Про ту­ре­цьку realpolitik

Йо­нет Джан ТЕЗЕЛЬ: Ми роз­ча­ро­ва­ні єв­ро­пей­ськи­ми по­двій­ни­ми стан­дар­та­ми...

Den (Ukrainian) - - День Планети - Хри­сти­на СОЛТИС, Дми­тро БАЙДА, Лі­тня шко­ла жур­на­лі­сти­ки га­зе­ти «День»

Пі­сля не­вда­лої спро­би дер­жав­но­го пе­ре­во­ро­ту в ніч на 16 ли­пня та подаль­ших за­хо­дів, які бу­ло вжи­то для ней­тра­лі­за­ції на­слід­ків за­ко­ло­ту, Ту­реч­чи­на ста­ла цен­тром ува­ги для сві­то­вої спіль­но­ти. Пі­сля аре­штів де­ся­тків ти­сяч лю­дей із рі­зних сфер, вклю­ча­ю­чи осві­ту та охо­ро­ну здо­ров’я, за­кри­т­тя ЗМІ, сві­то­ві ме­діа ста­ли пи­са­ти про згор­та­н­ня де­мо­кра­тії в кра­ї­ні, яка є чле­ном НАТО з 1952 ро­ку і по­над 20 ро­ків — кан­ди­да­том на член­ство в ЄС.

То­му якраз більш ніж своє­ча­сною для уча­сни­ків Лі­тньої шко­ли жур­на­лі­сти­ки га­зе­ти «День» бу­ла зу­стріч з по­слом Ту­реч­чи­ни в Укра­ї­ні Йо­не­том Джа­ном ТЕЗЕЛЕМ. Це да­ло мо­жли­вість із пер­ших уст ді­зна­ти­ся про си­ту­а­цію в цій кра­ї­ні та як Ту­реч­чи­на пі­сля не­вда­ло­го пе­ре­во­ро­ту ви­бу­до­ву­ва­ти­ме від­но­си­ни з ЄС, НАТО, й чи збе­рі­га­ти­ме Ан­ка­ра по­зи­цію що­до не­ви­зна­н­ня ане­ксії Кри­му Ро­сі­єю. Ту­ре­цький ди­пло­мат із 27-рі­чним ста­жем на­ма­гав­ся бути ма­кси­маль­но че­сним із лі­тньо­шко­ля­ра­ми, а то­му одра­зу по­пе­ре­див, що він не мо­же бути пов­ні­стю від­вер­тим, але в будь-яко­му ра­зі го­во­ри­ти­ме ли­ше прав­ду. На по­ча­тку роз­мо­ви по­сол роз­по­вів про своє ба­че­н­ня ди­пло­ма­ти­чної слу­жби та роль кон­це­пції realpolitik у дер­жав­ній по­лі­ти­ці. «Істо­ри­чно скла­ло­ся, що ту­ре­цька ди­пло­ма­тія зав­жди бу­ла ре­а­лі­сти­чною, адже нам весь час тре­ба бу­ло за­хи­ща­ти се­бе від су­сі­дів, ве­ли­ких мо­гу­тніх дер­жав, зокре­ма Ро­сії. То­му я ви­знаю ва­жли­вість ні­ме­цької realpolitik у сьо­го­дні­шньо­му сві­ті, про­те тра­ди­цій­не зна­че­н­ня по­лі­ти­ки не дає мо­жли­во­сті пов­ні­стю по­ясни­ти ре­а­лії цьо­го сві­ту», — вва­жає пан Тезель.

«ЗА­РАЗ ЧАС ВИЯВИТИ СВОЮ ПІДТРИМКУ ДЕ­МО­КРА­ТІЇ В ТУ­РЕЧ­ЧИ­НІ»

Окса­на КОВАЛЬ,

Львів­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет ім. I . Фран­ка:

— Є вер­сія, що «не ре­а­лі­зо­ва­ний пе­ре­во­рот» — пом­ста у від­но­си­нах між Ер­до­га­ном і Пу­ті­ним. Ін­ша — як від­пла­та за ту­ре­цьку єв­ро­ін­те­гра­цію. Яка вер­сія зда­є­ться вам імо­вір­ні­шою?

Й. Т.: — Ко­ли я від­сте­жу­вав за­ко­лот, пан Сірук був пер­шим укра­їн­ським жур­на­лі­стом, який до ме­не звер­нув­ся за ко­мен­та­рем. Я не міг по­ві­ри­ти очам, по­ду­мав, що це про­сто те­ро­ри­сти­чна опе­ра­ція. Мо­же­те уяви­ти: в Стам­бу­лі прайм-тайм для те­ле­ба­че­н­ня — о 10.30 ви­сту­пив прем’єр і ска­зав, що в ар­мії за­ко­лот. Моя пер­ша ре­а­кція, оскіль­ки я ви­вчав по­лі­то­ло­гію: лю­ди про­сто не до­зво­лять цьо­му ста­ти­ся. То­му що в Ту­реч­чи­ні за остан­ні 25 ро­ків ви­ни­кло ду­же актив­не гро­ма­дян­ське су­спіль­ство.

Сьо­го­дні ві­до­мо, що в ту­ре­цьких вій­сько­вих і дер­жав­них стру­кту­рах бу­ли се­кре­тні під­роз­ді­ли, які ор­га­ні­зу­ва­ли за­ко­лот. Їхній ке­рів­ник — ре­лі­гій­ний ді­яч — ду­же дов­го пе­ре­бу­вав у США. Ми­ну­ло­го де­ся­ти­лі­т­тя ця «стру­кту­ра» за­ве­ла сво­їх лю­дей до си­ло­вих ор­га­нів, по­лі­ції, ар­мії. Во­ни на­віть змо­гли ор­га­ні­зу­ва­ти су­до­ві спра­ви про­ти дер­жав­них слу­жбов­ців, які «роз­ва­ли­ли­ся», при­бли­зно, три ро­ки то­му — фаль­ши­ві. З’яви­лись дум­ки при­тя­гну­ти до від­по­від­аль­но­сті ту се­кре­тну гру­пу, бу­ло ба­га­то пу­блі­ка­цій, ба­га­то чу­ток. Су­спіль­ство роз­ді­ли­лось: одні вва­жа­ли, бо це ісла­мі­сти, їх тре­ба зу­пи­ни­ти. Ін­ші — ісла­мі­сти — це та­ка ж са­ма ча­сти­на су­спіль­ства, тож не­хай во­ни бу­дуть там, де ба­жа­ють.

Пі­зні­ше бу­ло по­ру­ше­но до­сить ба­га­то справ про­ти них про­тя­гом кіль­кох остан­ніх ро­ків. По­ча­ли по­ши­рю­ва­ти­ся чу­тки, що пла­ну­є­ться за­ко­лот. Пла­ну­ва­ло­ся здій­сни­ти йо­го ра­ні­ше: близь­ко тре­тьої но­чі в су­бо­ту. Ін­шим пра­во­охо­рон­ним ор­га­нам про це ста­ло ві­до­мо, і во­ни ви­рі­ши­ли зро­би­ти ще ра­ні­ше — в прайм-тайм, близь­ко де­ся­тої ве­чо­ра. У еле­ктрон­них дже­ре­лах за­три­ма­них є спи­ски, ко­го і на яку по­са­ду во­ни пла­ну­ва­ли по­ста­ви­ти. Всі аре­шти спря­мо­ва­ні на за­три­ма­н­ня тих, хто в спи­сках. Однак по­трі­бно, щоб від­був­ся за­кон­ний пра­во­вий про­цес, всі ма­ють пра­во на за­хист. Якщо їхню ви­ну бу­де до­ве­де­но, то во­ни бу­дуть зму­ше­ні від­по­від­а­ти.

На Май­да­ні загинуло при­бли­зно 100 лю­дей, це бу­ло ве­ли­кою трав­мою для укра­їн­сько­го су­спіль­ства. Ми­ну­ло­го ти­жня в Ту­реч­чи­ні кіль­кість за­ги­блих — май­же 250. За остан­ньою ін­фор­ма­ці­єю, в Стам­бу­лі бу­ли снай­пе­ри. Укра­їн­ці ро­зу­мі­ють, які за­раз від­чу­т­тя на на­ших ву­ли­цях. На­род за­кли­кає жор­сто­ко по­ка­ра­ти від­по­від­аль­них. Са­ме за­раз час виявити свою підтримку де­мо­кра­тії в Ту­реч­чи­ні. Ми­нув час, ко­ли мо­жна бу­ло ска­за­ти: це на­ше вну­трі­шнє пи­та­н­ня, не втру­чай­те­ся. Єв­ро­пей­ський Со­юз і Ра­да Єв­ро­пи, чле­на­ми яких ми пра­гне­мо бути, ду­же при­скі­пли­во див­ля­ться, що ж за­раз від­бу­ва­є­ться в нас із по­гля­ду де­мо­кра­тії. Зві­сно, мо­жна ви­ра­зи­ти свою схви­льо­ва­ність ста­ном на­шої де­мо­кра­тії, мо­жли­во, більш обе­ре­жно, на офі­цій­но­му рів­ні. Про­те за­раз го­лов­не — обі­йміть Ту­реч­чи­ну.

«УКРА­Ї­НА БЛИЗЬКА ДО НАС І МОГЛА Б ПО­ДИ­ВИ­ТИ­СЯ НА ПО­ДІЇ ЗБЛИЗЬКА Й ЗРО­БИ­ТИ ВЛАСНІ ВИ­СНОВ­КИ»

— Ми не по­вин­ні бути нев­дя­чни­ми, на­ші пар­тне­ри, зокре­ма Укра­ї­на, ви­сло­ви­ли свою підтримку за­кон­ним ор­га­нам вла­ди. Ко­ли бу­ли зу­стрі­чі з пре­сою, один із лі­де­рів ЄС ска­зав: «Якщо в Ту­реч­чи­ні бу­де від­нов­ле­но смер­тну ка­ру, про­цес всту­пу до ЄС бу­де зу­пи­не­но». Це одра­зу ж ста­ло за­го­лов­ком усіх інтерв’ю і те­ле­про­грам, адже це ці­ка­ві­ше, сен­са­цій­ні­ше. Чо­мусь у пре­сі Ту­реч­чи­ну кри­ти­ку­ють за те, що во­на на­ма­га­є­ться де­мо­кра­ти­чним шля­хом при­пи­ни­ти акцію, спря­мо­ва­ну про­ти де­мо­кра­тії. Смер­тну ка­ру в Ту­реч­чи­ні бу­ло ска­со­ва­но в 2004 — 2006 ро­ках вна­слі­док дов­гих обго­во­рень. По­вер­ну­ти її не­ре­аль­но, бо це до­сить три­ва­лий про­цес. По­трі­бно вне­сти змі­ни до Кон­сти­ту­ції, отри­ма­ти дві тре­ти­ни го­ло­сів у пар­ла­мен­ті. Якщо це, при­пу­сті­мо, ста­не­ться, смер­тну ка­ру не мо­жна бу­де за­сто­су­ва­ти до за­ко­ло­тни­ків, адже, згі­дно з між­на­ро­дним пра­вом, за­кон не має зво­ро­тної си­ли.

Уя­віть, ко­ли лю­ди ба­чи­ли бом­бар­ду­ва­н­ня лі­та­ка­ми, стрі­ля­ни­ну, втра­ча­ли сво­їх близь­ких. Хтось міг ска­за­ти: по­вер­ні­мо смер­тну ка­ру! В по­ді­бних си­ту­а­ці­ях та­кі ре­чі тра­пля­ю­ться. І пре­зи­дент, і прем’ єр- мі- ністр від­по­ві­ли: «Це пи­та­н­ня до пар­ла­мен­ту, не­хай він йо­го роз­гля­дає » . Але, по­при те, що це пи­та­н­ня не на ча­сі, ре­а­лі­за­ція май­же не мо­жли­ва, кра­ї­ни ЄС і США ви­не­сли йо­го на « пер­ші шпаль­ти». Однак ми хо­че­мо бути в Єв­ро­пі, не зва­жа­ю­чи на Європу. Як­би та­кі стан­дар­ти бу­ли не в ЄС, а на Близь­ко­му Схо­ді, ми б то­ді хо­ті­ли бути на Близь­ко­му Схо­ді. Та й у са­мо­му ЄС за­раз є про­бле­ми, є лю­ди, які не хо­ті­ли б ба­чи­ти Ту­реч­чи­ну пар­тне­ром, які, на­пев­но, ско­ри­ста­ю­ться на­го­дою, щоб зна­йти під­ста­ви від­сто­ро­ни­ти нас.

В укра­їн­ській жур­на­лі­сти­ці по­гля­ди на по­дії у сві­ті ідуть не­мов че­рез єв­ро­пей­ські оку­ля­ри. Укра­ї­на близька до нас і могла б по­ди­ви­ти­ся на по­дії зблизька і зро­би­ти власні ви­снов­ки.

Дми­тро БАЙДА,

На­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет «Острозь­ка ака­де­мія»:

— Одні­єю з ва­жли­вих ча­стин ту­ре­цько­го со­ці­у­му єспад­щи­на Ата­тюр­ка в пла­ні ре­лі­гій­ної со­лі­дар­но­сті. Чи спри­чи­нить су­ча­сна за­гро­за вла­ді жорс­ткі­шу ре­лі­гій­ну по­лі­ти­ку?

Й. Т.: — Не ду­маю. На­пев­но, ви за­раз спо­сте­рі­га­є­те, що на ву­ли­цях біль­ше кон­се­рва­тив­но на­ла­што­ва­них лю­дей. Але го­лов­не, що ре­а­кція гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства все змі­ни­ла. Всі по­лі­ти­чні пар­тії в пар­ла­мен­ті в ту ніч зро­би­ли за­яву. Одна з со­ці­ал-де­мо­кра­ти­чних пар­тій за­яви­ла, що її чле­ни можуть при­їха­ти до Стам­бу­ла і взя­ти участь у мі­тин­гу на підтримку де­мо­кра­тії. Со­ці­ал-де­мо­кра­ти по­про­си­ли пред­став­ни­ків прав­ля­чої пар­тії при­єд­на­ти­ся до них. Про­те ця пар­тія не го­ло­су­ва­ла за за­кон про над­зви­чай­ний стан, який бу­ло ухва­ле­но, але за­раз во­на об’єд­ну­є­ться.

Ві­та ШНАЙДЕР,

На­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет «Ки­є­во­Мо­ги­лян­ська ака­де­мія»:

— Ту­реч­чи­на пра­гне член­ства в ЄС. Але за­раз ми ба­чи­мо при­ми­ре­н­ня з Ро­сі­єю. В яко­му на­прям­ку ру­ха­ти­ме­ться Ту­реч­чи­на — до ЄС чи до Ро­сії?

Й. Т.: — Ту­ре­цька зов­ні­шня по­лі­ти­ка не змі­ни­ться з ба­га­тьох при­чин. Але спо­ча­тку до­зволь­те ска­за­ти де­кіль­ка слів про на­шу кри­зу у від­но­си­нах з Ро­сі­єю. Ви зна­є­те, що до остан­ніх ти­жнів Ро­сія при­пи­ни­ла з на­ми будь-які кон­та­кти. Ту­реч­чи­на бу­ла єди­ною кра­ї­ною, яка вза­га­лі не спіл­ку­ва­ла­ся з Ро­сі­єю. Це бу­ло щось не­нор­маль­не, бо на­віть НАТО під­три­му­ва­ло кон­та­кти з Ро­сі­єю.

Кіль­ка ти­жнів то­му це за­кін­чи­ло­ся і бу­де на ко­ристь Ту­реч­чи­ні, сві­то­вій спіль­но­ті, Укра­ї­ні та Ро­сії. По­зи­ція Ту­реч­чи­ни що­до Укра­ї­ни, що­до Кри­му із са­мо­го по­ча­тку бу­ла зро­зумі­ла, і ми зав­жди всім за­яв­ля­ли про неї. Ро­сі­я­ни зна­ють, що ми цю по­зи­цію не змі­ни­мо.

Ми про­дов­жу­є­мо на­шу ін­те­грац ію в ЄС, але і в Єв­ро­пі є про­бле­ми. Ми роз­ча­ро­ва­ні єв­ро­пей­ськи­ми по­двій­ни­ми стан­дар­та­ми, змі­на­ми кри­те­рі­їв для член­ства і за­бо­бо­на­ми. Я не ка­жу про всю Європу, але ви са­мі ба­чи­те, що від­бу­ва­є­ться з край­ні­ми пра­ви­ми — ксе­но­фо­бія і т. ін.

Ма­рія ЧАДЮК,

На­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет «Ки­є­во-Мо­ги­лян­ська ака­де­мія»:

— В одно­му з інтерв’ю га­зе­ті « День » екс­перт за­зна­чив, що Ер­до­ган від­рі­зня­є­ться від Пу­ті­на тим, що фор­му­вав де­мо­кра­ти­чні ін­сти­ту­ції. А за­раз пре­зи­дент Ту­реч­чи­ни руй­ну­є­їх, від­бу­ва­ю­ться аре­шти, зокре­ма, ди­ву­ють чис­тки в осві­тній сфе­рі. Як ви мо­же­те їх про­ко­мен­ту­ва­ти?

Й. Т.: — Я отримав ін­фор­ма­цію, що за­ко­ло­тни­ки пов’яза­ні з ісла­міст­ською се­кре­тною гру­пою. Ці лю­ди бу­ли ві­до­мі, про­ти них го­ту­ва­ли­ся спра­ви, але че­рез бю­ро­кра­ти­чну ма­ши­ну не­мо­жли­во бу­ло швид­ко все зро­би­ти. Во­ни ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли WhatsApp для спіл­ку­ва­н­ня під час за­ко­ло­ту і, зокре­ма, спе­ци­фі­чну тер­мі­но­ло­гію: «йдіть ту­ди — якщо при­йдуть вій­сько­ві, вби­вай­те їх, бе­ріть зброю, при­ходь­те до вій­сько­вої ба­зи, до­по­ма­гай­те за­ко­ло­тни­кам». Зві­сно, не всіх лю­дей, які це ро­би­ли, по­тім за­а­ре­шту­ва­ли, то­му що де­які пе­ре­бу­ва­ли в ін­ших мі­сцях. За­три­му­ва­ли тих, хто вже був ві­до­мий, на ко­го вже че­кав су­до­вий про­цес. Але, в будь- яко­му ра­зі, це тре­ба ро­би­ти від­по­від­но до норм між­на­ро­дно­го пра­ва, ска­жі­мо, Єв­ро­пей­ської кон­вен­ції з прав лю­ди­ни.

Пе­ре­ко­на­ний: якщо де­які лю­ди бу­дуть ви­зна­ні не­ви­ну­ва­ти­ми, їх від­пу­стять, а тим, ко­го бу­де ви­зна­но вин­ни­ми, при­зна­чать по­ка­ра­н­ня. Кіль­кість за­три­ма­них ве­ли­ка, і ви­ни­кає пи­та­н­ня — як уряд мо­же впо­ра­ти­ся з та­кою кіль­кі­стю, бо що­до ко­жно­го по­трі­бно по­ру­шу­ва­ти спра­ву.

Ко­ли лі­де­ри го­во­рять про це, во­ни по­вин­ні під­хо­ди­ти більш ро­зум­но, ро­зум­ні­ше, ніж це роб-

ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.