«Iз мо­ги­ла­ми не­ма чо­го во­ю­ва­ти»

Во­лон­те­ри із Лу­цька при­бра­ли три укра­їн­ські кла­до­ви­ща у Поль­щі

Den (Ukrainian) - - Суспільство - На­та­лія МАЛІМОН, «День», Луцьк

Се­ла Мо­дринь, Ла­сків і Ве­ре­шин сьо­го­дні на­ле­жать до гмі­ни Мір­че у Гру­бе­шів­сько­му по­ві­ті Ре­спу­блі­ки Поль­ща. Спо­кон­ві­ку тут ме­шка­ли укра­їн­ці, пра­во­слав­ні, та в історії не­ма ні­чо­го ві­чно­го, а є тра­гі­чні сто­рін­ки. Ни­ні це зем­ля поль­ська, а від українців за­ли­ши­ли­ся тіль­ки ста­рі мо­ги­ли. Є пра­во­слав­ні кла­до­ви­ща у се­лах по­бли­зу ни­ні­шньо­го укра­їн­сько-поль­сько­го кор­до­ну, на які по­над 70 ро­ків (від­ко­ли звід­си пі­шли укра­їн­ці) не сту­па­ла люд­ська но­га...

■ Ми­ко­ла Со­бу­цький, один із во­лон­те­рів, де­пу­тат Лу­цької мі­ської ра­ди, роз­по­вів про вра­жа­ю­чий ви­па­док, ко­ли один з во­лон­те­рів, Та­рас Ви­со­цький, на ста­ро­му кла­до­ви­щі у селі Те­ре­бі­ня від­на­йшов мо­ги­лу сво­го пра­ді­да! Рі­дні, ви­ве­зе­ні з рі­дно­го се­ла у да­ле­ких со­ро­ко­вих ро­ках ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя, роз­ка­за­ли, в яко­му се­кто­рі шу­ка­ти. То­му при­би­ра­н­ня ко­ли­шніх кла­до­вищ, крім су­то есте­ти­чної сто­ро­ни, тя­гне за со­бою зна­чно глиб­ші відкриття. Зокре­ма укра­їн­ські кла­до­ви­ща є свід­че­н­ням то­го, що на цих зем­лях сто­лі­т­тя­ми жи­ли укра­їн­ці, а те, що та­кі кла­до­ви­ща бу­ли в ко­жно­му селі ті­єї жгмі­ни Мір­че, свід­чить, що бу­ла й по­тре­ба в них. От­же, і живих українців на цій зем­лі ви­ста­ча­ло. Обла­го­ро­дже­н­ням кла­до­вищ на те­ри­то­рії Поль­щі вже не­ма­ло ро­ків за­йма­є­ться Сер­гій Го­длев­ський, ни­ні ке­рів­ник гро­мад­ської ор­га­ні­за­ції «Фун­да­ція не­за­ле­жно­сті» (ана­ло­гі­чна діє і в Поль­щі). Від­слу­жив­ши рік в АТО, цьо­го лі­та він зно­ву ор­га­ні­зу­вав во­лон­те­рів на по­їзд­ку в Польщу. Але якщо в ми­ну­лі ро­ки у цій бла­го­ро­дній справі бу­ла під­трим­ка Укра­їн­ської дер­жа­ви, то ни­ні по­їзд­ка відбулася ли­ше за під­трим­ки на­ро­дно­го де­пу­та­та Іго­ря Гу­зя. Бо жпра­цю­ють во­лон­те­ри, зві­сно, без­ко­штов­но, у шко­лі се­ла Мір­че їх по­се­ли­ли без­пла­тно, але 16 лю­дей по­трі­бно бу­ло хар­чу­ва­ти, до­вез­ти їх у Польщу і на­зад.

■ Крім ста­рих цвин­та­рів у Ве­ре­ши­ні, Ла­ско­ві та Мо­дри­ні, лу­цькі во­лон­те­ри по­кло­ни­ли­ся пред­кам на кла­до­ви­щі се­ла Са­гринь. Тут бу­ло зни­ще­но не одну со­тню етні­чних українців, пе­ре­ва­жно ді­тей, жі­нок, ста­рих лю­дей. Тут вста­нов­ле­но не­ве­ли­кий пам’ятний знак, він на­віть ниж­чий і мен­ший, ніж­хрест на мо­ги­лі пра­во­слав­но­го свя­ще­ни­ка, по­хо­ва­но­го у 1800... яко­мусь ро­ці (на­віть цей хрест свід­чить, хто тут жив і у який храм лю­ди хо­ди­ли). Але вже ба­га­то ро­ків на­віть цей не­ве­ли­кий знак не від­кри­ва­ють офі­цій­но. Не­ма на те во­лі ні поль­ської, ні укра­їн­ської сто­ро­ни.

■ Лу­цькі во­лон­те­ри пе­ре­бу­ва­ли у Поль­щі са­ме то­ді, ко­ли Се­нат су­сі­дньої дер­жа­ви ухва­лив ре­зо­лю­цію із за­кли­ком ви­зна­ти Во­лин­ську тра­ге­дію ге­но­ци­дом. З цьо­го при­во­ду Ми­ко­ла Со­бу­цький, істо­рик за фа­хом, про­фе­сій­ний ар­хе­о­лог ка­же — ми по­вин­ні спо­кій­но спри­йма­ти та­кі ре­зо­лю­ції, бо та­ке ба­че­н­ня історії у по­ля­ків. А про свою істо­рію, по­вер­не­н­ня її, під­твер­дже­н­ня її ма­є­мо дба­ти ми, укра­їн­ці. При­би­ра­н­ня ста­рих укра­їн­ських кла­до­вищ про­во­дять у рам­ках про­е­кту «Пам’ять без кор­до­нів». Не­за­ба­ром на Во­линь має при­бу­ти гру­па во­лон­те­рів із Поль­щі, які при­би­ра­ти­муть по­хо­ва­н­ня по­ля­ків. Ми­ко­ла Со­бу­цький вва­жає, що до­бре бу­ло б, щоб до цьо­го до­лу­чи­ли­ся і во­лин­ські во­лон­те­ри. З мо­ги­ла­ми не­ма чо­го во­ю­ва­ти.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.