Опо­від­ки про Сту­пку

В це важ­ко по­ві­ри­ти, однак вже чо­ти­ри ро­ки, як не­має по­між нас Бо­г­да­на Силь­ве­стро­ви­ча

Den (Ukrainian) - - Культура - Сер­гій ТРИМБАЧ

22 ли­пня 2012 ро­ку він за­ли­шив сце­ну жи­т­тя... А на­при­кін­ці сер­пня гря­де юві­лей­на да­та — 75-річ­чя від дня на­ро­дже­н­ня ми­тця.

КО­ЛИ ОДКРИЛИСЯ ВРАТА

Чо­ти­ри лі­та то­му, як оце й ни­ні, так са­мо бу­ла Оде­са, кі­но­фе­сти­валь. 21 ли­пня я за­йшов до цер­кви, по­ста­вив сві­чку і по­про­сив Бо­га про­дов­жи­ти лі­та Бо­г­да­но­ві. Ви­йшов­ши з хра­му, по­ба­чив не­зна­йо­му лі­тню жін­ку, яка йшла про­сто на ме­не і про­мов­ля­ла на хо­ду, укра­їн­ською: «Він уже одні­єю но­гою в тру­ні сто­їть»... Так я отри­мав мі­сти­чний знак про те, що від­бу­ва­ло­ся в ті хви­ли­ни і що так тра­гі­чно скін­чи­ло­ся на­сту­пно­го не­діль­но­го ран­ку. Спо­ві­ще­н­ня зго­ри. Там це зна­н­ня вже існу­ва­ло. Бо ж одкрилися врата і ка­нал зв’яз­ку існу­вав.

При га да ло ся, на мо ги лі Оле­ксан­дра Дов­жен­ка у Мо­скві на­пи­са­но: «Умер в во­скре­се­нье » . Ні би знак гря ду що го вос к ре сін ня. Тіль ки Ступ ка по­мер ра­но вран­ці (Дов­жен­ка смерть на­кри­ла ве­чір­нім мо­ро­ком), а це ще один знак: він не на­жив­ся, він жив з від­чу­т­тям сві жос ті ран ку, який про ві - щає про дов жен ня — удень і вве­че­рі.

Він пі­шов — і за­ли­шив­ся! Зокре­ма, в роз­по­від­ях тих, хто йо­го знав, біль­ше чи мен­ше. За два ро­ки до смер­ті Сту­пки по­мер ак тор Лесь Сер дюк, і я впер­ше, під час похо­ро­ну, по­ба­чив сльо­зи Бо­г­да­на Силь­вест ро ви ча. « Один друг у ме не був, — зне­на­цька по­чув я,— і той пі шов » . Один друг?! Це у ньо­го, та­ко­го лег­ко­го і кон­та­ктно­го в спіл­ку­ван­ні? Одна­че ж так — зна­йо­мих, ко­лег по те­а­тру і кі­но (я се­ред них) чи­ма­ло, а дру зів кат ма. Він на віть по - мер один-однень­кий — бо ран­ній ра­нок, бо не­ді­ля...

Да­вай­те зга­ду­ва­ти Бо­гда на Сту­пку — хто має що роз­ка­за - ти. Ва­шій увазі мої опо­від­ки.

ОПОВІДКА ПРО ПРА­ЦЮ

Ступ ка не раз ци ту вав Фран ко ве: « Пра цю вать, пра - цю­вать І в пра­ці ско­нать»! Хо­ча сам ні як не був схо жим на лю ди ну, го то ву за гну тись на ро бо ті. Бо ж та кий со бі Мо - царт ар тис тич ний, Актор Акто­ро­вич...

А все ж не так все прос то. На ре­пе­ти­ці­ях і під час ви­ста­ви Бог дан Силь вес т ро вич ви - кла­дав­ся пов­ні­стю, за ку­лі­са­ми, в гри мер ці я не раз по тім спо сте рі гав йо го ко ло саль ну ви сна же ність. 1998 ро ку ми, не ве ли ка зні маль на гру па, при­бу­ли до Льво­ва, аби зні­ма­ти Сту­пку для філь­му про ньо­го («Бо­г­дан Сту­пка. Львів­ські хро ні ки » Юрія Те ре щен ка). Одра­зу по­їха­ли в те­атр, під­ня­ли ся на сце ну, де три ва ла ре - пе ти ція ви ста ви « Ко роль Лір». Ар­тист був один! «А де ж ін ші » , — на їв но по ці ка вив ся я?«А, — ма­хнув ру­кою, — гу­ля ють по Льво ву. Я от ви рі - шив по­вто­ри­ти де­що»...

На сце­ні рі­зни­ця в став­лен­ні — Б. Сту­пки та ін­ших акто­рів — до сво­єї спра­ви бу­ла аж над­то по­мі­тною. Лір жив, ди­хав, вми рав, а по руч ін ші ак - то ри прос то від бу ва ли но - мер — та ким бу ло вра жен ня. Зреш тою ко ро ля пок ла ли на но­ші і ви­не­сли зі сце ни, актор ді став тро хи пе ре по чин ку. У гри­мер­ці ліг на та­пчан, за­плю­щив очі і за­тих. Облич­чя сі­ре, ви­му­че­не. По­тім ска­зав: «І як ото во­но ра­ні­ше Лі­ра гра­ли і у 80 ро­ків? Тут у 47 так важ­ко».

ОПОВІДКА ОПЕРНА

Чле­нам пре­мі­аль­но­го Шев­чен­ків­сько­го ко­мі­те­ту по­ка­зу­ва­ли опе­ру «Яро­слав Му­дрий», ви­су­ну­ту на най­ви­щу дер­жав­ну від­зна­ку. Пе­ред тим нас, чле­нів і член­кинь ко­мі­те­ту, до­бря­че на­го­ду­ва­ли і на­по­ї­ли — аби так са­мо до­бря­че спо­до­ба­лось. Не до­по­мо­гло! Бо­г­дан Сту­пка си- дів бі­ля ме­не і десь уже на де­ся­тій хви­ли­ні по­чав іро­ні­чно ко­мен­ту­ва­ти ви­ста­ву. Він, що ви­ріс за опе­ро­ви­ми ку­лі­са­ми, знав про що го­во­рив. А да­лі зга­дав Мей­ту­со­ву опе­ру «Рі­хард Зор­ге» про ле­ген­дар­но­го ра­дян­сько­го роз­ві­дни­ка. І по­чав ме­ні на ву­хо на­спі­ву­ва­ти арії з ті­єї опе­ри.

На­зав­жди за­пам’ята­лось: в од но му ву сі — Ярос лав Муд - рий і ста­ро­ки­їв­ські ру­ла­ди, а в дру­го­му — пе ри пе тії роз від - ни­цько­го шти­бу...

Лю­бив, лю­бив Сту­пка опе - ру. З юних літ. Ізгу мо­ром роз­по­від­ав, як у ди­тин­стві про­бу­вав спі ва ти вдо ма. А уве че рі су сі ди жа лі лись бать ко ві: «Силь­ве­стре, ска­жи сво­є­му си­но­ві, що­би він не ре­вів отак»... На справ ді слух у ньо го був. І го лос був. Не ве ли кий, а був. Та лант він у всьо му та лант. Тіль ки опер ність свою за гор - тав у смі­хо­ву обгор­тку.

ОПОВІДКА КУЛІНАРНА

1999 ро­ку Бо­г­дан Сту­пка і Лія Ахе­джа­ко­ва впер­ше зу­стрі­ли­ся у ви­ста­ві Ва­ле­рія Фо­кі­на «Ста­ро­свет­ская лю­бо­вь», за мо­ти­ва­ми Го­го­лів­ських «Ста­ро­свет­ских по­ме­щи­ков». Ви­ста­ву по­ка­зу­ва­ли го­лов­ним чи­ном у Мо­скві, і ме­ні все не вда­ва­ло­ся її по­ди­ви­тись. Аж по­ки не на­про­сив­ся у Сту­пки, і він, то­ді мі­ністр куль­ту­ри Укра­ї­ни, взяв ме­не з со­бою на «Слов’ян­ський ба­зар» у Ві­тебськ. У рам­ках фе­сту по­ка­за­ли й «Ста­ро­свет­скую лю­бо­вь»...

Ні­ко­ли не за­бу­ду, як Сту­пка-Афа­на­сій Іва­но­вич за­хо­див ні­чною по­рою до Ахе­джа­ко­во­ї­Пуль­хе­рії Іва­нів­ни з про­стим за­пи­та­н­ням: «А нель­зя ли, Пуль­хе­рия Ива­нов­на, че­го-ни­будь по­ку­шинь­кать или хо­тя бы по­плям­ко­теть»? У по­ві­сті Го­го­ля цих слів я не зна­йшов. «Са­мі при­ду­ма­ли», — за­пи­тав я? — «Са­мі. Якось так ска­за­лось, Фо­кін схва­лив», — по­яснив актор (він се­бе на­зи­вав то­ді «ар­ті­стер-мі­ні­стер») і по­тяг ме­не із со­бою на зу­стріч зі сво­їм ко­ле­гою, бі­ло­ру­ським мі­ні­стром, в го­тель­ний но­мер.

Тро­хи «по­ку­шинь­ка­ли», а я й «по­плям­ко­тів». І тут при­йшов роз­ва­жи­ти мі­ні­стрів бі­ло­ру­ський спів­о­чий квар­тет. За­спі­ва­ли пер­шу пі­сню... Х-ха, пе­ре­зир­ну­лись ми зі Сту­пкою, та це ж на­ша, укра­їн­ська на­ро­дна («Ой чий то кінь сто­їть», зда­є­ться). Тіль­ки спів­а­ють її бі­ло­ру­ською. Одна­че про­мов­ча­ли. Але й дру­га, і тре­тя так са­мо. Тут уже Сту­пка не ви­три­мав: «Та це ж укра­їн­ські пі­сні!». Спі­ва­ки у від­по­відь, зди­во­ва­но: «Отче­го же, это бе­ло­рус­ские»...

До­сі не ро­зу­мію, що то бу­ло. І ни­ні за­хо­джу на свою ку­хню зі сло­ва­ми: «А нель­зя ли, Пуль­хе­рия Ива­нов­на, че­го-ни­будь по- ку­шинь­кать или хо­тя бы по­плям­ко­теть»? По­чу­ва­юсь при тім Афа­на­сі­єм Іва­но­ви­чем, хо­ча у від­по­відь отри­мую мо­дер­ні­зо­ва­не «Сха­ме­нись, ніч уже. Тіль­ки по­плям­ко­тіть»! Біль­шість зі­гра­но­го Сту­пкою так спри­тно і лег­ко вхо­ди­ло (і вхо­дить) у сві­до­мість. І ли­ша­є­ться — у сло­вах, же­стах, у по­ве­дін­ці.

ОПОВІДКА ПРО БІ­ЛО­ГО ПТАХА ПОБІЛЯ ЧАРКИ

Ко лись Юрій Іл лєн ко роз - по вів ме ні про пер ший день зйом ки філь му « Бі лий птах з чор ною озна кою » . Бу ко ви на, се ло, жи ли по ха тах. Опіс ля зйом­ки ро­зі­йшли­ся хто ку­ди. Ступ ка з Іва ном Ми ко лай чу - ком пі шли тро хи роз сла би - тись, від зна чи ти пер ший в жит­ті Бо­г­да­на кі­но­день.

Да­рем­но ре­жи­сер ви­гля­дав ак то рів. Уже за пів ніч по чув: вер­та­ю­ться. З гу­чни­ми пі­сня­ми на пів­се­ла. « Ран­ком, — опо вів Іл лєн ко, — я ска зав Ступ ці: Бо дю, ще раз по ба чу на­під­пи­тку — про­же­ну ті­єї ж хви ли ни! І біль ше я йо го п’яним не ба­чив!»

Я ви­рі­шив пе­ре­ві­ри­ти роз­по­відь у са­мо­го Сту­пки. «Так і бу ло, — під твер див він. — А ще Іл­лєн­ко до­дав: «Я ду­мав, ти Ступ ка, а ти ви явив ся сто­пкою».

Ви хо ван ня пі шло на ко - ристь. Тим біль ше, що бу ло зро зу мі ло: Іл лєн ко не жар ту - вав. Тож сум ні ва юсь у то му, що­би хтось і ко­лись ба­чив Бо­гда на Силь вес т ро ви ча на під - пит ку. Рід кіс ної дис цип лі но - ва нос ті був ак тор. Та лант та - лан­том, а без ор­га­ні­зо­ва­но­сті і са мо дис цип лі ни ар тис ти за - зви чай спи ва ють ся. Зі Ступ - кою цьо го не від бу ло ся, усім нам по­ща­сти­ло...

ФО­ТО З АР­ХІ­ВУ «Дня»

БІЛЬ­ШЕ 20 РО­КІВ ВІЗИТІВКОЮ НА­ЦІО­НАЛЬ­НО­ГО ТЕ­А­ТРУ ІМ. ІВА­НА ФРАН­КА БУ­ЛА ВИ­СТА­ВА «ТЕВ’Є-ТЕВЕЛЬ», У ЯКІЙ БО­Г­ДАН СИЛЬВЕСТРОВИЧ ВИ­КО­НУ­ВАВ ГОЛОВНУ РОЛЬ. ПІ­СЛЯ СМЕР­ТІ СТУ­ПКИ ЛЕГЕНДАРНУ ПОСТАНОВКУ ЗНЯЛИ З РЕПЕРТУАРУ В ЧЕСТЬ ПОВАГИ ДО ПАМ’ЯТІ ВЕ­ЛИ­КО­ГО АКТОРА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.