Ахтем СЕЇТАБЛАЄВ: «За­раз на схо­ді ви­рі­шу­є­ться до­ля на­шої кра­ї­ни»

Den (Ukrainian) - - Культура -

На зу­стріч Ахтем при­їхав зі зні маль но го май дан чи ка філь­му «Її сер­це». Но­ва ро­бо­та кі­но­ре­жи­се­ра бу­де при­свя­че­на Са­ї­де Ари­фо­вій — ця смі­ли­ва крим­сько­та­тар­ська дів­чи­на спа­сла жи­т­тя 90 єв­рей­ським ді­тям дві­чі: спо­ча­тку від фа­ши­стів, а по­тім від НКВДе­шни­ків під час де­пор­та­ції 1944-го! То­му роз­мо­ва по­ча­ла­ся з бо­лю­чої те­ми ане­ксо­ва­но­го ро­сі­я­на­ми Кри­му, де ли­ши­ли­ся ро­ди­чі й двоє до­ро­слих ді­тей Ахте­ма Шев­ке­то­ви­ча. Актор не при­хо­вує сво­єї громадянської по­зи­ції, актив­но під­три­мує бій­ців АТО (він одним із пер­ших ра­зом із Адою Ро­гов­це­вою і Ка­тею Сте­пан­ко­вою їзди­ли на пе­ре­до­ву, під­три­му­ю­чи во­я­ків і мир­них жи­те­лів, які ба­чи­ли смерть; за­йма­є­ться во­лон­тер­ством; був ве­ду­чим те­ле­пе­ре­да­чі «Хо­ро­брі сер­ця»; а на­сту­пним кі­но­про­е­ктом ми­тця ста­не фільм «Кі­бор­ги» — про ге­ро­їв До­не­цько­го ае­ро­пор­ту). Це бу­ла ві­двер­та роз­мо­ва про на­бо­лі­ле — про кі­но і жи­т­тя.

ПРО КРИМ

Ма­ри­на БАРБА:

— На ва­шу дум­ку, що тре­ба ро­би­ти з про­ро­сій­ською біль­ші­стю Кримсь ко го пів ос т ро ва, що би швид ше Крим по вер нув ся до Укра­ї­ни?

А.С.: — Я ду­маю, при­чи­на то­го, що сьо год ні від бу ва єть ся в Укра ї ні, зок ре ма в Кри му і на схо­ді, по­ро­дже­на аб­со­лю­тною від­су­тні­стю куль­тур­ної стра­те­гії на­шої дер­жа­ви. Мов­не пи­та­н­ня бо­лю­че, йо­го тре­ба ви­рі­шу­ва­ти, але не ти­ми ме­то­да­ми, як це про­по­нує «Сво­бо­да».

Ду­же шко­да, що про­тя­гом усіх ро­ків не­за­ле­жно­сті на­ші мо­жно­влад­ці роз­ді­ля­ли су­спіль­ство за на­ціо­наль­ні­стю, етні­чни­ми озна­ка­ми, мо­вою... А крим­ські та­та­ри бу­ли вза­га­лі па­рі­я­ми. Ще три-чо­ти­ри ро­ки то­му ві­сім із де­ся­ти лю­дей, яких би за­пи­та­ли, хто та­кі крим­ські та­та­ри, від­по­ві­ли при­бли­зно так: «Жи­вуть у ма­лень­ких бу­ди­но­чках, по­стій­но чи­мось не­за­до­во­ле­ні й хо­чуть від­пи­ля­ти Крим і пі­ти до Ту­реч­чи­ни»... Сьо­го­дні ане­ксо­ва­ний «зе­ле­ни­ми чо­ло­ві­чка­ми» Крем­ля Крим — ра­на, яка не за­го­є­на. На­га даю, з 28 по­літв’язнів у Ро­сій­ській Фе­де­ра­ції 18 є крим­ськи­ми та­та­ра­ми! До ре­чі, пер­ший за­ги­блий за не­за - ле­жність Крим­сько­го пів­остро­ва пі­сля йо­го ане­ксії — теж крим­ський та­та­рин, Ре­шат Аме­тов... А 26 лю­то­го 2014 р. на пло­щу пе­ред Вер­хов­ною Ра­дою ви­йшли 15 ти­сяч крим­ських та­тар із укра­їн­ськи ми та кримсь ко та тарсь ки ми пра­по­ра­ми. Не мо­жна за­бу­ва­ти й про кіль­ка фа­ктів са­мо­спа­ле­н­ня крим­ських та­тар за те, що їм не да­ва­ли зем­лю своє Ба­тьків­щи­ни... По­трі­бно бу­ло прой­ти цей шлях, щоб на реш ті зро зу мі ти, що крим­ські та­та­ри не во­ро­ги, а гро­ма­дя­ни одні­єї кра­ї­ни і хо­чуть жити тут, в Укра­ї­ні.

Ра­ні­ше у нас чо­мусь го­во­ри­ли, що на схо­ді жи­ли, ви­ба­чте, би­дло, на за­хо­ді — якісь за­па­ден­ці й бан­де­рів­ці, які со­бі на умі, на пів­но­чі — про­ро­сій­ські ме­шкан­ці, а на пів­дні — крим­ські та­та­ри, які хо­чуть « роз дер ти » кра ї ну. Я вва - жаю, що, ко рис ту ю чись римсь - ким по­сту­ла­том «роз­ді­ляй і во- ло­да­рюй», нас спе­ці­аль­но роз­ді­ля­ли, то­му що в ка­ла­му­тній во­ді на­ба­га­то лег­ше ло­ви­ти свою «риб­ку» і ро­би­ти свій ґе­шефт.

Якщо су­спіль­ство бу­де осві­че­ним, лю­ди­на ма­ти­ме що їсти й пи­ти, у що одя­гну­ти свою ди­ти­ну, у неї бу­де ме­ди­чна стра­хов­ка — то во­на по­чне за­ми­слю­ва­ти­ся про ін­ші ре­чі. Во­на по­чне чи­та­ти Ле­сю Укра­їн­ку, Лі­ну Ко­стен­ко, по­чне ви­вча­ти Кон­сти­ту­цію, зна­ти свої пра­ва і обов’яз­ки. І то­ді їй не спо­до­ба­є­ться, що на ву­ли­ці ле­жить не­до­па­лок. Або зро­зу­міє, що де­пу­тат Вер хов ної Ра ди не ви ко нує сво­їх зо­бов’язань. Чо­му до­сі не прийня­ли За­кон про зня­т­тя не­до­тор­кан­но­сті пар­ла­мен­та­рі­їв? То­му, що по­ло­ви­ну з них мо­жна по - са­ди­ти. Во­ни йдуть у вла­ду не за­ра­ди нас із ва­ми, а ро­би­ти свої «спра­ви». Не тре­ба за­бу­ва­ти, що ба­га­то держ­чи­нов­ни­ків бу­ли кре­а­ту­ра­ми су­сі­дньої дер­жа­ви. По­чи­на­ю­чи з мі­ні­стра обо­ро­ни, го­ло­ви СБУ і так да­лі. Це ж уза­га­лі нон­сенс!

Я до­сить ра­ди­каль­на лю­ди­на, у ме­не жорс­ткі по­гля­ди на се­па­ра­ти­стів — як крим­ських, так і схі­дних. Вва­жаю, що кі­но, лі­те­ра­ту­ра, те­атр, ми­сте­цтво, роз­слі­ду­ва­н­ня у ЗМІ можуть на­ба­га­то біль­ше ска­за­ти і щіль­ні­ше по­бу­ду­ва­ти міс­тки і «зши­ти» єди­ну кра­ї­ну. Ме­не пі­сля «Хай­тар­ми» ча­сто за­пи­ту­ва­ли: «Лю­ди пе­ре­ви­хо­ва­ли­ся пі­сля цьо- го філь му, во ни зро зу мі ли, що крим­ські та­та­ри най­свя­ті­ші лю­ди на зем­лі?» Ні! Не­мо­жли­во за допомогою одно­го філь­му змі­ни­ти весь сві­то­гляд. Але щи­ро ві­рю, якщо лю­ди­на у якійсь скла­дній си­ту­а­ції ра­птом зга­дає епі­зод із філь­му, кни­ги, га­зе­ти, або фо­то­гра­фію, — це до­по­мо­же їй утри­ма­ти­ся від то­го, щоб па ли цею вда ри ти ін шу лю­ди­ну тіль­ки то­му, що во­на вийш ла на пло щу і за спі ва ла гімн сво­єї дер­жа­ви. Аб­со­лю­тно пе­ре­ко­на­ний, що па­трі­о­та­ми тре­ба ви­хо­ву­ва­ти з ран­ньо­го ди­тин­ства. То­му що і муль­тфіль­ми, і ди­тя­ча лі­те­ра­ту­ра, й ото­че­н­ня — все ра­зом фор­му­ють сві­до­мість лю­ди­ни.

Я при­хиль­ник то­го, щоб на 20 ро­ків вер­хов­на юрис­ди­кція всіх су­дів Укра­ї­ни бу­ла, на­при­клад, у Лон­дон­сько­му су­ді, по­ки не при­йдуть та­кі, як ви, мо­ло­ді лю­ди, до вла­ди. Я аб­со­лю­тно пе­ре­ко­на­ний, що кра­ї­ною по­вин­ні ке­ру­ва­ти лю­ди ро­ків 30 — 35 ро­ків із бли­ску­чою осві­тою. Бо ко­жна грив­ня, вкла­де­на в куль­ту­ру та осві­ту, по­вер­не­ться в сто­крат у су­спіль­ство.

Впев­не­ний, що тре­ба у пер­шу чер гу ухва ли ти За кон про під - трим­ку кі­не­ма­то­гра­фа, і це мо­же ста­ти по­ту­жним ін­стру­мен­том для то­го, щоб, не нав’язу­ю­чи, не про - ли­ва­ю­чи кров, про­ду­ку­ва­ти укра­їн­ськи­ми стрі­чка­ми сен­си на­шої кра­ї­ни, яка онов­лю­є­ться і взя­ла курс на Європу.

Окса­на ВОЙТКО:

— В одно­му з інтерв’ю ви роз­по­від­а­ли, що не мо­же­те по­їха­ти у Крим, хо­ча там за­ли­ши­ло­ся двоє ва­ших ді­тей. Які за­раз на­строї в Кри­му?

А.С.: — Пра­кти­чно весь мій рід, а це по­над 1000 лю­дей, за­ли­шив­ся в Кри­му. Пі­сля ане­ксії я не був у Сім­фе­ро­по­лі. На­строї там рі­зні... Чую ба­га­то ар­гу­мен­тів від дру­зів і опо­нен­тів, ко­ли Крим по­вер­не­ться до Укра­ї­ни. Так, там до­сить силь­не про­ро­сій­ське ло­бі. Не тре­ба за­бу­ва­ти, що Крим дав­но був «за­по­від­ни­ком» ко­му­ні­стів, а ще одним із «най­ста­рі­ших» ре­гіо­нів Укра­ї­ни за кіль­кі­стю пен­сіо­не­рів. І це був до­та­цій­ний край. Хо­ча там мо­жна за­ро­бля­ти гро­ші не тіль­ки на здрав­ни­цях і ту­ри­сти­чній га­лу­зі, а й на кі­не­ма­то­гра­фі. Це ве­ли­че­зна ін­фра­стру­кту­ра, це за­лу­че­н­ня тих же ту­ри­стів на мі­сця зйо­мок, це віль­на еко­но­мі­чна зо­на, але не та, яка за­раз існує...

По-пер­ше, за­бо­ро­нив би на за­ко­но дав чо му рів ні в Кри му бра ти участь в го­ло­су­ван­ні лю­дям, стар­шим 60 ро­ків. Во­ни своє сло­во ска­за­ли на так зва­но­му «ре­фе­рен­ду­мі». Хо­ча і в українців, і в крим­ських та­тар є ве­ли­че­зна традиція ша­ну­ва­н­ня стар­ших. Але впев­не­ний, що ці ста­рі, впав­ши в ма­разм, не ро­зу­мі- ють, що їхню мо­ло­дість не мо­жна по­вер­ну­ти, а во­ни чі­пля­ю­ться за «при­вид ко­му­ні­зму», який ве­де всіх у пас­тку. Сво­їм ви­бо­ром пен­сіо­не­ри по­зба­ви ли май бут ньо го сво їх ону ків! Крим­ські ди­пло­ми не ви­зна­ні. Ді­тям по­трі­бно за­пи­та­ти: «Ба­бу­сю, то­бі при­єм­но, що че­рез кіль­ка ро­ків твій онук захоче ви­їха­ти за кор­дон, але не змо­же»? Во­ни ж кри­ча­ли: «Ро­сія — при­йди! Пу­тін — при­йди!», — але всі за­раз шу­ка­ють шпа­рин­ки, щоб на­вча­ти сво­їх ді­тей у Єв­ро­пі. От і ви­хо­дить, що лю­ди­на, яка вже про­жи­ла жи­т­тя, по­збав­ляє ви­бо­ру сво­їх ді­тей. За яким пра­вом?

По-дру­ге, обов’яз­ко­вим тре­ба зро­би­ти зна­н­ня укра­їн­ської мо­ви. Ти мо жеш бу ти гро ма дя ни ном Укра­ї­ни, але якщо ти не зна­єш укра­їн­ської мо­ви та історії ці­єї кра­ї­ни, зна­чить, ти не ма­єш пра­ва го­ло­су­ва­ти! Йди і жи­ви там, де то­бі по­до­ба­є­ться. Хо­ча я ро­сій­сько­мов­ний (за­раз актив­но ви­вчаю укра­їн­ську), але впев­не­ний, що якщо лю­ди­на хо­че жити тут, то по­вин­на зна­ти дер­жав­ну мо­ву. Це моє пе­ре­ко­на­н­ня. Не по­до­ба­є­ться? Ва­лі­за — вок­зал — Ро­сія!

Я не був у Кри­му вже два ро­ки. Ро­зу­мію, що тіль­ки з’яв­лю­ся, ме­не за­три­має ФСБ... Рі­дні, сла­ва Бо­гу, при­їжджа­ють. Я не при­хо­вую сво­єї громадянської по­зи­ції. І пе­ре­да­ча «Хо­ро­брі сер­ця», і фільм «Хай­тар­ма», який за­бо­ро­не­ний в РФ, і, вла­сне, моя не­стри­ма­ність що­до В.Пу­ті­на — все впли­ває... Ро­зу­мі­є­те, Крим же ду­же ма­лень­кий, і якщо на­віть осо­би­сто ти з ки­мось не зна­йо­мий, все одно всіх пер­со­на­жів, які є так зва­ною вла­дою в Кри­му, я знаю. І пер­со­наж на прі­зви­сько «Го­блін» (Сер­гій Аксьо­нов), який ба­га­то ро­ків зби­рав да­ни­ну з пла­тних вби­ра­лень, очо­лю­вав пар­тію «Рус­ское един­ство», а в 2013 р. у най­більш про­ро­сій­сько­му мі­сті Кри­му — Се­ва­сто­по­лі, одер­жав усьо­го 1%. Я вже мов­чу про ко­ла­бо­ран­тів із чи­сла крим­ських та­тар. На­справ­ді їх не так ба­га­то. І, в прин­ци­пі, це той про­ша­рок ви­род­ків, який зна­хо­дить со­бі мі­сце при будь-якій вла­ді. Якщо ви про­ана­лі­зу­є­те склад ни­ні­шньої вла­ди в Кри­му, це ті, які на­зи­ва­ли­ся «Пар­ті­єю ре­гіо­нів», але сьо­го­дні во­ни — «Еди­ная Рос­сия» — про це ка­жуть са­мі крим­ча­ни.

Я пе­ре­жи­ваю за сво­їх рі­дних, осо­бли­во за ді­тей. У той же час я ду­же ни­ми пи­ша­ю­ся...

ПРО ГЕ­РО­ЇВ

Ма­ри­на СНIЖИНСЬКА:

— Чо му про гра ма « Хо роб рі сер­ця» не ма­ла ве­ли­ко­го рей­тин­гу? Мо­же, то­му, що лю­ди хо­чуть аб­стра­гу­ва­ти­ся від по­дій на схо­ді, бо ду­же ба­га­то з екра­ну ллє­ться не­га­ти­ву? Які по­трі­бні те­ле­пе­ре­да­чі?

А.С.: — Ни­ні тре­ба при­ду­му­ва­ти но­ві пе­ре­да­чі, які бу­дуть до­по­ма­га­ти ко­ли­шнім во­я­кам АТО зна­йти своє мі­сце в мир­но­му жит­ті. Для ме­не те­ле­пе­ре­да­ча «Хо­ро­брі сер­ця» — ці­лий етап жи­т­тя. Я по­зна­йо­мив­ся з ве­ли­че­зною кіль­кі­стю лю­дей, які є справ­жні­ми ге­ро­я­ми. Це ду­же від­кри­ті й про­сті лю­ди. Мо­ло­ді бій­ці чі­тко ро­зу­мі­ють за що во­ю­ють, на­ві­що во­ни пі­шли на фронт, і в яку кра­ї­ну хо­чуть по­вер­ну­ти­ся. Я вва­жаю, що без во­лон­те­рів Укра­ї­ни не бу­ло б! З ін­шо­го бо­ку — ча­сти­на су­спіль­ства жи­ве як у па­ра­лель­ній ре­аль­но­сті... Я аб­со­лю­тно не спри­ймаю по­зи­цію де­яких укра­їн­ських ар­ти­стів, які го­во­рять, що «куль­ту­ра по­за по­лі­ти­кою». Це бре­хня і лу­кав­ство! Бо якщо ти пу­блі­чна лю­ди­на і вва­жа­єш, що хло­пці, які гинуть на схо­ді, не ма­ють до тебе жо­дно­го

ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.