ­жнім дру­гом. На ньо­го зав­жди мо­жна бу­ло роз­ра­хо­ву­ва­ти у скру­тну хви­ли­ну... Вій­на за­би­рає у нас най­кра­щих лю­дей, на­ших ко­лег, дру­зів і рі­дних. І в цьо­му на­ша ве­ли­ка тра­ге­дія».

Хо­ва­ли ге­ро­яв йо­го рі­дно­му се­лі. На сіль­сько­му кла­до­ви­щі від­бу­ла­ся­гро­мад­ська па­на­хи­да. У скор­бо­ті, при­го­лом­ше­ні не­спо­ді­ва­ною тра­гі­чною звіс­ткою, рі­дні, дру­зі, бо­йо­ві по­бра­ти­ми, одно­сель­ці зга­ду­ва­ли за­ги­бло­го тіль­ки те­пли­ми і гар­ни­ми сло­ва­ми.

По­хо­ва­ли Іго­ря­Во­ло­вен­ка з усі­ма вій­сько­ви­ми по­че­стя­ми. Сві­тла пам’ять про ньо­го на­зав­жди за­ли­ши­тьсяв сер­цях усіх тих, хто знав, по­ва­жав та лю­бив справ­жньо­го Па­трі­о­та і від­ва­жно­го Во­ї­на. Ві­чна пам’ять Ге­ро­ям!

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.