Як пра­цює укра­їн­ський «ін­сти­тут ми­ло­сер­дя»

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Ма­рія ПРОКОПЕНКО, «День»

Во­хай­ній сі­рій те­ці — біо­гра­фія в’язня, текст су­до­во­го ви­ро­ку, ха­ра­кте­ри­сти­ка з ко­ло­нії, ін­фор­ма­ція про ро­ди­ну і стан здо­ров’я, а та­кож го­лов­не — кло­по­та­н­ня про по­ми­лу­ва­н­ня. Таких тек за пер­ше пів­річ­чя 2016 ро­ку в Де­пар­та­мен­ті з пи­тань по­ми­лу­ва­н­ня Адмі­ні­стра­ції Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни ви­яви­ло­ся по­над 270. У під­сум­ку за пів­ро­ку Пре­зи­дент по­ми­лу­вав 41 в’язня.

Оле­ксандр Букалов очо­лює Де­пар­та­мент з пи­тань по­ми­лу­вань з лю­то­го 2015 ро­ку. До цьо­го він дов­го за­ймав­ся пра­во­за­хи­сною ді­яль­ні­стю, зокре­ма пра­цю­вав в ор­га­ні­за­ці­ях Amnesty International і «До­не­цький Ме­мо­рі­ал». А ще ра­ні­ше Оле­ксандр Па­вло­вич, астро­ном за осві­тою, був ке­рів­ни­ком астро­но­мі­чних гур­тків та ли­вар­ни­ком. Тож із ним мо­жна го­во­ри­ти про ба­га­то ці­ка­вих ре­чей, але ми зо­се­ре­ди­лись на укра­їн­сько­му ін­сти­ту­ті по­ми­лу­ва­н­ня, «за­ко­ні Сав­чен­ко» та ре­фор­мі пе­ні­тен­ці­ар­ної си­сте­ми, яка три­ває в Укра­ї­ні.

«ДЕ­ПАР­ТА­МЕНТ НЕ БАЧИТЬ ЗАСУДЖЕНОГО, І ДО ПЕВНОЇ МІРИ ЦЕ ДОБРЕ»

— Кіль ка со тень кло по тань за пів ро ку — це до во лі ба га то. Як від бу ва єть ся роз гляд звер - нень?

— Май­же по­ло­ви­ну кло­по­тань мо­жна пов­но­цін­но роз­гля­ну­ти одра­зу. Во­ни над­хо­дять із ко­ло­ній, від са­мих за­су­дже­них, і до­пов­ню­ю­ться па­ке­том усіх не­об­хі­дних до­ку­мен­тів від уста­но­ви ви­ко­на­н­ня по­ка­рань. Але, крім то­го, кло­по­та­н­ня ча­сто над­хо­дять від на­ро­дних де­пу­та­тів, ма­те­рів, се­стер, ді­тей в’язнів і не мі­стять не­об­хі­дної для роз­гля­ду ін­фор­ма­ції. Ці кло­по­таль­ни­ки про­сто про­сять про по­ми­лу­ва­н­ня, іно­ді на­віть не за­зна­ча­ю­чи іме­ні засудженого, ли­ше прі­зви­ще. Цим лю­дям ми да­є­мо роз’ясне­н­ня, як офор­ми­ти кло­по­та­н­ня, щоб ми роз­гля­ну­ли йо­го на­ле­жним чи­ном.

Кло по тан ня, які міс тять не - об хід ний пе ре лік до ку мен тів, пра ців ни ки де пар та мен ту ре - тель­но ви­вча­ють, щоб зро­зу­мі­ти, чи до­сить під­став для то­го, щоб про­по­ну­ва­ти лю­ди­ну до по­ми­лу­ван ня. На все це мо же пі ти дві­три го­ди­ни, а іно­ді й пів­дня. Тре­ба про­чи­та­ти ви­рок, ан­ке­ту, ха­ра­кте­ри­сти­ку, са­ме кло­по­та­н­ня, зі­ста­ви­ти всі ці да­ні, зва­жи­ти ар­гу­мен­ти «за» і «про­ти» по­ми­лу­ва­н­ня, за по­тре­би зро­би­ти за­пи­ти що­до до­да­тко­вої ін­фор­ма­ції.

Іно­ді зро­би­ти ви­сно­вок бу­ває не ду­же скла­дно: на­при­клад, лю­ди­на бу­ла ві­сім ра­зів за­су­дже­на, пер­ша су­ди­мість бу­ла у 15 ро­ків, що­ра­зу між ви­хо­дом на во­лю та но­вою су­ди­мі­стю ми­на­ло з пів­ро­ку. Ко­ли та­ка лю­ди­на ви­йде на во­лю, існує ве­ли­ка ймо­вір­ність, що за пев­ний час во­на зно­ву ско­їть зло­чин. Бу­ва­ють ін­ші ви­пад­ки, су­пе­ре­чли­ві. То­ді ми з ко­ле­га­ми в де­пар­та­мен­ті ре­тель­но обго­во­рю­є­мо, яким чин­ни­кам вар­то від­да­ти пе­ре­ва­гу.

Ста­ти­сти­ка свід­чить, що по­ми­лу­ва­н­ня мо­же бу­ти за­сто­со­ва­но до одні­єї з се­ми-дев’яти осіб, які звер та ють ся з кло по тан ня - ми. На мою дум­ку, це до­во­лі ве­ли ка час т ка. Для роз гля ду від - по від них кан ди да тур Ко мі сії з пи тань по ми лу ван ня де пар та - мент скла­дає до­від­ку про ув’язне­но­го, за­зна­ча­ю­чи по­зи­тив­ні та не га тив ні чин ни ки. При близ но за ти­ждень до за­сі­да­н­ня ко­мі­сії її чле­ни отри­му­ють та­кі до­від­ки про за­су­дже­них, озна­йом­лю­ю­ться з ни­ми, а вже під час за сі­да­н­ня оста­то­чно ухва­лю­ють рі­ше­н­ня, ко го са ме за про по ну ва ти Пре­зи­ден­то­ві по­ми­лу­ва­ти.

За сі дан ня ко мі сії від бу ва - ються в се­ре­дньо­му раз на пів­то - ра-два мі­ся­ці, по­пе­ре­дні ви­снов­ки де пар та мен ту за зви чай під - три му ють ся, хо ча бу ва ють два­три ви пад ки, ко ли рі шен ня ко­мі­сії не збі­га­є­ться з про­по­зи­ці­єю на­шо­го де­пар­та­мен­ту. Якщо для ухва лен ня рі шен ня ко мі сії бра - кує ін фор ма ції, роз гляд звер - нен ня пе ре но си мо на на ступ не за­сі­да­н­ня.

— Що до де таль ні шо го зна - йом ст ва зі спра вою. З ва шо го не що дав ньо го зві ту вид но, що чле ни ко мі сії 2016 ро ку на віть дві чі ви їж д жа ли до місць по - збав­ле­н­ня во­лі...

— Це де­що ін­ше. Вза­га­лі де­пар­та­мент роз­гля­дає до­ку­мен­ти і не зу стрі ча єть ся з лю ди ною, яка до нас звер­та­є­ться. І до пев - ної мі ри це кра ще, бо мі ні мі­зу - єть ся мож ли вий осо бис тіс ний вплив. Під час осо бис то го спіл - ку ван ня емо ції мо жуть за шко - ди ти зва же но му рі шен ню, а зу - стріч мо же ви кли ка ти у за суд - же­но­го зай­ві спо­ді­ва­н­ня.

Але якщо лю­ди­на за­су­дже­на до віч но, ми чи ни мо інак ше. З іні ці а ти ви го ло ви Ко мі сії з пи - тань по­ми­лу­ва­н­ня Ан­дрія Та­ра­но­ва, ко­ли звер­та­є­ться та­ка лю­ди на, ми на ма га є мось зу стрі ти - ся з нею осо­би­сто. Для нас ва­жли­во по­ди­ви­ти­ся, яким за­су­дже­ний є сьо год ні, як оці нює зло - чин, ско­є­ний по­над 20 ро­ків то­му ( за суд же ні до віч но мо жуть про­си­ти про по­ми­лу­ва­н­ня ли­ше пі­сля від­бу­т­тя ни­ми в мі­сцях по­збав лен ня во лі не мен ше 20 ро - ків. — Авт.). Про ці ви їз ди і йдеть ся у зві ті. Ми вже роз гля - ну ли де кіль ка де сят ків кло по - тань до віч но за суд же них осіб, але по ки не знай ш ли до стат ньо прийня­тної кан­ди­да­ту­ри для по­ми лу ван ня. На справ ді, хо четь - ся, щоб бу­ли та­кі ви­пад­ки.

— Яку ува гу кло по тан ням при­ді­ляє Пре­зи­дент?

— Пі­сля за­сі­да­н­ня ко­мі­сії ми по да є мо про по зи ції на роз гляд Пре зи ден то ві, і він от ри мує до - від­ки на ко­жну з осіб. При ухва­лен ні рі шен ня Пре зи дент мо же ознай о ми ти ся з кож ним ви пад - ком. Про це ду ра ухва лен ня ним рі шен ня свід чить, що він до ві - ряє дум­ці чле­нів ко­мі­сії.

«В ІН­СТИ­ТУ­ТІ ПО­МИ­ЛУ­ВА­Н­НЯ ЗНАЧНОЮ Є МОРАЛЬНА СКЛАДОВА»

— Як у рі­зні ро­ки змі­ню­є­ться кіль­кість по­ми­лу­ва­них?

— Ін­ко ли лю ди ди ву ють ся, чо му за ча сів Куч ми, Ющен ка ми­лу­ва­ли по ти­ся­чі осіб на рік, а за­раз за пів­ро­ку — ле­две пів­со­тні? При чи ною тут, на мою дум - ку, є кіль ка чин ни ків, основ - ні — два.

Пер­ший — це змі не но « якість » осіб, до яких за сто со - ву­є­ться по­ми­лу­ва­н­ня. Ми з’ясу­ва­ли, скіль­ки осіб пі­сля по­ми­лу- ван ня ми ну лих ро ків зно ву по - тра пи ли за ґра ти, і ви яви лось, що та ких чи ма ло: на жов тень ми­ну­ло­го ро­ку їх бу­ло 130. І це без вра ху ван ня чис ла тих, хто пі сля по ми лу ван ня міг ско ї ти зло­чин, від­бу­ти по­ка­ра­н­ня і за­раз пе­ре­бу­ває на во­лі.

Ми ба­чи­мо, що се­ред цих лю­дей чи ма ло та ких, хто пе ред тим, як бу­ти по­ми­лу­ва­ним, уже мав по дві- три су ди мос ті. Зда - ється, фа­ктор не­о­дно­ра­зо­во­го за­су­дже­н­ня да­є­ться взна­ки. Ни­ні під­хід змі­не­но, і май­же всі, хто от ри мав по ми лу ван ня за остан - ній рік, за­су­дже­ні впер­ше. Ме­ні хо­че­ться спо­ді­ва­ти­ся, що лю­ди, по­ми­лу­ва­ні за­раз, не ско­ю­ва­ти­муть зло чи нів, хоч це по ка же тіль­ки час.

Ін­ша при чи на, чо му за раз чи­сло по­ми­лу­ва­них осіб сут­тє­во змен ши лось, — це чис ло ув’ яз - не­них осіб та час­тка тих із них, хто ско їв тяж кі зло чи ни. За остан ні два- три ро ки чи сель - ність в’ яз нів в Укра ї ні знач но ско­ро­ти­ла­ся. Де­сять ро­ків то­му їх бу­ло 190 ти­сяч, за ча­сів Яну­ко­ви­ча — близь­ко 150 ти­сяч. За­раз — 60 ти­сяч, з яких тіль­ки 45 ти сяч від бу ва ють по ка ран ня в міс цях по збав лен ня во лі. Крім цьо­го, у в’язни­цях ста­ло на­ба­га­то мен­ше лю­дей, які від­бу­ва­ють по­ка­ра­н­ня за ско­є­н­ня не­тяж­ких зло­чи­нів. А са­ме та­ка ка­те­го­рія ста но ви ла знач ну час т ку тих, ко­го ми­лу­ва­ли ра­ні­ше. Сьо­го­дні зна­чно зро­сла час­тка осіб, за­су­дже­них за вбив­ства, роз­бої та ін­ші тяж­кі зло­чи­ни. Са­ме їх ду­же ба­га­то се­ред тих, хто звер­та­є­ться до нас, але ми ду­же обе­ре­жно ста ви мось до по ми лу ван ня та - ких осіб.

— У 2011—2014 ро­ках, ко­ли пре зи ден том був Вік тор Яну ко - вич, звер­нень про по­ми­лу­ва­н­ня бу ло в кіль ка ра зів біль ше, ніж за­раз, що­рі­чно — по­над пів­то­ри ти­ся­чі, але са­мих по­ми­лу­ва­них — мен ше, від двох до 21 осо би на рік. Чо­му?

— Кіль кість рі шень про по - ми­лу­ва­н­ня за­ле­жить від Пре­зи­ден та. За ча сів Яну ко ви ча наш під роз діл так са мо роз гля дав кло по тан ня, го ту вав до від ки, ко мі сія про во ди ла за сі дан ня і на­да­ва­ла пре­зи­ден­то­ві про­по­зи­ції що до по ми лу ван ня. На то - мість пре­зи­дент про­сто не ухва­лю­вав рі­ше­н­ня з не­ві­до­мих при­чин. Ми нав мі сяць, дру гий... Про по зи ції за ста рі ва ли, де які втра­ча­ли акту­аль­ність, бо де­хто з кан­ди­да­тів отри­му­вав умов­но­до стро ко ве звіль нен ня. Яну ко - вич про­сто не ми­лу­вав лю­дей.

— Ко­му, на ва­шу дум­ку, вар­то про­си­ти про по­ми­лу­ва­н­ня?

— За­су­дже­на осо­ба мо­же бу­ти звіль не на від від бу ван ня по - ка ран ня за ам ніс ті­єю, умов но­до­стро­ко­во, мо­же й за хво­ро­бою, хоч та­ка про­це­ду­ра бу­ває за­сто­со­ва­на рід­ко. На від­мі­ну від цих ме ха ніз мів звіль нен ня, в ін с ти - ту ті по ми лу ван ня зна чу щою є мо раль на скла до ва. Щоб бу ти по ми лу ва ною, лю ди на має за - слу­го­ву­ва­ти на ми­ло­сер­дя, бу­ти вар тою цьо го по ми лу ван ня. Суб’єктив­ний чин­ник у цій про - це ду рі ва жить ду же ба га то. Бу - ває, лю ди на ско ї ла зло чин, від - бу­ла зна­чний тер­мін по­ка­ра­н­ня, який мож на вва жа ти адек ват - ним до цьо­го зло­чи­ну, її мо­жна від­пу­сти­ти на во­лю. До неї мож - на за сто су ва ти ам ніс тію або УДЗ, але її не вар то ми лу ва ти. По ми лу ван ня до пев ної мі ри є про щен ням то го, що лю ди на ско­ї­ла. А іно­ді лю­ди­на від­бу­ває по­ка­ра­н­ня за та­ке, що про­ба­чи­ти не мож ли во. І звіль ни ти її мо­жна за ам­ні­сті­єю або УДЗ, але ми­лу­ва­ти її не ба­жа­но.

До ре­чі, до­ві­чно за­су­дже­ні — єди­на ка­те­го­рія, яку не мо­же бу­ти звіль­не­но умов­но-до­стро­ко­во або, як ще іно­ді ка­жуть, умов­но, бо ж у них не має стро ку від бу - ва­н­ня по­ка­ра­н­ня. То­му до­ре­чно на­да­ти й цим за­су­дже­ним мо­жли вість ви хо ди ти на во лю не тіль­ки че­рез по­ми­лу­ва­н­ня. Са­ме та­кий під­хід ре­ко­мен­дує й Ра­да Єв­ро­пи. Від­по­від­ні за­ко­но­про­е­кти у нас з’ яв ля ють ся, але по ки та ко го за ко ну не має. Про те це ва­жли­во, бо лю­ди­на мо­же за­слу­го ву ва ти на звіль нен ня, але не на по­ми­лу­ва­н­ня.

— У трав ні внес ли змі ни до По ло жен ня про по ря док здій с - нен ня по ми лу ван ня, і те пер кло­по­та­ти про по­ми­лу­ва­н­ня за - суд же них мо жуть їх ні ро ди чі, ад во ка ти, Упов но ва же ний з прав лю ди ни. Як оці ню є те це но во вве ден ня?

— По зи тив но. Два- три ро ки то му ще як пра во за хис ник я над­си­лав про­по­зи­ції змін до По­ло жен ня. Ко ли став пра цю ва ти в де­пар­та­мен­ті, май­же всі їх ре­а­лі зу ва ли, крім ті­єї, що сто су - єть ся роз ши рен ня ко ла кло по - таль­ни­ків. При­чи­на — бу­ло не­ві­до­мо, як змо­же впо­ра­ти­ся з об­ся гом звер нень де пар та мент пі - сля знач но го ско ро чен ня йо го чи­сель­но­сті.

Сво­го ча­су кло­по­та­ти про по­ми­лу­ва­н­ня мо­гло ши­ро­ке ко­ло лю­дей, по­тім — ли­ше за­су­дже­ний. Як на­слі­док, чи­сло кло­по­тань змен­ши­ло­ся в де­кіль­ка ра­зів. Те­пер пе­ре­лік кло­по­таль­ни­ків зно­ву роз­ши­ри­ли, але він не та­кий ве­ли­кий, як ра­ні­ше. Це ускла­днить ро­бо­ту де­пар­та­мен­ту, про­те я вва­жаю, що це пра­виль­но. Один із го­лов­них мо­ти­вів та­кої змі­ни — уни­кну­ти ви­пад­ків, ко­ли адмі­ні­стра­ція уста­но­ви ви­ко­на­н­ня по­ка­ра­н­ня пе­ре­шко­джає за­су­дже­но­му в по­дан­ні кло­по­та­н­ня. Це бу­ває, хо­ча й рід­ко. Ко­ли кло­по­та­н­ня про по­ми­лу­ва­н­ня по­дає сто­ро­н­ня осо­ба, уста­но­ва не мо­же ухи­ли­тись від підготовки не­об­хі­дних до­ку­мен­тів. Не­має обов’яз­ку по­ми­лу­ва­ти лю­ди­ну, але у дер­жа­ви є обов’язок за­без­пе­чи­ти ко­жній осо­бі ре­а­лі­за­цію пра­ва звер­ну­ти­ся з кло­по­та­н­ням про по­ми­лу­ва­н­ня, а ми зо­бов’яза­ні роз­гля­ну­ти йо­го.

«Лю­ди­на мо­же за­слу­го­ву­ва­ти на звіль­не­н­ня,але не на по­ми­лу­ва­н­ня», — ке­рів­ник Де­пар­та­мен­ту з пи­тань по­ми­лу­ва­н­ня Адмі­ні­стра­ції Пре­зи­ден­та Оле­ксандр БУКАЛОВ

«ІНО­ДІ ПРИ ПОМИЛУВАННІ ВАЖКО УНИ­КНУ­ТИ ВПЛИ­ВУ НЕ ДУ­ЖЕ ДОСКОНАЛОЇ СУДОВОЇ СИ­СТЕ­МИ»

— Чи звер­та­ю­ться до вас лю­ди, які вва­жа­ють, що їх за­су­ди­ли не­спра­ве­дли­во?

— Не так уже й рід­ко у кло­по­та­н­нях тра­пля­є­ться ар­гу­мен­та­ція: про­шу по­ми­лу­ва­ти, бо рі­ше­н­ня су­ду не­спра­ве­дли­ве або вза­га­лі сфаль­си­фі­ко­ва­не. Ми не мо­же­мо ке­ру­ва­ти­ся та­ки­ми ар­гу­мен­та­ми. Наш де­пар­та­мент не мо­же пе­ре­тво­рю­ва­ти­ся на ін­стан­цію, яка пе­ре­гля­дає рі­ше­н­ня су­дів. На­віть ко­ли ми ба­чи­мо за ха­ра­кте­ром скла­да­н­ня ви­ро­ку, що суд не ду­же без­до­ган­но мо­ти­вує своє рі­ше­н­ня, ми ма­є­мо ви­хо­ди­ти з то­го, що він ви­рі­шив. Ар­гу­мен­ти про не­спра­ве­дли­ве рі­ше­н­ня ма­ють бу­ти спря­мо­ва­ни­ми до су­ду, во­ни до­ре­чні для су­до­вих про­це­сів. Ми бе­ре­мо до ува­ги ар­гу­мен­ти кло­по­таль­ни­ка, що сто­су­ю­ться не­спра­ве­дли­во­го ви­ро­ку, але спи­ра­ти­ся на них, зви­чай­но, не мо­же­мо. Ви­прав­ля­ти не­спра­ве­дли­вий ви­рок по­ми­лу­ва­н­ням і не­без­пе­чно, і не­пра­виль­но.

— По­рів­ня­но з си­сте­мою по­ми­лу­ва­н­ня в ін­ших кра­ї­нах, на­скіль ки про гре сив ною є ук ра - їнсь ка?

— Ду­же обе­ре­жно став­лю­ся до сло ва « про гре сив ний » , бо скла­дно ви­бра­ти аде­ква­тні кри­те рії про гре сив нос ті. У сві ті іс - нує ши­ро­кий спектр про­це­дур і суб’єктів по­ми­лу­ва­н­ня. Ча­сто це пре­зи­дент, але та­кож це мо­же бу­ти пар­ла­мент, мі­ні­стер­ство юсти­ції, якась ін­ша стру­кту­ра. За­раз в Укра­ї­ні до­во­лі не­до­ско­на­ла су­до­ва си­сте­ма, да­ле­ка від стан­дар­тів спра­ве­дли­во­сті. Це не мо­же не по зна ча ти ся на роз гля ді кло­по­тань про по­ми­лу­ва­н­ня. Нор­маль­ною пра­кти­кою є звіль­нен ня за суд же ної осо би ра ні ше ви­зна­че­но­го су­дом тер­мі­ну, ко­ли мо­жна вва­жа­ти, що вже від­бу - тою ча­сти­ною по­ка­ра­н­ня до­ся­гну­то ме­ти, за­для якої лю­ди­ну по­збав ля ли во лі. У нас та кі ме ха - ні­зми звіль­не­н­ня пра­цю­ють по - га но. Це сто су єть ся і ам ніс тії, і умов но- до стро ко во го звіль нен - ня. То­му чи­ма­ло за­су­дже­них по­кла­да­ють ся в по­шу­ках спра - ве­дли­во­сті на мо­жли­вість за­сто­су­ва­н­ня до них по­ми­лу­ва­н­ня.

Брак спра вед ли вос ті у сфе рі при зна чен ня та від бу ван ня по - ка­ра­н­ня не мо­же не ти­сну­ти під час роз­гля­ду кло­по­тань за­су­дже­них. Мож на ска за ти, що іно ді при помилуванні важко уни­кну­ти впли­ву не ду­же досконалої судової си­сте­ми. Мо­жли­во, са­ме з та­ким впли­вом і пов’яза­ний до­во­лі ве­ли­кий від­со­ток за­до­во­ле - них кло по тань про по ми лу ван - ня — як ре ак ція на не зов сім спра вед ли ві ви ро ки су дів. Це пи тан ня склад не і по тре бує де - таль них до слід жень. Ам­ніс тія та­кож пев­ним чи­ном ко­ри­гує рі­ше­н­ня су­дів. Ду­же добре, ко­ли в кра ї ні іс ну ють про це ду ри адек - ва­тно­го при­зна­че­н­ня по­ка­ра­н­ня та ефек тив ні ме ха ніз ми звіль - нен ня від ньо го. Якщо ці ме ха - ніз ми, не вра хо ву ю чи по ми лу - ва­н­ня, пра­цю­ють добре, то й по­тре ба звер та ти ся за по ми лу ван - ням ви ни ка ти ме у не ве ли ко го чи­сла за­су­дже­них.

Сьо год ні кон с та ту ють, що ча­сто в Укра­ї­ні на­зва­ні ме­ха­ні­зми пра цю ють по га но. На прик - лад, не­рід­ко лю­ди­на мо­же отри­ма ти умов но- до стро ко ве звіль - не­н­ня ли­ше че­рез ха­бар. Брак ефе­ктив­них ме­ха­ні­змів до­стро­ко­во­го звіль­не­н­ня при­зво­дить до від­чу­тно­го на­ван­та­же­н­ня й на ін­сти­тут по­ми­лу­ва­н­ня. А іде­аль­на си­ту­а­ція, на мо­ю­дум­ку, ко­ли лю­ди­на до­во­дить своє ви­прав­ле­н­ня і мо­же звіль­ни­ти­ся умов­но-до­стро­ко­во.

— Ви ка­же­те, що іно­ді су­до­ві ви­ро­ки впли­ва­ють на роз­гляд кло­по­тань про по­ми­лу­ва­н­ня. Що ви ма­є­те на ува­зі?

— Іно­ді су­ди ви­но­сять не­аде­ква­тно жор­сто­кі по­ка­ра­н­ня. В Укра­ї­ні за вбив­ство під час свар­ки, ско­є­не ви­пад­ко­во, лю­ди­на мо­же отри­ма­ти сім ро­ків по­збав­ле­н­ня во­лі. А бу­ває, що за зло­чин з мен­ши­ми на­слід­ка­ми во­на отри­мує 12 ро­ків по­збав­ле­н­ня во­лі.

Зда­є­ться, на­віть два- три ро­ки ув’ язне­н­ня ма­ють на­вчи­ти лю­ди­ну, що, на­при­клад, не мо­жна кра­сти. І див­но ба­чи­ти, як ін­ко­ли лю­ди­на си­сте­ма­ти­чно ско­ює схо­жі, хоч і не­тяж­кі, зло­чи­ни. Від­бу­ває по­ка­ра­н­ня, ви­хо­дить на во­люі ду­же ско­ро зно­ву по­тра­пляє за ґра­ти. Що тре­ба зро­би­ти, щоб ця лю­ди­на при­пи­ни­ла так чи­ни­ти? Мо­жли­во, та­ка « ста­біль­ність по­ве­дін­ки » є від­обра­же­н­ням певної со­ці­аль­ної хво­ро­би, ко­ли осо­ба пси­хо­ло­гі­чно го­то­ва вчи­ня­ти зло­чи­ни, не зва­жа­ю­чи на по­ка­ра­н­ня, і не бачить у цьо­му чо­гось по­га­но­го.

Ме­ні зда­є­ться, що не до­сить ви­сві­тле­на й роль дер­жа­ви, яка май­же жо­дним чи­ном не допомагає гро­ма­дя­ни­ну пі­сля звіль­не­н­ня. Лю­ди­на ви­хо­дить на сво­бо­ду і не має ро­бо­ти, жи­тла. Во­на від­чу­ває, що ні­ко­му не по­трі­бна, са­мо­туж­ки по­до­ла­ти цю без­ви­хідь во­на не в змо­зі. Не­рід­ко са­ме сво­є­ю­бай­ду­жі­стю­до про­блем таких лю­дей дер­жа­ва на­чеб­то під­штов­хує їх зно­ву вчи­ня­ти зло­чи­ни, про­те не не­се за це від­по­від­аль­но­сті. Нам вкрай по­трі­бна си­сте­ма ада­пта­ції ко­ли­шніх ув’язне­них.

«ЧИ­МА­ЛО НАМАГАНЬ «ПОКРАЩИТИ» «ЗА­КОН САВ­ЧЕН­КО» — ЦЕ ПОПУЛІЗМ»

— «За­кон Сав­чен­ко», за яким один день пе­ре­бу­ва­н­ня в СІЗО за­ра­хо­ву­є­ться як два дні від­бу­ва­н­ня по­ка­ра­н­ня, ви­кли­кає су­пе­ре­чли­ві оцін­ки су­спіль­ства. Де­хто на­зи­ває йо­го за­тре­бу­ва­ним, де­хто за­ува­жує, що че­рез ньо­го зріс рі­вень зло­чин­но­сті. Як ви оці­ню­є­те цю іні­ці­а­ти­ву?

— Я де­таль­но до­слі­джу­вав си­ту­а­цію із за­сто­су­ва­н­ням за­ко­ну, про ана лі зу вав чи ма ло ста - тис тич них да них і за зна чу, що твер джен ня про те, що зло чин - ність зрос ла че рез « за кон Сав - чен­ко», не­прав­ди­ві. На во­лю ви­хо­дить зло­чин­ців не біль­ше, а де­яких ка те го рій на віть знач но мен­ше, ніж 2015 ро­ку чи ра­ні­ше.

Рі­вень зло­чин­но­сті за­зви­чай за ле жить від со ці аль но-еко но - міч ної си ту а ції в кра ї ні та від ефек тив нос ті ро бо ти пра во охо - рон них ві домств, а не від то го, скіль ки ко лиш ніх в’ яз нів опи - ни ло ся на во лі. Ко ли за галь не зу­бо­жі­н­ня в су­спіль­стві зро­стає, чи­сло гро­ма­дян, які на­ва­жу­ю­ться по ру шу ва ти за кон, та кож збіль шу єть ся. Ко ли пра во охо - рон ні ор га ни по га но лов лять зло чин ців — зло чин ність зрос - тає. Але чо мусь за ріст зло чин - нос ті роб лять від по ві даль ним «за­кон Сав­чен­ко».

Окре­мі ви­пад­ки ско­є­н­ня зло­чи­нів лю­дьми, які від­бу­ва­ли по­ка ран ня в міс цях по збав лен ня во лі, ні чо го не го во рять про якість «за­ко­ну Сав­чен­ко». Зав­жди ча­сти­на осіб, які звіль­ня­ють- ся із в’язниць, із ча­сом ско­ює но­ві зло­чи­ни. Оскіль­ки ни­ні май­же всім за­су­дже­ним — по­над 45 ти­ся­чі осіб — за­ра­хо­ва­ний тер­мін пе­ре­бу­ва­н­ня в СІЗО, то й не див­но, що те­пер май­же в ко­жно­го засудженого, який звіль­ня­є­ться, є факт пе­ре­ра­хун­ку тер­мі­ну по­ка­ра­н­ня за «за­ко­ном Сав­чен­ко».

Роз гляд ма те рі а лів кло по - тань про по ми лу ван ня, в яких за­зна­че­но пе­ре­ра­хун­ки за за­ко­ном, свід чить, що за ра ху ван ня тер­мі­ну пе­ре­бу­ва­н­ня в СІЗО про­тя­гом ро­ку і дов­ше тра­пля­є­ться ду­же рід­ко. Ти­по­вий тер­мін, на який змен шу єть ся від бу ван ня по­ка­ра­н­ня, — де­кіль­ка мі­ся­ців.

Ка­жуть, що за­кон за­сто­су­ва­ли до 47 ти сяч в’ яз нів, але ж звіль ня ють не 47 ти сяч! Якщо лю ди ні звіль ня ти ся че рез ві сім ро­ків — те­пер че­рез сім.

На жаль, кри­ти­ки за­ко­ну не зга­ду­ють го­лов­ної йо­го ме­ти — до певної міри ком­пен­су­ва­ти ще не за­су­дже­ним гро­ма­дя­нам жа­хли­ві умо­ви три­ма­н­ня в СІЗО. І до ре­чі, спро­би змі­ни­ти за­кон, щоб не за­сто­со­ву­ва­ти йо­го до осіб, які ско­ї­ли тяж­кі зло­чи­ни, озна­чає за­свід­чи­ти, що тяж­кість умов утри­му­ва­н­ня є еле­мен­том по­ка­ра­н­ня.

За­кон має ва­ди, йо­го мо­жна і тре­ба покращити, але на­яв­на кри­ти­ка спря­мо­ва­на на цю но­ва­цію як та­ку. Ме­ні зда­є­ться, що чи­ма­ло намагань «покращити» «за­кон Сав­чен­ко» — це популізм.

«ВА­ЖЛИ­ВО ПО­ЗБУ­ТИ­СЯ ПО­ГА­НО­ГО ПОВОДЖЕННЯ З УВ’ЯЗНЕНИМИ»

— В Укра­ї­ні три­ває ре­фор­ма пе­ні­тен­ці­ар­ної си­сте­ми. Ви має - те свій по гляд на її ре алі за цію, зокре­ма що­до онов­ле­н­ня пер­со­на­лу в мі­сцях по­збав­ле­н­ня во­лі. Які но­во­вве­де­н­ня по­трі­бні в цій сфе­рі?

— Ме ні склад но оці ню ва ти пе ре ва ги і не до лі ки ни ніш ньої ре фор ми. На мою дум ку, во на здій с ню єть ся до пев ної мі ри спон тан но, ба га то чин ни ків не про ра хо ва ні на леж ним чи ном. То­му, крім по­зи­тив­них, мо­жуть бу ти й не га тив ні на слід ки. Остан ні тре ба мі ні мі зу ва ти, і, спо ді ва юсь, Мі ніс тер ст во юс ти - ції на це на­ла­што­ва­не.

Ме­ні зда­є­ться, за­раз скла­дно обра­ти ефе­ктив­ний, най­кра­щий шлях змін у пе­ні­тен­ці­ар­ній си­сте­мі. Ми зна­є­мо, що по­при чи­слен­ні пу­блі­чні дис­ку­сії, ре­фор­ми в мі лі ції, про ку ра ту рі, су до вій си­сте­мі йдуть до­сить скла­дно. А в пе­ні­тен­ці­ар­ній сфе­рі ми ба­чи­мо тіль ки пер ші кро ки до змін. Ду­же ва­жли­во за­раз пра­виль­но роз ста ви ти прі о ри те ти. Га даю, умо­ви утри­му­ва­н­ня лю­дей, по­бу­до ва но вих уста нов і за крит тя тих, що є, не змо жуть сут тє во змі­ни­ти той дух ві­дом­ства, який там за раз па нує. Я вва жаю, ви - зна­чаль­ни­ми ма­ють бу­ти змі­ни, пов’ яза ні з пер со на лом. Бу­дья­кий нор маль ний в’ язень по го - дить ся на не ду же доб рі умо ви утри­му­ва­н­ня, якщо до ньо­го ста­ви­ти­му­ться як до лю­ди­ни, по­ва­жа­ти­муть йо­го гід ність. На жаль, у нас є при­кла­ди уста­нов ви­ко­на­н­ня по­ка­рань, де умо­ви ду­же гар­ні, але в’язні бо­я­ться ту­ди по трап ля ти, бо став лен ня до за­су­дже­них вкрай по­га­не.

На­сам­пе­ред тре­ба по­збу­ти­ся по­га­но­го поводження з ув’язненими. Тре­ба при­бра­ти із си­сте­ми пра­ців­ни­ків, яким там то­чно не мі­сце, і на­то­мість за­ли­ши­ти тих, хто зда тен сприй ня ти змі ни. Про те я не знаю, яким чи ном, зав­дя­ки яко­му ре­аль­но­му ме­ха­ні­зму мо­жна сьо­го­дні від­рі­зни­ти одних від дру­гих.

ФОТО БОРИСА КОРПУСЕНКА

ЗА СТАТИСТИКОЮ, ПО­МИ­ЛУ­ВА­Н­НЯ ЗАСТОСОВУЮТЬ ДО ОДНІ­ЄЇ З СЕ­МИ-ДЕВ’ЯТИ ОСІБ, ЯКІ ЗВЕР­ТА­Ю­ТЬСЯ З КЛОПОТАННЯМИ. ОЛЕ­КСАНДР БУКАЛОВ ВВАЖАЄ, ЩО ТА­КИЙ ДО­ВО­ЛІ ВЕ­ЛИ­КИЙ ВІД­СО­ТОК ЗАДОВОЛЕНИХ КЛО­ПО­ТАНЬ, ЗОКРЕ­МА, Є РЕАКЦІЄЮ НА НЕ ЗОВСІМ СПРАВЕДЛИВІ ВИ­РО­КИ СУ­ДІВ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.