Під пра­по­ром Iспан­ської ре­спу­блі­ки

Den (Ukrainian) - - Iсторія Та «я» - Юрій РАЙХЕЛЬ

У часи, що пе­ре­ду­ва­ли втор­гнен­ню ні­ме­цьких військ до СРСР, у ра­дян­сько­го на­ро­ду в пам’яті бу­ло дві вій­ни, то­чні­ше дві з по­ло­ви­ною.

Не­зна­ме­ни­та вій­на з Фін­лян­ді­єю, яка ви­ті­сни­ла зна­чною мі­рою пе­ре­мо­гу на рі­чці Хал­хін-Гол над япон­ською ар­мі­єю (пів­вій­ни) і улю­бле­на — в Іспа­нії.

З гро­ма­дян­ською вій­ною в Іспа­нії пов’яза­на одна ши­ро­ко по­ши­ре­на по­мил­ка. Вва­жа­є­ться, що за­ко­лот на­ціо­на­лі­стів по­чав­ся з пе­ре­да­чі ра­діо Се­у­ти ко­до­вої фра­зи: «Над усі­єю Іспа­ні­єю без­хмар­не (чи­сте) не­бо». Про­те її в ар­хі­вах ра­діо­стан­ції не зна­йде­но. Біль­ше то­го, не існує єди­ної вер­сії ці­єї фра­зи іспан­ською мо­вою. Про­те во­на ста­ла про­зив­ною, як си­гнал до чо­гось ан­ти­уря­до­во­го. До­сто­вір­но ві­до­мо, що 18 ли­пня 1936 ро­ку ра­діо Ма­дри­да пе­ре­да­ло офі­цій­не по­ві­дом­ле­н­ня, що по­чи­на­ло­ся сло­ва­ми: De nuevo habla el Gobierno para confirmar la absoluta tranquilidad en toda la Peninsula — «Уряд зно­ву під­твер­джує, що на всьо­му пів­остро­ві пов­ний спо­кій». При цьо­му за­ко­лот вже фа­кти­чно роз­по­чав­ся.

Швид­ше за все, ко­ман­дою до за­ко­ло­ту слід вва­жа­ти те­ле­гра­му одно­го з ке­рів­ни­ків пов­ста­н­ня ге­не­ра­ла Емі ліо Мо ли Ві да ля, від прав ле ну 16 ли­пня 1936 ро­ку. «Сім­над­ця­то­го о сім­над­ця­тій. Ди­ре­ктор». Під цим псев­до­ні­мом ді­яв Мо­ла. До ре­чі, від цьо­го ге­не­ра­ла ви­хо­ди­ти­ме і ще одне вель­ми по­ши­ре­не ви­слов­ле­н­ня. За сло­ва­ми ко­ре­спон­ден­та га­зе­ти The New York Times Ві­лья­ма Кар­ні, Мо­ла пе­ре­дав по ра­діо на по­ча­тку жов­тня 1936 ро­ку звер­не­н­ня до на­се­ле­н­ня іспан­ської сто­ли­ці. У ньо­му він заявив, що, окрім на­яв­них в йо­го роз­по­ря­джен­ні чо­ти­рьох ар­мій­ських ко­лон, він має в сво­є­му роз­по­ря­джен­ні ще п’яту в са­мо­му Ма­дри­ді. Ви­слів quinta columna — п’ята ко­ло­на — швид­ко по­ши­рив­ся в Іспа­нії, а по­тім уві­йшов до ба­га­тьох єв­ро­пей­ських мов.

ГРО­МА­ДЯН­СЬКА ВІЙ­НА І ЗОВ­НІ­ШНІ ГРАВ­ЦІ

У кві­тні 1931 ро­ку іспан­ський ко­роль Аль­фонс XIII по­ки­нув кра­ї­ну, бу­ло про­го­ло­ше­но ре­спу­блі­ку. Від пре­сто­лу він не від­рі­кся, що в май­бу­тньо­му при­ве­ло до ре­став­ра­ції мо­нар­хії.

Кра ї на роз ді ли ла ся в по­лі - ти­чно­му сен­сі на дві при­бли­зно рів­ні ча­сти­ни — ре­спу­блі­кан­ців і на­ціо­на­лі­стів.

Пер­ших під­три­му­ва­ли пе­ре­ва­жно у ве­ли­ких мі­стах. Во­ни ді­ли­ли­ся на цен т рис тів, лі бе раль них де мо­кра­тів, анар­хі­стів, со­ці­а­лі­стів, ко­му­ні­стів та ін­ші більш дрі­бні гру­пи.

На­ціо­на­лі­сти у свою чер­гу спи - ра­ли ся на мо нар хіс тів, фа лан гіс - тів, при біч ни ків пар тії CEDA ( La Confederacion Espanola de Derechas Autonomas — Іспансь ка кон­фе­де­ра­ція не­за­ле­жних пра­вих), членів ре­лі­гій­них і кон­се­рва­тив­них ор­га­ні­за­цій. За них бу­ла ка­то­ли­цька цер к ва. У сіль сь ко гос по дар­ських про­він­ці­ях На­вар­ра і Га­лі­сія ге­не­рал Фран­сі­ско Фран ко зна­йшов най­біль­шу підтримку.

На­віть де­які ре­фор­ми тим­ча­со­во­го ре­спу­блі­кан­сько­го уря­ду ви­кли­ка­ли силь­ний опір на­ціо­на­лі­стів і кон­сер­ва­то­рів. По­чав­ся те­рор пра­вих. У від­по­відь ре­спу­блі­кан­ці, в біль­шо­сті сво­їй анар­хі­сти і тро­цькі­сти зайня­ли­ся під­па­лом цер­ков. У Ма­дри­ді хтось пу­стив слух, що чен­ці роз­да­ють ді­тям про­ле­та­рів отру­є­ні цу­кер­ки. Ні­чо­го не під­твер­ди­ло­ся, але ба­га­то чен­ців і свя­ще­ни­ків бу­ло вби­то лі­ви­ми ра­ди­ка­ла­ми. І це в кра­ї­ні, де по­над 90% на­се­ле­н­ня бу­ло ка­то­ли­ка­ми, а цер­ква ко­ри­сту­ва­ла­ся зна­чним впли­вом.

Си­ту­а­ція за­го­стри­ла­ся напередодні ви­бо­рів у лю­то­му 1936 ро­ку. В сі­чні ре­спу­блі­кан­ці на­ре­шті при­йшли до яко­їсь одно­стай­но­сті і ство­ри­ли по­лі­ти­чний блок Frente popular — На­ро­дний фронт (НФ). Хо­ча го­ло­си при­бі­чни­ків і про­тив­ни­ків бло­ку бу­ли при­бли­зно рів­ни­ми — НФ отримав ли­ше на 150 ти­сяч го­ло­сів біль­ше, але осо­бли­вість ді­ю­чої ма­жо­ри­тар­ної си­сте­ми при­не­сла йо­му пе­ре­мо­гу. Кан­ди­да­ти фрон­ту отри­ма­ли 263 мі­сця з 473. Ви­бо­ри су­про­во­джу­ва­лись чи­слен­ни­ми по­ру­ше­н­ня­ми, їх офі­цій­ні ре­зуль­та­ти ні­ко­ли не бу­ли опу­блі­ко­ва­ні, то­му про­тив­ни­ки НФ не вва­жа­ли йо­го прав­лі­н­ня ле­гі­тим­ним.

Від­ра­зу пі­сля пе­ре­мо­ги НФ в Іспа­нії по­ча­ло­ся за­хо­пле­н­ня під­при­ємств ко­ле­кти­ва­ми пра­цю­ю­чих, екс­про­прі­ю­ва­ли­ся зем­лі, на них анар­хі­сти, лі­ві со­ці­а­лі­сти і ко­му­ні­сти вла­што­ву­ва­ли щось по­ді­бне до ра­дян­ських кол­го­спів або ко­му­ни. По­всю­дно про­хо­ди­ли страй­ки, еко­но­мі­чне жи­т­тя все біль­ше по­ру­шу­ва­ло­ся, з’яви­ли­ся озна­ки де­фі­ци­ту про­ду­ктів хар­чу­ва­н­ня.

Ар­мія та її офі­цер­ський кор­пус на 80—85% не бу­ли при­бі­чни­ка­ми НФ. До лі­та 1936 ро­ку там до­зрі­ла ан­ти­уря­до­ва змо­ва.

Бу­ли і дві зов­ні­шні об­ста­ви­ни.

По-пер­ше. В трав­ні 1936 ро­ку у Фран­ції пе­ре­міг блок лі­вих пар­тій і ру­хів Front populaire — На­ро­дний фронт. Не див­но, що іспан­ські со­ці­а­лі­сти від­чу­ва­ли по­лі­ти­чну спо­рі­дне­ність і роз­ра­хо­ву­ва­ли на підтримку.

По-дру­ге. На дум­ку іспан­ських на­ціо­на­лі­стів, ан­ти­ко­му­ні­сти­чний ви­ступ мав отри­ма­ти підтримку в Бер­лі­ні та Ри­мі. Це да­ва­ло ви­хід на мі­жна­ро­дну аре­ну і обі­ця­ло ма­те­рі­аль­ну підтримку за­ко­ло­ту.

Не­зва­жа­ю­чи на біль­шість у пар­ла­мен­ті, іспан­ський НФ не був єди­ним. До лі­та сер­йо­зно за­го­стри­ли­ся від­но­си­ни со­ці­а­лі­стів, лі­бе­ра­лів та анар­хі­стів, лі­вих ор­га­ні­за­цій, що від­ко­ло­ли­ся від ко­му­ні­стів. Ти­по­вим при­кла­дом остан­ніх бу­ла Partido Obrera de Unification Marxista (POUM) — Мар­ксист­ська об’єд­на­на ро­бо­ча пар­тія. У її мі­лі­цей­ських за­го­нах во­ю­вав Джордж Ору­елл (Ерік Ар­тур Блер), до­ки не був по­ра­не­ний під Уе­скою. Ро­згром ці­єї не­ве­ли­кої за чи­сель­ні­стю ор­га­ні­за­ції, яку ра­дян­ські спец­слу­жби вва­жа­ли тро­цькіст­ською, зі­грав в історії Іспан­ської ре­спу­блі­ки ду­же не­га­тив­ну, якщо не ска­за­ти зло­ві­сну роль.

Спо­ча­тку уряд у Ма­дри­ді не на­дав сер­йо­зно­го зна­че­н­ня за­ко­ло­ту, який вже роз­по­чав­ся. Про­те ду­же ско­ро ста­ло зро­зумі­ло, що ста­но­ви­ще украй сер­йо­зне.

МО­СКВА ПРИ­ХО­ДИТЬ НА ДО­ПО­МО­ГУ

За­ко­лот роз­ви­вав­ся над­то швид­ко. Про­тя­гом 18 ли­пня зда­ли­ся Ка­діс і Се­ві­лья, 19 ли­пня бу­ли за­хо­пле­ні Гре­на­да і Аль­ба­се­те, по­тім На­вар­ра і Ста­ра Ка­сти­лія. Хо­ча сто­ли­ця Ара го на Са ра гос са бу ла опло том анар­хіст­ських проф­спі­лок, ре­спу­блі­кан­ці не про­три­ма­ли­ся в ній дов­го і мі­сто бу­ло за­хо­пле­но пов­стан­ця­ми.

У Ма­дри­ді уряд був охо­пле­ний па­ні­кою. Прем’єр-мі­ністр Ка­са­рес Кі ро га по дав у від став ку. До 19 ли­пня 80% ар­мії при­єд­на­ло­ся до пов­ста­н­ня, 35 з 50 цен­трів про­він­цій бу­ли за­хо­пле­ні бун­тів­ни­ка­ми.

Но­вий уряд на чо­лі з Хо­се Хі­ра­лем по­чав роз­да­ва­ти зброю ро­бі­тни­кам і сту­ден­там. Ка­зар ми за­йма­ли озбро­є­ні ре­спу­блі­кан­ці, во­ни вби­ва­ли вій­сько­вих, яких пі­до­зрю­ва­ли в до­по­мо­зі бун­тів­ни­кам. На­ступ остан­ніх спо­віль­нив­ся і в якийсь мо­мент по­чав слаб­ша­ти. У пов­стан­ців від­чу­вав ся брак зброї і боє при па сів, оскіль­ки пра­кти­чно всі вій­сько­ві за­во­ди за­ли­ши­ли­ся на пів­но­чі на ре­спу­блі­кан­ській те­ри­то­рії.

На до по мо гу бун тів ни кам прий ш ли Ні меч чи на та І та лія. По­над 100 ти с яч і та лійсь ких і 50 ти сяч ні мець ких сол да тів та офі це рів взя ли участь у Гро ма - дян­ській вій­ні в Іспа­нії. Зав­дя­ки та­кій до­по­мо­зі за­ко­лот на­був подаль­шо­го роз ви тку.

Ці­ка­во, що спо­ча­тку звер­не­н­ня ре­спу­блі­кан­сько го уря­ду не зна­хо­ди­ло жо­дно­го від­гу­ку в Мо­скві. Ста­лі­ну ка­те­го­ри­чно не по­до­ба­ло­ся те, що не ко­му­ні­сти, а со­ці­а­лі­сти гра­ють пер­шу скри­пку в НФ. Біль­ше то­го, не по­до­ба­ла­ся Мо­скві і участь в НФ лі­вих ор­га­ні­за­цій, на­сам­пе­ред тро­цькіст­сько­го тол­ку.

Про те до сер п ня 1936 ро ку в Крем лі дій ш ли ви снов ку, що іс - пан­ським ре­спу­блі­кан­цям слід на­да­ти до­по­мо­гу. По­ча­ла­ся істо­рія з ін­тер на ціо наль ни ми бри га да ми і так зва ни ми ра дянсь ким доб ро - воль­ця­ми.

По­чи­на­ю­чи до­по­ма­га­ти Іспа­нії, Ста­лін пе­ре­слі ду­вав дві ме­ти. По-пер­ше, ви­ве­сти СРСР з між­на­ро­дної ізо­ля­ції і утвер­ди­ти як рів­но­прав­но­го грав­ця, при­найм­ні, в Єв­ро­пі. По-дру­ге, від­вер­ну­ти ува­гу від по­ши рю ва ної чис т ки, що от ри ма ла на­зву Ве­ли­ко­го те­ро­ру.

З ба­га­тьох кра­їн до Іспа­нії сті­ка­ли­ся ко­му­ні­сти, лю­ди лі­вих пе­ре­ко­нань і ан­ти­фа­ши­сти. СРСР на­да­вав ін­тер­бри­га­дов­цям до­по­мо­гу і на­ма­гав­ся взя­ти їх під свій кон­троль. Ра­зом з цим до Іспа­нії при­їжджа­ли анар­хі­сти, зде­біль­шо­го з кра­їн Ла­тин­ської Америки, лі ві ра­ди­ка­ли і про­тив­ни­ки ста­лі­ні­зму. Во­ни не за­пи­су­ва­ли­ся до ін­тер­бри­гад, а при­єд­ну­ва­лись до ро­дин­них ор­га­ні­за­цій та їх зброй­них фор­му­вань.

Ра­зом з вій­сько­ви­ми ра­дни­ка­ми, льо­тчи­ка­ми, тан­кі­ста­ми, ар - ти­ле­ри­ста­ми з СРСР до Іспа­нії бу­ли на­прав­ле­ні і ра­дни­ки з НКВС. Ке­рів­ни­ком усі­єї ме­ре­жі ра­дян­ських спец­служб був Олек сандр Ор­лов ( Ні - коль­ський, Лев Фель­дбін).

Най­пиль­ні­шу ува­га ра­дян­ські спец­слу­жби зо­се­ре­ди­ли на лі­вих ан­ти­ста­лін­ських ор­га­ні­за­ці­ях, на­сам­пе­ред на POUM. Один з її ке­рів­ни­ків Ан­дре ас Нін у 1920- х рр. жив у СРСР. Він до­бре во­ло­дів ро­сій­ською мо­вою і пе­ре­клав іспан­ською та ка­та­лон­ською мо­ва­ми де­які тво­ри ро­сійсь кої кла сич ної лі те ра ту ри. У СРСР він був при­бі­чни­ком Тро­цько­го, але по­тім ро­зі­йшов­ся з ним. Сам Тро­цький від­гу­ку­вав­ся про ньо­го як про лі­во­го мен­шо­ви­ка. В уря­ді Ка­та­ло­нії, що ма­ла ве­ли­ку ав­то­но­мію, Нін пе­ре­бу­вав на по­са­ді мі­ні­стра юсти­ції.

По­ча­ток по­лі­ти­чних про­це­сів в СРСР зна­чна ча­сти­на лі­вих в Іспа­нії сприй ня ла ук рай не га тив но. Во­ни ка­те­го­ри­чно не хо­ті­ли спів­пра­цю­ва­ти з ра­дян­ськи­ми ра­дни­ка­ми і тим па­че ви­ко­ну­ва­ти їх роз­по­ря­джен ня. Не див но, що са ме POUM ста­ла пер­шою ор­га­ні­за­ці­єю, на яку зва­ли­ли­ся ре­пре­сії під ке­рів­ни­цтвом ра­дян­ських ре­зи­ден­тів НКВС.

Ре­спу­блі­кан­ський уряд з по­да­чі ко му ніс тів ви рі шив узя ти під кон - т роль си ту а цію в Бар се ло ні, де був ве ли кий вплив Confederacion Nacional del Trabajo — На ці о наль - ної кон­фе­де­ра­ції пра­ці (НКТ; CNT), що сто­їть на анар­хо-син­ди­ка­ліст­ських по зи ці ях.

У трав­ні 1937 ро­ку уряд за пла­ном, роз­ро­бле­ним ра­дян­ськи­ми ра­дни­ка­ми, ви­рі­шив узя­ти під кон­троль те­ле­фон­ну стан­цію в Бар­се­ло- ні, що зна­хо­ди­ла­ся в ру­ках мі­лі­ції CNT, але отримав від­січ зі збро­єю. По­ча­ли­ся ву­ли­чні бої. Мі­лі­ціо­не­ри POUM би­ли­ся ра­зом із за­го­на­ми CNT. Опір бу­ло при­ду­ше­но, Ні­на ви­гна­но з уря­ду.

Ре­зи­дент НКВС Ор­лов го­то­вить фаль­ши­ві до­ка­зи спів­пра­ці POUM з фран­кіст­ською шпи­гун­ською ме­ре­жею, на­чеб­то роз­кри­тою се­кре­тни­ми слу­жба­ми ре­спу­блі­ки. На під­ста­ві та­ких «до­ка­зів» ге­не­раль­ний ди­ре­ктор слу­жби без­пе­ки, ко­му­ніст Ан­то­ніо Ор­те­га, від­дає на­каз за­три­ма­ти ке­рів­ни­ків POUM. Нін 16 черв­ня за­а­ре­што­ва­ний у Бар­се­ло­ні. У в’язни­ці Аль­ка­ла- де- Ена­рес йо­го до­пи­ту­ють, а по­тім пе­ре­во­зять до бу­дин­ку, роз­та­шо­ва­но­го не­по­да­лік, де ка­ту­ють. Ме­та — отри­ма­ти ви­зна­н­ня в спів­пра­ці з аген­ту­рою бун­тів­ни­ків. До­мог­ти­ся цьо­го не вда­ло­ся.

У ро­ки пе­ре­бу­до­ви ка­та­лон­ське те­ле­ба­че­н­ня ку­пи­ло де­які ар­хі­ви НКВС. З до­по­віді Ор­ло­ва до Мо­скви про операцію «Ми­ко­ла» — роз­пра­ви з лі­де­ра­ми POUM і з Ан­дре­а­сом Ні­ном — вда­ло­ся вста­но­ви­ти, що він йо­го бу­ло вби­то між 21 і 24 ли­пня 1937 ро­ку. Ха­ра­ктер­но, що стіни бу­дин­ків у Бар­се­ло­ні бу­ли роз­пи­са­ні за­пи­та­н­ня­ми: «Де Нін?» Вла­да від­по­від­а­ла фаль­шив­кою: у Са­ла­ман­ці, там бу­ла ре­зи­ден­ція фран­кіст­сько­го уря­ду, або в Бер­лі­ні.

На осно­ві фаль­ши­вих зви­ну­ва­чень пе­ред Спе­ці­аль­ним цен­траль­ним три­бу­на­лом з шпи­гун­ства і дер­жав­ної зра­ди, по­ста­ли ке­рів­ни­ки POUM. Про­те ко­ли­шній прем’єр со­ці­а­ліст Лар­го Ка­ба­льє­ро і анар­хіс­тка Фе­де­рі­ка Мон­тсень ка­те­го­ри­чно від­ки­ну­ли зви­ну­ва­че­н­ня, ви­су­ну­ті на адре­су POUM. Три­бу­нал ви­прав­дав ке­рів­ни­ків пар­тії. Про­цес у чо­мусь був блі­дою ко­пі­єю мо­сков­ських, які три­ва­ли в цей пе­рі­од.

Під пра­по­ром Іспан­ської ре­спу­блі­ки во­ю­ва­ли до­во­лі рі­зно­рі­дні си­ли. При­чин її по­раз­ки до­ста­тні ба­га­то. Однак пра­кти­чно всі до­слі­дни­ки звер­та­ють ува­гу на де­стру­ктив­ну ді­яль­ність ра­дян­ських спец­служб, що ви­ко­ну­ва­ли по­лі­ти­чні зав­да­н­ня Ста­лі­на. У то­му числі й з усу­не­н­ня йо­го про­тив­ни­ків. Не ви­пад­ко­во се­ред іспан­ських ко­му­ні­стів ви­яви­ло­ся до­сить ба­га­то тих, хто пі­сля па­ді­н­ня ре­спу­блі­ки в бе­ре­зні 1939 ро­ку по всьо­му сві­ту в еска­дро­нах смер­ті вби­вав про­тив­ни­ків Ста­лі­на.

Ве­ду­чий сто­рін­ки «Iсто­рія та «Я» —

Iгор СЮНДЮКОВ. Те­ле­фон: 303-96-13. Адре­са еле­ктрон­ної по­шти (e-mail): master@day.kiev.ua

КАР­ТИ­НА ПАБЛО ПІКАССО «ГЕРНІКА» (ВНА­СЛІ­ДОК НАЛЬОТУ ЦЕ БАСКСЬКЕ МІСТЕЧКО БУ­ЛО ПРА­КТИ­ЧНО СТЕРТО З ЛИЦЯ ЗЕМ­ЛІ) СТА­ЛА НЕ ЛИ­ШЕ СИМВОЛОМ ЖАХІВ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙ­НИ В ІСПА­НІЇ, А Й ВИРОКОМ УСІМ ВІЙНАМ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.