Про ві­зу­аль­ну ре­кон­стру­кцію укра­їн­ської істо­рії

У ли­пні ми­ну­ло 110 ро­ків від дня на­ро­дже­н­ня ви­да­тно­го жи­во­пи­сця, гра­фі­ка, су­спіль­но-куль­тур­но­го ді­я­ча Пе­тра Ан­дру­сі­ва

Den (Ukrainian) - - Культура - Ро­ман ЯЦІВ, кан­ди­дат ми­сте­цтво­знав­ства, за­слу­же­ний пра­ців­ник куль­ту­ри Укра­ї­ни

асли­вий бу­ду, ко­ли хо­ча одно по­жи­то­чне зер­но змо­жу до­ки­ну­ти на жер­твен­ник куль­ту­ри Укра­їн­сько­го На­ро­ду», — так 1933 ро­ку на­пи­сав у ли­сті до ме­це­на­та сво­єї про­фе­сій­ної осві­ти ми­тро­по­ли­та УГКЦ Ан­дрея Ше­пти­цько­го двад­ця­ти­се­ми­рі­чний Пе­тро Ан­дру­сів — сту­дент Вар­шав­ської ака­де­мії ми­стецтв. Ці сло­ва справ­ди­ли­ся в кон­кре­тних спра­вах, ре­а­лі­зо­ва­них ним упро­довж усьо­го жи­т­тя. А це — со­тні по­ло­тен, ти­ся­чі гра­фі­чних ар­ку­шів, де­ся­тки гли­бо­ких ми­сте­цтво­знав­чих і пу­блі­ци­сти­чних ста­тей, ве­ли­ке чи­сло учнів, гро­мад­ських і куль­тур­них іні­ці­а­тив. Пе­тро Ан­дру­сів за­ли­шив укра­їн­цям й вла­сні істо­рі­о­соф­ські по­гля­ди, ви­ро­бле­ні на осно­ві ре­тель­них на­у­ко­вих сту­дій, що зго­дом зна­йшли фор­ми ві­зу­а­лі­за­ції у ве­ли­ко­фор­ма­тних кар­ти­нах та ілю­стра­цій­них ци­клах. Уся про­тя­жність дер­жав­ни­цько­го шля­ху від пе­рі­о­ду Укра­ї­ни-Ру­сі до зви­тяг Укра­їн­ської пов­стан­ської ар­мії отри­ма­ла уні­каль­не твор­че ви­вер­ше­н­ня в мис­тця і па­трі­о­та, яко­му не су­ди­ло­ся до­жи­ти до від­нов­ле­н­ня Укра­їн­ської дер­жа­ви 1991 ро­ку одно­го ли­ше де­ся­ти­лі­т­тя!

З РО­СІЇ — ДО ВАРШАВИ

Ще в са­мо­му ди­тин­стві Пе­тро­ві Ан­дру­сі­ву до­ве­ло­ся по­бу­ва­ти у си­ту­а­ції, ко­ли тре­ба бу­ло гар­ту­ва­ти вла­сну во­лю й до­ла­ти не­пе­ре­дба­чу­ва­ні труд но щі. Урод же нець се ла Кам’яно­брід по­бли­зу Го­род­ка, що на Львів­щи­ні (ба­тьки — без­зе­мель­ні се­ля­ни), во­сьми­рі­чним хло­пцем він опи­нив­ся в са­мо­му цен­трі про­ти­сто­я­н­ня во­ро­гу­ю­чих ча­стин Ав­стро­Угорсь кої та Ро сійсь кої ар мій на фронті Пер­шої сві­то­вої вій­ни. За­ля­ка­ну і зне­мо­же­ну ди­ти­ну, яка втра­ти­ла кон­такт із ба­тька­ми, десь не­да­ле­ко бі­ля Рів­но­го (ро­сій­ські вій­ська спа­ли­ли су­сі­днє се­ло, че­рез що сім’я зму­ше­на бу­ла за­ли­ши­ти рі­дні мі­сця) пі­ді­бра­ли ку­бан­ські ко­за­ки з чи­сла цар­ської кін­но­ти (за ін­ши­ми да­ни­ми — во­я­ки з Во­сьмо­го во­лин­сько­го пол­ку), пе­ре­дав­ши йо го до си­ріт­сько­го бу­дин­ку аж у ро­сій­ській Ря­за­ні. Десь то­ді до йо­го рук по­тра­пив то­мик із «Та­ра­сом Буль­бою» М. Го­го­ля, пі­сля про­чи­та­н­ня яко­го від­бу­ло­ся сво­го ро­ду пе­ре­тво­ре­н­ня за­гу­бле­но­го у про­сто­рі хло­пця. Зго­дом, як ближ че по знай о мив ся з кіль­ко­ма одно­лі­тка­ми з Га­ли­чи­ни і Во­ли­ні, при­га­дав со­бі ко­ляд­ки, ви­ко­ну­ю­чи їх на Рі­здво на чу­жи­ні. Ли­ше 1918 ро­ку, че­рез сим­па­ти­зу­ю­чих йо­му по­ло­не­них поль­ських офі­це­рів, яких за ін т ри гу вав зо шит із йо го ри­сун­ка­ми, Пе­тро Ан­дру­сів за­ли­шає Ро­сію і пе­ре­їздить до сто­ли­ці Поль­щі. Ще кіль­ка не­спо­ді­ва­них по­во­ро­тів (ця істо­рія за­слу­го­вує спе­ці­аль­ної роз­мо­ви) — і він по­тра­пляє на на­вча­н­ня до ре­мі­сни­чо­го ін­тер­на­ту, пі­сля яко­го 1927 ро­ку всту­пає до Вар­шав­ської шко­ли обра­зо­твор­чо­го ми­сте­цтва, че­рез кіль­ка ро­ків пе­ре­йме­но­ва­ної в Ака­де­мію ми­стецтв. Са­ме там від 1932 ро­ку йо­го на­вча­н­ня під­три­мує ми­тро­по­лит Ан­дрей.

МИСТЕЦЬКООРГАНІЗАЦІЙНА АКТИВНІСТЬ

Фа­хо­ві сту­дії спів­па­ли з по­ча­тком ін­тен­сив­них пе­ре­тво­рень у ду­ші Ан­дру­сі­ва: збли­же­н­ня з ко­ла­ми укра­їн­ської ін­те­лі­ген­ції (Укра­їн­ський ми­сте­цький гур­ток «Спо­кій», вар­шав­ська гру­па укра­їн­ських лі­те­ра­то­рів на чо­лі з Єв­ге­ном Ма­ла­ню­ком, Юрі­єм Ли­пою, Оле­ною Те­лі­гою) ви­рі­шаль­но впли­ну­ло на пси­хо­ло­гі­чну і сві­то­гля­дну осно­ву йо­го твор­чо­сті. Очи­ща­ю­ться за­му­ле­ні на­ціо­наль­но­по­е­ти­чні по­чу­т­тя, зав­дя­ки дру­зям зна­йде­ні йо­го ба­тьки. Про­жи­ва­ю­чи у Льво­ві, він зна­йо­ми­ться з та­ла­но­ви­ти­ми мо­ло­ди­ми лі­те­ра­то­ра­ми, бра та ми Ана то лем та Ярос ла вом Кур­ди­ди­ка­ми, які ще біль­ше за­лу­ча­ють йо го до на ці о наль но- твор чих справ. Він оформ­лює об­кла­дин­ку львів­сько­го лі­те­ра­тур­но-на­у­ко­во­го жур­на­лу «Дзво­ни», ілю­струє окре­мі ви пус ки « Ди тя чої бі б ліо те ки » — по­пу­ляр­но­го книж­ко­во­го ви­дав­ни­цтва Ми­хай­ла Та­рань­ка «Світ Ди­ти­ни». Все це спри­я­ло успі­ху пер­шо­го ви­сту­пу Пе­тра Ан­дру­сі­ва на куль­тур­ній аре­ні Льво­ва, і від­то­ді йо­го не­о­дно­ра­зо­во за­про­шу­ва­ли для оформ­ле­н­ня кни­жок і ди­тя­чих ча­со­пи­сів « Наш При ятель » , « Дзві но чок » , «Вов­че­ня­та», «Світ Ди­ти­ни».

Як гра­фік, Пе­тро Ан­дру­сів фор­му­вав­ся спер­шу по­за укра­їн­ською мис тець кою тра ди ці­єю. Мис тець прой шов влас ний шлях по шу ків пла­сти­чно­го ви­ра­зу в гра­фі­ці, і в цій ро­бо­ті до­свід Нар бу­та ві­ді­грав для ньо­го ви­зна­чаль­ну роль.

У 1930-х ро­ках зро­стає йо­го ми­стець ко- ор га ні за цій на ак тив ність. Ви­кла­да­ю­чи істо­рію ми­сте­цтва, те­хні­чно­го кре­сле­н­ня та ін­ших спе­ці­аль­них твор­чих ди­сци­плін у Ви­щій ар хі тек тур ній шко лі Вар ша ви (1936 — 1938), він роз­бу­до­вує ме­то­до­ло­гію фа­хо­вої осві­ти для укра­їн­ства. Во­дно­час спів­пра­цює з Асо­ці­а­ці­єю не­за­ле­жних укра­їн­ських мис­тців у Льво­ві, ви­став­ля­ю­чи свої тво­ри на ви­став­ках укра­їн­ської гра­фі­ки у Пра­зі (1933), Берліні (1933), а вже по­тім, пі­сля за­кін­че­н­ня Дру­гої сві­то­вої вій­ни, — у та­бо­рах для пе­ре­мі­ще них осіб ( Ні меч чи на, 1946 — 1948). Ви­ко­ну­вав ро­бо­ти для іко­но­ста­са се­ла Где­шин на Холм­щи­ні (1940). Най­фун­да­мен­таль­ні­ший ма­ляр­ський твір Ан­дру­сі­ва, що за­ги­нув із май­же усім йо­го ран­нім твор­чим на бут ком під час бом бар ду ван ня Варшави, — кар­ти­на «Гол­го­та Укра­ї­ни» (1939), яка сим­во­лі­чно пе­ре­дає тра­ге­дію Го­ло­до­мо­ру та ге­но­ци­ду укра­їн­ців у XX сто­літ­ті.

ТВО­РИ ПЕ­ТРА АН­ДРУ­СІ­ВА МА­ЛИ Б СТА­ТИ БАЗОВИМИ В РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ ПО­ЛІ­ТИ­ЧНОЇ ІСТО­РІЇ УКРА­Ї­НИ

В да­ле­кій емі­гра­ції (з 1948 р. — у США) Пе­тро Ан­дру­сів по­си­лює свою твор­чу та ор­га­ні­за­тор­ську активність. Він бе­ре участь у ство­рен­ні Об’єд­на­н­ня мис­тців-укра­їн­ців у Аме­ри­ці, якийсь час бу­ду­чи її го­ло­вою, бе­ре участь у за­сну­ван­ні Фі­ла­дель­фій­ської ху­до­жньої сту­дії, де три­ва­лий час ви­кла­дає, спів­пра­цює з укра­їн­ськи­ми ви­дав­ни­цтва­ми, де пу­блі­кує свої по­гля­ди на при­ро­ду ми­сте­цької твор­чо­сті та про­бле­ми в се ре до ви щі ук ра їнсь ких мист ців. Він оформ­лює жур­на­ли, кни­ги. По­сту­по­во про­гра­му­є­ться ве­ли­кий цикл жи­во­пи­сних кар­тин на істо­ри­чну те­ма ти ку, які при нес ли най біль шу сла­ву Пе­тро­ві Ан­дру­сі­ву. Най­го­лов­ні­ша йо­го ве­ли­ко­фор­ма­тна кар­ти­на — «Хре­ще­н­ня Укра­ї­ни-Ру­сі», яка ма­ла ве­ли­кий ре­зо­нанс не ли­ше в ко­лах укра­їн­ської емі­гра­ції по всьо­му сві­ту, ай у шир­ших ін­те­ле­кту­аль­них і ми­сте­цьких се­ре­до­ви­щах.

Сьо­го­дні тво­ри Пе­тра Ан­дру­сі­ва ма­ли би ста­ти базовими в офі­цій­ній ре пре зен та ції по лі тич ної іс то рії Укра­ї­ни. Ні­ко­му се­ред укра­їн­ських мист ців XX сто літ тя не вда ло ся ство­ри­ти та­ко­го ма­сш та­бно­го ідей­но-сми­сло­во­го ря­ду кар­тин — ві­зу­аль­них ре­кон­стру­кцій Укра­їн­ської істо­рії, — які зре­а­лі­зу­вав цей ху­до­жник. Біль­ше то­го, ко­жна те­ма йо­го по­ло­тен — це гли бо­ко осми­сле­не звер­не­н­ня до на­ціо­наль­них еліт, це клич до ве ли ких дер жав ниць ких справ, це ключ до на­ціо­наль­них пе­ре­мог і му­дро­сті в ча­си істо­ри­чних ви­про­бу­вань.

Важ ли ви ми є йо го ідей но- фі - ло со­фсь кі по гля ди на іс то рію. Ось один із фраг мен тів: « Дво ма тра - гі­чни­ми хви­ля­ми від­хо­дить укра­їнсь ка вер хів ка до во ро жих та бо - рів — до Мо­скви й Варшави, шу­ка­ю­чи по­че­сти, при­ві­ле­їв, се­на­тор­ських стіль ців то що. Пер ший раз по упад ку кня жої дер жа ви і дру гий раз по упад ку ко з аць ко- г е ть - ман­ської дер жа ви. А в ХІХ сто літ - тю за па ну ва ла без про світ ність і тем ря ва. На ці о наль на сві до мість бу­ла при­си­па­на по­пе­лом спа­ле­но­го Мо­сквою Ба­ту­ри­на і зруй­но­ва­ної Сі­чі. То­нень­ка плів­ка ін­те­лі­ген­ції, що за ли ши ла ся, бу ла вір ною сво є му на­ро­до­ві, са­ма в біль­шо­сті не зна­ла, ку ди йти. Оку пан ти ста ран но об - стри га ли все, що ви рос та ло по над рі вень « хло па і по па » . І в цій ру ї ні з сту ком ти рансь ко го п’ яс ту ка лу - на ли злос ли ві ва лу євсь кі ви гу ки « нє би ло, нєт і бить нє мо жет » . По - топ тав ши всі пра ва на ро ду, во рог ни щив, гра бу вав і за кри вав пе ред очи ма на ро ду все, що мог ло б йо му на га ду ва ти ко лиш ню сла ву » . ..

« Мис тец т во — най міц ні ша зброя» — та­ку на­зву має кни­га з текс та ми ста тей, про мов та огля дів П. Ан­дру­сі­ва, упо­ряд­ко­ва­на Г. Лу­жни­цьким та ви­да­на ко­штом вдо­ви мис­тця На­та­лі­єю Се­міон-Ан­дру­сів, зна­ною в укра­їн­ській ді­а­спо­рі спів­а­чкою. Сьо­го­дні тво­ри, як і по­гля­ди ви­да­тно­го укра­їн­ця, як ні­ко­ли акту­аль­ні, й во­ни ста­ють ін­те­ле­кту­аль­ною збро­єю в обо­ро­ні на­ших на­ціо­наль­них пер­спе­ктив уже в но­вій істо­ри­чній ре­аль­но­сті.

СВАТАННЯ АННИ ЯРОСЛАВНИ. 1969—1970 рр.

ПЕ­ТРО АНДРУСIВ. ГЕТЬМАН IВАН МАЗЕПА. 1971 р.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.