Ко­ли роз­по­ча­ла­ся оку­па­ція?

Де­нис КАЗАНСЬКИЙ: «На­ба­га­то ра­ні­ше бо­йо­вих дій. І що дов­ше там бу­де Ро­сія, то мен­ші шан­си по­вер­ну­ти укра­їн­ські те­ри­то­рії»

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Ан­на ГОЛІШЕВСЬКА, Дми­тро БАЙДА, Лі­тня шко­ла жур­на­лі­сти­ки га­зе­ти «День»

Оче­ви­дець жи­т­тя Дон­ба­су, бло­гер Де­нис Казанський в го­стях у Лі­тньої шко­ли жур­на­лі­сти­ки «Дня» ви­сло­вив ба­че­н­ня ми­ну­ло­го, су­ча­сно­сті та пер­спе­кти­ви ре­гіо­ну й оку­по­ва­них зе­мель. Сту­ден­ти ЛШЖ обго­во­ри­ли з Де­ни­сом, на­сам­пе­ред, при­чи­ни су­ча­сно­го ста­ну схо­ду не ли­ше на по­лі­ти­чно­му, а й на со­ці­аль­но­му, зокре­ма ме­дій­но­му рів­нях. У фо­кус роз­мо­ви по­тра­пи­ли ко­ли­шні кри­мі­наль­ні та фі­нан­со­ві «князь­ки», про­па­ган­да Крем­лем «рус­ско­го ми­ра», еко­но­мі­чний крах ре­гіо­ну вна­слі­док то­таль­ної кри­мі­на­лі­за­ції та ін­ші те­ми.

«ҐРУНТ ДЛЯ ВІЙНИ НА ДОН­БА­СІ ДОВГО ГОТУВАЛИ ЗСЕРЕДИНИ»

На­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет «Ки­є­во­Мо­ги­лян­ська ака­де­мія»:

— Як, на ва­шу дум­ку, ми при­йшли до війни на схо­ді Укра­ї­ни? Які там на­строї за­раз пе­ре­ва­жа­ють, і яка си­ту­а­ція вза­га­лі? Чи спіл­ку­є­те­ся з ти­ми, хто за­ли­шив­ся на оку­по­ва­ній те­ри­то­рії?

Де­нис КАЗАНСЬКИЙ: — Це ве­ли­ка те­ма, яку не­мо­жли­во опи­са­ти в кіль­кох сло­вах. Це не кла­си­чна вій­на Ро­сії про­ти Укра­ї­ни, а, як про неї ка­жуть, «гі­бри­дна». Як­би це був вну­трі­шній кон­флікт без під­трим­ки РФ, то він би ви­рі­шив­ся за ти­ждень. Але для ро­зу­мі­н­ня то­го, як агре­сор ве­де свою оку­па­цій­ну по­лі­ти­ку, вар­то звер­та­ти ува­гу не ли­ше на зов­ні­шні, а й на вну­трі­шні чин­ни­ки, які фор­му­ва­лись у Дон­ба­сі. Ґрунт для війни довго готували зсередини. Ми спо­сте­рі­га­є­мо на­віть не се­па­ра­тизм, а іре­ден­тизм, адже лю­ди ви­хо­ди­ли із ро­сій­ськи­ми пра­по­ра­ми, а не з ло­зун­га­ми «ДНР» чи «Віль­ний Донбас». Ба­га­то з тих, хто ви­сту­пав на мі­тин­гах, ду­ма­ли, що при­йдуть «вві­чли­ві лю­ди» та за­бе­руть до се­бе, як у Кри­му. Але...

Ті ж, хто брав участь у роз­хи­ту­ван­ні си­ту­а­ції, не є укра­їн­ця­ми. В основ­но­му це при­їжджі з Ро­сії чи з ін­ших ре­спу­блік ко­ли­шньо­го Со­ю­зу. На­при­клад, ро­ди­на Гу­ба­рє­ва, який ме­шкав в Сє­вє­ро­до­не­цьку, при­їха­ли ту­ди з РФ, Кор­ні­лов на­ро­див­ся в Лі­пе­цьку. Вже не ка­жу про Стрєл­ко­ва, «Мо­то­ро­лу» і тих лю­дей, які вза­га­лі не є гро­ма­дя­на­ми Укра­ї­ни.

Тлом для роз­па­лю­ва­н­ня війни бу­ли й со­ці­аль­ні при­чи­ни. Донбас за­знав ве­ли­кої кри­зи пі­сля роз­па­ду СРСР та руй­ну­ва­н­ня ра­дян­ської про­ми­сло­во­сті. Під час 90-х там бу­ло жа­хли­ве ви­до­ви­ще, най­більш де­пре­сив­ний ре­гіон в Укра­ї­ні. Від­по­від­но, ба­га­то вбивств і са­мо­губств. Зві­сно, стан пси­хі­ки мі­сце­во­го на­се­ле­н­ня пра­гнув бун­ту. І ось ве­сною 2014 ро­ку роз­по­чав­ся бунт су­про­ти «всього по­га­но­го». Єди­ним «сві­тлом», яке до­но­си­ла ро­сій­ська про­па­ган­да, бу­ла зви­чай­но, РФ, яка са­ма й ор­га­ні­зу­ва­ла цей бунт. Однак за­раз ба­чи­мо, як ті, хто ра­ту­вав за при­хід РФ, ма­ють ве­ли­кі роз­ча­ру­ва­н­ня від не­ви­прав­да­них очі­ку­вань.

«УКРА­ЇН­СЬКОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ НЕ ІСНУЄ»

Львів­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет ім. Iва­на Фран­ка:

— В одно­му зі сво­їх за­пи­сів у со­цме­ре­жі ви за­зна­чи­ли, що як­би на Дон­ба­сі бу­ло біль­ше укра­їн­ської сим­во­лі­ки, то ймо­вір­ність ін­шо­го роз­ви­тку по­дій бу­ла б біль­шою. На­скіль­ки вда­ло за­раз про­во­дять укра­їн­ську ін­фор­ма­цій­ну по­лі­ти­ку на за­хо­пле­них те­ри­то­рі­ях?

Д. К.: — Її вза­га­лі ні­як не про­во­дять. Ду­маю, всі ро­зу­мі­ють, що та­ке «Мі­ні­стер­ство інформаційної політики» — стру­кту­ра, яку ство­ри­ли, щоб пра­це­вла­шту­ва­ти пре­зи­дент­сько­го ку­ма. Як­би я був мі­ні­стром інформаційної політики, то пер­ше, що я б зро­бив, це ска­су­вав мі­ні­стер­ство і свою по­са­ду. По­трі­бно по-справ­жньо­му пі­клу­ва­ти­ся про ін­фор­ма­цій­ну без­пе­ку, а не фор­маль­но та бю­ро­кра­ти­чно. Ін­фор­ма­ція є збро­єю і мо­же вби­ти. Що б там не ка­за­ли про аб­со­лю­тну сво­бо­ду сло­ва, але та ж про­па­ган­да мо­же спо­ну­ка­ти до ма­со­вих вбивств і до війни. То­му при­кла­дом є ге­но­цид у Ру­ан­ді. У США, до при­кла­ду, є си­сте­ма гран­тів, які під­три­му­ють ЗМІ, що до­зво­ляє про­па­гу­ва­ти ко­ри­сні й акту­аль­ні для сус- піль­ства те­ми. Мі­ні­стер­ства ж на­ші із пер­шо­го дня по­чи­на­ють за­ну­рю­ва­ти­ся в до­ку­мен­та­цію, бю­ро­кра­тію, роз­кра­да­ю­ться бю­дже­ти. Укра­їн­ської інформаційної політики не існує. По­трі­бно під­три­му­ва­ти про­укра­їн­ські ЗМІ Дон­ба­су не за­для про­па­ган­ди, а за­для аде­ква­тно­го ін­фор­му­ва­н­ня. Та­кож мо­жна за­лу­ча­ти тих гро­ма­дян, які зна­хо­дя­ться на оку­по­ва­ній те­ри­то­рії, для не­гла­сно­го збо­ру ін­фор­ма­ції. Це ком­плекс за­хо­дів, які ма­ють ба­зу­ва­тись на здо­ро­во­му і кон­стру­ктив­но­му ен­ту­зі­а­змі.

«ВЛАДА НЕ ТІЛЬ­КИ НЕ ЗДАТНА ПО­ВЕР­НУ­ТИ ДОНБАС, ВО­НА НЕ МО­ЖЕ ВПОРАТИСЯ ІЗ ПІДКОНТРОЛЬНИМИ ТЕРИТОРІЯМИ»

На­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет «Ки­є­во­Мо­ги­лян­ська ака­де­мія»:

— Яким ви ба чи те сце на рій по вер нен ня Дон ба су? Чи це ре - аль­но?

Д. К.: — Не ві­рю, що нам вда­сться в най­ближ­чий час йо­го по­вер­ну­ти. Якщо ця си­ту­а­ція не на­зав­жди, то на чи­ма­лий пе­рі­од. Але що дов­ше це три­ває, то мен­ші шан­си по­вер­ну­ти на­ші те­ри­то­рії. Ро­сія роз­по­ча­ла оку­па­цію Дон­ба­су за­дов­го до бо­йо­вих дій. Як­би на­шу дер- жа­ву очо­лю­вав хтось схо­жий на Бі­смар­ка, то та­ких пи­тань вза­га­лі б не ви­ни­ка­ло. Але офі­цій­ний Ки­їв не був із Дон­ба­сом то­ді, ко­ли бу­ло по­трі­бно, ко­ли во­рог фа­кти­чно го­спо­да­рю­вав на цих зем­лях і ово­ло­ді­вав дум­ка­ми біль­шо­сті. Від­су­тність дер­жав­ни­цької по­зи­ції у де­яких лі­де­рів кра­ї­ни спри­чи­ни­ло по­яву та­ких пер­сон, як Яну­ко­вич. Як­би ж бу­ли вча­сно про­ве­де­ні ре­фор­ми, лі­кві­до­ва­ні еко­но­мі­чні не­га­ра­зди, роз­ви­ва­лась про­ми­сло­вість ра­зом із ма­лим бі­зне­сом, то не бу­ло б та­кої бі­дно­сті і, як на­слі­док, до­бро­го «шма­тка» ан­ти­укра­їн­ських на­стро­їв. Проблема сьо­го­дні­шніх по­лі­ти­ків не тіль­ки в то­му, що во­ни не зда­тні по­вер­ну­ти До­неч­чи­ну чи Лу­ган­щи­ну, ай в то­му, що не мо­жуть впо­ра­тись із територіями, які під- кон­троль­ні Ки­є­ву. Якщо рі­вень без­ла­ду зно­ву пі­де вго­ру, то й в ін­ших мі­сцях мо­же роз­по­ча­тись ство­ре­н­ня «ре­спу­блік». Це не зна­чить, що укра­їн­ці пра­гнуть до се­па­ра­ти­зму, але це озна­чає ство­ре­н­ня по­ту­жно­го тла для спе­ку­ля­цій та рі­зних форм ін­тер­вен­цій агре­со­ра.

«МІНСЬКИЙ ФОРМАТ ДЛЯ УКРА­Ї­НИ НЕ Є ПРИЙНЯТНИМ»

В. Ш.: — Чи ві­ри­те ви у Мінський формат як ін стру мент ви рі - ше­н­ня си­ту­а­ції?

Д. К.: — Ні. Ду­маю, він жо­дній зі сто­рін, крім Ро­сії, не по­до­ба­є­ться. Що ж до Дон­ба­су, то там є пев­на кіль­кість лю­дей, яких ви­ко­ри­ста­ла в сво­їх ці­лях РФ, а ін­ших, та­ких як я, звід­ти про­сто ви­ти­сну­ла. Актив них на мі рів ін кор по ра ції цих оку­по­ва­них те­ри­то­рій до Ро­сії у са­мої РФ по­ки не­має. Існу­ва­н­ня ж «ДНР» чи «ЛНР» без під­трим­ки РФ не­мо­жли­ве. На мою дум­ку, кра­ще не­хай бу­де не­за­ле­жна Укра­їн­ська дер­жа­ва без трьох оку­по­ва­них агре­со­ром обла­стей, ніж бу­де якесь не­зро­зумі­ле ро­сій­ське ге­не­рал-гу­бер­на­тор­ство. То­му те, що про­по­нує Мінський формат, — будь-якою ці­ною всу­ну­ти оку­по­ва­ні те ри то рії з ви знан ням « спе ці - аль но го ста ту су » , ам ніс ті­єю та фа­кти­чною ле­га­лі­за­ці­єю ро­сій­ської при сут нос ті в Укра ї ну — для нас не є прийнятним. Віль­на час- ти­на кра­ї­ни має за­ли­ша­ти­ся су­ве­рен­ною, бо при­єд­на­н­ня «ЛНР» та « ДНР » на осно­ві їхніх пра­вил, а не звіль­не­н­ня те­ри­то­рій, на мій по­гляд, спри­чи­нить втра­ту ви­ще­вка­за­но­го су­ве­ре­ні­те­ту.

«ВСІ ЗНАЮТЬ, ЩО ВБИВСТВО ГОНГАДЗЕ ФА­КТИ­ЧНО ЗАМОВИВ КУЧМА, АЛЕ ЙО­ГО ПО­КИ НЕ­МО­ЖЛИ­ВО «ПОТОПИТИ»

Оде­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет ім. I.I. Ме­чни­ко­ва:

— Одні­єю з най ре зо нан с ні - ших справ є вбивство Іго­ря Алек- сан д ро ва у 2001 ро ці. Як на той час «за­чи­ща­ли» ме­ді­а­про­стір? І в яко му ста ні за раз пе ре бу ва ють ЗМІ на не під кон т роль них те ри - то­рі­ях?

Д. К.: — На оку по ва них зем - лях ЗМІ не має. Вбив ст во Алек - сан д ро ва — ти по вий від го ло сок 90-х: на жур­на­лі­стів ти­сну­ли, якщо во­ни мо­гли на­пи­са­ти про зло­чин не угру по ван ня чи фі нан со ві ма­хі­на­ції. За­раз це ста ло своє­рі­дним мейн ст рі мом, а ра ні ше, на - віть як що й зро бив роз слі ду ван - ня, то про­бле­мою бу­ло йо­го опу­блі ку ва ти. Ко ли жур на ліс ту на - ре­шті вда­ва­ло­ся ку­дись про­рва­ти­ся із пуб лі ка ці­єю ма те рі а лу, він міг ста­ти жер­твою вбив­ства — так як це ста ло ся з Гон гад зе, Алек - сан­дро­вим...

Іван КАПСАМУН: — На ваш по­гляд, чо­му стіль­ки ро­ків у спра­ві « Гон гад зе — По доль сь ко го » не­має оста точ ної юри дич ної кра­пки?

Д. К.: — Всі знають, що вбивст во Гон гад зе фак тич но за мо вив Кучма, але йо­го по­ки не­мо­жли­во «потопити». Ви­хо­дить так, що пі­сля то го, як він за ли шив по са ду Пре зи ден та, ніх то не має пра ва йо­го чі­па­ти. Та­ка со­бі уго­да. Тоб­то, в рам ках ті­єї сис те ми яка іс - нує, на­віть якщо ми змі­ни­мо По­ро шен ка на Ти мо шен ко, або на Ля­шка чи Са­до­во­го, Куч ма не ся­де. Хі ба що ко ли від бу деть ся справ­жня ре­во­лю­ція, ко­ли до вла- ди прий дуть ре аль но но ві си ли, з’ яв лять ся справ ж ні ан ти ко руп - ціо­не­ри, то­ді мо­же бу­де якесь роз­слі ду ван ня. За раз я не ба чу жод - них пе ре ду мов для то го, щоб хтось міг за­су­ди­ти Ку­чму.

«ТЕ­ПЕР Я НЕ МАЮ СУМНІВІВ, ЩО ГОЛОДОМОР 1930-х рр. БУВ СПРАВЖНІМ ГЕНОЦИДОМ УКРАЇНЦІВ»

На­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет «Острозь­ка ака­де­мія»:

— 28 квіт ня 2014 ро ку ви опу­блі­ку­ва­ли ста­т­тю «Дя­ку­є­мо за урок». Ци­тую: «Я не счи­тал голодомор геноцидом украин­цев, хо­тя я по­ни­мал, по че му Ющен ко нас - таи­ва­ет имен­но на та­кой вер­сии. Те перь я по нял, что оши бал ся » . Які по дії впли ну ли на змі ну ва - шої дум­ки, як ви спри­йма­є­те Голодомор за­раз?

Д. К.: — Оскіль ки я до сить дов­гий час жив у До­не­цьку, то апрі о рі мав іден тич ний міс це во му мен­та­лі­тет. У стар­ших кла­сах ми ма­ли під­ру­чни­ки «Істо­рія УРСР», де пи са ли про Ра дянсь кий Со юз, про те, як ко­му­ні­сти бу­ду­ва­ли за­во ди. Укра їнсь кі під руч ни ки бу - ли тіль ки з мо ви та лі те ра ту ри. Укра їнсь ка іс то рія за мов чу ва ла - ся. До при­кла­ду, текс­ти в під­ру­чни ку з ан г лійсь кої та кож бу ли про ко му нізм. Так і на вча лись на­віть в 90- х ро ках, хо ча вже не бу­ло КПРС. То­му бу­ло не зро­зумі­ло, що на справ ді від бу ва ло ся в Укра ї ні в той чи ін ших пе рі од її іс то рії. Існу­ва­ли сте рео ти пи, що на за­хо­ді Укра­ї­ни хо­чуть нав­ми­сно зни­щи­ти усі ра­дян­ські за­во­ди, і усіх, хто роз­мов­ляє ро­сій­ською, зму си ти го во ри ти ук ра їнсь кою. Де хто на цьо му до сить силь но грав і ви­ко­ри­сто­ву­вав для фор­му­ва­н­ня вла­сно­го еле­кто ра­ту

Від­по­від­но, ко­ли по­ча­ла­ся істо­рія з ви­зна­н­ням Го­ло­до­мо­ру-геноцидом, ко­ли Ющен­ко по­чав це актив­но про­су­ва­ти, від­зна­ча­ти ро­ко­ви­ни, то на Дон­ба­сі ста­ли ка­за­ти, що він цю те му « роз кру чує спе­ці­аль­но», і що не бу­ло ні­яко­го ге­но­ци­ду. Мов­ляв, від ста­лі­ні­зму по­тер­па­ли усі — і ро­сі­я­ни, й укра­їн­ці, і жи­те­лі Ка­зах­ста­ну, і що це не бу ло на прав ле но кон к рет но про ти Укра ї ни. Я з цим десь по - го­джу­вав­ся, адже це бу­ла до­мі­ну­ю­ча дум­ка на схо­ді. З одно­го бо­ку, я ро зу мів, чо му Ющен ко це ро - бить, га да ю чи, що це прос то час - ти­на на­ціо­наль­ної ле­ген­ди, на­ціо­наль но го мі фу. Але те пер я не маю сум ні вів, що Го ло до мор 1930-х рр. був справжнім геноцидом українців.

Ми за раз жи во му в ін фор ма - цій ну еру. У ба га тьох є мо біль ні те ле фо ни, план ше ти, но ут бу ки, ко жен зні має ві део, фо то гра фує, ве­де осо­би­сті сто­рін­ки в со­цме­ре­жах, а от же при хо ва ти якусь ін - фор­ма­цію скла­дно. Якщо бра­ти до ува ги дві дум ки сто рін, на прик - лад, Укра­ї­ни і Ро­сії, то мо­жна лег­ко зай­ти в Ін­тер­нет — по­чи­та­ти і зро­би­ти вла­сні ви­снов­ки. Але на­віть за цих умов на схо­ді Укра­ї­ни РФ вміє ви­крив­ля­ти дум­ку, при­му шу ва ти ві ри ти у « ро зіп’ ятих хлоп чи ків » та « злих бан де рів - ців » . То що ка за ти за ми ну лі ча - си, ко­ли Кремль кон­тро­лю­вав всі ін фор ма цій ні по то ки. Сьо год ні я вза­га­лі не ві­рю ні ра­дян­ським, ні ро сійсь ким до ку мен там. Я осо - би­сто ба­чив жін­ку, яка роз­по­від­а­ла ме­ні про «ро­зіп’ято­го хло­пчи­ка » . Я ба чив лю дей, які бу ли впев­не­ні, що за­раз при­їде 50 ав­то­бу сів « Пра во го сек то ра » , і во ни зне­суть пам’ятник Ле­ні­на, вб’ють усіх, пе ре ві ша ють жі нок, ді тей. Во­ни в це ві­ри­ли. То­му пе­ред на­ми ве ли кий пласт ро бо ти для то - го, щоб роз­ві­я­ти ці хма­ри про­па - ган­ди, які Ро­сія ство­рю­ва­ла де­ся­ти­лі­т­тя­ми.

«БУРШТИНОВУ ГАЛУЗЬ, ДЕ «КРУТЯТЬСЯ» МІЛЬЙОНИ ДО­ЛА­РІВ, РОЗКРАДАЮТЬ»

Львів­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет ім. Iва­на Фран­ка:

— Від по­ча­тку жур­на­ліст­ської кар’єри ви пи­ше­те про про­бле­ми схі­дних ре­гіо­нів Укра­ї­ни, вій­ну, ко­ли­шню вла­ду, ву­гіль­ні ко­пан­ки... За­раз та­кож актив­но по­ру­шу­є­те те­му не­за­кон­но­го ви­до­бу­тку бур­шти­ну на за­хо­ді Укра­ї­ни. Які спіль­ні про­бле­ми в українців?

Д. К.: — Про­бле­ми схо­жі, а ін­ко­ли іден­ти­чні. Єди­не, по­мі­тив, що на­ші лю­ди ба­чать рі­зні чин­ни­ки для розв’яза­н­ня цих про­блем. На за­хо­ді ро­зу­мі­ють, що тре­ба щось ро­би­ти — змі­ню­ва­ти си­сте­му. На схо­ді ж хо­чуть про­сто змі­ни­ти чи­нов­ни­ків на кра­щих, але вва­жа­ють, що якщо сво­їх не­має, то по­трі­бно шу­ка­ти під­трим­ки в Ро­сії.

Що­до рів­ня осві­ти, то він низь­кий всю­ди. Лю­ди ма­ло ана­лі­зу­ють те, що від­бу­ва­є­ться в кра­ї­ні. Ма­є­мо не­змін­ну тра­ди­цію: про­да­ва­ти свої го­ло­си на ви­бо­рах за 200 гри­вень, а по­тім при­хо­ди­ти до­до­му, і скар­жи­ти­ся на ви­со­ку ці­ну на ко­му­нал­ку — аб­сурд. Зві­сно, якщо оби­ра­ти­меш по­кидь­ка за 200 грн, то він зав­жди ро­би­ти­ме са­ме так, щоб ще біль­ше те­бе по­гра­бу­ва­ти. Тоб­то при­чин і на­слід­ків лю­ди вза­га­лі не ба­чать. Не ро­зу­мі­ють яким чи­ном тор­гів­ля го­ло­са­ми впли­ває на те, що во­ни бі­дно жи­вуть.

Ко­ли я по­до­ро­жу­вав за­хо­дом Укра­ї­ни, то зди­ву­вав­ся то­му, що пе­ре­роб­ка бур­шти­ну є пов­ні­стю не­ле­галь­ною. Хо­ча це фа­кти­чно юве­лір­на май­стер­ня, де лю­ди ро­блять із бур­шти­ну куль­ки, а да­лі — на­ми­стин­ки, бу­си, ста­ту­е­тки. Тоб­то є ін­ду­стрія, але во­на не­за­кон­на, ви­ро­бни­цтво — під­піль­не. Це ве­ли­ка галузь, де «крутяться» мільйони до­ла­рів, які розкрадають. Її спе­ці­аль­но не ле­га­лі­зу­ють для то­го, щоб бу­ло тло для ха­бар­ни­цтва. Тут вин­ні не тіль­ки лю­ди, які ви­до­бу­ва­ють. Вин­на дер­жа­ва, яка не мо­же ство­ри­ти ме­ха­нізм, де б усе ро­би­ло­ся за­кон­но. Че­рез це у нас з бур­шти­ном скла­ла­ся та­ка си­ту­а­ція, що ті ре­гіо­ни, які йо­го ви­до­бу­ва­ють, пе­ре­тво­ри­ли­ся в си­ро­вин­ний при­да­ток.

«БЛОГЕРСТВО — ОДНА З ВАЖЛИВИХ ГІЛОК ЖУР­НА­ЛІ­СТИ­КИ»

На­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет «Ки­є­во-Мо­ги­лян­ська ака­де­мія»:

— На ваш по­гляд, жур­на­лі­сти і бло­ге­ри це си­нер­гія чи щось аб­со­лю­тно рі­зне?

Д. К.: — Я ду­маю, що це си­нер­гія, бо жур­на­лі­сти ду­же ча­сто ви­ко­ри­сто­ву­ють бло­ги для сво­їх до­пи­сів. Як по­ка­зує пра­кти­ка, блогерство — це одна з важливих гілок жур­на­лі­сти­ки, хо­ча це за­ле­жить від то­го, про що бло­гер пи­ше. Чи­тач сам ви­рі­шить чи­та­ти вас, чи ні. За­раз усі ЗМІ ро­зу­мі­ють, що бло­ги ма­ють ве­ли­кий тра­фік, то­му актив­но їх ви­ко­ри­сто­ву­ють. До­пи­си бло­ге­рів ко­ри­сту­ю­ться ве­ли­кою по­пу­ляр­ні­стю, бо у них не­має пра­вил, стан­дар­тів, во­ни ні­ко­му ні­чим не зо­бов’яза­ні. У бло­зі мо­жна пи­са­ти все, що зав­го­дно. Жур­на­лі­сти ро­зу­мі­ють, що це дає рей­тинг, то­му й на будь-яко­му ве­ли­ко­му ін­фор­ма­цій­но­му ре­сур­сі є блог­пла­тфор­ма.

На­га­да­є­мо, цьо­го ро­ку Лі­тня шко­ла жур­на­лі­сти­ки «Дня» від­бу­ва­є­ться за під­трим­ки Цен­тру ін­фор­ма­ції та до­ку­мен­та­ції НАТО.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

ІЗ ПЕРШИХ УСТ. В ГОСТІ ДО ЛШЖ «Дня» ЗАВІТАВ БЛО­ГЕР З ДОНЕЦЬКА ДЕ­НИС КАЗАНСЬКИЙ, ЯКИЙ ПОДІЛИВСЯ ЗІ СТУ­ДЕН­ТА­МИ (ТРИМАЄ РУКУ НА ПУЛЬСІ ПО­ДІЙ) ОСТАННІМИ НОВИНАМИ З ОКУ­ПО­ВА­НИХ ТЕ­РИ­ТО­РІЙ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.