Книж­ка, яка про­мов­ляє актор­ським го­ло­сом

Яким Го­рак пред­ста­вив «Огонь в оде­жі сло­ва. На­рис про фран­кі­а­ну Свя­то­сла­ва Ма­ксим­чу­ка»

Den (Ukrainian) - - Українці — Читайте! - Мар’яна БАРАБАШ

Не ко­жно­му пи­сьмен­ни­ко­ві ща­стить ма­ти за жи­т­тя сво­го бі­бліо­гра­фа. А що вже го­во­ри­ти про акто­рів. На­віть най­мен­ша книж­ка про най­не­при­мі­тні­шо­го актора — це вже яви­ще в істо­рії куль­ту­ри. А ко­ли та­кі книж­ки з’яв­ля­ю­ться про фе­но­ме­наль­но та­ла­но­ви­тих ми­тців сце­ни, то, без­пе­ре­чно, во­ни — уні­каль­ні, бо та­ким ви­да­н­ням не­ма ці­ни.

Яким Го­рак зро­бив чи не­най­ва­го­мі­ший по­да­ру­нок з на­го­ди 80-річ­чя Свя­то­сла­ва Ма­ксим­чу­ка — він на­пи­сав справ­ді уні­каль­ну книж­ку про йо­го актор­ський фе­но­мен в істо­рії де­кл­ама­тор­сько­го ми­сте­цтва, роль якої важ­ко пе­ре­оці­ни­ти для май­бу­тніх по­ко­лінь. Пре­зен­та­ція ви­да­н­ня від­бу­ла­ся не­що­дав­но у львів­сько­му Му­зеї Іва­на Фран­ка в рам­ках ци­клу юві­лей­но­го по­ша­ну­ва­н­ня Фран­ко­во­го ге­нія (100-річ­чя від дня смер­ті пи­сьмен­ни­ка). С. Ма­ксим­чук дав свій кон­церт із та­кої на­го­ди на те­му «Фран­кі­а­на».

Книж­ка Я. Го­ра­ка ці­ка­ва на­сам­пе­ред тим, що в одно­му фор­ма­ті ви­да­н­ня ні­би роз­кла­да­є­ться на де­кіль­ка са­мо­стій­них ча­стин, які мо­жуть ціл­ком смі­ли­во ви­ко­ну­ва­ти фун­кції окре­мих до­слі­джень. Най­пер­шим і най­ва­жли­ві­шим та­ким кор­пу­сом є ма­те­рі­ал для спо­га­дів про Ма­ксим­чу­ка. І тут ав­тор фа­кти­чно усу­ває своє «я» з роз­по­віді, на­то­мість яко­мо­га біль­ше про­сто­ру за­ли­шає го­ло­су са­мо­го актора — йо­го жит­тє­вим істо­рі­ям, при­на­гі­дним дум­кам та ко­мен­та­рям до ті­єї епо­хи, ра­зом з якою ми­тець пе­ре­жи­вав своє ста­нов­ле­н­ня. Зокре­ма опри­лю­дне­но як до­ку­мент епо­хи «за­яву С. Ма­ксим­чу­ка ху­до­жній ра­ді Львів­сько­го укра­їн­сько­го дра­ма­ти­чно­го те­а­тру ім. М. Зань­ко­ве­цької 1971 ро­ку», яка роз­став­ляє по­трі­бні акцен­ти для ро­зу­мі­н­ня по­зи­ції актора у ті скла­дні ча­си спів­існу­ва­н­ня з то­ді­шньою вла­дою.

Дру­гою ча­сти­ною у цій книж­ці, що мо­же пре­тен­ду­ва­ти на са­мо­стій­не ви­да­н­ня, є ін­фор­ма­ція, вмі­ще­на в до­да­тках. Во­на ціл­ком пов­но­цін­на й са­мо­до­ста­тня, бо мо­же слу­гу­ва­ти як бі­бліо­гра­фі­чно-ди­ско­гра­фі­чний по­каж­чик усьо­го до­роб­ку С. Ма­ксим­чу­ка: «Фран­ків­ський ре­пер­ту­ар Свя­то­сла­ва Ма­ксим­чу­ка», «Бі­блі­о­гра­фія ста­тей, ре­цен­зій, ін­терв’ю про Свя­то­сла­ва Ма­ксим­чу­ка» від 1966 і до 2015 р. вклю­чно ра­зом із окре­ми­ми пу­блі­ка­ці­я­ми і са­мо­го актора (їх 6), «Ди­ско­гра­фія та філь­мо­гра­фія Свя­то­сла­ва Ма­ксим­чу­ка», упо­ряд­ко­ва­на за ти­па­ми за­пи­сів: «Грам­пла­тів­ки», «Ау­діо­ка­се­ти», «Ком­пакт-ди­ски», «Філь- мо­гра­фія» (мо­но­ви­став, те­ле­пе­ре­дач, сце­на­рі­їв за уча­сті актора). Крім то­го, у книж­ці зі­бра­но ці­ка­вий і по­ту­жний «Фо­то­до­да­ток» пе­ре­ва­жно з до­ма­шньо­го ар­хі­ву актора — як ін­стру­мент для за­ці­кав­ле­н­ня чи­та­ча осо­би­стою історією актора.

І, на­ре­шті, тре­тій кор­пус до­слі­дже­н­ня ста­но­вить са­ма фа­хо­ва мо­но­гра­фія з те­о­рії та істо­рії ін­тер­пре­та­ції ви­ко­нав­ської те­хні­ки чи­тця. І в цьо­му аспе­кті Я. Го­рак ви­яв­ляє се­бе пе­ред­усім як ком­пе­тен­тний му­зи­ко­зна­вець, що го­во­рить про роль зву­ко­пи­су, му­зи­чно­го фо­ну (як ре­зуль­тат спів­пра­ці актора зі зву­ко­ре­жи­се­ром Те­тя­ною Ши­пош) та ме­ло­ди­ки сло­ва. При цьо­му вда­ло по­єд­нує му­зи­ко­знав­чий ана­ліз ін­то­на­цій­ної «ко­ло­ри­сти­ки» тем­бру, си­ли го­ло­су та па­уз чи­тця з ду­же тон­ким і ви­ва­же­ним лі­те­ра­ту­ро­знав­чим (по­е­ти­каль­ним) під­хо­дом до ін­тер­пре­то­ва­но­го актор­сько­го текс­ту. Осо­бли­во­го зна­че­н­ня до­слі­дник зокре­ма на­дає фі­ло­соф­ським по­е­мам І. Фран­ка «Похо­рон», «Іван Ви­шен­ський», «Мой­сей». За­ру­ча­ю­чись під­трим­кою са­мо­го Фран­ка з йо­го епі­сто­ляр­ни­ми свід­че­н­ня­ми про по­тре­бу де­кл­ама­тор­сько­го ми­сте­цтва для про­сто­го лю­ду, Я. Го­рак смі­ли­во вхо­дить «у ро­бі­тню твор­чо­го ду­ху» С. Ма­ксим­чу­ка і вір­ту­о­зно бе­ре най­ви­щі ре­гі­стри для пов­но­цін­ної, об’єктив­ної репрезентації сти­льо­вої ма­не­ри цьо­го ми­тця.

С. Ма­ксим­чук пі­сля по­яви ці­єї книж­ки мо­же з лег­кою ду­шею ска­за­ти про се­бе все те, що ко­лись на­пи­сав Іван Фран­ко в ав­то­біо­гра­фі­чно­му сло­ві «Де­що про се­бе са­мо­го». Бо він — тво­рець но­во­го ду­хов­но­го про­сто­ру, який до­по­ма­гає сло­вам по­е­тів ба­га­тьох по­ко­лінь (від Г. Ско­во­ро­ди і до В. Шев­чу­ка) до­сту­ка­ти­ся до сер­дець і ро­зу­мів но­во­ти­ся­чо­лі­тніх чи­та­чів. І са­ме це бли­ску­че до­во­дить книж­ка Яки­ма Го­ра­ка, яка чи­та­є­ться, з одно­го бо­ку, ні­би ху­до­жній ро­ман про жит­тє­ву до­лю актора-чи­тця та йо­го прі­о­ри­те­ти, а з ін­шо­го — як на­рис з істо­рії де­кл­ама­тор­сько­го ми­сте­цтва в Укра­ї­ні.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.