«Не­за­кон­ні» про­ти ба­наль­них

Den (Ukrainian) - - Культура - Дми­тро ДЕСЯТЕРИК, «День» Оде­са—Ки­їв

Оде­ський фе­сти­валь (ОМКФ) за­сно­ву­ва­ли лю­ди з від­по­від­ним до­сві­дом — які про­йшли в то­му чи­слі й шко­лу ки­їв­ської « Мо­ло­до­сті » . Гро­ші зна­йшли в одно­го з олі­гар­хів, що, му­шу за­зна­чи­ти, на­кла­ло від­по­від­ний від­би­ток.

Зві­сно, мі­сту, де філь­му­ва­ли Сер­гій Ей­зен­штейн, Дзи­ґа Вер­тов, Жан-Люк Го­дар, Кі­ра Му­ра­то­ва, фе­сти­валь не­об­хі­дний. Але бу­дья­кий мас­шта­бний куль­тур­ний за­хід у на­шій кра­ї­ні є ми­сте­цтвом мо­жли­во­го. То­му, на­при­клад, на ве­чо­рі від­кри­т­тя ОМКФ на сце­ну обов’ яз­ко­во має під­ня­ти­ся вся вла­дна вер­хів­ка мі­ста — і гу­бер­на­тор, і во­ро­гу­ю­чий з ним мер, і го­ло­ва обл­ра­ди. Чер­во­на до­ріж­ка з за­над­то га­ла­сли­вим ве­ду­чим і вбра­ни­ми, як ля­ле­чки, пер­со­на­ми, пе­ре­ва­жна біль­шість яких ма­ють до кі­на ду­же опо­се­ред­ко­ва­ний сто­су­нок, оглу­шли­ві де­ся­ти­хви­лин­ні бло­ки ре­кла­ми пе­ред ко­жним — ко­жним! — се­ан­сом — з то­го ж роз­ря­ду ри­ту­а­лів ви­жи­ва­н­ня.

З дру­го­го бо­ку, по­мі­тно, на­скіль­ки ОМКФ зріс­ся з мі­стом, на­скіль­ки йо­го тут лю­блять. Гля­да­чі апло­ду­ють при по­яві на екра­ні за­став­ки фе­сти­ва­лю — на жо­дно­му кі­но­фо­ру­мі та­ко­го не до­во­ди­лось чу­ти. На по­ка­зи про­сто не­ба на По­тьом­кін­ских (ні­ме кі­но у су­про­во­ді жи­во­го ор­ке­стру) та Лан­же­ро­нів­ських ( су­ча­сний ар­тха­уз) схо­дах зби­ра­ю­ться ти­ся­чі лю­дей. Не бра­кує на­ро­ду й у за­лах. А та­ксист, що віз ме­не вно­чі в го­тель, про­сто на­звав фе­сти­валь «все­сві­тнім».

«Все­сві­тність» має кон­кре­тне вті­ле­н­ня: дій­сно, са­ме в Оде­сі мо­жна по­ба­чи­ти сві­жий ре­пер­ту­ар з остан­ніх Канн ли­ше че­рез два мі­ся­ці пі­сля прем’єр на Ла­зу­ро­во­му бе­ре­зі (цьо­го ро­ку — сен­са­цій­но­го «То­ні Ер­дма­на» Ма­рен Аде (Ні­меч­чи­на), «Джу­льєт­ту» Пе­дро Аль­ма­до­ва­ра (Іспа­нія), «Не­о­но­во­го де­мо­на» Ні­ко­ла­са Він­дін­га Ре­фна (Фран­ція—США—Да­нія), «Я, Де­ні­ел Блейк» Ке­на Ло­у­ча (Ве­ли­ко­бри­та­нія—Фран­ція—Бель­гія). Це — не ка­жу­чи про но­вий кон­курс єв­ро­пей­сько­го до­ку­мен­таль­но­го кі­на й зір­ко­вих го­стей, ко­трі в іна­кшо­му ви­пад­ку до мі­ста на­вряд чи за­ві­та­ли б.

Проблема ОМКФ швид­ше не в еко­но­мі­чних та со­ці­аль­них об­ста­ви­нах, які ор­га­ні­за­то­ри не в змо­зі змі­ни­ти, а в пев­ній не­ви­зна­че­но­сті фор­ма­ту. Якщо та ж «Мо­ло­дість» від­во­ю­ва­ла мі­сце в між­на­ро­дно­му фе­сти­валь­но­му ка­лен­да­рі як зма­га­н­ня де­бю­тів, то в Оде­сі кри­те­рії від­бо­ру до­ста­тньо роз­ми­ті, що да­є­ться взна­ки на за­галь­ній яко­сті кон­кур­сів. Ста­ти­сти­ка за­га­лом ви­гля­да­ла за­до­віль­но: в між­на­ро­дній но­мі­на­ції цьо­го ро­ку бу­ло пред­став­ле­но 12 кар­тин (з них 7 зня­то жін­ка­ми), в на­ціо­наль­ній — 5 пов­но­ме­тра­жних і 21 ко­ро­тко­ме­тра­жна кар­ти­на (з по­над 300 за­явок — ре­корд фе­сти­ва­лю), а до кон­кур­су єв­ро­пей­ської до­ку­мен­та­лі­сти­ки уві­йшли 6 ро­біт. Бе­зліч кра­їн-уча­сниць, жан­ро­ве роз­ма­ї­т­тя (за «Зо­ло­то­го Дю­ка» зма­гав­ся на­віть мю­зикл — «До­чки дан­син­гу» (Поль­ща); про­те без­за­пе­ре­чно ви­со­кий рі­вень у то­му та­ки між­на­ро­дно­му зма­ган­ні утри­ма­ла тіль­ки дра­ма «Не­за­кон­ні» (ре­жи­сер — гі­дний пред­став­ник про­слав­ле­ної ру­мун­ської «но­вої хви­лі» Адрі­ан Сі­та­ру), в під­сум­ку від­зна­че­на жу­рі як най­кра­щий фільм.

«Не­за­кон­ні» — не­зва­жа­ю­чи на всю па­ра­до­ксаль­ність та­ко­го ви­зна­че­н­ня — це до­бре під­го­тов­ле­на ім­про­ві­за­ція. Акто­ри ба­га­то ре­пе­ти­ру­ва­ли, жи­ли в квар­ти­рі, де йшла зйом­ка, во­ни де­фа­кто зли­ли­ся зі сво­ї­ми ге­ро­я­ми, і ко­ли вклю­ча­ла­ся ка­ме­ра, вже жи­ли в ка­дрі, ба біль­ше, про­дов­жу­ва­ли діа­ло­ги і пі­сля ви­мкне­н­ня ка­ме­ри. Та­кий під­хід до­зво­лив ре­жи­се­ро­ві відзня­ти всі сце­ни з одно­го ду­бля. Фільм че­рез про­сту сі­мей­ну істо­рію за­чі­пає одра­зу кіль­ка сми­сло­вих пла­стів: со­ці­аль­ний, істо­ри­чний, ети­чний і на­віть ме­та­фі­зи­чний; за­галь­но­люд­ське та ін­тим­не по­єд­ну­ю­ться тут не­су­пе­ре­чли­во. На­стіль­ки до­бре скро­є­но­го сце­на­рію, ви­ві­ре­ної ре­жи­су­ри, ор­га­ні­чної актор­ської ро­бо­ти не бу­ло й близь­ко в ре­шти кон­кур­сан­тів.

Во­дно­час пу­блі­ка шля­хом го­ло­су­ва­н­ня ви­зна­чи­ла во­ло­да­ря Гран-прі «Зо­ло­тий дюк» — «Хто па­лає, па­лає, па­лає...» (Ча­нія Бат­тон, Ве­ли­ко­бри­та­нія) — мо­ло­ді­жну ме­ло­дра­му про двох дів­чат, що по­до­ро­жу­ють Бри­та­ні­єю, роз­ві­ю­ю­чи по­піл сво­го по­мер­ло­го дру­га в рі­зних мі­сцях — істо­рію ін­ко­ли ку­ме­дну, ін­ко­ли сен­ти­мен­таль­ну, але, ска­жі­мо так, не­гли­бо­ку. Ще одна стрі­чка- при­зер — фран­ко­бель­гій­ська « Смерть від смер­ті» (Ксав’є Се­рон, най­кра­ща ре­жи­су­ра) — сво­є­му жан­ру чор­ної ко­ме­дії від­по­від­а­ла ли­ше в пер­ші 10— 15 хви­лин, а по­тім жар­ти й ви­хва­тки ге­роя ста­ли ви­гля­да­ти одно­ма­ні­тни­ми.

В на­ціо­наль­но­му кон­кур­сі по­вто­ри­ла­ся та са­ма си­ту­а­ція: се­ред усіх уча­сни­ків і при­зе­рів різ­ко ви­ді­ля­ла­ся одна ро­бо­та, ав­тор якої пе­ре­кон­ли­во пра­цю­вав вла­сне з мо­вою кі­на: « Varta1, Львів, Укра­ї­на » 29- рі­чно­го Юрія Гри­ци­ни ( ди­плом Мі­жна­ро­дної фе­де­ра­ції кі­но­пре­си (FIPRESCI)).

Дра­ма­тур­гі­чну на­пру­гу у «Varta1» зо­се­ре­дже­но на зву­ко­вій до­ріж­ці — це ра­діо­пе­ре­го­во­ри во­лон­те­рів-ав­то­мо­бі­лі­стів, що взя­ли на се­бе па­тру­лю­ва­н­ня Льво­ва у лю­то­му 2014 р., ко­ли мі­лі­ція са­мо­усу­ну­ла­ся від ви­ко­на­н­ня сво­їх обов’ яз­ків. Ней­траль­ні кра­є­ви­ди — за­сні­же­ні до­ро­ги, пу­сти­рі, га­ра­жі, но­во­бу­до­ви — про­стір, спіль­ний для всіх укра­їн­ських міст — є іде­аль­ним тлом для ці­єї на­пів­вір­ту­аль­ної війни з ре­аль­ни­ми й на­ду­ма­ни­ми не­без­пе­ка­ми. По­сту­по­во, з урив­ча­стих ре­плік і га­ря­чко­вих су­пе­ре­чок, ви­ма­льо­ву­є­ться клю­чо­вий сю­жет — ста­нов­ле­н­ня гро­ма­дян­ської пра­во­сві­до­мо­сті. Ми ба­чи­мо, як че­рез на­чеб­то дру­го­ря­дний, але прин­ци­по­вий кон­флікт ( при­чо­му ре­жи­сер це чу­до­во пе­ре­дає роз­ри­ва­ми ефі­ру) руй­ну­є­ться єд­ність « Вар­ти», і біль ці­єї втра­ти є май­же фі­зи­чно від­чу­тним.

На­о­ста­нок ли­ша­є­ться тіль­ки по­вто­ри­ти: будь- який фе­сти­валь при­ре­че­ний від­би­ва­ти ре­аль­ність дов­ко­ла ньо­го. Кі­но в Оде­сі в тій чи тій фор­мі бу­де при­су­тнє зав­жди. Чи до­ста­тньо зу­силь ко­ман­ди ОМКФ для пов­но­мас­шта­бно­го по­си­ле­н­ня та­кої при­су­тно­сті — по­ка­же най­ближ­че май­бу­тнє.

В Оде­сі за­вер­шив­ся VII Мі­жна­ро­дний кі­но­фе­сти­валь

У най­ближ­чих но­ме­рах на­шої га­зе­ти чи­тай­те ін­терв’ю з ві­до­мим укра­їн­ським і єв­ро­пей­ським ре­жи­се­ром-до­ку­мен­та­лі­стом Ві­та­лі­єм Ман­ським про йо­го но­вий фільм «Рі­дні», прем’єра яко­го від­бу­ла­ся на Оде­сько­му кі­но­фе­сти­ва­лі.

ФОТО З САЙТА ОМКФ

КРАЩИЙ УКРА­ЇН­СЬКИЙ ПОВНОМЕТРАЖНИЙ ФІЛЬМ «ГНІЗДО ГОРЛИЦІ» (РЕЖИСЕРА Т. ТКАЧЕНКО), В ЯКО­МУ ГОЛОВНУ РОЛЬ ЗІГРАЛА ПОПУЛЯРНА АКТРИСА РИММА ЗЮБІНА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.