Про не­фор­маль­ний «дво­па­ла­тний пар­ла­мент»

Ми­ко­ла ТОМЕНКО: «Вер­хня па­ла­та» — мі­льяр­де­ри, які зби­ра­ю­ться в АП і при­йма­ють рі­ше­н­ня, і «Ни­жня па­ла­та» — Вер­хов­на Ра­да, яка шумить і сва­ри­ться, але від якої ні­чо­го не за­ле­жить»

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка -

Ма­рія ЧАДЮК, Ві­та ШНАЙДЕР, Лі­тня шко­ла жур­на­лі­сти­ки «Дня»-2016

Не­ча­сто ви­па­дає на­го­да по­спіл­ку­ва­ти­ся з по­лі­ти­ком і до­кто­ром по­лі­ти­чних на­ук в одній осо­бі. Та лі­тньо­шко­ля­рам га­зе­ти « День » по­ща­сти­ло — до них за­ві­тав Ми­ко­ла Томенко, де­пу­тат де­кіль­кох скли­кань. Це один із тих по­лі­ти­ків, що ми­слять гло­баль­но, — по­лі­ти­чни­ми, куль­тур­ни­ми, осві­тні­ми, еко­ло­гі­чни­ми ка­те­го­рі­я­ми. Най­яскра­ві­ша ци­та­та па­на Миколи, яка за­пам’ ята­ла­ся лі­тньо­шко­ля­рам: « Тре­ба ін­ве­сту­ва­ти в міз­ки, ін­ве­сту­ва­ти в пе­ре­ко­на­н­ня » .

Акту­аль­ною те­мою роз­мо­ви ста­ла низь­ка до­ві­ра су­спіль­ства до вла­ди. Як свід­чать да­ні остан­ньо­го опи­ту­ва­н­ня фон­ду « Де­мо­кра­ти­чні іні­ці­а­ти­ви » та Цен­тру Ра­зум­ко­ва, про­ве­де­но­го в трав­ні, но­во­му уря­ду не до­ві­ря­ють 70% гро­ма­дян. Ми­ко­ла Томенко ви­окре­мив кіль­ка при­чин цьо­го, на­сам­пе­ред не­о­нов­ле­ність по­лі­ти­чно­го кла­су, ве­ли­кий сту­пінь ті­ньо­во­го ха­ра­кте­ру прийня­т­тя рі­шень, «вер­ти­ка­лі­за­цію» вла­ди.

По­лі­тик не пе­ре­кла­дає усю від­по­від­аль­ність за си­ту­а­цію в Укра­ї­ні тіль­ки на на­шо­го су­сі­да. Як слу­шно під­кре­слив уча­сник ЛШЖ Дми­тро Байда, « Томенко фо­ку­су­вав­ся на вну­трі­шніх про­бле­мах, без клі­шо­во­го зви­ну­ва­че­н­ня Крем­ля в по­лі­ти­чних, еко­но­мі­чних, со­ці­аль­них, куль­тур­них і ще без­кі­не­чно­го спи­ску про­блем Укра­ї­ни». Звід­си, ма­буть, і опти­мі­сти­чний на­стрій пі­сля роз­мо­ви, оскіль­ки все за­ле­жить са­ме від нас.

Про­те осо­бли­во лі­тньо­шко­ля­рів за­ці­ка­ви­ла про­бле­ма ство­ре­н­ня су­спіль­но­го те­ле— і ра­діо­мов­ле­н­ня. При­єм­но бу­ло по­чу­ти, на­скіль­ки по­лі­тик пе­ре­йма­є­ться не­об­хі­дні­стю куль­тур­но­го кон­тен­ту. Більш то­го, при­мно­жує йо­го сво­ї­ми про­е­кта­ми. З остан­ні­ми лі­тньо­шко­ля­рі по­зна­йо­ми­ли­ся ближ­че: по­лі­тик при­ніс на роз­мо­ву два па­кун­ки по­да­рун­ків. Се­ред них — ди­ски «7 чу­дес Укра­ї­ни», що­рі­чник, на­пов­не­ний ци­та­та­ми укра­їн­ських ді­я­чів, ди­ски з укра­їн­ськи­ми каз­ка­ми, істо­рію Кон­сти­ту­ції, на­пи­са­ну са­мим Ми­ко­лою То­мен­ком, то­що — ко­жен лі­тньо­шко­ляр зна­йшов те, що йо­му ближ­че. Але по­да­рун­ки бу­ли вза­єм­ни­ми: сту­ден­ти по­да­ру­ва­ли го­сте­ві істо­ри­чний бес­тсе­лер «Дня» «По­вер­не­н­ня в Цар­го­род», фір­мо­ву фут­бол­ку та бейдж ле­кто­ра ЛШЖ.

По­зи­тив­ний ха­ра­ктер роз­мо­ви під­си­лю­ва­ла щи­рість го­стя: він влу­чно жар­ту­вав на сер­йо­зні те­ми, зга­дав улю­бле­ний вірш Во­ло­ди­ми­ра Ма­я­ков­сько­го. «Це бу­ло ду­же при­єм­но, що пан Ми­ко­ла зга­дав про день на­ро­дже­н­ня Ма­я­ков­сько­го, яко­го я (і не тіль­ки я) ду­же лю­блю», — на­пи­са­ла пі­сля зу­стрі­чі уча­сни­ця ЛШЖ Ма­ри­на Сніжинська.

За­га­лом Ми­ко­лі То­мен­ко­ві вда­ло­ся охо­пи­ти у роз­мо­ві чи не весь спектр ва­жли­вих пи­тань, по­чи­на­ю­чи від ме­ха­ні­змів впли­ву су­спіль­ства на вла­ду до ста­ну пи­тної во­ди, який є одні­єю з ба­зо­вих скла­до­вих рів­ня жи­т­тя.

«ЗЛА­МА­ТИ ПО­ЛІ­ТИ­ЧНИЙ РЕ­ЖИМ ЧА­СІВ КУЧМИ — ОЗНА­ЧАЄ НАНЕСТИ ШКОДУ НИНІШНІМ ВИСОКОПОСАДОВЦЯМ»

Оль­га КУДЕРЯВЕЦЬ,

Львів­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет ім. ва­на Фран­ка:

— Та­кий збіг, що на­ша зу­стріч від­бу­ва­є­ться 19 ли­пня — са­ме в цей день у 1994 р. Ле­о­ні­да Ку­чму впер­ше обра­ли на по­са­ду пре­зи­ден­та. Від­то­ді ми­ну­ло 22 ро­ки, а до­сі скла­да­є­ться вра­же­н­ня, що ми жи­ве­мо у си­сте­мі, яку ство­рив Ку­чма. Хто від­по­від­аль­ний за це? Тіль­ки «за­снов­ник» чи всі по­лі­ти­ки, які ба­га­то ро­ків під­ла­што­ву­ва­ли­ся під си­сте­му?

Ми­ко­ла ТОМЕНКО:

— Є сві­то­гля­дні й ін­сти­ту­цій­ні про­бле­ми не­о­нов­ле­но­сті по­лі­ти­чно­го кла­су. По­при вій­ну і дві ре­во­лю­ції, він не змі­ню­вав­ся ре­во­лю­цій­ним шля­хом, і якщо про­ана­лі­зу­ва­ти лю­дей, які ни­ні при­йма­ють рі­ше­н­ня, фа­кти­чно всі во­ни ро­дом із ча­сів Кучми. За ці­єї ба­зо­вої по­зи­ції, якщо ви ста­ва­ли бі­зне­сме­ном, за­ро­бля­ли пер­ші міль­йо­ни в часи Кучми або, ска­жі­мо, ста­ва­ли впли­во­вою лю­ди­ною, то пря­мо чи опо­се­ред­ко­ва­но ви з ним пов’яза­ні. Звід­си, по­чи­на­ю­чи з пре­зи­ден­та По­ро­шен­ка й за­кін­чу­ю­чи ба­га­тьма ін­ши­ми лю­дьми, усі во­ни бу­ли за­ді­я­ні в тій си­сте­мі. Та­ким чи­ном, зла­ма­ти ін­сти­ту­цій­но та по­ня­тій­но по­лі­ти­чний ре­жим ча­сів Кучми — озна­чає нанести шкоду ба­га­тьом лю­дям, які є впли­во- ви­ми у сьо­го­дні­шньо­му по­лі­ти­чно­му кла­сі.

Якщо підняти те­му при­ва­ти­за­ції, то в часи Кучми всі стра­те­гі­чні під­при­єм­ства бу­ли при­ва­ти­зо­ва­ні пра­кти­чно за без­цінь. Цей про­цес від­бу­вав­ся та­ким чи­ном: зять пре­зи­ден­та, друг чи ще хтось ін­ве­стує у ви­бор­чу ком­па­нію гла­ви дер­жа­ви, або ро­бить ще щось, і отри­мує від­по­від­ні при­ві­леї. За всі­єї не­по­слі­дов­ної кри­ти­ки по­зи­ції Миколи Мель­ни­чен­ка, опу­блі- ко­ва­ні ним плів­ки бу­ли ду­же ва­жли­ві, то­му що це під­ру­чник « ку­чмі­зму » . Сьо­го­дні Укра­ї­на є кра­ї­ною, де за­ли­ша­є­ться ве­ли­кий сту­пінь ті­ньо­во­го ха­ра­кте­ру прийня­т­тя рі­шень і фор­маль­ний ста­тус лю­ди­ни жо­дним чи­ном не впли­ває на цей про­цес. На­при­клад, яка по­са­да в Кучми чи в Ме­двед­чу­ка? Але за сту­пе­нем прийня­т­тя по­лі­ти­чно­го рі­ше­н­ня, во­ни зна­чно впли­во­ві­ші ніж, на­при­клад, ві­це-спі­ке­ри. То­му це не де­мо­кра­ти­чний ре­жим, де ми ро­зу­мі­є­мо мі­сію і мо­же­мо впли­ва­ти на по­лі­ти­ку.

«ПО­ТРІ­БНО, ЩОБ У НАС З’ЯВИ­ЛИ­СЯ РЕАЛЬНІ ПРОФСПІЛКИ, ГРО­МАД­СЬКІ ІНСТИТУТИ» Iван КАПСАМУН:

— У цьо­му й по­ля­гає про­бле­ма: від­бу­ва­ю­ться май­да­ни, а змі­ни­ти цей по­лі­ти­чний клас ні­як не вда­є­ться. Ча­сти­на Май­да­ну за­йшла у пар­ла­мент і вли­ла­ся в ста­ру си­сте­му. Які ме­ха­ні­зми ви­хо­ду з си­ту­а­ції можуть бути за­сто­со­ва­ні?

М. Т.: — Щоб змі­ни­ти по­лі­ти­чний ре­жим, жур­на­лі­сту не обов’ яз­ко­во ста­ва­ти де­пу­та­том або мі­ні­стром. У нас так ста­ло­ся, що ін­сти­ту­цій­ні скла­до­ві — стра­то­сфе­ра де­мо­кра­ти­чно- по­лі­ти­чно­го ре­жи­му — аб­со­лю­тно не сфор­мо­ва­ні і без­ді­яль­ні. Я вже не ка­жу про профспілки. Ви­щі на­вчаль­ні за­кла­ди і на­у­ков­ці — це теж своє­рі­дна стра­та, яка му­сить кон­тро­лю­ва­ти вла­ду. Але та­ке вра­же­н­ня, що во­на так са­мо по­за про­це­сом. Гро­мад­ські інститути теж зна­чною мі­рою не спра­цьо­ву­ють, то­му що, як з’ясу­ва­ло­ся, ве­ли­ка ча­сти­на з них — це чи­сто ко­му­ні­сти­чні стру­кту­ри, які осво­ю­ють єв­ро­пей­ські гран­ти. Во­ни роз­по­від­а­ють, що, «як всту­пи­мо в Європу — бу­де ду­же до­бре». Але тре­ба не про­сто «всту­па­ти в Європу » , тре­ба роз’ ясни­ти ін­сти­ту­цій­ні ре­чі, по­ясню­ва­ти скла­до­ві про­це­су єв­ро­ін­те­гра­ції. То­му ви­гля­дає та­ким чи­ном, що Май­дан ар­ти­ку­лює ло­зун­ги, сми­сли, ідеї..., про­те ко­ли во­ни транс­фор­му­ю­ться в інститути вла­ди — змі­ню­є­ться тіль­ки фор­ма. По­трі­бно, щоб у нас з’яви­ли­ся реальні профспілки, гро­мад­ські інститути. Щоб ме­діа ви­ко­ну­ва­ли свою фун­кцію, їх по­трі­бно де­мо­но­по­лі­зу­ва­ти. Зро­зумі­ло, чо­го По­ро­шен­ко не від­мов­ля­є­ться від ка­на­лів, а хол­дин­ги Пін­чу­ка, Фір­та­ша на­лі­чу­ють по 5- 8 ка­на­лів, бо во­ни — грав­ці. Ра­зом з тим, у за­ко­ні на­пи­са­но, що на одну фі­зи­чну осо­бу мо­же бути не біль­ше одно­го ка­на­лу.

«ЗА ЗАКОНОТВОРЕННЯМ ТА ПРОФЕСІЙНІСТЮ НИНІШНІЙ ПАР­ЛА­МЕНТ — ЦЕ КАТАСТРОФА»

Ма­рія ЧАДЮК,

На­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет «Ки­є­во-Мо­ги­лян­ська ака­де­мія»:

— Яка ва­ша оцін­ка ни­ні­шньо­го пар­ла­мен­ту, по­рів­ня­но із по­пе­ре­дні­ми скли­ка­н­ня­ми?

М. Т.: — За сво­єю мі­сі­єю та за­да­чею цей пар­ла­мент є пе­ре­хі­дним. За дис­ку­сій­ні­стю, кон­флі­ктні­стю, швид­кі­стю ар­ти­ку­ля­ції — він один з кра­щих місць. Якщо бу­де якась ре­зо­нан­сна по­дія, то во­на то­чно не прой­де по­за пар­ла­мен­ту. А за законотворенням та професійністю нинішній пар­ла­мент — це катастрофа. Ве­ли­ка ча­сти­на де­пу­та­тів вза­га­лі не ро­зу­міє, що та­ке за­ко­но­тво­ре­н­ня. Окрім то­го, якщо прийня­то рі­ше­н­ня про­го­ло­су­ва­ти за якийсь за­ко­но­про­ект, то він все рів­но бу­де про­го­ло­со­ва­ний ли­ше з двад­ця­то­го ра­зу, і в ре­зуль­та­ті йо­го май­же ні­хто не про­чи­тає, як, на­при­клад, оста­то­чну вер­сію Бю­дже­ту. У нас, на жаль, ман­да­ти ча­сто ви­ко­ри­сто­ву­ють для рей­дер­ства і фі­нан­со­вих роз­бо­рок. Пар­ла­мен­та­ризм як ідея дис­кре­ди­то­ва­на в Укра­ї­ні. Ідея ті­ньо­во­го ха­ра­кте­ру прийня­т­тя рі­шень, до­мі­ну­ва­н­ня бі­зне­су над по­лі­ти­кою з ча­сом все біль­ше на­бу­ва­ла зна­че­н­ня. У нас існує не­фор­маль­ний дво­па­ла­тний пар­ла­мент. «Пер­ша па­ла­та» — мі­льяр­де­ри, дру­зі По­ро­шен­ка або Яце­ню­ка, які зби­ра­ю­ться в АП і при­йма­ють рі­ше­н­ня. Але ми не впов­но­ва­жи­ли цих лю­дей бути у «верх­ній па­ла­ті». Вер­хов­на Ра­да ж — це ни­жня па­ла­та, яка шумить, кри­чить, сва­ри­ться, але від неї ні­чо­го не за­ле­жить.

«БА­ГА­ТО ВІЙ­СЬКО­ВИХ ТА КОМБАТІВ ЗАГУБИЛИСЯ В ПАР­ЛА­МЕН­ТІ, ТО­МУ ЩО, ЗА ВСІ­ЄЇ ПОВАГИ, ЦЕ НЕ ЇХНЯ РО­БО­ТА»

Хри­сти­на СОЛТИС,

Львів­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет іме­ні ва­на Фран­ка:

— У пар­ла­мен­ті з’яви­ло­ся ба­га­то но­вих облич. Як ви ста­ви­те­ся до комбатів і жур­на­лі­стів у вла­ді? Як ви ду­ма­є­те, во­ни ви­пра­вда­ли по­кла­де­ні на них спо­ді­ва­н­ня? Чи можуть лю­ди з гро­ма­дян­сько­го се­ре­до­ви­ща змі­ни­ти якість пар­ла­мен­ту?

М. Т.: — Існує дві кон­це­пції пар­ла­мен­ту, із якими нам тре­ба ви­зна­чи­ти­ся. Сьо­го­дні у нас ре­а­лі­зо­ва­на кон­це­пція ра­дян­сько­го пар­ла­мен­ту, за ви­ня­тком то­го, що в СРСР не бу­ло дис­ку­сій. В ньо­му та­кож бу­ло ши­ро­ке пред­став­ни­цтво рі­зних про­фе­сій. У нас — це вій­сько­ві, жур­на­лі­сти й бі­зне­сме­ни, то­ді ж бу­ли до­яр­ки, вчи­те­лі, ша­хта­рі, ме­та­лур­ги та ін. При цьо­му пар­ла­мент не ухва­лює якісь рі­ше­н­ня, а ле­га­лі­зує. Сьо­го­дні ба­га­то цих вій­сько­вих та комбатів загубилися, то­му що, при всій по­ва­зі, це не їхня ро­бо­та.

До ре­чі, за­раз то­чи­ться ці­ка­ва дис­ку­сія про мо­ло­де по­ко­лі­н­ня ва­ших колег, яке при­йшло з жур­на­лі­сти­ки в по­лі­ти­ку. Член «Бло­ку Пе­тра По­ро­шен­ка» Сер­гій Ле­щен­ко ви­сло­вив фра­зу: «Я в опо­зи­ції». Але як він мо­же бути в опо­зи­ції, якщо він є чле­ном пре­зи­дент­ської фра­кції і ко­а­лі­ції? З люд­ської і по­лі­ти­чної то­чки зо­ру, ко­ли ви не по­го­джу­є­тесь із фра­кці­єю, ви по­вин­ні ви­йти з неї — так, як це зро­бив я. Але чо­мусь Ле­щен­ко і Найєм ка­жуть: «Це не­без­пе­чно, бо якщо ми

са­мі ви­йде­мо з фра­кції, нас по­тім можуть вза­га­лі ви­клю­чи­ти з пар­ла­мен­ту». А якщо їх ви­клю­чить зі сво­го скла­ду фра­кція, то це вже не до­зво­лить по­тім по­зба­ви­ти їх депутатського ман­да­та. Фра­кція не ви­клю­чає їх зі скла­ду, то­му що в ко­а­лі­ції ма­ло де­пу­та­тів і ко­жна лю­ди­на — на ва­гу зо­ло­та. Окрім то­го, вся ко­а­лі­ція не го­ло­сує — за­мість неї це ро­бить «Ві­дро­дже­н­ня», «Во­ля на­ро­ду», «Опо­зи­цій­ний блок» — одним сло­вом, ко­ли­шня «Пар­тія ре­гіо­нів». Тож ви­хо­дить, що цих де­пу­та­тів фра­кція три­має у за­ру­чни­ках, бо са­мі во­ни бо­я­ться з неї ви­йти, а фра­кція до­мов­ля­є­ться про прийня­т­тя рі­ше­н­ня з ко­ли­шні­ми ре­гіо­на­ла­ми. У цій по­лі­ти­ці роз­гля­да­є­ться еле­мент ку­чмі­зму. В Адмі­ні­стра­цію Пре­зи­ден­та біль­шість членів БПП не хо­дить — її ча­сті­ше від­ві­ду­ють пред­став­ни­ки ку­чмів­сько-яну­ко­ви­чів­сько­го кла­ну, які біль­ше прив’яза­ні до то­го бі­знес-угру­пу­ва­н­ня, яке сьо­го­дні зна­хо­ди­ться при вла­ді. Та­ку мо­дель мо­жна ро­зі­рва­ти ли­ше ін­сти­ту­цій­ни­ми і мен­таль­ни­ми змі­на­ми.

«Я Б ІШОВ НА ДОСТРОКОВІ ВИ­БО­РИ, ЯК­БИ МИ ПРОПАГУВАЛИ КОНЦЕПЦІЮ НО­ВОЇ МІСІЇ ВЛА­ДИ»

Ма­ри­на БАРБА,

Оде­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет ім. I.I. Ме­чни­ко­ва:

— Як ви ста­ви­те­ся до ідеї до­стро­ко­вих ви­бо­рів в Укра­ї­ні?

М. Т.: — Я не про­ти та­кти­чних кро­ків, якими, умов­но ка­жу­чи, є дострокові ви­бо­ри. Але в стра­те­гі­чно­му сен­сі це ні­чо­го не змі­нює. Моя по­зи­ція та­ка: я б ішов на дострокові ви­бо­ри, як­би ми пропагували концепцію но­вої місії вла­ди, дер­жав­них стру­ктур, зокре­ма, пар­ла­мен­ту. Се­ред рі­шень, які при­ймає нинішній пар­ла­мент, 90% — це по­ста­но­ви. І два-три за­ко­но­про­е­кти на те, як пе­ре­тя­гну­ти гро­ші. 90% усі­єї ро­бо­ти, яку здій­снює пар­ла­мент у нор­маль­ній ци­ві­лі­зо­ва­ній кра­ї­ні — це ро­бо­та Мі­ні­стер­ства юсти­ції і мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня. У нас же дис­ку­ту­ють уче­ні й гро­мад­ські ді­я­чі, іні­ці­ю­ють кру­глі сто­ли, а лі­де­ри пар­тій все одно за­кон «Про ви­бо­ри» пи­шуть «під се­бе». За та­кої си­сте­ми не­має сен­су за­хо­ди­ти в пар­ла­мент. То­му спо­ча­тку сам пар­ла­мент тре­ба пе­ре­за­ван­та­жи­ти і ре­фор­му­ва­ти, а по­тім пі­ти на дострокові ви­бо­ри. До ре­чі, з ве­ре­сня я хо­чу іні­ці­ю­ва­ти си­сте­му кру­глих сто­лів і за­лу­ча­ти­му не по­лі­ти­ків, а екс­пер­тів, на­у­ков­ців, ме­діа для то­го, щоб усі між со­бою до­мо­ви­ли­ся з цьо­го при­во­ду.

«ПО­ПРИ ТЕ, ЩО ЯЦЕНЮК — МО­ЛО­ДЕ ПО­КО­ЛІ­Н­НЯ, ГОРУ ВЗЯ­ЛА ЙО­ГО КУЧМІСТСЬКА МЕНТАЛЬНІСТЬ»

Дми­тро БАЙДА,

На­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет «Острозь­ка ака­де­мія»:

— По­ро­шен­ко, по су­ті, ви­ті­снив Яце­ню­ка, щоб ви­бу­ду­ва­ти вла­сну вер­ти­каль вла­ди. Нев­же до­свід Кучми і Яну­ко­ви­ча ні­чо­го не вчить Пе­тра Оле­ксі­йо­ви­ча?

М. Т.: — На­справ­ді, ба­га­то ре­чей, які по­чи­на­ли ро­би­ти По­ро­шен­ко і Яценюк, на пер­шо­му ета­пі сут­тє­во від­рі­зня­лись від рі­шень по­пе­ре­дніх пред­став­ни­ків вла­ди. Але, вре­шті-решт, не див­ля­чись на те, що Яценюк — мо­ло­де по­ко­лі­н­ня, гору взя­ла йо­го кучмістська ментальність. Є «свої» (фі­нан­со­ві гру­пи або кла­ни, з якими во­ни пра­цю­ва­ли ра­ні­ше), які все рів­но ста­ють клю­чо­ви­ми. В ре­зуль­та­ті ба­чиш: пер­ші ка­дро­ві при­зна­че­н­ня, ло­біст­ські рі­ше­н­ня і т.д. Але все це при­прав­ле­но десь ан­глій­ською мо­вою, десь ан­ти­пу­ті­ні­змом, але за змі­стом це не від­рі­зня­є­ться від ку­чмі­зму. По­ро­шен­ко — так са­мо з ці­єї опе­ри. Чо­му та­ка вла­да по­тер­пає біль­ше, ніж, на­при­клад, в свій час Ку­чма? То­му що на них силь­ні­ші спо­ді­ва­н­ня. І чим ви­щий сту­пень мо­ра­лі­за­тор­ства, тим біль­ша тра­ге­дія па­ді­н­ня до­ві­ри. Від­по­від­но, По­ро­шен­ко взяв ду­же не­без­пе­чний для се­бе курс.

«ПО­КИ ПО­РО­ШЕН­КО — ПРЕ­ЗИ­ДЕНТ, НІ­ЧО­ГО У СПРАВІ ГОНГАДЗЕ НЕ ЗМІ­НИ­ТЬСЯ, БО ЗАМОВНИКИ — У СИ­СТЕ­МІ ПРИЙНЯ­Т­ТЯ РІ­ШЕНЬ»

М. Б.: — Ре­зо­нан­сна спра­ва «Гонгадзе — По­доль­сько­го». Як ви оха­ра­кте­ри­зу­є­те пе­ре­біг ці­єї спра­ви ста­ном на сьо­го­дні? Чи від­по­від­а­ти­муть за ско­є­не не ли­ше ви­ко­нав­ці, а й замовники вбив­ства?

М. Т.: — Ко­ли від­бу­ва­ло­ся по­хо­ва­н­ня Ге­ор­гія, я ска­зав: «Оче­ви­дно, що це бу­ло по­хо­ва­н­ня спра­ви». Цей про­гноз, на жаль, збув­ся. На сьо­го­дні­шній день, по­ки По­ро­шен­ко — Пре­зи­дент, на цьо­му спра­ва зу­пи­не­на. А замовники й ор­га­ні­за­то­ри за­раз — в си­сте­мі прийня­т­тя рі­шень. То­му існує «не­фор­маль­на до­мов­ле­ність»: Пу­кач і Крав­чен­ко — край­ні, на ко­му істо- рія за­вер­шу­є­ться. І ні­хто не зби­ра­є­ться бра­ти­ся за цю спра­ву в ча­сти­ні за­мов­ни­ків. Це мо­жли­во тіль­ки пі­сля ра­ди­каль­но­го пе­ре­за­ван­та­же­н­ня вла­ди і лю­дей, які не­за­ле­жні від тих, хто при­ймав рі­ше­н­ня з ча­сів Кучми.

«ТЕ, ЩО МИ МА­Є­МО СЬО­ГО­ДНІ НА «UA: ПЕР­ШИЙ», ЦЕ СЕКОНДХЕНД: ЩО БЕЗ­КО­ШТОВ­НО ДА­ЮТЬ, ТЕ Й КРУТЯТЬ»

Оле­на КУРЕНКОВА,

абі­ту­рі­єн­тка КНУ ім. Та­ра­са Шев­чен­ка:

— Два ро­ки по­спіль ви очо­лю­ва­ли Ко­мі­тет Вер­хов­ної Ра­ди Укра­ї­ни з пи­тань сво­бо­ди сло­ва й ін­фор­ма­ції. Ві­до­мо, що ви єпри­хиль­ни­ком впро­ва­дже­н­ня су­спіль­но­го мов­ле­н­ня. Чи мо­же­те роз­ка­за­ти в яко­му ста­ні цей про­ект? І в ці­ло­му, як ви оці­ню­є­те за­галь­ний стан укра­їн­ських ЗМІ за­раз?

М. Т.: — Тре­ба по­ді­ли­ти ЗМІ на дві ча­сти­ни. Пер­ша — це істо­рія дер­жав­но-ко­му­наль­них ме­діа, які по­вин­ні ста­ти су­спіль­ни­ми, і це, як ми ро­зу­мі­є­мо, до­ста­тньо ма­лий се­гмент рин­ку. Дру­гий се­гмент — це приватні чи ко­мер­цій­ні ЗМІ. Для рі­зних се­гмен­тів — рі­зні за­да­чі.

Ідея за­гна­ти ра­діо в те­ле­ба­че­н­ня бу­ло аб­со­лю­тною ди­кі­стю. То­му я до­кла­да­ти­му зу­си­л­ля, щоб бу­ло су­спіль­не ра­діо. У за­ко­ні ми пе­ред­ба­ча­ли, що має бути три ра­діо­ком­па­нії: за­галь­но­по­лі­ти­чна, ін­фор­ма­цій­на і куль­ту­ро­ло­гі­чна. У су­спіль­но­му те­ле­ба­чен­ні теж має бути активним ка­нал куль­ту­ри, по­лі­ти­ки. За­га­лом, я ду­маю, що на су­спіль­но­му ка­на­лі має бути те, чо­го не­має на ко­мер­цій­но­му: про­гра­ми для ді­тей, осві­тні про­гра­ми, куль­тур­ні, ту­ри­сти­чні, спор­тив­ні, із яко­мо­га мен­шою кіль­кі­стю ре­кла­ми, без агре­сії, на­силь­ства, хам­ства, яке дра­тує лю­дей. Те, що ми ма­є­мо сьо­го­дні на «UA:Пер­ший», це секондхенд: що без­ко­штов­но да­ють, те й крутять. На­ві­що нам на су­спіль­но­му ка­на­лі за дер­жав­ні гро­ші по­ка­зу­ва­ти ста­рі поль­ські філь­ми? І цей «ме­діа-кол­госп» ко­штує бю­дже­ту бі­ля мі­льяр­да гри­вень. Він не ви­ко­нує свою фун­кцію — я вже не ка­жу про рей­тин­ги.

«ЕКОЛОГІЗАЦІЯ ДЕР­ЖАВ­НОЇ ПО­ЛІ­ТИ­КИ НАД­ЗВИ­ЧАЙ­НО ВА­ЖЛИ­ВА»

Хри­сти­на ПЕТРЕНКО,

Оде­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет іме­ні I.I. Ме­чни­ко­ва:

— Кіль­ка мі­ся­ців то­му га­зе­та «День» за­про­по­ну­ва­ла свою вер­сію укра­їн­сько­го уря­ду «на­ціо­наль­ної збір­ної». У ньо­му ви — мі­ністр еко­ло­гії. Зва­жа­ю­чи на ваш до­свід у цій сфе­рі, якою, на ва­шу дум­ку, по­вин­на бути ро­бо­та цьо­го мі­ні­стер­ства, і які зав­да­н­ня бу­ли б пер­шо­чер­го­ви­ми для вас?

М. Т.: — Я вва­жаю, що ду­ма­н­ня еко­ло­гі­чною які­стю жи­т­тя є над­зви­чай­но ва­жли­вим. Ни­ні­шнє Мі­ні­стер­ство еко­ло­гії — клю­чо­ве в то­му сен­сі, що весь по­пе­ре­дній пе­рі­од це бу­ло ві­дом­ство по ви­да­чі лі­цен­зій на ви­до­бу­ва­н­ня надр. А це — шлях в ні­ку­ди, по яко­му ми йде­мо до­сі: зі смі­тни­ка­ми, зва­ли- ща­ми, бур­шти­но­ви­до­бу­ва­н­ням і всім ін­шим. На­справ­ді ж еко­ло­гія і дов­кі­л­ля — це та­кий со­бі іде­о­ло­гі­чний ключ. Кон­кре­тно я вва­жаю се­бе фа­хів­цем у Чор­но­биль­ській те­ма­ти­ці — за­раз ця про­гра­ма тіль­ки по­чи­нає ре­а­лі­зо­ву­ва­тись і це ду­же брен­до­ва річ для по­зи­ціо­ну­ва­н­ня Укра­ї­ни. Про Чор­но­биль всі зна­ють, але тре­ба по­збу­ти­ся не­га­ти­ву і стра­ху, і на­пов­ни­ти йо­го по­зи­ти­віст­ським та ін­но­ва­цій­ним змі­стом.

Ще, на­при­клад, про­гра­ма «Пи­тна во­да» у нас не фі­нан­су­є­ться уже ро­ків п’ять. Для при­кла­ду, в цен­траль­ній Укра­ї­ні це одна з най­біль­ших про­блем, де до­сить ви­со­кий сту­пінь он­ко­за­хво­рю­вань. А во­да — один з ба­зо­вих па­ра­ме­трів три­ва­ло­сті жи­т­тя, про­те у нас ним за­йма­ю­ться за за­ли­шко­вим прин­ци­пом, як і осві­тою чи куль­ту­рою.

Що­до бур­шти­ну: для еко­ло­гії кра­ще спер­шу про­ве­сти ре­куль­ти­ва­цію де­рев. До то­го ж, там ще не ви­рі­ше­на про­бле­ма з лі­сом. Я нав’язав пер­ший крок: про за­бо­ро­ну екс­пор­ту лі­су-кру­гля­ка: з 1 ли­сто­па­да 2015 ро­ку діє за­бо­ро­на на дуб, на со­сну бу­де ді­я­ти з 1 сі­чня 2017, але ж про­бле­ма в то­му, що ви­ру­бу­ю­ться ін­ші де­ре­ва.

Я ду­маю, що цей еко­ло­гі­чний се­гмент по­ви­нен бути у ко­жній пар­тії. Екологізація дер­жав­ної по­лі­ти­ки над­зви­чай­но ва­жли­ва.

Цьо­го ро­ку Лі­тня шко­ла жур­на­лі­сти­ки «Дня» про­хо­дить за під­трим­ки Цен­тру ін­фор­ма­ції та до­ку­мен­та­ції НАТО в Укра­ї­ні.

ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

«ЯКЩО ПО­ЛІ­ТИК ПІ­СЛЯ ПОЗБАВЛЕННЯ ДЕПУТАТСЬКОГО МАНДАТУ НЕ ПРИПИНЯЄ ПРА­ЦЮ­ВА­ТИ НАД СВО­Ї­МИ ПРО­Е­КТА­МИ, ЦЕ МО­ЖЕ СВІДЧИТИ ПРО ЙО­ГО ВМОТИВОВАНІСТЬ ЗМІНЮВАТИ ДЕР­ЖА­ВУ», — НА­ПИ­СА­ЛА ПІ­СЛЯ ЗУ­СТРІ­ЧІ З МИ­КО­ЛОЮ ТО­МЕН­КОМ УЧА­СНИ­ЦЯ ЛШЖ-2016 ХРИ­СТИ­НА СОЛТИС

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.