Гра з во­гнем

Бол­га­рія в Пер­шій сві­то­вій вій­ні: про­ра­хун­ки, пе­ред­умо­ви, уро­ки

Den (Ukrainian) - - Iсторія Та «я» - Ігор СЮНДЮКОВ, «День»

Бол­гар­ський цар Фер­ди­нанд І (пред­став­ник Са­ксен-Ко­бург- Гот­ської ди­на­стії, 1861—1948, пе­ре­бу­вав на пре­сто­лі у 1908— 1918 ро­ках, у 1887— 1908 ро­ках йме­ну­вав­ся « кня­зем Бол­га­рії»), хоч як це при­кро, не на­ле­жав до чи­сла ви­да­тних дер­жав­них ді­я­чів. Жорс­тким, су­во­рим ви­про­бу­ва­н­ням для цьо­го за­снов­ни­ка Тре­тьо­го Бол­гар­сько­го Цар­ства (1908—1946) ста­ла Пер­ша сві­то­ва вій­на та участь у ній Бол­га­рії. Оскіль­ки Фер­ди­нанд не був, по су­ті, кон­сти­ту­цій­но обме­же­ним, пар­ла­мент­ським, мо­нар­хом (йо­го вла­да да­ле­ко ви­хо­ди­ла за ці рам­ки), то са­ме від йо­го осо­би­стих рі­шень зна­чною мі­рою за­ле­жа­ло, чи за­ли­ши­ться Бол­га­рія ней­траль­ною у Ве­ли­кій вій­ні (так до 1939 ро­ку на­зи­ва­ли Пер­шу сві­то­ву) або ж при­єд­на­є­ться до одні­єї з двох во­ро­гу­ю­чих со­ю­зів: Ан­тан­ти чи ко­а­лі­ції так зва­них цен­траль­них дер­жав (Ні­меч­чи­на, Ав­стро- Угор­щи­на, з ли­сто­па­да 1914 ро­ку — та­кож Ту­реч­чи­на). Зві­сно, на ца­ря Бол­га­рії жор­сто­ко ти­сну­ли ди­пло­ма­ти й уря­ди обох про­ти­бор­чих та­бо­рів; і все ж вплив Фер­ди­нан­да на ухва­ле­н­ня до­ле­но­сно­го рі­ше­н­ня — як са­ме на­ле­жить ви­зна­чи­ти­ся кра­ї­ні в умо­вах не­ба­че­но­го до­сі в істо­рії гло­баль­но­го во­єн­но­го кон­флі­кту — цей вплив був біль­шніж сут­тє­вим.

Без­пе­ре­чно, рі­ше­н­ня роз­ро­бля­лось і ухва­лю­ва­лось уря­дом Фер­ди­нан­да не в «без­по­ві­тря­но­му про­сто­рі», не у ва­ку­у­мі, а під впли­вом кон­кре­тних істо­ри­чних об­ста­вин, у вель­ми не­спри­я­тли­во­му вну­трі­шньо- й зов­ні­шньо­по­лі­ти­чно­му кон­текс­ті. А са­ме: пі­сля про­го­ло­ше­н­ня 22 ве­ре­сня 1908 ро­ку Фер­ди­нан­да вже не кня­зем, а ца­рем Бол­га­рії, що озна­ча­ло звіль­не­н­ня від будь- якої, хай на­віть су­то но­мі­наль­ної, за­ле­жно­сті від Осман­ської ім­пе­рії, Бол­гар­ська дер­жа­ва по­ста­ви­ла со­бі за ме­ту ма­кси­маль­но роз­ши­ри­ти свої кор­до­ни й ста­ти най­біль­шою по­ту­гою на Бал­ка­нах. Са­ме з ці­єю ме­тою 1912 ро­ку Бол­га­рія ра­зом з ін­ши­ми кра­ї­на­ми Бал­кан­сько­го со­ю­зу ( Сер­бі­єю, Гре­ці­єю та Чор­но­го­рі­єю) роз­по­ча­ла вій­ну про­ти Туреччини ( так зва­на Пер­ша Бал­кан­ська вій­на). У пе­ре­бі­гу бо­йо­вих дій усі ці на­зва­ні со­ю­зни­ки здо­бу­ли бли­ску­чу пе­ре­мо­гу над Осман­ською ім­пе­рі­єю (то­чні­ше, над тим, що від неї ще за­ли­ши­ло­ся). Про­те те­ри­то­рі­аль­ні ви­гра­ші Бол­га­рії ( за мир­ним до­го­во­ром во­на отри­ма­ла про­він­цію Фра­кія з ви­хо­дом до Егей­сько­го мо­ря й ча­сти­ну Ма­ке­до­нії) спри­чи­ни­ли, і то ду­же швид­ко, го­стрий конфлікт з її не­дав­ні­ми пар­тне­ра­ми по Бал­кан­сько­му со­ю­зу. Вже на­сту­пно­го, 1913, ро­ку спа­ла­хну­ла Дру­га Бал­кан­ська вій­на, ко­ли Ту­реч­чи­на, Гре­ція, Сер­бія, Ру­му­нія та Чор­но­го­рія єди­ним фрон­том ви­сту­пи­ли про­ти Бол­га­рії й за­вда­ли їй бо­лі­сної по­раз­ки. Країна по­збав­ля­ла­ся всіх те­ри­то­рі­аль­них здо­бу­тків (Ма­ке­до­нію бу­ло по­ді­ле­но між Гре­ці­єю та Сер­бі­єю, Фра­кія пе­ре­хо­ди­ла до Гре­ції, а Пів­ден­на До­бру­джа — до Ру­му­нії). Па­трі­о­ти­чна (а мо­же, й ре­ван­шист­ська) ча­сти­на бол­гар­сько­го су­спіль­ства не зми­ри­ла­ся з та­ки­ми під­сум­ка­ми вій­ни; осо­би­сто ж цар Фер­ди­нанд за­явив бу­кваль­но та­ке: «Від­пла­та моя бу­де жа­хли­вою».

По­раз­ку в Дру­гій Бал­кан­ській вій­ні роз­ці­ни­ли як «Пер­шу на­ціо­наль­ну ка­та­стро­фу», яка спри­чи­ни­ла до­во­лі го­стру по­лі­ти­чну кри­зу в Бол­га­рії. Вре­шті но­вим гла­вою уря­ду став Ва­сил Ра­до­сла­вов, який орі­єн­ту­вав­ся в зов­ні­шній по­лі­ти­ці на Ні­меч­чи­ну та Ав­стро-Угор­щи­ну (та й осо­би­сто цар, як уже го­во­ри­ло­ся, ні­мець за по­хо­дже­н­ням, зна­чною мі­рою по­ді­ляв та­кі по­гля­ди). Фер­ди­нанд роз­ра­хо­ву­вав у «зру­чний мо­мент» по­вер­ну­ти Ма­ке­до­нію, Фра­кію та До­бру­джу, і пи­та­н­ня по­ля­га­ло ли­ше в то­му, на до­по­мо­гу яких по­ту­жних дер­жав Бол­га­рія мо­же цьо­го ра­зу спи­ра­ти­ся. По­ча­ток Пер­шої сві­то­вої вій­ни ( 28 ли­пня 1914 ро­ку Ав­стро- Угор­щи­на ого­ло­си­ла вій­ну Сер­бії, за лі­че­ні дні у вій­ну всту­пи­ли Ні­меч­чи­на, Ро­сія, Фран­ція, Бри­та­нія з до­мі­ніо­на­ми) не­ймо­вір­но за­го­стрив цю про­бле­му.

Бол­га­рія, на­віть пі­сля по­раз­ки в Дру­гій Бал­кан­ській вій­ні, по­сі­да­ла ва­жли­ві стра­те­гі­чні по­зи­ції на Бал­ка­нах. То­му пі­сля по­ча­тку Ве­ли­кої Вій­ни ди­пло­ма­ти, фі­нан­си­сти та уря­дов­ці як ні­ме­цько- ав­стрій­сько­го бло­ку, так і бри­та­но­фран­ко-ро­сій­сько­го по­ча­ли нав­ви­пе­ред­ки ро­би­ти ви­гі­дні про­по­зи­ції Фер­ди­нан­до­ві, обі­ця­ю­чи й ве­ли­кі гро­шо­ві по­зи­ки на ви­гі­дних умо­вах, і, го­лов­не, по­вер­не­н­ня втра­че­них те­ри­то­рій ( зро­зумі­ло, якщо Бол­га­рія «зро­бить правильний ви­бір у вій­ні » ) . Емі­са­ри з Бер­лі­на, Па­ри­жа, Ві­дня, Лон­до­на по­стій­но від­ві­ду­ва­ли Со­фію. Тим часом (а кре­ди­то­ри бу­ли по­трі­бні як по­ві­тря!) цар Фер­ди­нанд офі­цій­но про­го­ло­сив су­во­рий ней­тра­лі­тет сво­єї кра­ї­ни у вій­ні; про­те він чу­до­во ро­зу­мів, що та­кий стан є тим­ча­со­вим, бо оби­ра­ти та­ки до­ве­де­ться, а ста­ти тре­ба на бік то­го бло­ку, який за­про­по­нує ви­гі­дні­ші умо­ви і, го­лов­не, який бу­де бра­ти го­ру в цій жа­хли­вій бій­ні.

Для Бол­га­рії осо­бли­во чу­тли­вим бу­ли пи­та­н­ня Фра­кії та Ма­ке­до­нії. Пред­став­ни­ки Ан­тан­ти за­пев­ня­ли, що в ра­зі при­єд­на­н­ня Со­фії до них «ве­ли­ка ча­сти­на» цих зе­мель (без кон­кре­ти­ки) бу­де по­вер­ну­та Бол­га­рії. На­то­мість ди­пло­ма­ти Цен­траль­но­го, ні­ме­цько-ав­стро-ту­ре­цько­го бло­ку на­чеб­то да­ва­ли «кон­кре­тні га­ран­тії». Та й кре­ди­ти обі­ця­ли сут­тє­во біль­ші. До­бре по­мір­ку­вав­ши і ді­йшов­ши ви­снов­ку, що га­я­ти час уже не мо­жна, цар 21 ве­ре­сня 1915 ро­ку ого­ло­сив за­галь­ну мо­бі­лі­за­цію, а 14 жов­тня — вій­ну Сер­бії. Так Бол­га­рія всту­пи­ла в Пер­шу сві­то­ву вій­ну на бо­ці Цен­траль­них дер­жав. Пе­ре­біг по­дій показав, що то був фа­таль­ний крок. Фер­ди­нанд вва­жав, що Ні­меч­чи­на та її со­ю­зни­ки бу­дуть пе­ре­мож­ця­ми й до­по­мо­жуть по­вер­ну­ти втра­че­не...

Про кон­кре­тний хід бо­йо­вих дій ( для Бол­га­рії во­ни три­ва­ли три ро­ки, до ве­ре­сня 1918-го). У пе­ре­бі­гу кам­па­нії про­ти Сер­бії ( кі­нець 1915 — по­ча­ток 1916 р р.) бол­гар­ські вій­ська, по­при від­чу­тні втра­ти, до­ся­гли пев­них успі­хів. Так, у би­тві бі­ля мі­сте­чка Кри­во­лак (Ма­ке­до­нія) во­ни стій­ко стри­му­ва­ли ата­ки з’єд­нань Ан­тан­ти (ан­гло-фран­цузь­ких ди­ві­зій), ко­трі втра­ти­ли до 6000 бій­ців, і пе­ре­шко­ди­ли подаль­шо­му про­су­ван­ню со­ю­зних військ. Не­вдов­зі опе­ра­ції про­ти Сер­бії мо­жна бу­ло вва­жа­ти за­вер­ше­ни­ми; серб­ські вій­ська бу­ли роз­би­ті ні­ме­цько­ав­стро- бол­гар­ськи­ми ар­мі­я­ми; пра­кти­чно вся те­ри­то­рія кра­ї­ни бу­ла оку­по­ва­на вій­ська­ми Цен­траль­них дер­жав. Про­те пов­ні­стю зни­щи­ти серб­ську ар­мію не вда­ло­ся; її зна­чна ча­сти­на бу­ла ева­ку­йо­ва­на со­ю­зни­ка­ми — Ан­тан­тою — на острів Кор­фу (Адри­а­ти­ка).

Під час кам­па­нії про­ти Гре­ції (або ж Са­ло­ні­цької кам­па­нії) в сер­пні 1916 ро­ку чо­ти­ри ан­гло-фран­цузь­кі ди­ві­зії пі­сля по­ту­жної арт­пі­дго­тов­ки спро­бу­ва­ли про­рва­ти бол­гар­ський фронт бі­ля озе­ра Дой­ран. П’ять атак Ан­тан­ти про­ва­ли­ли­ся, бол­га­ри жорс­тко за­хи­ща­лись, а со­ю­зні вій­ська за­зна­ли по­ту­жних втрат. На­то­мість на­ступ бол­гар­ських з’єд­нань вглиб Гре­ції, в на­прям­ку Са­ло­нік (ра­йон рі­ки Стру­ма), був до­во­лі ре­зуль­та­тив­ним: во­ни ви­йшли на узбе­реж­жя Егей­сько­го мо­ря, про­су­нув­шись на 80 — 90 кі­ло­ме­трів та ін­тер­ну­вав­ши 464-х офі­це­рів, 6700 сол­да­тів та 15 гар­мат гре­цької ар­мії, со­ю­зної Ан­тан­ті. Про­те пі­сля кон­тр­на­сту­пу Ан­тан­ти у ве­ре­сні 1916-го фронт ста­бі­лі­зу­вав­ся, й на­ста­ло від­но­сне за­тиш­шя.

І, на­ре­шті, Ру­мун­ська кам­па­нія. Ця країна всту­пи­ла у вій­ну (пі­сля три­ва­лих ва­гань) 27 сер­пня 1916 ро­ку на бо­ці дер­жав Ан­тан­ти. Най­ближ­чим часом об’єд­на­на ні­ме­цько-бол­гар­ська Ду­най­ська ар­мія під про­во­дом генерал-фель­дмар­ша­ла Ма­кен­зе­на пе­ре­йшла бол­га­ро-ру­мун­ський кор­дон і втор­гла­ся на те­ри­то­рію Ру­му­нії. Ру­мун­ську До­бру­джу за­хи­ща­ли 15 мі­сце­вих ди­ві­зій та 47-й кор­пус ро­сій­ської ар­мії (отут і всту­пи­ли в пря­ме бо­йо­ве зі­ткне­н­ня ро­сій­ські та бол­гар­ські вій­ська). Бол­гар­ська 3-тя ар­мія ге­не­ра­ла То­ше­ва за­вда­ла низ­ку від­чу­тних по­ра­зок ру­му­нам і ро­сі­я­нам, ово­ло­дів­ши стра­те­гі­чно ва­жли­вою фор­те­цею Ту­тра­кан. 8 ве­ре­сня 1916 ро­ку Ду­най­ська ар­мія зайня­ла Сі­лі­стрію, зго­дом ча­сти­ни 3-ї бол­гар­ської ар­мії за­вда­ли по­раз­ки ро­сій­сько-ру­мун­ським ча­сти­нам бі­ля До­бри­ча, а 23 ли­сто­па­да бу­ло фор­со­ва­но Ду­най. 7 гру­дня ні­ме­цько-бол­гар­ські вій­ська уві­йшли в сто­ли­цю Ру­му­нії Бу­ха­рест. Зна­чна ча­сти­на те­ри­то­рії кра­ї­ни бу­ла оку­по­ва­на ча­сти­на­ми Цен­траль­них дер­жав. По­вер­та­ю­чись до бо­йо­вих дій на Са­ло­нік­сько­му (Гре­цько­му) фронті, слід за­зна­чи­ти, що в кві­тні — трав­ні 1917 ро­ку бол­гар­ські ча­сти­ни не­бе­з­успі­шно про­ти­сто­я­ли там, бі­ля озе­ра Дой­ран, бри­тан­ським вій­ськам. Оби­дві сто­ро­ни за­зна­ли важ­ких втрат.

І все ж та­ки вже влі­тку 1918 ро­ку ста­ло де­да­лі оче­ви­дні­шим, що Ні­меч­чи­на та всі її со­ю­зни­ки, зокре­ма Бол­га­рія, про­гра­ють вій­ну. Ре­сур­си Ан­тан­ти, осо­бли­во пі­сля при­єд­на­н­ня США, бу­ли яв­но біль­ши­ми. До то­го ж, в мі­ру по­гли­бле­н­ня еко­но­мі­чної кри­зи (де­фі­цит про­ду­ктів, ін­фля­ція, зу­бо­жі­н­ня), та ще й на тлі жорс­ткої цен­зу­ри та обме­же­н­ня сво­бод, в бол­гар­сько­му су­спіль­стві по­си­лю­ва­ло­ся не­вдо­во­ле­н­ня «бра­то­вбив­чою вій­ною». Ці на­строї пов­ною мі­рою да­ли­ся взна­ки пі­сля на­сту­пу військ Ан­тан­ти при До­бро По­ле (ве­ре­сень 1918 р.). Ви­мо­ги за­вер­ши­ти вій­ну пе­ре­ро­сли в пов­ста­н­ня ар­мій­ських ча­стин про­ти уря­ду. Був ого­ло­ше­ний по­хід вій­сько­вих на Со­фію з ви­мо­гою змі­ни вла­ди. Цей ви­ступ був при­ду­ше­ний за до­по­мо­гою ні­ме­цьких сол­да­тів, але це ні­чо­го вже не змі­ни­ло. Ро­зу­мі­ю­чи без­ви­хідь си­ту­а­ції, цар Фер­ди­нанд 30 ве­ре­сня 1918 р. зрі­кся пре­сто­лу на ко­ристь 24-рі­чно­го си­на Бо­ри­са і ви­їхав до Німеччини. Бол­га­рія ка­пі­ту­лю­ва­ла, пер­шою з кра­їн Цен­траль­но­го бло­ку ви­йшов­ши з вій­ни (до ка­пі­ту­ля­ції Німеччини і кін­ця ці­єї сві­то­вої бій­ні за­ли­ша­ло­ся 40 днів). Те­ри­то­рія дер­жа­ви бу­ла фа­кти­чно оку­по­ва­на вій­ська­ми Ан­тан­ти. Втра­ти кра­ї­ни скла­да­ли п’яту ча­сти­ну чо­ло­ві­чо­го на­се­ле­н­ня від 20 до 50 ро­ків (155 000 за­ги­блих, 400 по­ра­не­них на фрон­тах, 155 000 по­мер­лих від ти­фу, хо­ле­ри та гри­пу). Країна втра­ти­ла тре­ти­ну сво­го на­ціо­наль­но­го ба­гат­ства. За умо­ва­ми мир­но­го до­го­во­ру з Ан­тан­тою, під­пи­са­но­го 27 ли­сто­па­да 1919 ро­ку в мі­сте­чку Нейї бі­ля Па­ри­жа, Бол­га­рія не ли­ше не по­вер­та­ла со­бі омрі­я­ні зем­лі, а й втра­ча­ла 11 000 ква­дра­тних кі­ло­ме­трів вла­сної те­ри­то­рії. Бу­ло на­кла­де­но жор­сто­кі кон­три­бу­ції, чи­сель­ність ар­мії без­за­сте­ре­жно обме­жу­ва­лась (20 тис. сол­да­тів). Упро­довж 37 ро­ків Бол­га­рія ма­ла спла­ти­ти со­ю­зни­кам-пе­ре­мож­цям 2,25 млрд зо­ло­тих фран­ків. Прем’єр Бол­га­рії Стам­бо­лій­ський, під­пи­су­ю­чи цей до­го­вір, був та­кий роз­гні­ва­ний, що зла­мав свою ру­чку. Ось та­кою бу­ває ці­на гру­бих зов­ні­шньо­по­лі­ти­чних про­ра­хун­ків...

ФО­ТО З САЙ­ТА GRANITSI.ALLE.BG

СІЧЕНЬ 1916 р. НІ­МЕЧ­ЧИ­НА. КАЙЗЕР ВІЛЬГЕЛЬМ ІІ ТА ЦАР БОЛ­ГА­РІЇ ФЕР­ДИ­НАНД. ЗУ­СТРІЧ ДВОХ СОЮЗНИКІВ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.