Про при­го­ди у до­ро­зі та по­зи­тив­ні змі­ни у ту­ри­сти­чно­му бі­зне­сі

«У ман­драх сон­це сяє яскра­ві­ше»

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» -

Оле­ксандр ТКАЧИНСЬКИЙ, ман­дрів­ник, со­ціо­лог, пе­ре­кла­дач, Ки­їв:

— У по­до­ро­жах зав­жди при­су­тній пев­ний ба­ланс між­хо­ро­ши­ми та по­га­ни­ми по­ді­я­ми.

Не­що­дав­но я їхав ав­то­сто­пом з Ір­кут­ська до Но­во­си­бір­ська, по­ста­вив­ши со­бі за ме­ту вза­га­лі не ви­тра­ча­ти гро­шей. 2000 кі­ло­ме­трів, які я до­лав три з по­ло­ви­ною до­би, ма­ю­чи із їжі тіль­ки одну бу­хан­ку хлі­ба та пля­шку во­ди. Май­же весь цей час йшов дощ, і я но­чу­вав у на­ме­ті в лі­сі. У ме­не від­кле­ї­лись пі­до­шви взу­т­тя, і я фа­кти­чно йшов бо­со­ніж. Ін­ко­ли не вда­ва­лось ні­ко­го зу­пи­ни­ти по кіль­ка го­дин, і я про­сто йшов пі­шки вздовж­тра­си. Ці дні ста­ли для ме­не справ­жнім ви­про­бу­ва­н­ням ті­ла та во­лі. Але я все жвиж ив.

За цей час ме­не під­би­ра­ло ба­га­то хо­ро­ших про­стих лю­дей, і чо­мусь най­не­при­єм­ні­шим із них був зем­ле­вла­сни­кміль­йо­нер, го­дин­ник яко­го був до­рож­чий за йо­го ав­то­мо­біль. Він ви­явив­ся єди­ною лю­ди­ною, яка по­ли­ва­ла бру­дом Укра­ї­ну, ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи про­па­ган­дист­ські ло­зун­ги. Пі­сля про­ща­н­ня з ним я дов­го мір­ку­вав про те, що йо­го ба­гат­ство не ро­бить йо­го му­дрі­шим та не на­бли­жає до хре­сто­ма­тій­ної Чі­пкин­ської прав­ди. А якщо так, то ме­ні за­ли­ша­є­ться йо­го ли­ше по­жа­лі­ти.

Єв­ге­нія КОМАРЦОВА, ман­дрів­ник, ви­пу­скни­ця Укра­їн­ської Ака­де­мії лі­дер­ства, Хар­ків:

— Я тіль­ки не­що­дав­но по­вер­ну­ла­ся з Гре­ції, й остан­ні кіль­ка днів бу­ли ду­же на­си­че­ни­ми, бо ми про­ки­да­ли­ся о 5.30 і їха­ли ве­ло­си­пе­дом на ін­шу ча­сти­ну мі­ста, по­ди­ви­ти­ся, як сві­тає і, як ми ка­же­мо, «за­ро­би­ти сні­да­нок». Пі­сля та­ко­го ка­та­н­ня ти від­чу­ва­єш се­бе жи­вим. У Гре­ції по­до­ла­ла ба­га­то осо­би­стих кор­до­нів, са­ме за­раз про це зні­маю ві­део. До­по­мо­гла сво­є­му хло­пце­ві по­бо­ро­ти страх гли­би­ни, і ми по­ча­ли вдвох за­йма­ти­ся вінд­сер­фін­гом. Ко­ли ми при­їха­ли в Афі­ни, я бу­ла зди­во­ва­на, бо всі стіни, мо­сти, всі пре­кра­сні бу­дів­лі і пам’ятки ар­хі­те­кту­ри роз­пи­са­ні ае­ро­золь­ни­ми фар­ба­ми. Роз­пи­са­ні не кра­си­во, не змі­стов­ни­ми ма­люн­ка­ми, а са­ме без­дар­ни­ми, не­обе­ре­жни­ми і без­сен­сов­ни­ми над­пи­са­ми. Жо­дної кра­си­вої ву­ли­ці, жо­дної чи­стої ву­ли­ці в Афі­нах не­має. Хо­ча ко­ли я ди­ви­ла­ся фо­то­гра­фії в Ін­тер­не­ті і го­ту­ва­ла­ся до ці­єї по­їзд­ки, чи­та­ла рі­зні ці­ка­ві істо­ри­чні стат­ті, ме­ні Афі­ни зда­ва­ли­ся зов­сім ін­ши­ми, то­му що це ста­ре мі­сто і з ним пов’яза­не ба­га­то ці­ка­вих ле­генд, з ним пов’яза­но ве­ли­че­зна кіль­кість істо­ри­чних фа­ктів. На жаль, сьо­го­дні це мі­сто має жа­хли­вий ви­гляд.

По­ки ми бу­ли у Гре­ції, ме­не за­ста­ло кіль­ка не­при­єм­них но­вин, одна з яких те­ракт у Ніц­ці та спро­ба вій­сько­во­го пе­ре­во­ро­ту в Ту­реч­чи­ні. Усе це я важ­ко пе­ре­жи­ва­ла. Не менш ме­не шо­ку­ва­ло вбив­ство ві­до­мо­го жур­на­лі­ста Павла Ше­ре­ме­та, хо­ча ми спіл­ку­ва­ли­ся всьо­го один раз у мо­є­му жит­ті, я бу­ла всьо­го на одній йо­го ле­кції, але там, ду­же да­ле­ко від Укра­ї­ни, від Ки­є­ва, який за остан­ній рік став мо­їм дру­гим до­мом, я від­чу­ла ду­же силь­ний зв’язок і ме­ні бу­ло ду­же сум­но. З ці­єю лю­ди­ною ме­не об’єд­ну­ва­ли спіль­ні ідеї та ві­ра в Укра­ї­ну.

Але по­до­рож— це по­до­рож, во­на зав­жди на­пов­нює тебе ці­ка­ви­ми іде­я­ми, но­ви­ми зна­йом­ства­ми та на­тхне­н­ням. Про­те по­вер­ну­ла­ся тро­хи втом­ле­на, але з но­ви­ми про­е­кта­ми та си­ла­ми ру­ха­ти­ся да­лі.

Во­ло­ди­мир СОКОЛОВСЬКИЙ, голова Львів­сько­го осе­ред­ку Все­укра­їн­ської гро­мад­ської ор­га­ні­за­ції Фун­да­ція ре­гіо­наль­них іні­ці­а­тив:

— З хорошого, те­пер я очо­люю осе­ре­док гро­мад­ської ор­га­ні­за­ції у Льво­ві, що на­лі­чує 93 чле­ни, і це справ­ді ду­же ці­ка­во пра­цю­ва­ти з та­кою кіль­кі­стю лю­дей, у та­кій ве­ли­кій стру­кту­рі, у рі­зних від­ді­лах та на­пря­мах.

Впро­дов­жо­стан­ньо­го ти­жня від­ві­дав не­ймо­вір­ний вну­трі­шній та­бір «Лі­дер» ор­га­ні­зо­ва­ний ВМГО Фун­да­ція ре­гіо­наль­них іні­ці­а­тив. Це на­ме­то­вий та­бір у ма­льов­ни­чих Кар­па­тах із пі­зна­валь­ни­ми тре­нін­га­ми та не­фор­маль­ною осві­тою. Це бу­ло про­сто не­за­бу­тньо, стіль­ки ча­су в ото­чен­ні силь­них лі­де­рів та акти­ві­стів з усі­єї Укра­ї­ни, а їх там бу­ло 70 лю­дей, та­кі за­хо­ди до­да­ють ко­ло­саль­ний ви­бух енер­гії та мо­ти­ва­ції для подаль­ших дій!

Справ­ді ро­зу­мі­єш, що ти на пра­виль­но­му шля­ху, шля­ху змі­ни су­спіль­ства та до­брих справ у гро­мад­ській ро­бо­ті. Адже ли­ше ми твор­ці на­шо­го май­бу­тньо­го! До ре­чі, ор­га­ні­зу­вав на­ме­то­вий та­бір за спів­пра­ці з Бри­тан­ською Ра­дою, те­ма­ти­ка яко­го актив­не гро­ма­дян­ство, і отримав справ­ді ши­кар­ний до­свід у прое­кт­но­му ме­не­джмен­ті.

А ща­сли­вим ме­не ро­бить ко­жен день, я опти­міст і ба­жаю всім бути та­ки­ми і зав­жди ба­чи­ти по­зи­тив та йти з ви­со­ко під­ня­тою го­ло­вою і щи­ро ра­ді­ти по­смі­шкам ото­чу­ю­чих та при­ро­ді нав­ко­ло, адже са­ме так мо­жна зна­йти вну­трі­шню рів­но­ва­гу та ко­ло­саль­ний ва­гон мо­ти­ва­ції ру­ха­тись впе­ред.

Ру­слан ЮХИМЧУК, ман­дрів­ник, екс­кур­со­вод «Ак­корд Тур», Львів:

— Про по­зи­тив: я так ба­га­то по­до­ро­жую і скіль­ки пра­цюю в актив­но­му та па­сив­но­му ту­ри­змі, я зав­жди усмі­ха­ю­ся і ди­ву­ю­ся, ко­ли про­їжджаю повз гні­здо ле­ле­ки на ста­рень­кій ха­ти­ні, ко­ли ба­чу, як по­вер­та­ю­ться до­до­му чи від­лі­та­ють восени пта­хи, ко­ли сон­це схо­дить над фор­те­цею у Кам’ян­ці-По­діль­сько­му або жсі­дає у Ша­цькі озе­ра, ко­ли ві­тер же­не ту­ман над Кар­пат­ськи­ми лі­са­ми, го­ра­ми та по­ло­ни­на­ми, ко­ли я чую співи на гу­цуль­сько­му ве­сіл­лі, ко­ли ме­не зу­стрі­чає Ні­жин­ський яр­ма­рок, ко­ли я див­лю­ся. А са­ме див­лю­ся, а не про­сто ба­чу. Я го­то­вий роз­ри­да­ти­ся і про­си­ти про­ба­че­н­ня за тих лю­дей, які не ці­ну­ють тих ба­гатств Укра­ї­ни, зни­щу­ю­чи їх та за­смі­чу­ю­чи. Ні­ко­ли не був сен­ти­мен­таль­ним, до­по­ки ман­дри не ста­ли мо­їм жи­т­тям. Ман­дри — це, ко­ли брат по ду­ху зу­стрі­чає тебе з по­до­ро­жі, лю­ба дів­чи­на про­во­джає у путь. Ча­сто хтось зу­пи­няє тебе на ве­ло­си­пе­ді, щоб по­ба­жа­ти ща­сли­во­го шля­ху, якийсь пе­ре­хо­жий роз­мов­ляє з то­бою про ви­щі ма­те­рії, про жи­т­тя.

У та­кі мо­мен­ти про­сто сон­це сяє яскра­ві­ше, і я ща­сли­вий — це те, за­ра­ди чо­го я по­до­ро­жую. Зда­є­ться, цей нар­ко­тик вже не від­пу­стить. По­до­рож — це зав­жди щось но­ве, але рі­дне, і не ва­жли­во, мі­сяць чи рік, в Укра­ї­ні чи за­кор­до­ном ти по­до­ро­жу­єш. Ко­ли ти зу­стрі­ча­єш хоч кри­хту чо­гось рі­дно­го і до­ро­го­го то­бі, — це най­кра­щий мо­мент тво­го жи­т­тя. У ман­драх твій світ збіль­шу­є­ться пря­мо про­пор­цій­но.

Про не­га­тив: у будь-якій по­до­ро­жі ме­не дра­тує та обу­рює став­ле­н­ня лю­дей одне до одно­го, від­су­тність са­мо­по­ва­ги, ха­мо­ви­тість, без­куль­тур­ність. Іно­ді у ме­не скла­да­є­ться та­ке вра­же­н­ня, що нам по­трі­бно ви­ко­ри­ста­ти до­свід Мой­сея. Я вва­жаю, по­ки лю­ди не бу­дуть лю­дьми — бу­де­мо ма­ти та­кий без­лад у го­ло­вах лю­дей та у рі­дній кра­ї­ні.

Оль­га КУДЕРЯВЕЦЬ, Лі­тня шко­ла жур­на­лі­сти­ки «Дня»-2016

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.