«Квар­ти­ра Міл­лер»

Три­кім­на­тна «хру­щів­ка» в Хар­ко­ві ста­ла май­дан­чи­ком со­ці­аль­но­го екс­пе­ри­мен­ту

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Альо­на СОКОЛИНСЬКА, Хар­ків Фото Ан­дрія ЯРИГІНА

Не ли­ше по­ба­чи­ти, а й до­тор­кну­ти­ся, по­ню­ха­ти і спро­бу­ва­ти на смак ра­дян­ське минуле про­по­ну­ють ор­га­ні­за­то­ри тим­ча­со­во­го му­зею- ле­кто­рію « Квар­ти­ра Міл­лер » . Три­кім­на­тна «хру­щів­ка» на Хо­ло­дній Го­рі ста­ла май­дан­чи­ком со­ці­аль­но­го екс­пе­ри­мен­ту — сю­ди за­про­шу­ють, як на острі­вець по­бу­ту ра­дян­сько­го ча­су, щоб збу­ди­ти спо­га­ди й емо­ції від­ві­ду­ва­чів, які са­мі ста­ють уча­сни­ка­ми про­е­кту.

ПОГАНО ЗАБУТЕ СТА­РЕ

Одним із ав­то­рів про­е­кту є ни­ні­шня ха­зяй­ка квар­ти­ри Оле­на Міл­лер, яка отри­ма­ла жи­тло у спа­док від сво­їх ба­бу­сі та ді­ду­ся: во­ни жи­ли тут з по­ча­тку 70- х ро­ків до не­дав­ньо­го ча­су, і пре­дме­ти їхньо­го по­бу­ту ста­ли го­лов­ни­ми екс­по­на­та­ми. Оле­на за­пев­няє: тут все за­ли­ши­ло­ся та­ким, як бу­ло за жи­т­тя ба­бу­сі з ді­ду­сем — від шпа­лер і фі­ра­нок до на­бо­рів ра­дян­ської ко­сме­ти­ки та по­су­ду в ста­рих ша­фах, які но­ві спад­ко­єм­ці за­зви­чай не­суть на зва­ли­ще та мі­ня­ють на су­ча­сні ме­блі. Про­те Оле­на не по­збу­ла­ся ста­рих ре­чей, а ви­рі­ши­ла зро­би­ти з жи­тла арт- об’ єкт. До цьо­го її під­штов­хну­ли і зна­йо­мі, які за­хо­ди­ли на го­сти­ну та за­пев­ня­ли, що квар­ти­ра ви­кли­кає силь­ні емо­ції, зму­шу­ю­чи при­га­да­ти хоч і не­дав­ній, але вже ми­ну­лий радянський час. «По­над рік я ду­ма­ла, як ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти цей про­стір. Спо­ча­тку зби­ра­ла­ся зро­би­ти тут пер­фо­манс або фо­то­се­сію, по­ста­ви­ти ви­ста­ву або зня­ти фільм. Ко­ли ми зу­стрі­ли­ся з га­ле­рис­ткою і до­слі­дни­цею Асею Се­ні­ною, то на­ро­ди­ла­ся ідея му­зею і куль­ту­ро­ло­гі­чних ле­кцій » . Тре­тім « дви­гу­ном » про­е­кту ста­ла ре­жи­сер Ро­за Сар­ки­сян.

ТУШ ДЛЯ ВІЙ ЯК ІНТЕРАКТИВ

Про­ект був від­кри­тий 9 ли­пня і про­пра­цює до кін­ця мі­ся­ця, за­хо­ди про­во­дять тут ли­ше ви­хі­дни­ми дня­ми — що­су­бо­ти і що­не­ді­лі мо­жна про­слу­ха­ти три ле­кції й екс­кур­сії від ку­ра­то­ра, від ха­зяй­ки квар­ти­ри і від за­про­ше­но­го ле­кто­ра або ху­до­жни­ка. Так, 17 ли­пня ві­до­мий хар­ків­ський ху­до­жник Гам­лет Зінь­ков­ський чи­тав для го­стей « Квар­ти­ри Міл­лер » свій арт- бук « Пе­ре­бу­до­ва » . « Це най­кра­щий про­стір для роз­мо­ви на та­ку спе­ци­фі­чну те­му, як час за­стою. Ко­жен тут сам по­чи­нає зга­ду­ва­ти істо­рію сво­єї ро­ди­ни, роз­ду­му­ва­ти про цін­но­сті, якими во­ни ке­ру­ва­ли­ся то­ді, — за­пев­няє Ася СЕНІНА, яка пред­став­ляє ла­бо­ра­то­рію гу­ма­ні­тар­них до­слі­джень. — На­ша ме­та — до­слі­джу­ва­ти ту епо­ху, жи­т­тя та куль­ту­ру 70— 80- х ро­ків — це час, ко­ли на­ро­ди­ли­ся на­ші ба­тьки і який, так чи іна­кше, впли­нув на всіх нас, хто жи­ве за­раз » .

ВА­ЖЛИ­ВО НЕ ПЕРЕТВОРИТИ СПО­ГА­ДИ НА НОСТАЛЬГІЮ

На дум­ку Асі Се­ні­ної, « тим­ча­со­вий му­зей ра­дян­ської пов­сяк­ден­но­сті» — це су­пе­ре­чли­вий про­ект, а са­ма те­ма скла­дна, то­му що спо­га­ди ма­ють зв’язок із сьо­го­де­н­ням і ва­жли­во не перетворити їх на ностальгію. Для ін­те­р­актив­ної дії від­ві­ду­ва­чам до­зво­ля­ють ко­ри­сту­ва­ти­ся ста­ро­вин­ни­ми ре­ча­ми: тут мо­жна від­кри­ти ко­жну ша­фку, до­тор­кну­ти­ся до одя­гу, по­ню­ха­ти го­лов­ний радянський оде­ко­лон «Чер­во­на Мо­сква » і ста­рі си­га­ре­ти, по­ди­ви­ти­ся ро­дин­ні аль­бо­ми, шкіль­ні зо­ши­ти та ли­сти. А бу­ва­ють і кур­йо­зи, ко­ли мо­ло­ді дів­ча­та не зна­ють, як фар­бу­ва­ти­ся Ле­нін­град­ською роз­чин­ною туш­шю, що бу­ло для їхніх ба­бусь зви­чним, ді­ля­ться ор­га­ні­за­то­ри.

За спо­сте­ре­же­н­ня­ми Асі Се­ні­ной, біль­шість від­ві­ду­ва­чів «Квар­ти­ри Міл­лер» не жал­ку­ють про роз­пад Ра­дян­сько­го Со­ю­зу і по­вер­ну­ти­ся на­зад не хо­чуть. «Го­стям, зви­чай­но, ці­ка­во і при­єм­но зга­ду­ва­ти про якісь мо­мен­ти їхньої мо­ло­до­сті, на­при­клад, як пе­ре­мо­ту­ва­ти ка- се­ту олів­цем. Але куль­ту­ро­лог Сві­тла­на Ри­бал­ко, роз­по­від­а­ю­чи про цей пе­рі­од, зга­дує про скла­дно­щі то­ді­шньо­го жи­т­тя. І са­ма го­во­рить: я не хо­чу зно­ву ту­ди, не хо­чу по­вер­ну­ти­ся в кра­ї­ну, де не­мо­жли­во бу­ло ді­ста­ти еле­мен­тар­ні фар­би, де за ков­ба­сою тре­ба їха­ти до Мо­скви».

«ХО­ЧА ЦЕ ЗАМОЖНА КВАР­ТИ­РА, АЛЕ ЖИТИ В ЇЇ РЕ­АЛЬ­НО­СТІ НІ­ХТО НЕ ЗАХОЧЕ»

Ві­дві­ди­ни до­ма­шньо­го му­зею без­ко­штов­ні, але тре­ба ре­є­стру­ва­ти­ся че­рез ін­тер­нет, оскіль­ки квар­ти­ра не мо­же вмі­ща­ти біль­ше 20 осіб від­ра­зу. Сю­ди при­хо­дять як ду­же мо­ло­ді лю­ди, так і лі­тні, на­при­клад не­що­дав­но квар­ти­ру-му­зей від­ві­да­ли чле­ни «Ра­ди ве­те­ра­нів Сло­бо­жан­щи­ни».

Для ха­зяй­ки квар­ти­ри про­стір за­ли­ша­є­ться ду­же осо­би­стим і жи­тло­вим, а не «му­зе­є­фі­ко­ва­ним», во­на са­ма по-но­во­му роз­кри­ває істо­рію сво­єї ро­ди­ни, на­при­клад, впер­ше по­ба­чи­ла ди­тя­чі ма­люн­ки сво­го ді­ду­ся 1922 ро­ку, і ви­яви­ло­ся, що він мрі­яв бути ар­хі­те­кто­ром із се­ми­рі­чно­го ві­ку, і йо­му по­ща­сти­ло здій­сни­ти за­ду­ма­не.

«Для ме­не це вла­сне до­слі­дже­н­ня про те, де про­хо­дить ме­жа між пу­блі­чні­стю і « мій бу­ди­нок моя фор­те­ця», — го­во­рить ре­жи­сер, актри­са і ку­ра­тор Оле­на МІЛ­ЛЕР. Та­ко­жво­на за­пев­няє, що «див­ля­чись на цю квар­ти­ру, нав­ряд чи хтось мріє по­вер­ну­ти­ся в ра­дян­ське минуле». «Хо­ча це заможна квар­ти­ра, але жити в її ре­аль­но­сті ні­хто не захоче. Ми по­ясню­є­мо від­ві­ду­ва­чам, осо­бли­во мо­ло­дим, що ці три кім­на­ти, з яких одна — про­хі­дна ві­таль­ня, да­ва­ли­ся на три по­ко­лі­н­ня. І ви­хо­ди­ло, що одне по­ко­лі­н­ня жи­ве в про­хі­дній кім­на­ті. По­ясню­є­мо, що до цьо­го ро­ди­ни жи­ли в ко­му­нал­ці, де був один сан­ву­зол на де­сять кім­нат», — роз­мір­ко­вує Оле­на Міл­лер. Со­ці­аль­но-куль­ту­ро­ло­гі­чний про­ект, у яко­му че­рез істо­рію одні­єї квар­ти­ри осми­слю­є­ться ра­дян­ське минуле та йо­го мі­сце в сьо­го­ден­ні, не за­ли­шає мі­сця для мі­фів та іде­а­лі­за­ції, вва­жа­ють ор­га­ні­за­то­ри.

На по­ча­тку ве­ре­сня ку­ра­то­ри пла­ну­ють за­пу­сти­ти сайт, де роз­мі­стять під­сум­ки про­е­кту — історії уча­сни­ків чо­ти­рьох ві­ко­вих груп від 16 до тих, ко­му за 60, які від­ві­ду­ва­ли «Квар­ти­ру Міл­лер» і го­то­ві по­ді­ли­ти­ся сво­їм сприйня­т­тям ра­дян­ської куль­ту­ри.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.