Опо­від­ки про Сту­пку

В це важ­ко по­ві­ри­ти, однак вже чо­ти­ри ро­ки, як не­має по­між нас Бо­г­да­на Силь­ве­стро­ви­ча

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ан­на ЛИПКІВСЬКА, те­а­тро­зна­вець

«Ро­зум­ні ста­ли ро­зум­ні­ши­ми, дур­ні — дур­ні­ши­ми, а ти­ся­чі ін­ших ні в чо­му не змі­ни­ли­ся», — цей ви­слів Ге­ор­га Лі­хтен­бер­га най­пер­ше спа­дає на дум­ку, ко­ли мір­ку­єш про те­а­траль­ний се­зон, який щой­но за­вер­шив­ся.

У 2013—2014 рр. якось різ­ко по­став во­до­діл між ста­рим і но­вим, віджи­лим — та пер­спе­ктив­ним, ти­ми, хто мен­таль­но за­стряг у «сов­ку» — й ти­ми, ко­трі жи­вуть у су­ча­сно­му сві­ті й ді­ють від­по­від­но до йо­го ви­кли­ків та ри­зи­ків, при­чо­му це не за­ле­жить від па­спорт­но­го ві­ку кон­кре­тно­го ми­тця. З часом ця трі­щи­на ли­ше по­гли­блю­є­ться, але оста­то­чно­го роз­ри­ву з ми­ну­лим не від­бу­ва­є­ться. Те, що пря­мує впе­ред — про­су­ва­є­ться, те, що око­па­ло­ся у вла­сно­му бо­ло­ті — гниє да­лі...

Ко­ли вда­ти­ся до фор­маль­ної ре­ві­зії, то всі те­а­три — на мі­сцях, на­віть із«по­пов­не­н­ням»: від­но­вив свою ді­яль­ність на під­кон­троль­ній Укра­ї­ні те­ри­то­рії Лу­ган­ський обла­сний ака­де­мі­чний укра­їн­ський му­зи­чно-дра­ма­ти­чний те­атр, а в Ки­є­ві ні­шу го­лов­но­го по­ру­шни­ка спо­кою обла­што­вує не­за­ле­жний «Ди­кий те­атр».

ФЕСТИВАЛЬНА ПАЛІТРА

Від­бу­ли­ся та­кож усі ре­гу­ляр­ні те­а­траль­ні фе­сти­ва­лі та дра­ма­тур­гі­чні кон­кур­си.

Під­твер­джує своє ре­но­ме «Мель­по­ме­на Тав­рії» — на­ймас­шта­бні­ший те­а­траль­ний захід в Укра­ї­ні: уже 18 ро­ків по­спіль Хер­сон «на­тя­гує но­са» сто­ли­ці, ко­тра на­ра­зі так і на спро­мо­гла­ся вла­шту­ва­ти у се­бе щось по­ді­бне. Цьо­го­рі­чний хер­сон­ський трі­умф Чер­ні­гів­сько­го обла­сно­го те­а­тру ім. Т. Шев­чен­ка з «Ко­ме­ді­єю по­ми­лок» (ось що зна­чить те­атр по­чав ба­га­то їзди­ти — то­нус про­сто ша­ле­ний!) та успіх ін­ших, до­во­лі епа­та­жних, як на тра­ди­цій­ні сма­ки, по­ста­но­вок свід­чать, що фе­сти­валь не «за­ки­сає» у фор­ма­ті дру­жньо­го «мє­жду­со­бой­чи­ка», а кро­кує в но­гу з часом, по­да­ю­чи па­лі­тру ві­тчи­зня­но­го те­а­тру в ши­ро­ко­му спе­ктрі, з усі­ма здо­бу­тка­ми та про­бле­ма­ми.

Три­ма­є­ться — не­зва­жа­ю­чи на тру­дно­щі, «си­сте­мо­твор­чий» фе­сти­валь мо­ло­дої ре­жи­су­ри. Це рі­чи­ще на­віть роз­ши­ри­ло­ся — зав­дя­ки за­по­ча­тко­ва­ним в Укра­ї­ні кон­кур­сам­ла­бо­ра­то­рі­ям для мо­ло­дих ре­жи­се­рів. Ми­ну­ло­го ве­ре­сня пер­ший із них від­був­ся в Оде­сі, а ці­єї осе­ні нас че­кає «по­двій­ний» фор­мат: кон­курс у жан­рах опе­ре­ти/мю­зи­клу/опе­ри­буф — у На­ціо­наль­ній опе­ре­ті, кон­курс ма­лої фор­ми — в Те­а­траль­но­му цен­трі ім. І. Ко­злов­сько­го (спіль­но з те­а­тром «Зо­ло­ті во­ро­та»).

Ще актив­ні­шою стає між­на­ро­дна спів­пра­ця. Щой­но за­вер­шу­ю­ться по­пе­ре­дні про­е­кти Бри­тан­ської ра­ди — роз­по­чи­на­ю­ться на­сту­пні; ре­жи­се­ри Оле­ксан­дра Сін­чук, Ста­ні­слав Жир­ков, Ма­ксим Го­лен­ко по­ста­ви­ли п’єси на­ших же дра­ма­тур­гів Те­тя­ни Кі­цен­ко, На­та­лі Во­ро­жбит та Пав­ла Ар’є в Ма­где­бур­зі з ні­ме­цьки­ми акто­ра­ми.

Не мо­жу та­кож не звер­ну­ти­ся зі сло­ва­ми по­дя­ки тій же Бри­тан­ській ра­ді за про­ект «Бри­тан­ській те­атр у кі­но». На­ра­зі, на жаль, ще не всі мі­ста Укра­ї­ни ма­ють змо­гу ба­чи­ти це на ве­ли­ко­му екра­ні, але Ки­є­ву, Дні­пру, Хер­со­ну, Чер­ні­го­ву та Хар­ко­ву по­ща­сти­ло на­віть до­лу­чи­ти­ся до пря­мих транс­ля­цій «Гам­ле­та: Кам­бер­бе­тча», «Ро­мео і Джу­льєт­ти», «Рі­чар­да ІІІ». Мої осо­би­сті фа­во­ри­ти тут — шек­спі­рів­ські «Ко­рі­о­лан» із То­мом Хі­дл­сто­ном (Те­атр «Дон­мар», по­ста­нов­ка Джо­зі Рурк) та «Як вам це спо­до­ба­є­ться» Ко­ро­лів­сько­го на­ціо­наль­но­го те­а­тру в ре­жи­су­рі Пол­лі Фін­длі. Пі­сля та­ких ви­став по­вер­та­ти­ся до на­ших «до- ма­шніх ра­до­щів», ні­де прав­ди ді­ти, вже не­ма та­ко­го ба­жа­н­ня.

Що ж до ві­тчи­зня­них ре­пер­ту­ар­них ці­ка­ви­нок, то час уже, на­пев­но, про­во­ди­ти окре­мий фе­сти­валь дра­ма­тур­гії Пав­ла Ар’є — на­стіль­ки впев­не­но кро­ку­ють Укра­ї­ною йо­го ба­би Прі­сі (до Ки­є­ва та Льво­ва при- єд­на­ли­ся Хар­ків, Дні­про­пе­тровськ, Пол­та­ва, Бі­ла Цер­ква), а в кон­ку­рен­цію Цен­тру та За­хо­ду між ти­ми ж Ки­є­вом (у ко­о­пе­ра­ції з Іва­но­Фран­ків­ськом) і Льво­вом що­до «Сла­ви героям!» втру­тив­ся схід: у Ма­рі­у­по­лі ця ви­ста­ва ста­ла пер­шою укра­ї­но­мов­ною по­ста­нов­кою пі­сля то­го, як там­те­шній До­не­цький обла­сний те­атр офі­цій­но пе­ре­став бу­ти «ро­сій­ським» та «ор­де­ну По­ша­ни».

...Усе це так. Та не по­ли­шає від­чу­т­тя, що роз­гор­та­є­ться на­ступ по флан­гах —а в «цен­трі» три­ває ста­гна­ція, і з там­те­шніх «око­пів» най­ча­сті­ше ли­ше «від­стрі­лю­ю­ться».

ТЕ­А­ТРАЛЬ­НИЙ «ТРОМБОЗ»

«Лі­нія во­гню» про­ля­гає по те­ри­то­рії кон­тра­ктної си­сте­ми, яка са­ме цьо­го се­зо­ну на­бу­ла кон­кре­тних рис і фа­кти­чно стар­ту­ва­ла.

Не за­ну­рю­ва­ти­мусь у юри­ди­чні ха­щі — ба­га­то вже з цьо­го при­во­ду ска­за­но, ба­га­то роз­тро­ще­но спи­сів. Ска­жу ли­ше, що ка­дро­ве «роз­бло­ку­ва­н­ня» зце­мен­то­ва­них труп — річ не­об­хі­дна, але за від­су­тно­сті пла­но­вої та не­о­дмін­ної ро­та­ції ху­до­жньо­го ке рів ниц тва, за не роз­роб ле­но­сті сис - те­ми від­по­від­них стри­му­вань і за­по­бі­жни­ків на­ші те­а­три, осо­бли­во по­за сто­ли­цею, ри­зи­ку­ють збе­рег­ти­ся як фе­одаль­ні во­тчи­ни, тож те­а­траль­на «кров» і на­да­лі бу­де за­сто­ю­ва­ти­ся, а не віль­но цир­ку­лю­ва­ти.

Шанс на по­до­ла­н­ня цьо­го «тром­бо­зу» у кро­во­обі­гу ві­тчи­зня­ної сце­ни — кон­кур­си на за­мі­ще­н­ня по­сад ке­рів­ни­ків те­а­трів, які вже ого­ло­ше­ні по всіх усю­дах, а в Ки­є­ві один на­віть встиг від­бу­ти­ся. Ці кон­кур­си — ре­аль­ний ла­кму­со­вий па­пі­рець сто­сов­но на­яв­но­сті — або від­су­тно­сті по­лі­ти­чної во­лі до змін: адже до­сить «пра­виль­но» сфор­му­ва­ти кон­кур­сні ко­мі­сії — і все (і там, де тре­ба, і там, де ста­но­ви­ще, нав­па­ки, во­лає про змі­ни) за­ли­ши­ться як бу­ло, і всі ті са­мі лю­ди кер­му­ва­ти­муть да­лі, бо отри­му­ють чер­го­ву ін­дуль­ген­цію, як ка­же пер­со­наж то­го ж Ар’є, «за су­ку­пність ге­ро­ї­чних бо­йо­вих по­дви­гів» у вій­нах, які вже дав­но — у ми­ну­ло­му.

На­ра­зі ви­да­є­ться — при­найм­ні, за під­сум­ка­ми пер­шо­го кон­кур­су — що до­мі­ну­ва­ти­ме, на жаль, дру­га тен­ден­ція. Не­зва­жа­ю­чи на те, що пре­тен­ден­тів бу­ло ба­га­то і рі­зних (при­чо­му і Ма­ксим Го­лен­ко, і В’яче­слав Жи­ла, і Ігор Бі­лиць — це не «зе­ле­ні» де­бю­тан­ти, а до­сить зна­ні в Укра­ї­ні лю­ди із сер­йо­зним по­ста­но­во­чним та ме­не­джер­ським до­сві­дом), ма­ло­по­мі­тний на ма­пі Ки­є­ва не­ве­ли­чкий те­атр, «ска­лок» сту­дій­но­го бу­му ру­бе­жу 1990-х, який від­то­ді жо­дно­го ра­зу не став збу­дни­ком спо­кою і ба­лує сво­ї­ми ви­ста­ва­ми вкрай рід­ко, — «зне­на­цька» очо­ли­ло по­пе­ре­днє ке­рів­ни­цтво.

На на­сту­пних кон­кур­сах, хо­че­ться спо­ді­ва­ти­ся, до скла­ду ко­мі­сій увій­дуть пред­став­ни­ки гро­мад­ських ор­га­ні­за­цій (як і пе­ред­ба­че­но за­ко­но­дав­ством) — при­найм­ні, біль­ше лю­дей про­бу­ва­ти­муть щось змі­ни­ти.

Адже на­дов­го за­кон­сер­ву­ва­ти си­ту­а­цію все одно на вда­сться. При­клад — оби­два ки­їв­ських те­а­три ля­льок, що­до яких ми­ну­ло­го ро­ку бу­ло за­сто­со­ва­но по­ло­вин­ча­сті ка­дро­ві кро­ки: су­то при­ро­дні, фі­зіо­ло­гі­чні при­чи­ни спо­ну­ка­ють ни­ні на­но­во по­вер­ну­ти­ся до розв’язання цих про­блем.

За­ли­ша­є­ться спо­ді­ва­ти­ся, що са­ме жи­т­тя не до­зво­лить тим, хто при­ймає рі­ше­н­ня у дер­жа­ві (якщо шир­ше гля­ну­ти на ре­чі), дов­го три­ва­ти за фор­му­лою М. Сал­ти­ко­ва­Ще­дрі­на: «Во­ни си­ді­ли й ду­ма­ли, як би то з їхньо­го зби­тко­во­го го­спо­дар­ства зро­би­ти при­бу­тко­ве, ні­чо­го в ньо­му не змі­ню­ю­чи».

Змі­нюй­те і змі­нюй­те­ся, па­но­ве! Все одно до­ве­де­ться — ра­но чи пі­зно, так чи іна­кше.

P.S.: Оскіль­ки я не планую біль­ше бра­ти уча­сті у ро­бо­ті екс­пер­тної гру­пи «Ки­їв­ської Пе­кто­ра­лі», при­найм­ні до­ки не по­ста­не дав­но анон­со­ва­не, але на­ра­зі не ре­а­лі­зо­ва­не її ре­аль­не пе­ре­фор­ма­ту­ва­н­ня і нор­маль­не ор­га­ні­за­цій­но-фі­нан­со­ве за­без­пе­че­н­ня, — до­зво­лю со­бі на­зва­ти тут сво­їх фа­во­ри­тів се­ред сто­ли­чних прем’єр пер­шої по­ло­ви­ни 2016-го: най­кра­ща дра­ма­ти­чна ви­ста­ва — «Рі­чард ІІІ» На­ціо­наль­но­го те­а­тру ім. І. Фран­ка; най­кра­ща ви­ста­ва ка­мер­ної сце­ни — «Сла­ва героям!» (ко­про­ду­кція «Зо­ло­тих во­ріт» та Іва­но-Фран­ків­сько­го обла­сно­го те­а­тру); най­кра­ща ви­ста­ва для ді­тей — «Чу­дер­на­цькі за­бав­ки на да­ху» тих же «Зо­ло­тих во­ріт». Але, без­пе­ре­чно, да­лі бу­де!

ФО­ТО БО­РИ­СА КОРПУСЕНКА

ФО­ТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

ПРОГНОЗ: «РІ­ЧАРД ІІІ» (УКРА­ЇН­СЬКО-ГРУ­ЗИН­СЬКИЙ АРТ-ПРО­ЕКТ, РЕ­ЖИ­СЕР АВТАНДІЛ ВАРСІМАШВІЛІ) НА­ЦІО­НАЛЬ­НО­ГО ТЕ­А­ТРУ ім. І. ФРАН­КА МО­ЖЕ СТА­ТИ НАЙ­КРА­ЩОЮ ДРАМАТИЧНОЮ ВИСТАВОЮ 2016 РО­КУ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.