«Ти­ра­нів – лю­блять ти­ра­ни»

Ек­спер­ти «Дня» — про іні­ці­а­ти­ву з вста­нов­ле­н­ня пам’ятни­ка Іва­но­ві Гро­зно­му в Росії

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Ро­ман ГРИВІНСЬКИЙ, «День»

Пер­ший у кра­ї­ні пам’ ятник ца­ре­ві Іва­ну Гро­зно­му пла­ну­ва­ли вже за кіль­ка днів від­кри­ти в російському Ор­лі. Не­при­мі­тна, на пер­ший по­гляд, іні­ці­а­ти­ва гу­бер­на­то­ра і мі­ськра­ди з уві­ко­ві­че­н­ня за­снов­ни­ка мі­ста ви­кли­ка­ла не­аби­який ажі­о­таж. Гру­па мі­стян ви­сту­пи­ла з про­те­стом, що, по­годь­те­ся, для ни­ні­шньої Росії — до­во­лі не­ти­по­во. Від­був­ся мі­тинг. По­над 700 під­пи­сів зі­бра­ла он­лайн­пе­ти­ція, ав­то­ри якої на­го­ло­шу­ють на не­до­ре­чно­сті обра­но­го для пам’ятни­ка мі­сця — про­сто пе­ред фа­са­дом Ор­лов­сько­го дер­жав­но­го те­а­тру для ді­тей та мо­ло­ді « Сво­бо­дное про­странс­тво » . Бу­дів­ля, в якій роз­та­шу­вав­ся те­атр, бу­ла зве­де­на ще у 1799 ро­ці. Під­пи­сан­ти пе­ре­ко­на­ні, що спо­ру­дже­н­ня мо­ну­мен­та по­ру­чіз пам’ яткою ар­хі­те­кту­ри су­пе­ре­чить нор­мам. Крім то­го, що­ро­ку са­ме на цьо­му мі­сці вста­нов­лю­ють но­во­рі­чну ялин­ку. По­ру­шує іні­ці­а­ти­ва й ав­тор­ські пра­ва — ескіз пам’ятни­ка був «за­по­зи­че­ний» у ав­то­ра, скуль­пто­ра Іри­ни Ма­ка­ро­вої, без її ві­до­ма.

Однак ви­кла­де­ні у пе­ти­ції ар­гу­мен­ти — рад­ше дру­го­ря­дні, адже вста­нов­ле­н­ня пам’ятни­ка Іва­ну Гро­зно­му, як і все більш від­вер­те зве­ли­че­н­ня в Росії по­ста­ті Ста­лі­на, на­справ­ді свід­чить про по­сту­по­ву змі­ну па­нів­ної істо­ри­чної па­ра­ди­гми. Зна­че­н­ня ці­єї по­дії ви­хо­дить да­ле­ко за ме­жі про­він­цій­но­го ро­сій­сько­го мі­ста. Йде­ться на­віть не про істо­рію — йде­ться про су­ча­сну Ро­сію, ро­сій­ську вла­ду та ро­сій­ське су­спіль­ство, а та­кож про ті ви­кли­ки, які во­ни став­лять пе­ред сві­том.

ВО­ЛО­ДИ­МИР КРАВЦОВ: «ІВАН ГРОЗНИЙ — НАЙБІЛЬШЖОРСТОКИЙ, ПОХМУРИЙ, ПРОСЯКНУТИЙ КРОВ’Ю НАРОДУ ПЕРСОНАЖ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ РОСІЇ»

« Моє став­ле­н­ня до Іва­на Гро­зно­го — різ­ко не­га­тив­не, — ко­мен­тує « Дню » ро­сій­ський істо­рик і пу­блі­цист, кан­ди­дат істо­ри­чних на­ук, ко­ли­шній де­кан істо­ри­чно­го фа­куль­те­ту Пів­ден­но- Саха­лін­сько­го дер­жав­но­го пе­да­го­гі­чно­го ін­сти­ту­ту Во­ло­ди­мир Кравцов. — Це — най­більш жор­сто­кий, похмурий, просякнутий кров’ю народу персонаж середньовічної Росії. Він на­ле­жить до трій­ки най­більш зло­ві­сних ро­сій­ських пра­ви­те­лів (Ле­нін, Ста­лін, Іван Грозний). Вже тіль­ки з ці­єї при­чи­ни про жо­ден пам’ятник і мо­ви бу­ти не мо­же. Але є ще одна об­ста­ви­на. Пам’ ятни­ки та­ко­го рів­ня в Росії про­сто так не зво­дять — їх сан­кціо­ну­ють звер­ху. Від­по­від­но й ор­лов­ська за­тія бу­ла схва­ле­на у Крем­лі. А це свід­чить про те, що прав­ля­чі вер­хи про­дов­жу­ють курс на під­трим­ку та зве­ли­че­н­ня по­ста­ті Ста­лі­на, який ду­же ви­со­ко ці­ну­вав Іва­на Гро­зно­го. Це над­зви­чай­но не­без­пе­чний курс, який за­гро­жує ре­став­ра­ці­єю пра­кти­ки ста­лі­ні­зму і ста­лін­щи­ни в кра­ї­ні. І ще один мо­мент. За­уваж­те, з яким азар­том від­сто­ю­вав ідею пам’ятни­ка в Ор­лі в ін­терв’ю на ТБ там­те­шній гу­бер­на­тор Ва­дим По­том­ський. Ду­маю, він та­кий в Росії не один, і це — зло­ві­сна пер­спе­кти­ва».

До сло­ва, дня­ми на прес-кон­фе­рен­ції в Мо­скві Ва­дим По­том­ський до­го­во­рив­ся до то­го, що Іван Грозний сво­го си­на не вби­вав, бо той, мов­ляв, по­мер від хво­ро­би — «по до­ро­зі з Мо­скви до Пе­тер­бур­га». Як ві­до­мо, Пе­тер­бург був за­сно­ва­ний у 1703 ро­ці, а Іван Грозний жив у 1530—1584 ро­ках...

« Кон­це­пту­аль­на » дис­ку­сія дов­ко­ла по­ста­ті Іва­на Гро­зно­го, яка роз­гор­та­є­ться ни­ні в Росії, має свої, як ви­да­є­ться, ду­же не­ви­пад­ко­ві істо­ри­чні ана­ло­гії. Во­ло­ди­мир Кравцов на­во­дить сло­ва Ста­лі­на, які бу­ли ска­за­ні під час за­сі­да­н­ня Ор­гбю­ро ЦК ВКП(б) 9 сер­пня 1946 ро­ку і сто­су­ю­ться філь­му Сер­гія Ей­зен­штей­на « Іван Грозний » ( 1945). Вождь мав що­до кар­ти­ни пев­ні за­ува­же­н­ня. Да­лі мо­вою ори­гі­на­лу ( дже­ре­ло — Ста­лин И. В. Пол­ное со­бра­ние со­чи­не­ний. Том 18):

«Эй­зен­штейн не по­нял то­го, что вой­ска опри­чни­ны были про­грес­сив­ными вой­ска­ми, на ко­то­рые опи­рал­ся Иван Гро­зный, что­бы со­брать Рос­сию в одно цен­тра­ли­зо­ван­ное го­су­дар­ство, про­тив фе­одаль­ных кня­зей, ко­то­рые хо­те­ли ра­здро­бить и осла­бить его. У Эй­зен­штей­на ста­рое отно­ше­ние к опри­чни­не. Отно­ше­ние ста­рых исто­ри­ков к опри­чни­не было гру­бо отри­ца­тель­ным, по- то­му что ре­прес­сии Гро­зно­го они ра­сце­ни­ва­ли, как ре­прес­сии Ни­ко­лая Вто­ро­го, и со­вер­шен­но отв­ле­ка­лись от исто­ри­че­ской об­ста­нов­ки, в ко­то­рой это прои­схо­ди­ло. В на­ше вре­мя дру­гой взгляд на опри­чни­ну. Рос­сия, ра­здро­блен­ная на фе­одаль­ные кня­же­ства, т.е. на не­сколь­ко го­су­дарств, дол­жна была объе­ди­ни­ться, если не хо­те­ла под­пасть под та­тар­ское иго вто­рой раз».

І ще ури­вок з роз­мо­ви Ста­лі­на з С. Ей­зен­штей­ном та М. Чер­ка­со­вим 26 лю­то­го 1947 ро­ку:

« Царь Иван был ве­ли­кий и му­дрый пра­ви­тель (...) Му­дрость Ива­на Гро­зно­го со­сто­я­ла в том, что он сто­ял на на­ци­о­наль­ной то­чке зре­ния и ино­стран­цев в свою стра­ну не пу­скал, огра­ждая стра­ну от про­ни­кно­ве­ния ино­стран­но­го вли­я­ния. В по­ка­зе Ива­на Гро­зно­го в та­ком на­прав­ле­нии были допу­ще­ны откло­не­ния и не­пра­виль­но­сти. Петр I — то­же ве­ли­кий го­су­дарь, но он сли­шком ли­бе­раль­но отно­сил­ся к ино­стран­цам, сли­шком ра­скрыл во­ро­та и допу­стил ино­стран­ное вли­я­ние в стра­ну, допу­стив оне­ме­чи­ва­ние Рос­сии (...) Иван Гро­зный был очень же­сто­ким. По­ка­зывать, что он был же­сто­ким мо­жно, но ну­жно по­ка­зать, по­че­му не­об­хо­ди­мо быть же­сто­ким. Одна из оши­бок Ива­на Гро­зно­го со­сто­я­ла в том, что он не до­ре­зал пять кру­пных фе­одаль­ных се­мейств. Если он эти пять бо­яр­ских се­мейств уни­что­жил бы, то во­об­ще не было бы Сму­тно­го вре­ме­ни. А Иван Гро­зный ко­го- ни­будь ка­знил и по­том дол­го ка­ял­ся и мо­лил­ся. Бог ему в этом де­ле ме­шал... Ну­жно было быть еще ре­ши­тель­нее».

За­ува­жи­мо, що ни­ні­шнім ро­сій­ським пра­ви­те­лям ре­лі­гія рі­шу­чо­сті не збав­ляє — рад­ше нав­па­ки... Але не бу­де­мо від­хо­ди­ти вбік від те­ми.

ЮРІЙ ШАПОВАЛ: «ПУ­ТІН ПРИМІРЯЄ НА СЕ­БЕ «ЦАРСЬКИЙ ОДЯГ»

Укра­їн­ський істо­рик, до­ктор істо­ри­чних на­ук, про­фе­сор Юрій Шаповал хо­ча й про­по­нує де­що шир­ший по­гляд на Іва­на Гро­зно­го, але за­га­лом з оцін­ка­ми Во­ло­ди­ми­ра Крав­цо­ва по­го­джу­є­ться. «Іван Грозний — це пер­ший ро­сій­ський цар (не мо­сков­ський князь), — на­го­ло­шує в ко­мен­та­рі «Дню» Юрій Шаповал. — З одно­го бо­ку, він — один із най­більш осві­че­них лю­дей сво­го ча­су. Мав фе­но­ме­наль­ну пам’ять, еру­ди­цію, сам пи­сав текс­ти і на­віть му­зи­ку. Го­лов­на за­слу­га, яку йо­му при­пи­су­ють, — роз­ши­ре­н­ня те­ри­то­рії дер­жа­ви. На­га­даю, що са­ме за Іва­на Гро­зно­го бу­ли під­ко­ре­ні Ка­зан­ське та Астра­хан­ське хан­ства, по­ча­ло­ся при­єд­на­н­ня Си­бі­ру. Во­дно­час Іван Грозний без­умов­но був ти­ра­ном. Це — лю­ди­на, яка на­ма­га­ла­ся все три­ма­ти у сво­є­му ку­ла­ку. Ти­ра­нів — лю­блять ти­ра­ни. Ідея вста­нов­ле­н­ня пам’ятни­ка Іва­ну Гро­зно­му ви­гля­дає як ціл­ком про­пу­тін­ська. Пу­тін пра­вить Ро­сі­єю 16 ро­ків. Він ство­рив т.зв. цен­тра­лі­зо­ва­ну, ке­ро­ва­ну де­мо­кра­тію, хо­ча, на­справ­ді, ні­якої де­мо­кра­тії там не­має, ане­ксу­вав Крим, іні­ці­ю­вав мас­шта­бну про­во­ка­цію, а по­тім і вій­ну на схо­ді Укра­ї­ни. Пу­тін приміряє на се­бе «царський одяг». Ду­маю, що це по­яснює ін­те­рес до по­ста­ті Іва­на Гро­зно­го. Але є й ін­ший аспект. Не за­бу­вай­мо, що зро­бив Іван Грозний. Щоб пе­ре­мог­ти во­ро­гів, він роз­ді­лив кра­ї­ну на дві ча­сти­ни, за­про­ва­див опри­чни­ну. Опри­чни­ки — це пра­кти­чно че­кі­сти ХVI сто­лі­т­тя. Сим­вол з мі­тли (щоб ви­мі­та­ти з кра­ї­ни «зра­дни­ків») і со­ба­чих го­лів (щоб ви­гри­за­ти во­ро­гів), який опри­чни­ки чі­пля­ли до ко­ней, — це справ­жній че­кізм, який ціл­ком від­по­від­ає ни­ні­шній си­ту­а­ції в Росії, ко­ли «во­ро­гів» у пря­мо­му сен­сі ви­чи­ща­ють, а «со­ба­чі го­ло­ви» (в рі­зних іпо­ста­сях) ви­гри­за­ють все, що хо­ча б від­да­ле­но на­га­дує про не­три­ва­лі де­мо­кра­ти­чні пе­рі­о­ди в ро­сій­ській істо­рії. Ме­ні зда­є­ться, що за­хо­пле­н­ня Іва­на IV ма­со­вим те­ро­ром, роз­бо­єм се­ред на­се­ле­н­ня і во­дно­час до­во­лі ефе­ктив­на по­лі­ти­ка утри­му­ва­н­ня «в ку­ла­ку» ці­ло­го су­спіль­ства ре­зо­ну­ють із тим, що від­бу­ва­є­ться в Росії сьо­го­дні. Ви­то­ки ін­те­ре­су до по­ста­ті Іва­на Гро­зно­го — са­ме тут».

На дум­ку Юрія Ша­по­ва­ла, між Іва­ном IV та Пе­тром І, яко­го мо­жна вва­жа­ти одні­єю з клю­чо­вих по­ста­тей су­ча­сно­го ро­сій­сько­го істо­ри­чно­го мі­фу, існує до­ко­рін­на рі­зни­ця. «Пе­тро І бу­вав «у сві­тах», він на­ма­гав­ся ве­стер­ні­зу­ва­ти Ро­сію, на­вчив її го­ли­ти бо­ро­ди і пи­ти ка­ву, — роз­по­від­ає істо­рик. — Іван Грозний мав аб­со­лю­тно ін­шу по­лі­ти­чну лі­нію, пра­гнув для Росії ціл­ком ав­то­ном­но­го існу­ва­н­ня. Йо­го тип прав­лі­н­ня, сти­лі­сти­ка дер­жав­но­го ке­рів­ни­цтва (хо­ча і з пев­ни­ми за­сте­ре­же­н­ня­ми) за­га­лом до­во­лі близь­кі до пу­тін­ських. Сво­го ча­су Пу­тін ска­зав, що тя­га до цен­тра­лі­зму — в ге­не­ти­чно­му ко­ді ро­сі­ян. Якби лю­ди, які іні­ці­ю­ва­ли вста­нов­ле­н­ня пам’ ятни­ка, не вло­ви­ли «флю­ї­ди» зго­ри, не зна­ли, що це ім­по­ну­ва­ти­ме ке­рів­ни­цтву, во­ни у жо­дно­му ра­зі не ви­яви­ли б зга­да­ної іні­ці­а­ти­ви. Во­че­видь, під­трим­ка на­го­рі існує. Йде­ться про ще один з еле­мен­тів «це­мен­ту­ва­н­ня » Росії дов­ко­ла її ни­ні­шніх по­лі­ти­чних та іде­о­ло­гі­чних цін­но­стей».

Чи то під впли­вом про­те­стів, чи то (ймо­вір­ні­ше) за си­гна­лом зго­ри вста­нов­ле­н­ня пам’ятни­ка в Ор­лі ви­рі­ши­ли від­кла­сти. Якщо ра­ні­ше мо­ну­мент пла­ну­ва­ли від­кри­ти вже 3 сер­пня — до дня за­сну­ва­н­ня мі­ста, то ни­ні йде­ться про ве­ре­сень. Дня­ми гу­бер­на­тор Ор­лов­ської обла­сті зу­стрів­ся з при­хиль­ни­ка­ми і про­тив­ни­ка­ми вста­нов­ле­н­ня пам’ятни­ка. За ре­зуль­та­та­ми зу­стрі­чі бу­ло ухва­ле­но рі­ше­н­ня про­ве­сти со­ціо­ло­гі­чне опи­ту­ва­н­ня що­до не­об­хі­дно­сті уві­ко­ві­че­н­ня Іва­на Гро­зно­го в Ор­лі, а та­кож що­до мі­сця роз­та­шу­ва­н­ня пам’ятни­ка. Та­кий не­чу­ва­ний для ни­ні­шньої Росії «де­мо­кра­тизм», во­че­видь, та­кож свід­чить про зна­ко­вість по­дії. Культ Ста­лі­на в Росії ни­ні від­нов­ле­но фа­кти­чно офі­цій­но. Чи з’яви­ться вслід за ним культ Іва­на Гро­зно­го?

Тип прав­лі­н­ня Іва­на Гро­зно­го, сти­лі­сти­ка дер­жав­но­го ке­рів­ни­цтва (хо­ча й з пев­ни­ми за­сте­ре­же­н­ня­ми) за­га­лом до­во­лі близь­кі до пу­тін­ських. Сво­го ча­су Пу­тін ска­зав, що тя­га до цен­тра­лі­зму — в ге­не­ти­чно­му ко­ді ро­сі­ян. Якби лю­ди, які іні­ці­ю­ва­ли вста­нов­ле­н­ня пам’ятни­ка, не вло­ви­ли «флю­ї­ди» зго­ри, не зна­ли, що це ім­по­ну­ва­ти­ме ке­рів­ни­цтву, во­ни в жо­дно­му ра­зі не ви­яви­ли б зга­да­ної іні­ці­а­ти­ви. Во­че­видь, під­трим­ка на­го­рі існує. Йде­ться про ще один з еле­мен­тів « це­мен­ту­ва­н­ня » Росії дов­ко­ла її ни­ні­шніх по­лі­ти­чних та іде­о­ло­гі­чних цін­но­стей

ФОТО ОЛЕСІ СУРОВИХ

РІДКІСНИЙ ДЛЯ РОСІЇ ВИПАДОК — ЖИТЕЛІ МІ­СТА ОРЕЛ ВИЙШЛИ НА МІ­ТИНГ ПРОТЕСТУ. 18 ЛИ­ПНЯ 2016 РО­КУ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.