Зав­жди під­став­ляв пле­че до­по­мо­ги

Ру­слан Че­бо­тар отри­мав смер­тель­не по­ра­не­н­ня в бою по­бли­зу Тро­ї­цько­го

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Оле­ся ШУТКЕВИЧ, Він­ни­ця

До­по­ки лу­на­ють обі­цян­ки ми­ру, на схо­ді Укра­ї­ни про­дов­жу­ють ги­нуть лю­ди. Чор­ни­ми во­ро­га­ми ври­ва­ю­ться­сум­ні звіс­тки до укра­їн­ських ро­дин. Го­ре по­сту­ка­ло і в две­рі Ан­то­ні­ни Сло­бо­дя­нюк. 8 ли­пня цьо­го ро­ку во­на втра­ти­ла сво­го єди­но­го си­на, а Укра­ї­на — гі­дно­го во­ї­на і справ­жньо­го па­трі­о­та.

На­ро­див­ся­Ру­слан Че­бо­тар 4 трав­ня1978 ро­ку. Спер­шу на­вчав­сяу Ко­пай­го­род­ській шко­лі, а зго­дом, ко­ли ро­ди­на пе­ре­їха­ла до Лі­ти­на, про­дов­жив на­вча­н­няу мі­сце­вій за­галь­но­осві­тній шко­лі №1.

У кві­тні 2015 ро­ку під час п’ятої хви­лі мо­бі­лі­за­ції він, ко­ли­шній де­сан­тник, був при­зва­ний на вій­сько­ву слу­жбу. Ви­ко­ну­ю­чи з че­стю бо­йо­ві зав­да­н­няу зо­ні АТО, ні­ко­ли не хо­вав­ся­за спи­ни то­ва­ри­шів, нав­па­ки — зав­жди під­став­ляв пле­че до­по­мо­ги. От і під час остан­ньо­го сво­го бою, у ніч з 8 на 9 ли­пня­по­бли­зу се­ла Тро­ї­цьке Лу­ган­ської обла­сті, він не по­ки­нув сво­єї по­зи­ції. Му­жньо від­би­ва­ю­чи ата­ки во­ро­га в бою, сол­дат-ку­ле­ме­тник 54-ї бри­га­ди 25-го ба­таль­йо­ну те­ри­то­рі­аль­ної обо­ро­ни « Ки­їв­ська Русь» Ру­слан Че­бо­тар отри­мав смер­тель­не по­ра­не­н­ня. Ула­мок сна­ря­ду про­бив йо­му шо­лом і влу­чив у го­ло­ву. Смерть на­ста­ла мит­тє­во.

«Вна­слі­док штур­му на­шої по­зи­ції ро­сій­ськи­ми те­ро­ри­ста­ми, які «пов­ні­стю ви­ко­ну­ють» Мін­ські до­мов­ле­но­сті, на­ша бри­га­да за­зна­ла важ­ких втрат — бу­ли за­ги­блі і по­ра­не­ні. Але на­пад во­ро­га ми від­би­ли, — ка­же ко­ман­дир ро­ти во­гне­вої під­трим­ки 25-го ба­таль­йо­ну «Ки­їв­ська Русь» Во­ло­ди­мир Жу­рав­ський. — Ру­слан був хо­ро­шим хло­пцем, на­рі­кань на йо­го слу­жбу не бу­ло. Пра­цю­вав на важ­ко­му ку­ле­ме­ті ДШК. Так ра­зом з ним і за­ги­нув».

Про­ща­ли­сяз Ру­сла­ном усім се­лом: від ма­ло­го до ве­ли­ко­го. У тра­ур­но­му одя­зі, з кві­та­ми і сві­чка­ми в ру­ках, жи­вим ко­ри­до­ром, на ко­лі­нах зу­стрі­ча­ли жи­те­лі се­ла тру­ну з ті­лом справ­жньо­го Па­трі­о­та і Ге­роя. Пла­ка­ли всі. І жін­ки, й одно­кла­сни­ки, і лі­тні чо­ло­ві­ки, які зна­ють ці­ну вій­ни. Важ­ко бу­ло стри­ма­ти сльо­зи, ко­ли під жур­ли­ву пі­сню «Пли­ве ка­ча» учні мі­сце­вої шко­ли чи­та­ли зво­ру­шли­ві по­е­ти­чні ряд­ки, ко­ли про­ща­ли­сяз Ру­сла­ном Че­бо­та­рем йо­го рі­дні, дру­зі, бо­йо­ві по­бра­ти­ми.

«Ру­слан­чик був до­брим, чуй­ним, гар­ний хло­пцем. Єди­ним си- ном у ма­те­рі. Во­на від­да­ла йо­му всю свою лю­бов, — роз­по­від­ає су­сід­ка за­ги­бло­го Алі­на Са­му­сен­ко. — За сло­ва­ми ма­те­рі, Ру­сла­на ма­ли де­мо­бі­лі­зу­ва­ти ще у кві­тні. Ка­жуть, що він вже й об­хі­дний лист під­пи­сав, го­ту­вав­ся­їха­ти до­до­му. 7 ли­пня­обі­цяв ма­те­рі, що не­за­ба­ром бу­де вдо­ма, а 8 вже не ви­йшов не зв’язок. На­пев­но, це був йо­го остан­ній бій».

Па­на­хи­ду за упо­кій ду­ші за­ги­бло­го ге­роя, ку­ле­ме­тни­ка ба­таль­йо­ну « Ки­їв­ська Русь » від­пра­ви­ли у хра­мі Рі­здва Пре­свя­тої Бо­го­ро­ди­ці. По­хо­ва­ли во­ї­на на мі­сце­во­му кла­до­ви­щі з усі­ма вій­сько­ви­ми по­че­стя­ми.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.