Iслам: релігія без те­ро­ри­зму

Вра­же­н­ня від уча­сті у V Мі­жна­ро­дній шко­лі ісла­мо­знав­ства

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Юлі­а­на ЛАВРИШ

Остан­ні по­дії у сві­ті де­да­лі біль­ше спо­ну­ка­ють нас за­ми­сли­ти­ся про те, що від­бу­ва­є­ться зі­ткне­н­ня но­вих ци­ві­лі­за­цій­них пла­тформ — се­ку­ля­ри­зму й ду­хов­но­сті, ре­лі­гії й фа­на­ти­зму. Ми­ну­ло­го ти­жня в На­ціо­наль­но­му уні­вер­си­те­ті «Острозь­ка ака­де­мія» від­бу­ла­ся V Шко­ла ісла­мо­знав­ства. Впро­довж кіль­кох днів існу­ва­ла мо­жли­вість де­що за­ну­ри­ти­ся в істо­ри­чний кон­текст та су­ча­сну си­ту­а­цію вза­є­мо­дії ісла­му з ре­лі­гі­я­ми та су­спіль­ства­ми єв­ро­пей­ських дер­жав. Для ме­не осо­би­сто ва­жли­во го­во­ри­ти про іслам у кон­текс­ті ме­діа, адже ми й до­сі жи­ве­мо у під­сві­до­мо­сті з кар­тин­кою аме­ри­кан­сько­го те­ле­ка­на­ла CNN, ко­ли лі­та­ки зте­ро­ри­ста­ми врі­за­ю­ться у ве­жі-бли­зню­ки у Нью-Йор­ку. 11 ве­ре­сня 2001 ро­ку ста­ло своє­рі­дним мар­ке­ром но­во­го імі­джу ісла­му. Але чи мо­жуть на­зи­ва­ти­ся ті, що спо­від­у­ють ідеї Ко­ра­ну, звер­шу­ють п’яти­ра­зо­вий на­маз, від­да­ють ми­ло­сти­ню, те­ро­ри­ста­ми? На мою дум­ку, не вар­то всіх зво­ди­ти до спіль­но­го зна­мен­ни­ка. Най­ча­сті­ше са­ме світ ме­діа під­мі­нює кон­це­пції, адже іслам та ісла­мізм — рі­зні по­ня­т­тя; ко­ли пер­ше — це ду­хов­ний ви­мір, а дру­ге — яви­ще ізз ов­ні­шньою ре­лі­гій­ною обо­лон­кою, але по­лі­ти­чною на­чин­кою.

МЕДІЙНИЙ ІМІДЖ

Ма­буть, якщо б за­раз ви­йти з мі­кро­фо­ном на цен­траль­ні пло­щі єв­ро­пей­ських сто­лиць і спи­та­ти, з ким для вас асо­ці­ю­ю­ться му­суль­ма­ни; то чи­ма­ло лю­дей від­по­ві­ло б: із бо­лем, кров’ю, смер­тю. По­дії остан­ніх май­же двох ро­ків — те­ра­кти у Фран­ції та Бель­гії — сфор­му­ва­ли са­ме та­кий імідж ісла­му. Пі­сля не­що­дав­ньо­го теракту в Ніц­ці у сві­до­мо­сті ба­га­тьох єв­ро­пей­ців му­суль­ма­ни — ди­кі й бо­же­віль­ні лю­ди, зда­тні роз­ча­ви­ти мир­ний на­товп. У сві­ті що­раз біль­ше про­па­гу­ють кон­це­пцію се­ку­ля­ри­зму, тоб­то ідею дер­жа­ви, де су­спіль­ство жи­ве за мір­ка­ми не­о­бме­же­ної свободи, при­йма­ю­чи рі­ше­н­ня ли­ше ті, які вва­жа­ти­ме за по­трі­бне.

Яскра­вим при­кла­дом зі­ткне­н­ня се­ку­ляр­них те­чій із, на­при­клад, ра­ди­каль­ним ісла­мі­змом є зра­зок те­ра­ктів у Фран­ції, пов’яза­них із ка­ри­ка­ту­ра­ми Charlie Hebdo. У ли­сто­па­ді 2011 ро­ку в офі­сі га­зе­ти від­був­ся пер­ший на­пад. То­ді все за­кін­чи­ло­ся ви­бу­хом, який час­тко­во зруй­ну­вав при­мі­ще­н­ня і обла­дна­н­ня, зла­ма­ним веб-сай­том. Зго­дом по­лі­ція при­пу­ска­ла, що те­ро­ри­сти­чний акт бу­ло спро­во­ко­ва­но чер­го­вим но­ме­ром жур­на­лу (3 ли­сто­па­да 2011 ро­ку), в яко­му Charlie Hebdo бу­ло пе­ре­йме­но­ва­но на Charia Hebdo. Та­кож в цьо­му но­ме­рі го­лов­ним ре­да­кто­ром бу­ло вка­за­но про­ро­ка Му­хам­ма­да. На об­кла­дин­ці но­ме­ру бу­ла ка­ри­ка­ту­ра Му­хам­ма­да, який ні­би про­мов­ляє: «100 уда­рів ба­то­гом, якщо ви не по­ми­ра­є­те від смі­ху». При­чи­ною цьо­го сар­ка­зму жур­на­лі­стів Charlie Hebdo ста­ла пе­ре­мо­га на ви­бо­рах в Ту­ні­сі ісла­міст­ської пар­тії та запровадження за­ко­нів ша­рі­а­ту в Лі­вії, що не­ми­ну­че при­зве­ло ці дер­жа­ви до ре­а­лі­за­ції ме­то­дів ути­ска­н­ня прав жі­нок (обов’яз­ко­ве но­сі­н­ня ча­дри, обме­же­н­ня свободи, мо­жли­ве на­силь­ство в сім’ї, при­му­со­вий шлюб, мо­жли­вість бу­ти за­ки­да­ною ка­мі­н­ням до смер­ті у ра­зі ви­яв­ле­н­ня фа­кту пе­ре­люб­ства), се­ксмен­шин, іна­ко­дум­ців, до від­нов­ле­н­ня пра­кти­ки по­би­т­тя ба­то­га­ми, ам­пу­та­ції ча­стин ті­ла (за­ле­жно від ско­є­но­го зло­чи­ну), при­му­со­во­го шлю­бу. То­ді­шній го­лов­ний ре­да­ктор Charlie Hebdo ска­зав, що на­пад був ре­а­лі­зо­ва­ний дур­ни­ми лю­дьми, які не зна­ють, що та­ке іслам, до­дав­ши, що во­ни ідіо­ти, які зра­джу­ють свою ре­лі­гію. Клю­чо­вим став на­пад двох ісла­мі­стів на ре­да­кцію Charlie Hebdo 7 сі­чня 2015 ро­ку. Впро­довж зброй­но­го на­па­ду на офіс ре­да­кції в Па­ри­жі бу­ло вби­то 12 осіб. За­га­лом на­па­дни­ки ви­пу­сти­ли близь­ко трид­ця­ти куль ізав­то­ма­ти­чної зброї. На­сту­пно­го день пі­сля теракту пра­ців­ни­ки ре­да­кції Charlie Hebdo за­яви­ли про те, що жур­нал і на­да­лі ви­хо­ди­ти­ме згі­дно із гра­фі­ком, про­те зти­ра­жем в один міль­йон при­мір­ни­ків (за­зви­чай бу­ло 60 ти­сяч). Пе­ре­гля­да­ю­чи ка­ри­ка­ту­ри Charlie Hebdo, які во­ро­же на­ла­што­ва­ні не ли­ше до му­суль­ман­сько­го, а й хри­сти­ян­сько­го сві­ту, роз­мір­ко­ву­єш над ва­жли­ві­стю свободи сло­ва у сві­ті та жур­на­ліст­ською ети­кою. Чи мо­жна вва­жа­ти сво­бо­дою сло­ва та­ке ба­че­н­ня, яке во­дно­час спря­мо­ва­но на обме­же­н­ня ре­лі­гій­них по­чут­тів ін­ших лю­дей? І дру­ге пи­та­н­ня, яке ви­ни­кло: чи ма­є­мо пра­во ми, жур­на­лі­сти, під­ні­ма­ти рей­тинг ви­да­н­ня ці­ною жи­т­тя сво­їх ко­лег? Зви­чай­но, я ви­слов­лю суб’єктив­ну дум­ку, про­те роз­стріл жур­на­лі­стів Charlie Hebdo став ду­же успі­шним кро­ком ме­діа-ме­не­джмен­ту — під­ня­т­тя ти­ра­жу, сві­то­ве ви­зна­н­ня. Без сум­ні­ву — ні­хто не міг пе­ред­ба­чи­ти кри­ва­во­го на­па­ду, але й по­лі­ти­ка ре­да­кції не змі­ни­ла сво­єї орі­єн­та­ції. Більш ніж пів­ро­ку то­му жур­на­лі­сти Charlie Hebdo опу­блі­ку­ва­ли ка­ри­ка­ту­ру, на якій Ісус Хрис- тос іде по во­ді, а му­суль­ман­ський хло­пчик по­то­пає. Ма­лю­нок був ви­ко­на­ний на осно­ві фа­кту смер­ті хло­пчи­ка-бі­жен­ця пі­сля за­го­стре­н­ня по­дій у Си­рії. На ка­ри­ка­ту­рі бу­ло на­пи­са­но: «До­каз­при­су­тно­сті хри­сти­ян у Єв­ро­пі. Хри­сти­я­ни йдуть по во­дах. Му­суль­ман­ські ді­ти — по­то­па­ють». Вва­жаю, що сьо­го­дні ме­діа — це ва­го­мий ін­стру­мент у фор­му­ван­ні обра­зів су­ча­сно­го сві­ту. Про­те жур­на­лі­стам вар­то са­мим ви­хо­ди­ти за ме­жі вла­сних го­ри­зон­тів, біль­ше спіл­ку­ва­ти­ся і руй­ну­ва­ти вла­сні сте­ре­о­ти­пи. Це зокре­ма сто­су­є­ться ре­лі­гій­ної кар­ти не ли­ше Єв­ро­пи, а й сві­ту за­га­лом. По­трі­бно ду­ма­ти про діа­лог, який по­єд­нує, а не роз­ді­ляє.

БЕЗ СТЕРЕОТИПІВ

Впро­довж Шко­ли ме­ні вда­ло­ся по­бу­ва­ти у ко­лі укра­їн­ських му­суль­ман. Як­би не Ре­во­лю­ція Гі­дно­сті та ане­ксія Кри­му, не­ві­до­мо, чи ми б, су­спіль­ство, при­ціль­но звер­та­ли ува­гу на цю ре­лі­гій­ну спіль но ту. Ви яв ля єть ся, що в Укра­ї­ні є близь­ко міль­йо­на му­суль­ман: най­біль­ше бу­ло у Кри­му (350 — 500 ти­сяч) і на Дон­ба­сі (200 ти­сяч). Че­рез важ­кі по­дії гео­гра­фі­чне роз­та­шу­ва­н­ня змі­ни­ло­ся. Ви­яв­ля­є­ться, що у Ра­дян­сько­му Со­ю­зі му­суль­ма­ни про­йшли не менш тер­ни­стий шлях, ніж хри­сти­я­ни. Їхнє ре­лі­гій­не жи­т­тя бу­ло у під­піл­лі, з ді­тей у шко­лах ча­сто зну­ща­ли­ся, на­силь­но при­му­шу­ю­чи спо­жи­ва­ти їжу про­тя­гом Ра­ма­да­ну. Пі­сля про­го­ло­ше­н­ня не­за­ле­жно­сті Укра­ї­ни роз­по­чав­ся час ста­нов­ле­н­ня ду­хов­них управ­лінь, який мо­жна по­ді­ли­ти на три ета­пи. На дум­ку шей­ха Са­і­да Ісма­гі­ло­ва, му­фтія Ду­хов­но­го управ­лі­н­ня му­суль­ман «УММА», на­ра­зі від­бу­ва­є­ться не ісла­мі­за­ція, а аси­мі­ля­ція му­суль­ман у сві­ті. Про­це­си се­ку­ля­ри­зму де да лі біль ше від вер та ють від основ­них прин­ци­пів Ко­ра­ну, які ви­ма­га­ють від ві­ря­ни­на до­три­ма­н­ня пев­них обов’яз­ків. На жаль, му­суль­ман­ський світ сьо­го­дні не менш роз’єд­на­ний, ніж хри­сти­ян­ський. Є на­дзви­чай­но ба­га­то по­ді­лів, які пов’яза­ні з рі­зним про­чи­та­н­ням Ко­ра­ну та тра­ди­ці­я­ми.

Для ме­не ва­жли­во бу­ло не ли­ше ін­фор­ма­цій­но по­чер­пну­ти для се­бе пев­ний ба­гаж знань, а й за­ну­ри­тись у ду­хов­ний до­свід. Вда­ло­ся по­бу­ва­ти на обі­дньо­му і ве­чір­ньо­му на­ма­зах (мо­ли­тві). Хо­ча під ая­ти з Ко­ра­ну араб­ською мо­вою я мо­ли­ла­ся хри­сти­ян­ським «Отче наш», бу­ла від­чу­тна гли­бо­ка атмо­сфе­ра ду­ху. Зна­ю­чи про те, що му­суль­ма­ни мо­ля­ться п’ять ра­зів на до­бу, я за­ми­сли­ла­ся над тим, як ча­сто нам, хри­сти­я­нам, лінь­ки впро­довж дня по­мо­ли­ти­ся хо­ча б кіль­ка хви­лин. Впро­довж чо­ти­рьох днів у Остро­зі я спіл­ку­ва­ла­ся з лю­дьми, які ду­хов­но пов­ні, від­кри­ті до сві­ту і стра­шен­но пе­ре­жи­ва­ють за Укра­ї­ну. І це зно­ву-та­ки спо­ну­кає нас до єд­но­сті, до тво­ре­н­ня спіль­но­го діа­ло­гу, до то­ва­ри­ської ко­му­ні­ка­ції не ли­ше в Укра­ї­ні, де осо­бли­во це по­трі­бно, ай у сві­ті — без стереотипів, з пра­виль­ни­ми мар­ке­ра­ми і філь­тра­ми.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.