Па­вел КОВАЛЬ,

істо­рик, пу­блі­цист, екс-де­пу­тат Єв­ро­пей­сько­го пар­ла­мен­ту, Поль­ща:

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ана­ста­сія РУДЕНКО, «День» Ки­їв — Вар­ша­ва

Чо­му ми до­сі не зро­би­ли поль­сько-укра­їн­сько­го фон­ду, який би що­ро­ку ви­пу­скав ху­до­жні філь­ми про на­ші від­но­си­ни. Чо­му ми не по­бу­ду­ва­ли жо­дної ін­сти­ту­ції, яка би за дер­жав­ної під­трим­ки за­йма­ла­ся ґрун­тов­ни­ми істо­ри­чни­ми до­слі­дже­н­ня­ми. Фун­кціо­ну­ва­н­ня та­ко­го фон­ду ко­штує не до­рож­че ра­йон­но­го бу­дин­ку куль­ту­ри. Бу­ло ба­га­то де­кла­ра­цій, але не бу­ло ре­аль­них кро­ків з ви­вче­н­ня істо­ри­чної прав­ди, і за­раз ми по­жи­на­є­мо пло­ди цьо­го

2004 ро­ку га­зе­та «День» ви­да­ла книж­ку «Вій­ни і мир, або укра­їн­ці-по­ля­ки: бра­ти/во­ро­ги, су­сі­ди...» укра­їн­ською та поль­ською мо­ва­ми. Уже то­ді, до ба­га­тьох по­дій в Укра­ї­ні, на­ми бу­ли роз­став­ле­ні акцен­ти в укра­їн­сько-поль­ських від­но­си­нах. «Спря­мо­ву­ва­ти свою дум­ку в май­бу­тнє, щоб зро­зу­мі­ти, як ба­га­то у нас спіль­них цін­но­стей та ін­те­ре­сів, а та­кож як ба­га­то ми ра­зом мо­же­мо до­сяг­ти», — так за­зна­чив у пе­ред­мо­ві до поль­сько­го ви­да­н­ня книж­ки ві­до­мий поль­ський ди­си­дент і жур­на­ліст Адам Мі­хнік.

Але пи­та­н­ня су­пе­ре­чли­вих істо­ри­чних мо­мен­тів, як ви­яви­лось, за­ли­ша­є­ться акту­аль­ним. Кон­се­рва­тив­ний уряд, що при­йшов до вла­ди на чо­лі з пар­ті­єю «Пра­во і спра­ве­дли­вість», зно­ву за­го­во­рив про Во­лин­ську тра­ге­дію і «ге­но­цид» і вже ста­вить пи­та­н­ня про ухва­ле­н­ня по­ста­но­ви «Про гі­дне вша­ну­ва­н­ня пам’яті жертв ге­но­ци­ду, ско­є­но­го укра­їн­ськи­ми на­ціо­на­лі­ста­ми сто­сов­но гро­ма­дян II Ре­чі По­спо­ли­тої», яка мі­стить про­по­зи­цію про вста­нов­ле­н­ня 11 ли­пня На­ціо­наль­ним днем пам’яті жертв ге­но­ци­ду. Чи не є це спе­ку­ля­ці­єю і спро­бою за­стов­пи­ти гео­по­лі­ти­чні ін­те­ре­си в ре­гіо­ні — « День » ра­ні­ше роз­мір­ко­ву­вав у ма­те­рі­а­лі « Істо­рія чи гео­по­лі­ти­ка » http://day.kyiv.ua/ru/article/po drobnosti/istoriya-ili-geopolitika (вип. №122, 2016).

« День » під час кон­фе­рен­ції « 25 ро­ків Бі­ло­везь­ким уго­дам: дер­жа­ва, на­ція, кор­до­ни» по­про­сив Пав­ла КОВАЛЯ — поль­сько­го по­лі­ти­ка, істо­ри­ка, пу­блі­ци­ста, екс- за­сту­пни­ка мі­ні­стра за­кор­дон­них справ, де­пу­та­та Єв­ро­пар­ла­мен­ту від Поль­щі VII ка­ден­ції, твор­ця і ке­рів­ни­ка Му­зею Вар­шав­сько­го пов­ста­н­ня, який уже дав­но не да­вав ін­терв’ю укра­їн­ським ЗМІ, — роз­по­ві­сти про те, чи ма­ти­муть вплив тра­гі­чні істо­ри­чні по­дії на май­бу­тнє. На­при­кін­ці роз­мо­ви Коваль отри­мав у по­да­ру­нок « Вій­ни і мир » із « Бі­блі­о­те­ки « Дня » поль­ською мо­вою й обі­цяв про­чи­та­ти, щоб зро­зу­мі­ти укра­їн­ську сто­ро­ну в по­гля­ді на ці та ін­ші істо­ри­чні по­дії. « Кро­ки до ро­зу­мі­н­ня ма­ють бу­ти вза­єм­ни­ми, і ця книж­ка ме­ні до­по­мо­же», — від­зна­чив він.

— У поль­сько-укра­їн­ській істо­рії вже ма­ли мі­сце акти офі­цій­но­го при­ми­ре­н­ня і вза­єм­но­го про­ба­че­н­ня. 2003 ро­ку Ле­о­нід Ку­чма та Але­ксандр Ква­снев­ський під­пи­са­ли уго­ду «Про при­ми­ре­н­ня в 60- ту рі­чни­цю тра­гі­чних по­дій на Во­ли­ні», цю са­му лі­нію про­дов­жу­ва­ли Ві­ктор Ющен­ко і Лех Ка­чинь­ський. Чо­му на­ра­зі пи­та­н­ня Во­лин­ської тра­ге­дії зно­ву по­ста­ви­ли на по­лі­ти­чний по­ря­док ден­ний?

— Я не ска­зав би, що це якесь роз­па­лю­ва­н­ня ан­ти­укра­їн­ської істе­рії. В будь-яко­му ра­зі, на­віть якщо ре­зо­лю­ція бу­де прийня­та, во­на не впли­не на від­но­си­ни Поль­щі й Укра­ї­ни, які ду­же ва­жли­ві для обох кра­їн, — осо­бли­во за­раз, у кон­текс­ті на­па­ду Ро­сії. Тре­ба ро­зу­мі­ти, що ви­ко­ри­ста­н­ня істо­рії і роз­па­лю­ва­н­ня на її осно­ві дис­ку­сій є по­ши­ре­ним ін­стру­мен­том для вкрай пра­вих сил у ба­га­тьох дер- жа­вах. Та­кі іні­ці­а­то­ри зав­жди не є біль­ші­стю, але вмі­ють прив­не­сти свою істо­рію в гро­мад­ську дум­ку, тон і ди­скурс. Так і в Поль­щі пи­та­н­ня Во­лин­ської тра­ге­дії ба­га­то в чо­му ви­ко­ри­сто­ву­є­ться для по­лі­ти­ки, щоб під­ня­ти свої рей­тин­ги.

З ін­шо­го бо­ку — в Поль­щі ба­га­то сі­мей, яких тор­кну­ла­ся ця тра­ге­дія, і во­ни не хо­чуть, щоб пи­та­н­ня ігно­ру­ва­ло­ся. По­трі­бно зро­би­ти ба­га­то чо­го по­за по­лі­ти­чним кон­текс­том, щоб «за­ши­ти» цю ра­ну, — зна­йти мо­ги­ли, іден­ти­фі­ку­ва­ти за­ги­блих, скла­сти спи­ски, по­ста­ви­ти хре­сти, при­чо­му всім жер­твам. Зві­сно, це має бу­ти спіль­на ро­бо­та двох уря­дів. По­ля­ки й укра­їн­ці, по­чи­на­ю­чи з ді­яль­но­сті пон­ти­фі­ка Іо­ан­на-Пав­ла II, ба­га­то зро­би­ли для при­ми­ре­н­ня, але са­ме в істо­ри­чно­му пла­ні — ли­ше на рів­ні де­кла­ра­цій. Во­дно­час, ска­жі­мо, Поль­ща і Ні­меч­чи­на не ли­ше зро­би­ли же­сти при­ми­ре­н­ня, але й ін­сти­ту­ціо­на­лі­зу­ва­ли ви­вче­н­ня бо­лю­чих пи­тань істо­рії. За­раз очі­ку­є­ться ви­хід філь­му Вой­це­ха Смар­жов­сько­го «Во­линь», який спри­чи­нив бур­хли­ве не­прийня­т­тя з бо­ку укра­їн­ців. Але пи­та­н­ня — чо­му ми до­сі не зро­би­ли поль­сько- укра­їн­сько­го фон­ду, який би що­ро­ку ви­пу­скав ху­до­жні філь­ми про на­ші від­но­си­ни. Чо­му ми не по­бу­ду­ва­ли жо­дної ін­сти­ту­ції, яка б за­йма­ла­ся ґрун­тов­ни­ми істо­ри­чни­ми до­слі­дже­н­ня­ми за дер­жав­ну під­трим­ку. Фун­кціо­ну­ва­н­ня та­ко­го фон­ду не ко­штує до­рож­че, ніж ра­йон­ний бу­ди­нок куль­ту­ри. Бу­ло ба­га­то де­кла­ра­цій, але не бу­ло ре­аль­них кро­ків що­до ви­вче­н­ня істо­ри­чної прав­ди, і за­раз ми по­жи­на­є­мо пло­ди цьо­го.

Ми пи­са­ли офі­цій­не звер­не­н­ня до поль­ських по­лі­ти­ків не при­йма­ти та­кої по­ста­но­ви. Спе­ку­ля­ція на істо­ри­чних пи­та­н­нях — свід­че­н­ня не­зрі­ло­сті, істо­рію по­трі­бно оці­ню­ва­ти у фа­кти­чно­му пла­ні. Але я сум­ні­ва­ю­ся, що поль­ська сто­ро­на змі­нить свій під­хід до юри­ди­чної ква­лі­фі­ка­ції Во­лин­ських по­дій, адже якщо ми на­зи­ва­є­мо в істо­рії зни­ще­н­ня одно­го се­ла ге­но­ци­дом, то тут кіль­кість за­ги­блих ве­ли­че­зна. Одно­ча­сно з цим укра­їн­ські по­лі­ти­ки й ін­те­ле­кту­а­ли не по­вин­ні при­йма­ти поль­ську дум­ку що­до тра­ге­дії на свій ра­ху­нок, як це від­бу­ва­є­ться. Це спра­ви істо­рії, а не су­ча­сно­сті, і са­ме в її кон­текс­ті по­трі­бно спри­йма­ти ці за­я­ви.

У ці­ло­му де­що ін­фан­тиль­ним ме­ні ви­да­є­ться під­хід, що мо­жна до­мо­ви­тись, осо­бли­во в на­шій ча­сти­ні Єв­ро­пи, про те, щоб у всіх бу­ла одна й та са­ма ін­тер­пре­та­ція істо­рії. Це не­мо­жли­во, у ко­жної на­ції бу­дуть свої ге­рої.

— Ви бу­ли єв­ро­де­пу­та­том від Поль­щі у 2009—2014 ро­ках, як, на ва­шу дум­ку, пі­сля Brexit ЄС мо­же ре­фор­му­ва­ти­ся, щоб збе­рег­ти свою жит­тє­зда­тність і ефе­ктив­ність?

— Бе­зу­мов­но, за­гро­за Brexit по­га­но по­зна­чи­лась на ре­пу­та­ції Єв­ро­со­ю­зу. Го­лов­на про­бле­ма Єв­ро­со­ю­зу — в ду­же слаб­ких ко­му­ні­ка­ці­ях з гро­ма­дя­на­ми. Єв­ро­пей­ській ко­мі­сії та єв­ро­пей­ським чи­нов­ни­кам не ви­ста­чає де­мо­кра­ти­чної ле­гі­ти­ма­ції. Тоб­то ці ін­сти­ту­ції хо­чуть ви­ко­ну­ва­ти фун­кції і ре­гу­лю­ва­ти сфе­ри, що тра­ди­цій­но на­ле­жать на­ціо­наль­ним дер­жа­вам, і це ви­кли­кає не­прийня­т­тя. До то­го ж, во­ни не від­чу­ва­ють на­строю лю­дей, а лю­ди не ро­зу­мі­ють їх.

ФО­ТО З «ФЕЙС­БУК»-СТО­РІН­КИ АНАСТАСІЇ РУДЕНКО

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.