«Ме­ді­а­про­стір – це сфе­ра на­ціо­наль­ної без­пе­ки»

Оль­га ГЕРАСИМ’ЮК — про осо­бли­во­сті ре­фор­му­ва­н­ня Су­спіль­но­го ТБ, ін­фор­ма­цій­ну агре­сію РФ та пра­ви­ла со­ці­аль­ної жур­на­лі­сти­ки

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Хри­сти­на ПЕТРЕНКО, Ма­ри­на БАРБА, Оль­га КУДЕРЯВЕЦЬ, Лі­тня шко­ла жур­на­лі­сти­ки «Дня»-2016

Оль­га Герасим’юк — пер­ший за­сту­пник го­ло­ви На­ціо­наль­ної ра­ди з пи­тань те­ле­ба­че­н­ня і ра­діо­мов­ле­н­ня, ве­ду­ча про­гра­ми «По­до­ро­жні» на «UA: Пер­ший». В її біо­гра­фії — ве­ли­че­зний до­свід у сфе­рі жур­на­лі­сти­ки, зокре­ма — со­ці­аль­ної, а та­кож не­три­ва­ла по­лі­ти­чна кар’єра. Крім то­го, па­ні Оль­га на во­лон­тер­ських за­са­дах опі­ку­є­ться ство­ре­н­ням су­спіль­но­го мов­ле­н­ня в Укра­ї­ні.

На по­ча­тку зу­стрі­чі во­на при­ві­та­ла слу­ха­чів з тим, що во­ни — у Шко­лі жур­на­лі­сти­ки га­зе­ти «День». Адже га­зе­ту па­ні Оль­га знає ще від са­мо­го за­сну­ва­н­ня. За її сло­ва­ми, всі, хто якось пе­ре­тнув­ся з «Днем» — про­фе­сій­но чи по-люд­ськи, отри­му­ють на со­бі «знак», який аб­со­лю­тно змі­нює сти­лі­сти­ку їхньої по­ве­дін­ки: «День» — це асте­ро­їд осми­сле­н­ня. Ні­би ти зі­ткнув­ся з асте­ро­ї­дом і змі­нив свій ха­о­ти­чний мар­шрут». Та­кож во­на за­зна­чи­ла, що для то­го, аби якось до­по­мог­ти кра­ї­ні — тре­ба ство­рю­ва­ти які­сну жур­на­лі­сти­ку, про яку «День» го­во­рить ро­ка­ми, без якої, за сло­ва­ми па­ні Оль­ги, на­ша дер­жа­ва не­мо­жли­ва. «Які­сна жур­на­лі­сти­ка, — за­зна­чає Герасим’юк, — це гли­бо­кий ана­ліз на під­ста­ві ґрун­тов­них знань та по­рів­ня­н­ня сер­йо­зних дже­рел, які до­бу­ва­ю­ться не з яко­їсь сто­рін­ки в Ін­тер­не­ті».

Го­стю сту­ден­там пред­ста­ви­ла го­лов­ний ре­да­ктор «Дня» Ла­ри­са ІВШИНА:

«Є все-та­ки лю­ди, у яких рі­вень і смак три­ма­ю­ться на аб­со­лю­тній ви­со­ті, хоч би що там від­бу­ва­ло­ся. Оля сво­їм ве­ли­ким жит­тє­люб­ством та ін­те­ре­сом до лю­дей ро­бить не­ймо­вір­ну спра­ву на «UA: Пер­ший». На­віть ці істо­рії з «По­до­ро­жні­ми». Ні­хто так не вміє спіл­ку­ва­ти­ся з лю­дьми, ні­хто не ба­чить їх із­се­ре­ди­ни. Олі вда­є­ться зро­би­ти так, що ко­жна, на пер­ший погляд не­при­мі­тна лю­ди­на стає про­сто гран­діо­зною, яскра­вою по­стат- тю. Для цьо­го тре­ба ма­ти осо­бли­вий погляд, тре­ба бу­ти за­ря­дже­ною лю­бов’ю до лю­дей і вмі­ти роз­див­ля­ти­ся гли­би­ну».

ПРО «КУ­ХНЮ» НАЦРАДИ Ан­на ГОЛIШЕВСЬКА,

Львів­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет ім. I. Фран­ка:

— Ци ми дня ми ви пов ню - ється два ро­ки ро­бо­ти На­ціо­наль­ної ра­ди з пи­тань те­ле­ба­чен ня і ра діо мов лен ня. Що, на ва­шу дум­ку, вда­ло­ся На­цра­ді як дер­жав­но­му ре­гу­ля­то­ру ін­форм­про­сто­ру за цей час, а що — ні?

Оль­га ГЕРАСИМ’ЮК:

— Про існу­ва­н­ня Нацради укра­їн­ці вза­га­лі ді­зна­ли­ся ли­ше за ці два ро­ки. Та­кий ре­гу­ля тор іс нує в кож ній кра ї ні, він на­дає мо­жли­вість рів­но­го до­сту­пу всім грав­цям на рин­ку до мов­ле­н­ня. Ми все зро­би­ли для то­го, щоб від­кри­ти ро­бо ту Нац ра ди для сус піль ст - ва. У нас є сто рін ка у Facebook, є сайт, який, до ре­чі, за раз мо дер ні зу єть ся. Ми зро би ли так, щоб усі мог ли звер­та­ти­ся до нас зі скар­га­ми та про по зи ці я ми. Зреш тою, ко ли ще за сі дан ня та ко го важ ли во го ре гу ля то ра тран с - лю­ва­ли­ся на­жи­во в Ін­тер­не­ті. До нас мо же прий ти ко жен жур­на­ліст, пред­став­ни­ки гро­мад­сько­сті і сте­жи­ти за пе­ре­бі гом за сі дан ня. Цю від кри - тість та про зо рість я вва жаю сер­йо­зним здо­бу­тком.

На ше гас ло — де ре гу ля - ція. Нац ра да не мо же вка зу - ва ти, які пе ре да чі, філь ми, шоу по ка зу ва ти ка на лам, а які — ні. Ми не втру­ча­є­мо­ся в ре дак цій ну по лі ти ку ра діо і ТБ. Але зо­бов’яза­ні ко­ор­ди­ну­ва ти їх ню ро бо ту. Крім то го, Нац ра да за яви ла про се бе на між­на­ро­дно­му рів­ні. На­при­клад, ми актив­но бе­ре­мо участь в EPRA (European Platform of Regu latory Authorities) — це між на род на плат фор ма ре гу - ля то рів вла ди. Всі кра ї ни з’їжджа­ю­ться й обго­во­рю­ють стан­дар­ти, спіль­ні про­бле­ми, роз­по­від­а­ють про се­бе, про за­хист ін фор ма цій ної без пе ки. На прик лад, між на род на спіль­но­та має до нас пре­тен­зії що до об ме жен ня ро сійсь ко го кон тен ту — ні би це є по ру - шен ням сво бо ди сло ва. Нам, до ре­чі, до­во­ди­ться ре­тель­но і тон ко по яс ню ва ти, що між ци­ми ре­ча­ми в да­но­му ра­зі не­має ні чо го спіль но го. Те, що ми обме­жу­є­мо, по­ру­шує на­ше за­ко­но­дав­ство, на­шу без­пе­ку, на шу Кон с ти ту цію, Єв­ро - пей­ську кон­вен­цію про транскор­дон­не те­ле­ба­че­н­ня. Ми по­вин ні й са мі се бе по стій но кон­тро­лю­ва­ти, пам’ята­ти, що за­раз іде вій­на...

Що нам не вда ло ся? Влас - не ка жу чи, ме не це ко жен день при­гні­чує. Ідеш на ро­бо­ту й ро­зу­мі­єш, що мав спра­ву з кон к рет ним при кла дом по - ру шен ня ін фо­без­пе­ки в ефі рі. Але на це не мо­жеш про­ре­а­гу­ва ти, бо ми з ва ми єв ро пей ці та де мо кра ти. Ми по вин ні це ро­би ти в за кон ний спо сіб: зна­йти хоч один пункт у за­ко­но­дав­стві, за яким ми мо­же­мо при­тя­га­ти до від­по­від­аль­но­сті. Про­те На­цра­да ча­сто не на­ді­ле на та ки ми пов но ва жен - ня­ми. То­му сьо­го­дні акту­аль­ним є пи­тан ня за ко но дав чих змін у сфе рі ін фор ма цій но го про­сто­ру.

КО­ЛИ КРАЇНА МА­ТИ­МЕ СУСПІЛЬНЕ ТБ? Ма­ри­на БАРБА,

Оде­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет ім. I. Ме­чни­ко­ва:

— За­раз Укра­ї­на сто­їть на шля­ху ство­ре­н­ня су­спіль­но­го мов­ле­н­ня. Однак цей про­цес про­су­ва­є­ться ду­же по­віль­но. Як змі­ни­ти си­ту­а­цію?

О. Г.: — Ми йшли до ство­ре­н­ня су­спіль­но­го ТБ 18 ро­ків. Це — ви­клик ча­су. До то­го Укра­ї­на по­вин­на бу­ла ви­ко­на­ти зав­да­н­ня пе­ред Ра­дою Єв­ро­пи — ство­ри­ти су­спіль­ний мов­ник. Фа­кти­чно, ко­ли по­ча­ла­ся Ре­во­лю­ція Гі­дно­сті, цей про­цес пі­шов швид­ше. Са­ме то­ді про­го­ло­су­ва­ли за йо­го ство­ре­н­ня. Це бу­ла ве­ли­че­зна пе­ре­мо­га, яку Єв­ро­па ду­же ві­та­ла. Але ми ви­бра­ли най­скла­дні­ший шлях. В ін­ших кра­ї­нах суспільне мов­ле­н­ня ро­блять з ну­ля. В Укра­ї­ні йо­го ство­рю­ють на ба­зі дер­жав­но­го — «УТ-1». Ка­нал має ве­ли­че­зне по­кри­т­тя, і це ша­ле­ний плюс. Але ж і на­пов­не­н­ня має бу­ти які­сним. «Ро­зво­ру­ши­ти» цю ве­ли­че­зну й не­по­во­ро­тку «ма­ши­ну» «Пер­шо­го На­ціо­наль­но­го» бу­ло ду­же не­лег­ко. Тут ба­га­то є чин­ни­ків. По-пер­ше, до­сі не ство­ре­но акціо­нер­но­го то­ва­ри­ства. По-дру­ге, це ша­ле­ний тиск на мов­ни­ка, во­ро­же став­ле­н­ня з бо­ку мі­сце­вих «еліт». Я бу­ла про­сто вра­же­на ці­ле­спря­мо­ва­ною ата­кою на ке­рів­ни­ка НТКУ Зу­ра­ба Ала­са­нію, зокре­ма тим, що ця ата­ка пі­шла з лав На­ціо­наль­ної спіл­ки жур­на­лі­стів Укра­ї­ни. Ця ата­ка має під со­бою ду­же ба­га­то ре­чей. Я не ду­маю, що там об­хо­ди­ться без пев­них по­лі­ти­ків. Ро­зу­мі­є­те, до мі­сце­вих «князь­ків» на­ре­шті ді­йшло, що по­лі­ти­ка су­спіль­но­го мов­ле­н­ня — це пов­на незалежність. В ефі­рі не бу­де тих про­грам, які по­трі­бні пар­ті­ям, пев­ним гру­пам впли­ву... Ко­ли це ста­ло зро­зумі­ло, то «ата­ка» ста­ла ще силь­ні­шою. Та ще й ру­ка­ми НСЖУ, до якої на­ле­жу ія, і Ла­ри­са Івшина. Ви­яв­ля­є­ться, у НСЖУ пра­цю­ють та­кі со­бі «апа­ра­тни­ки», то­му ор­га­ні­за­ція, яка б ма­ла за­хи­ща­ти, — ата­кує. На жаль, у нас не­має в кра­ї­ні ін­шої ме­дій­ної спіл­ки, яка мо­гла би об’єднати жур­на­лі­стів. Якісь гран­то­ві про­е­кти існу­ють, але в їхній осно­ві ча­сто не­має сми­сло­во­го та цін­ні­сно­го стер­жня. Ко­ли ж го­во­ри­ти про суспільне ТБ, то по­ки що ка­на­лу не все вда­є­ться, але я в ньо­го ві­рю. Суспільне мов­ле­н­ня має ста­ти які­сною аль­тер­на­ти­вою цен­траль­ним ка­на­лам. На обла­сних ТРК та­кож ду­же силь­ний спро­тив, бо лю­ди пра­цю­ють там все жи­т­тя й не хо­чуть жо­дних змін, а тут хтось при­хо­дить і ка­же: «Тре­ба, щоб все бу­ло іна­кше». Ні­хто ж не зби­ра­є­ться ні­ко­го ви­га­ня­ти. Ясна річ, тре­ба бра­ти на ро­бо­ту мо­лодь, яка бу­де пра­цю­ва­ти — це но­ве ба­че­н­ня. Але й за­ли­ши­ти тих лю­дей, які які­сно пра­цю­ють. Мо­ло­дість ми­нає, а до­свід на­ко­пи­чу­є­ться ли­ше зро­ка­ми. По­трі­бен ба­ланс.

«СПІВПРАЦЮВАТИ З ВО­РО­ГОМ НЕ МО­ЖНА. КРА­ПКА» Хри­сти­на ПЕТРЕНКО,

Оде­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет ім. I. Ме­чни­ко­ва:

— Не вщу­ха­ють дис­ку­сії що­до сай­та «Ми­ро­тво­рець», де бу­ли опу­блі­ко­ва­ні осо­би­сті да­ні жур­на­лі­стів, які акре­ди­ту­ва­ли­ся в так зва­них ДНР та ЛНР. Яка ва­ша по­зи­ція сто­сов­но цьо­го?

О. Г.: — Я пе­ре­не­сла б це пи­та­н­ня в рі­зні пло­щи­ни. Я про­ти то­го, щоб пер­со­наль­ні да­ні будь­ко­го бу­ли пе­ре­да­ні від­кри­то­му за­га­лу, то­му що це — не­без­пе­ка, яку ми пе­ред­ба­чи­ти не мо­же­мо. То­му що по­тім при­йдуть до ко­гось, під­сте­ре­жуть, укра­дуть ди­ти­ну... Чи вб’ють. Для ме­не це аб­со­лю­тно не­прийня­тно. Є ме­жі.

Дру­ге пи­та­н­ня: чи по­трі­бно нам стіль­ки акре­ди­то­ва­них жур­на­лі­стів, скіль­ки є в то­му спи­ску, і хто во­ни та­кі? Їх там, зда­є­ться, сім­сот осіб. Якщо так, то то­ді ко­жен на ву­ли­ці — чо­ло­вік, жін­ка, ди­ти­на має зна­ти, що в то­му ре­гіо­ні від­бу­ва­є­ться, що від­чу­ва­ють лю­ди, що во­ни ду­ма­ють. У нас на­то­мість пов­не не­ро­зу­мі­н­ня. Я не ба­чу кла­сних ма­те­рі­а­лів від «ті­єї сто­ро­ни». Де ті всі акре­ди­то­ва­ні, я не знаю. Чи вар­то співпрацювати з во­ро­гом за­для отри­ма­н­ня ін­фор­ма­ції? Я вва­жаю, що співпрацювати з во­ро­гом не мо­жна в жо­дно­му ра­зі. Кра­пка. Ін­фор­ма­цію мо­жна до­бу­ва­ти, при­ду­му­ва­ти шляхи, мо­жли­во­сті, бра­ти до ува­ги до­свід усіх жур­на­лі­стів, які пра­цю­ють у га­ря­чих то­чках, вчи­ти­ся цьо­го і до­бу­ва­ти ін­фор­ма­цію. Жур­на­лі­сти­ка — про­фе­сія смер­тель­на. Про це тре­ба зна­ти. На­га­даю вам про Та­ра­са Про­цю­ка. Він об’їздив усі вій­ни сві­ту. Йо­го ка­ме­ра зні­ма­ла жа­хи по всій пла­не­ті. Зав­дя­ки йо­го зйом­кам лю­ди зна­ли, що від­бу­ва­є­ться на фрон­тах, що від­бу­ва­є­ться з мир­ни­ми лю­дьми. Він знав, що ко­жно­го ра­зу їде на смерть. Во­стан­нє, ко­ли ви­ру­шав у від­ря­джен-

ня, від­чу­вав це і впер­ше ва­гав­ся. До ре­чі, про ньо­го ба­га­то хто вже за­був. Я б хо­ті­ла, щоб ви це ім’я пам’ята­ли. Та­кою які­сною має бу­ти ро­бо­та на­шо­го жур­на­лі­ста на вій­ні, а не про­сто сім­сот осіб — і май­же ціл­ко­ви­та від­су­тність ма­те­рі­а­лів.

«У КО­ЖНІЙ ЛЮ­ДИ­НІ МО­ЖНА ВІД­КРИ­ТИ ВСЕ­СВІТ»

Ма­рія МАТЯЖ,

Львів­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет ім. I. Фран­ка:

— Яка роль ва­шо­го про­е­кту «По­до­ро­жні»? Як зна­йти пев­ну лю­ди­ну, пра­виль­но роз­по­ві­сти її істо­рію — чи ма­ють жур­на­лі­сти за­ли­ша­ти­ся від­сто­ро­не­ни­ми, чи ма­ють спів­пе­ре­жи­ва­ти ра­зом зі сво­їм ге­ро­єм?

О. Г.: — Со­ці­аль­на жур­на­лі­сти­ка — для ме­не най­го­лов­ні­ша те­ма. То­му що це жи­т­тя, а цін­ні­шо­го за ньо­го не­має ні­чо­го. От по­чи­на­єш го­во­ри­ти з лю­ди­ною будь-якої осві­ти, ти все одно мо­жеш від­кри­ти ці­лий все­світ. Ко­ли ти від­кри­ва­єш лю­ди­ну в про­гра­мі — мо­жна зро­би­ти справ­ді не­ймо­вір­ну річ, яку не про­пи­шеш у сце­на­рії. Ти за­вча­сно не ді­зна­є­шся, про що тре­ба бу­де за­пи­та­ти ге­роя в пев­ний мо­мент. Ти сам му­сиш «вліз­ти» йо­му в ду­шу. Си­ді­ти і роз­мов­ля­ти з лю­ди­ною, ні­би во­на оста­н­ня — в цьо­му сві­ті, і ти біль­ше ні з ким не по­го­во­риш... Ко­ли ге­рой ро­зу­міє, що твої очі тіль­ки на ньо­го й див­ля­ться, — від­кри­є­ться. Ко­жен з нас по­тре­бує, щоб йо­го по­слу­ха­ли. У «По­до­ро­жніх», на­при­клад, у ме­не та­кий прин­цип: го­сті — це лю­ди, з яки­ми ме­ні «по до­ро­зі». І не ли­ше ме­ні, а й тим, хто ме­не слу­хає, мо­їй ау­ди­то­рії, мо­їм одно­дум­цям. Крім то­го, ме­ні ці­ка­во роз­мов­ля­ти з зов­сім мо­ло­ди­ми лю­дьми, бо во­ни якось по-ін­шо­му ми­слять. Є якась прір­ва між по­ко­лі­н­ня­ми, ду­же ці­ка­во її «пе­ре­ско­чи­ти». І одна з мо­їх та­ких ам­бі­тних ці­лей — зро­би­ти про­гра­му із зов­сім мо­ло­дою лю­ди­ною. По­ки що у ме­не ре­корд — 18 ро­ків.

«СТОВБУР НА­ШО­ГО ІН­ФОР­МА­ЦІЙ­НО­ГО ПРО­СТО­РУ — ГА­ЗЕ­ТА «День»

Хри­сти­на СОЛ­ТИС,

Львів­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет ім. I. Фран­ка:

— Жур­на­лі­сти­ку ча­сто на­зи­ва­ють «че­твер­тою вла­дою», і це, як ві до мо, пок ла дає на ме дій ни ків від по ві даль ність. Ра зом во ни мо жуть зро би ти ду­же ба­га­то, але, на жаль, їм бра кує єд нос ті, со лі дар нос ті. Якщо взя­ти га­зе­ту «День», то ба чи мо « Де ре во іні ці а тив » , але ча­сто ці іні­ці­а­ти­ви не зна­хо ди ли під трим ки в ін ших ЗМI. Чо­му так тра­пля­є­ться?

О. Г.: — Це те, про що ми зав­жди го­во­ри­мо — від­су­тність які­сної жур­на­лі­сти­ки, яка за­без­пе­чи­ла б існу­ва­н­ня і су­спіль­ства, і дер­жа­ви. Со­лі­дар­ність там, де є одно­дум­ці. Мо­жуть бу­ти рі­зні дум­ки, але має бу­ти одна до­ро­га, якою йдуть ці лю­ди і бу­ду­ють свою кра­ї­ну. Тоб­то спіль­на сми­сло­ва пла­тфор­ма. Жур­на­лі­сти бу­дуть со­лі­дар­ні то­ді, ко­ли во­ни ма­ти­муть стри­жень, прин­ци­пи жур­на­ліс- ти­ки. Це та­кий со­бі «мо­раль­ний ко­декс», пра­ви­ла, які ви­ко­ну­ють усі: чи то во­ни пра­цю­ють на лі­бе­раль­но­му фронті, чи во­ни є кон­сер­ва­то­ра­ми. Ме­не ду­же за­сму­чує, що пі­сля Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті, яку всьо­му сві­ту по­ка­зу­ва­ли на­ші ко­ле­ги, ко­трі без­стра­шно рва­ли­ся ту­ди... до­ві­ра до них впа­ла. Ко­ли ви­мі­рю­ва­ли, до ко­го в кра­ї­ні най­біль­ша не­до­ві­ра, то ви­яви­ло­ся, що до жур­на­лі­стів. Бу­ли су­ди, бу­ли рі­зні пра­во­охо­рон­ні ор­га­ни, але в лі­де­рах — жур­на­лі­сти, і це стра­шно.

Чо­му іні­ці­а­ти­ви «Дня» не під­три­му­ю­ться? У них є сми­сли, во­ни в «де­ре­ві». Во­ни не про­сто ва­ля­ю­ться, на­че окре­мі яблу­ка, во­ни утво­рю­ють кро­ну. А для то­го щоб під­три­му­ва­ти, тре­ба ро­зу­мі­ти. Бо це не про­сто де­ре­во, по­са­дже­не в ті ро­ки, про які нас зму­си­ли за­бу­ти, а це яблу­ка, які зав­тра впа­дуть. Є стовбур в укра­їн­сько­му ін­фор­ма­цій­но­му про­сто­рі — га­зе­та «День». А ме­ді­а­о­сві­та, ме­ді­а­гра­мо­тність по­трі­бні не тіль­ки ау­ди­то­рії, щоб ро­зу­мі­ти, що їм по­ка­зу­ють, а й жур­на­лі­стам, щоб во­ни ро­зумі­ли, що три­ма­ють в ру­ках.

«НЕ МЕДІАРИНОК, А БА­ЗАР»

Оль­га КУДЕРЯВЕЦЬ,

Львів­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет ім. I. Фран­ка:

— Сьо год ні « Гро мадсь ке ТБ» по­стій­но пе­ре­бу­ває в цент рі скан да лів. Ска жіть, будь ла­ска, як ви вва­жа­є­те, що від­бу­ва­є­ться за­раз з «Гро­мад­ським» — чи це є про­бле­ма тіль­ки «Гро­мад­сько­го», чи це вза­га­лі син­дром укра­їн­ської жур­на­лі­сти­ки?

О. Г.: — У ме­не до «Гро­мад­сько­го» є ба­га­то су­то про­фе­сій­них пи­тань. Ме­ні зда­є­ться, що їм по­трі­бно під­ви­щу­ва­ти стан­дар­ти й рі­вень ве­де­н­ня про­грам та під­го­тов­ки до роз- мо­ви з лю­дьми. Що від­бу­ва­є­ться з їхнім роз­по­ді­лом гро­шей — це окрема спра­ва, в яку неприємно на­віть вни ка­ти. Я не мо­жу під­три­му­ва­ти чи­юсь сто­ро­ну, але це са­мо по со­бі ду­же силь­но б’є по імі­джу та­ких про­е­ктів. Ме­ні зда­є­ться, що це не­по­ва­га на­сам­пе­ред до ау­ди­то­рії. Ця си­ту­а­ція від­обра­жає не медіаринок, а ба­зар. Це ду­же неприємно і ні­як не до­дає яко­сті жур­на­лі­сти­ці. Я вже го­во­ри­ла, що ви­сту­паю за су­спіль­ний мов­ник, який, мож - ли­во, впо­ряд­кує си­ту­а­цію. Суть су­спіль­но­го — в то­му, що во­но ні­ко­му не на­ле­жить, не пра­цює на жо­дно­го олі­гар­ха, пар­тію чи вла­дну стру­кту­ру. Во­но пе­ре­бу­ває під кон­тро­лем на­гля­до­вої ра­ди, яка пред­став­ле­на гро­мад­ські­стю. Суспільне мов­ле­н­ня має об­слу­го­ву­ва­ти ін­те­ре­си тіль­ки гля­да­чів: пен­сіо­нер по­ви­нен по­ба­чи­ти те, що йо­го ці­ка­вить; ди­ти­на має бу­ти за­без­пе­че­на муль­ти­ка­ми, ди­тя­чи­ми філь­ма­ми та про­гра­ма­ми; рі­зні мен­ши­ни ма­ють отри­ма­ти свої про­гра­ми, та­кож там має бу­ти при­су­тня на­у­ка. Це все від­су­тнє на ко­мер­цій­них ка­на­лах. Суспільне по­вин­не за­без­пе­чи­ти нам куль­тур­не се­ре­до­ви­ще.

«ЖУР­НА­ЛІ­СТИ В ПАР­ЛА­МЕН­ТІ ВИКЛИКАЮТЬ У МЕ­НЕ СЕР­ЙО­ЗНИЙ СКЕПСИС»

Оле­на КУРЕНКОВА,

абі­ту­рі­єн­тка Ки­їв­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту ім. Т. Шев­чен­ка:

— Чо му, на ва шу дум ку, за раз чи ма ло жур на ліс тів ідуть у по лі ти ку — який від них рі­вень ККД?

О. Г.: — У ко­жно­го, на­пев­но, є якісь свої мо­ти­ви, і нам вар­то ди­ви­тись на це з то­го, що во­ни ро­блять у по­лі­ти­ці. Я сво­го ча­су пі­шла в по­лі­ти­ку не­спо­ді­ва­но для се­бе. Бу­ла по­ма­ран­че­ва ре­во­лю­ція, ми ду­ма­ли, що змо­же­мо зро­би­ти все, про що зні­ма­ли сю­же­ти, роз­по­від­а­ли в но­ви­нах... зре­штою — мрі­я­ли. У ме­не з’яви­лась та­ка мо­жли­вість пі­ти і спро­бу­ва­ти се­бе. Не мо­жу ска­за­ти, що шко­дую про це, бо я отри­ма­ла но­вий ко­ло­саль­ний до­свід, на­би­ла со­бі ло­ба. Ви­бо­ро­ла ва­жли­ву ні­шу — за­йма­ла­ся мі­жна­ро­дною по­лі­ти­кою, пред­став­ля­ла Укра­ї­ну в ПАРЄ, зна­йшла се­бе в цій ді­яль­но­сті. Але з по­лег­кі­стю за­вер­ши­ла це. І щи­ро від­пу­сти­ла по­лі­ти­ку. Те­пер до­бре знаю із­се­ре­ди­ни все, що там від­бу­ва­є­ться, і це тіль­ки змі­цнює ме­не в ро­бо­ті, бо я не ві­рю ду­же ба­га­тьом ре­чам, у які ві­рять пе­ре­сі­чні лю­ди. Ме­ні тре­ба на­вчи­ти лю­дей роз­би­ра­ти­ся в цьо­му. Є ба­га­то жур­на­лі­стів, які за­ли­ши­ли про­фе­сій­ну ді­яль­ність і по­ча­ли за­йма­ти­ся по­лі­ти­кою. Ви по­вин­ні са­мі оці­ню­ва­ти, як во­ни пра­цю­ють, чи це ба­ла­ка­ни­на, чи пев­ні по­лі­ти­чні «ди­ві­ден­ди» і «бо­ну­си». За що? А за­га­лом, жур­на­лі­сти в пар­ла­мен­ті викликають у ме­не сер­йо­зний скепсис.

На­га­да­є­мо, цьо­го ро­ку Лі­тня шко­ла жур­на­лі­сти­ки га­зе­ти « День » про хо дить за під - трим­ки Цен­тру ін­фор­ма­ції та до­ку­мен­та­ції НАТО в Укра­ї­ні.

“Со­ці­аль­на жур­на­лі­сти­ка — для ме­не най­го­лов­ні­ша те­ма. То­му що це жи­т­тя, а цін­ні­шо­го за ньо­го не­має ні­чо­го. От по­чи­на­єш го­во­ри­ти з лю­ди­ною будь-якої осві­ти, ти все одно мо­жеш від­кри­ти ці­лий все­світ. Ко­ли ти від­кри­ва­єш лю­ди­ну в про­гра­мі — мо­жна зро­би­ти справ­ді не­ймо­вір­ну річ, яку не про­пи­шеш у сце­на­рії. Ти за­вча­сно не ді­зна­є­шся, про що тре­ба бу­де за­пи­та­ти ге­роя в пев­ний мо­мент. Ти сам му­сиш «вліз­ти» йо­му в ду­шу. Си­ді­ти і роз­мов­ля­ти з лю­ди­ною, ні­би во­на оста­н­ня — в цьо­му сві­ті, і ти біль­ше ні з ким не по­го­во­риш... Ко­ли ге­рой ро­зу­міє, що твої очі тіль­ки на ньо­го й див­ля­ться, — від­кри­є­ться. Ко­жен з нас по­тре­бує, щоб йо­го по­слу­ха­ли

ФО­ТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

ФО­ТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.